Короткий переказ твору Повернення (Андрій Платонов)

Прослуживши всю війну, гвардії капітан Олексій Олексійович Іванов убуває з армії за демобілізації. На станції, довго чекаючи поїзда, він знайомиться з дівчиною Машею, дочкою пространщики, яка служила в їдальні їх частини.Дві доби вони їдуть разом, і ще на дві доби Іванов затримується в місті, де Маша народилася двадцять років тому. На прощання Іванов цілує Машу, запам'ятовуючи назавжди, що її волосся пахне, «як осінні полеглі листя в лісі».

Через день на вокзалі рідного міста Іванова зустрічає син Петрушка. Йому вже пішов дванадцятий рік, і батько не відразу впізнає свою дитину в серйозному підлітку. Дружина Любов Василівна чекає їх на ганку будинку.Іванов обіймає дружину, відчуваючи забуте і знайоме тепло коханої людини.Дочка, маленька Настя, не пам'ятає батька і плаче. Петрушка осмикує її: «Це наш батько, він нам рідня!» Родина починає готувати святкове частування.Всіма командує Петрушка - Іванов дивується, який дорослий і по-старечому мудрий у нього син. Але йому більше подобається маленька лагідна Настя. Іванов запитує дружину, як вони тут жили без нього. Любов Василівна соромиться чоловіка, як наречена: вона відвикла від нього. Іванов із соромом відчуває, що йому щось заважає всім серцем радіти повернення, - після довгих років розлуки він не може відразу зрозуміти навіть найрідніших людей.

Родина сидить за столом. Батько бачить, що діти їдять мало. Коли син байдуже пояснює: «А я хочу, щоб вам більше дісталося», - батьки, здригнувшись, переглядаються. Настя ховає шматок пирога - «для дядька Семена». Іванов розпитує дружину, хто такий цей дядько Семен. Любов Василівна пояснює, що у Семена Овсійовича німці вбили дружину і дітей, і він попросився до них ходити грати з дітьми, і нічого поганого вони від нього не бачили, а тільки хороше ... Слухаючи її, Іванов посміхається по-недоброму і закурює. Петрушка розпоряджається по господарству, вказує батькові, щоб він завтра став на постачання, - і Іванов відчуває свою боязкість перед сином.

Увечері після вечері, коли діти лягають спати, Іванов випитує у дружини подробиці життя, яку вона провела без нього. Петрушка підслуховує, йому шкода матір. Ця розмова болісний для обох - Іванов боїться підтвердження своїх підозр у невірності дружини, але вона відверто зізнається, що з Семеном Євсеєвичев у неї нічого не було. Вона чекала свого чоловіка і тільки його любила. Лише одного разу, «коли зовсім вмирала її душа», з нею став близьким одна людина, інструктор райкому, але вона пошкодувала, що дозволила йому бути близьким. Вона зрозуміла, що тільки з чоловіком може бути спокійною і щасливою. «Без тебе мені нікуди подітися, не можна врятувати себе для дітей ... Живи з нами, Альоша, нам добре буде!» - Каже Любов Василівна. Петрушка чує, як батько стогне і з хрускотом розчавлює скло лампи. «У серці ти ранила мене, а я теж людина, а не іграшка ...» Вранці Іванов збирається. Петрушка вимовляє йому все про їх тяжке життя без нього, як мати його чекала, а він приїхав, і мати плаче. Батько сердиться на нього: «Та ти ще не розумієш нічого!» - «Ти сам не розумієш. У нас справа є, жити треба, а ви сваритеся, як дурні які ... »І Петрушка розповідає історію про дядька Харитона, якому змінювала дружина, і вони теж лаялися, а потім Харитон сказав, що у нього теж багато було всяких на фронті, і вони з дружиною посміялися і помирилися, хоча Харитон все вигадав про свої зради ... Іванов з подивом слухає цю історію.

Він іде вранці на вокзал, випиває горілки і сідає на потяг, щоб їхати до Маші, у якої волосся пахне природою. Будинки Петрушка, прокинувшись, бачить одну тільки Настю - мати пішла на роботу. Розпитавши Настю, як йшов батько, він на хвилину замислюється, одягає сестру і веде її за собою.

Іванов стоїть у тамбурі поїзда, який проїжджає недалеко від його будинку. У переїзду він бачить фігурки дітей - той, хто більше, тягне швидко за собою меншого, не встигає перебирати ніжками. Іванов уже знає, що це - його діти.Вони далеко позаду, і Петрушка, як і раніше волочить за собою непоспевающую Настю. Іванов кидає речовий мішок на землю, спускається на нижчий щабель вагона і сходить з поїзда «на ту піщану доріжку, по якій бігли йому вслід його діти».