Але смерть пройшла повз - «Скакуну» вдалося проскочити у вузький прохід, і він опинився в затоці зі спокійною водою. На наступний день до них підійшов рятувальний катер, а потім - плавбаза. З нагоди бенкету на честь врятованих норвежців рибалки зі «Скакуна» піднялися на плавбазу. Проходила по коридору повз смертельно втомлених людей Ліля навіть не впізнала Сенька. Зате його розшукала всерйоз налякана звістками про біди «Скакуна» Клавка. На банкет Сенько не потрапив, вони замкнулися з Клавка в її каюті. Нарешті-то він побачив поруч з собою по-справжньому розумну й люблячу його жінку. Тільки розставання вийшло важким - надірвані колишніми невдачами Клавка відмовилася говорити про те, що може їх чекати далі.

Судно повернулося в порт, так і не закінчивши рейсу. Сенько бродив по місту в звичному самоті, намагаючись усвідомити те, що відкрилося йому в цьому рейсі. Виявляється, робота, яку він майже ненавидів, люди, бичі і рибалки, яких він ніколи особливо серйозно не сприймав, а тільки терпів поруч, і є справжня робота і справжні люди. Ясно, що він втратив Лілю. А може, її і не було зовсім. Сумно, що щастя, яке подарувала йому доля, звівши з Клавка, виявилося коротким. Але в його житті є все, по чому він сумував, потрібно тільки вміти побачити і правильно оцінити реальність. І здається, Сенько знайшов здатність це бачити і розуміти.

Випадково на вокзалі, де він сидів у буфеті, Сенько знову побачив Клавка. Вона зібралася до родичів, і, проводжаючи її, Сенько знайшов прості і точні слова про те, що значила для нього їх зустріч. Слова ці вирішили все. Вони разом повернулися в Клавкіну квартиру. Все-таки вдалося йому поміняти своє життя, нехай не так, як хотілося, але вдалося.