У 1926 р. під час загального страйку Чарльз повернувся до Лондона, де дізнався що леді Марчмейн знаходиться при смерті. У зв'язку з цим на прохання Джулії він відправився в Алжир за Себастьяном, де той влаштувався вже давно. У той період він лежав у лікарні і одужував після грипу, так що їхати в Лондон ніяк не міг. Та й після хвороби він не захотів їхати, бо не хотів залишати одного свого нового друга, німця Курта, з хворою ногою, якого він підібрав в Танжері вмираючим з голоду, взяв до себе і про який тепер дбав. Покінчити з пияцтвом йому так і не вдалося.

Повернувшись до Лондона, Чарльз дізнався, що лондонський будинок Марчмейнов буде проданий з-за грошових труднощів у сім'ї, його знесуть і на його місці збудують прибутковий будинок. Чарльз, давно вже став архітектурним живописцем, на прохання Брайдсхед в останній раз зобразив інтер'єр будинку. Благополучно переживши фінансова криза тих років завдяки своїй спеціалізації, опублікувавши три розкішні альбоми своїх репродукцій із зображенням англійських особняків і садиб, Чарльз поїхав до Латинської Америки заради цілющої зміни в творчості. Там він пробув два роки і створив серію прекрасних картин, насичених тропічним колоритом і екзотичними мотивами. З Англії в Нью-Йорк за попередньою домовленістю за ним приїхала дружина, і вони разом на теплоході відбули назад до Європи. Під час подорожі виявилося, що разом з ними пливе до Англії і Джулія Марчмейн, поддавшаяся пристрасті і потрапила до Америки слідом за людиною, якого, як їй здавалося, вона любила. Швидко в ньому розчарувавшись, вона вирішила повернутися додому. На теплоході під час шторму, який сприяв тому, що Джулія з Чарльзом постійно знаходилися один з одним наодинці, бо були єдиними, хто не страждав від морської хвороби, вони зрозуміли, що кохають одне одного. Після виставки, відразу ж організованої в Лондоні і що мала величезний успіх, Чарльз повідомив своїй дружині, що більше не буде з нею жити, чому вона не дуже засмутилася, і незабаром обзавелася новим обожнювачем. Чарльз подав на розлучення. Те ж саме зробила і Джулія. У Брайдсхед вони жили разом два з половиною роки і збиралися одружитися.

Старший брат Джулії, Брайдсхед, одружився на Беріл, вдові адмірала з трьома дітьми, дебелої дамі років сорока п'яти, яку з першого ж погляду не злюбив лорд Марчмейн, який повернувся в родовий маєток через що почалися військових дій за межами Англії. У зв'язку з цим Беріл з чоловіком не вдалося туди перебратися, як вона розраховувала, і до того ж лорд заповідав будинок Джулії, що збиралася вийти заміж за Чарльза,

У Брайдсхед повернулася Корделія, молодша сестра Джулії, з якою Чарльз не бачився п'ятнадцять років. Вона працювала в Іспанії санітаркою, але тепер їй довелося звідти виїхати. По дорозі додому вона відвідала Себастьяна, що переїхав до Тунісу, знову звернувся до віри і тепер працював при одному монастирі служителем. Він як і раніше дуже страждав, бо був позбавлений власної гідності і волі. Корделія навіть бачила в ньому щось від святого.

Лорд Марчмейн приїхав в Брайдсхед сильно постарів і смертельно хворим. Перед його смертю між Джулією і Чарльзом про ізошло зіткнення з приводу того, чи слід тривожити батька останнім причастям чи ні. Чарльз, як агностик, не бачив у ньому сенсу і був проти. Тим не менш перед смертю лорд Марчмейн визнав свої гріхи і осінив себе хресним знаменням. Джулія, вже давно мучилась тим, що спочатку жила з Рексом в гріху, а тепер свідомо збиралася повторити те ж саме з Чарльзом, вважала за краще повернутися в лоно католицької церкви і розлучитися зі своїм коханим.

Тепер трідцатідевятілетній капітан піхоти Чарльз Райдер, стоячи в каплиці Брайдсхед і дивлячись на палаючу на вівтарі свічку, усвідомлює її вогонь як сполучна ланка між епохами, щось украй значуща і точно так само горить у душах сучасних солдатів, що знаходяться далеко від дому, як палало і в душах древніх лицарів.