Короткий переказ твору Історія севарамбов (Дені Верас)

У передмові до «Історії севарамбов» автор зауважує, що книга ця - не плід багатої фантазії, а правдиві записки капітана Силена. Підтвердженням тому служить не тільки свідчення лікаря, якому капітан, перебуваючи при смерті, передав головну працю свого життя, а й розповіді тих, хто так чи інакше був пов'язаний з таємничим кораблем під назвою «Золотий дракон» ...

У 1655 р. капітан Сидіння вирушає на «Золотому драконі» в Східну Індію, нарешті зумівши реалізувати свою давню мрію про подорожі. Спочатку погода сприяє плавання, але на півдорозі до Батавії на судно обрушується жахливий шторм. Лише завдяки майстерності команди «Золотий дракон» уникнув неминучої загибелі. Однак досягти Індії не вдається: сильний вітер відносить корабель до невідомого материка, біля берегів якої судно сідає на мілину.

Людям, що знаходяться на кораблі, вдається вибратися на сушу. І хоча надія на те, що рано чи пізно можна буде дістатися до жилих земель, невелика («Золотий дракон» отримав серйозні пошкодження), ніхто не впадає у відчай. Їжі вистачає, є прісна вода, а клімат здається надзвичайно хорошим.

Необхідність жити в зовсім нових умовах змушує потерпілих корабельну аварію в першу чергу вибрати особливу військову форму правління. Генералом обирають Сідена, вже зумів проявити свою храбость і вміння керувати. Під керівництвом капітана виявляється близько трьохсот чоловіків і сімдесяти жінок.

Поступово життя невеликого селища, названого Сіденбергом, починає налагоджуватися. Люди будують житла, заготовляють припаси, благо в лісах у великій кількості водиться дичина, а в річках - риба. Але раптове зникнення розвідувального бота під командуванням Моріса, одного з найдосвідченіших матросів, порушує усталене був спокій.

Через деякий час зниклий загін повертається, але в супроводі двох дивних кораблів. Перелякані жителі Сіденберга починають готуватися до оборони. Страх їх, проте, виявляється марним: кораблі прибули з пропозицією миру від імені губернатора міста Спорумб. Як пояснює Моріс, землі на північний схід від Сіденберга населені людьми, які не поступаються у розвитку жителям Європи. Загін Моріса був ними прийнятий дуже добре, і незабаром, згідно з місцевими звичаями, чужинців повинні були представити правителю севарамбов, країни, якій підпорядковується Спорумб. Тоді Моріс розповів про існування Сіденберга, і губернатор відправив з ним свого посланця, щоб той запропонував і іншим людям Сідена скористатися їхньою гостинністю.

Спорумб вражає уяву Сідена: гарні вулиці, великі квадратні будівлі, чудово оброблені поля, а головне - високий рівень культури місцевого населення. Багато споруі (жителі Спорумба) знають європейські мови, що дозволяє капітану і його людям вільно спілкуватися з ними. Хоча до сидіння ставляться з великою повагою, йому і всім іншим доводиться слідувати місцевими звичаями. Це, втім, не викликає протесту, бо закони Спорумба здаються їм справедливими. Так, улагоджується непорозуміння, що виникло через те, що у багатьох жінок з Сіденберга було кілька чоловіків: споруі, дуже педантичні в питаннях чесноти, запропонували чоловікам вибрати собі дружин (багатоженство аж ніяк не осуджувалося) з числа жительок Спорумба

Практично відразу після прибуття капітан Сидіння потрапляє в храм Сонця, якому поклоняються місцеві жителі, на святкування одного з найбільших урочистостей країни - дня, коли безліч юнаків та дівчат вступають в законний шлюб, щоб бути разом все життя. Під час свята капітан зауважує, що більшість городян, у тому числі і сам губернатор, мають той чи інший фізичний недолік. Виявляється, в Спорумб відправляють усіх неповноцінних людей з інших міст.

Губернатор, який прийняв Сідена дуже добре, оголошує, що всі чужинці повинні постати перед правителем севарамбов, для чого необхідно виїхати негайно. На наступний день капітан і його люди відправляються в подорож по річці. У першому ж місті, де вони зупиняються на відпочинок, перед ними постає разюче видовище: публічне покарання перелюбників - злочинців, які порушили закони порядності і цнотливості, які вважаються основою життя суспільства.

Поступово все нові і нові чудеса цієї країни відкриваються перед поглядом капітана Сідена. Так, в одному з міст його запрошують взяти участь в полюванні на дивовижних звірів і в рибній ловлі, що служить жителям чималим розвагою.

Незабаром річковий шлях закінчується, і мандрівники потрапляють у вузьку долину, що лежить між високих скель. Сермодас, провідник, зауважує, що столиця - справжній земний рай, але шлях туди лежить через пекло. І коли дорога переходить у вузький тунель, висічений в скелі, жінок охоплює паніка: вони вирішують, що дійсно потрапили в пекло. Насилу вдається їх заспокоїти, і Сермодас, засмучений тим, що його жарт був так сприйнята, заявляє, що спочатку він проведе тільки десять чоловік. Помилка жінок тим не менше дозволила Сидіння погостювати у губернатора Севарагоундо, «воріт севарамбов».

Підйом «на небо» пішов незабаром після спуску «в пекло»: переправившись через гору, капітан Сидіння зі своїми людьми виявляється зовсім близько від столиці. Тут Сермодас показує їм регулярну армію севарамбов. Війська, які складаються не тільки з чоловіків, але і з жінок, озброєні найсучаснішою зброєю. Як пояснює Сермодас, багато жителів країни були й в Європі, і в Азії, запозичуючи всі корисні нововведення і ретельно оберігаючи таємницю своєї батьківщини, щоб до них не проникли вади мешканців інших материків.

Севарінд - найкраще місто країни. Його вулиці надзвичайно красиві, квадратні будинку - осмазіі - багато прикрашені, а храм Сонця здається Сидіння найпрекраснішим будівлею в світі. Віце-король приймає мандрівників, як бажаних гостей, і, надавши їм все необхідне для того, щоб влаштуватися на новому місці, просить лише одного: беззаперечно підкорятися законам країни.Життя в севарамбов протікає легко і спокійно: необхідна праця на користь суспільства не обтяжує Сідена, і він приступає до вивчення мови