Короткий переказ твору Мандрівник (Олександр Вельтман)

Літературна подорож по своїй природі двупланово: це і реальне подорож, і подорож уяви (спогади, міркування і т. п.). З одного боку, матеріал роману - дійсне подорож офіцера А. Вельтмана по Бессарабії, Молдавії, Вале-ХІІ, Добруджі за роки майже десятирічної служби, і російсько-турецької кампанії 1828 р. Але, з іншого боку, подорож героя - уявну подорож по карті : «візьміть Європу за кінці і розкладіть на стіл»; автор мандрує, «не сходячи з покійного свого дивана».

Читачеві не дають утвердитися на який-небудь однієї точки зору: йому тлумачать про карту і дивані, але описи місцевості, звичаїв та ін. так докладні, що ніяк не узгоджуються з подорожжю уявним - наприклад, описи монастиря Городище, вирубаного в скелі над Дністром, молдавських танців, птахів на гнилому озері під Кишиневом, гулянь у Яссах (модні дамські убори, як і бенкети - улюблена тема для вільної та підкреслено незв'язної романтичної «балаканини»). Говорити про відомі визначні пам'ятки автор уникає - боїться бути банальним. Згідно із загальним принципом стилістичної «строкатості» «Мандрівника», опису в ньому можуть бути і віршованими (особливо часто так описується підкреслено «низький» побут - наприклад шкапи, тягли віденську коляску (гл. 47), говоріння (на різних мовах!) В бухарестської готелі зі слугами і торговцями (гл. 157), схожий на уривок з комедії, або ж підкреслено сухими, як довідка: «До речі про р. Прут. Хвилі її народяться в горах Карпатських, гинуть в Дунаї. Взагалі ширина річки від 5 до 10 сажнів. Вода від швидкості мутна, але здорова і має властивість мінеральних кріпильних вод ».

Автора мучить свідомість, що «все вже вигадано, все сказано, все написано (гл. 171), тому можливо тільки по-своєму тасувати - як у калейдоскопі - придумане до тебе іншими».«Мандрівник» розбитий на 3 частини, 45 «днів», 325 голів (зразки самих коротких розділів: «CXLI: Немає її», «Не гнівайтесь ж, що в цій главі не чути вам скрип мого пера. Це пауза. Тут думка моя виражена мовчанням »(гл. 304); така« дрібність »дозволяє раптово переходити від однієї теми й інтонації до іншої. Взагалі Вельтман всіляко підкреслює імпульсивність, довільність і навіть« випадковість »своєї творчості, принципову незавершеність роману (« заголовок відірвано, початку немає » ); стирається різниця між чистовик і чернеткою («далі стерлося»; «приклад тут був, але я половину прикладу стер, а іншу вишкрібаєш. Мені не сподобався він за своєю звичайності ...»).

У романах розповідь нерідко переривається вставними новелами; в «Мандрівник» основний текст, майже наскрізь іронічний, переривається драматичними поемами, написаними дуже патетично ритмізованої прозою, - поемою про Овідія і імператорі Августі (гл. 290) і «Ескандер»; Ескандер - волелюбний герой : «Мені душно під небом!І небо спирає подих; його б я скинув з себе, щоб вільно дихнути у безмежному просторі !..»; Ескандер дме сам Юпітер («Юпітер! [...] І ти знаєш заздрість [...] до щасливцю! ..» ); губить ж героя любов до демонічної діві.

Крім того, ігрове подорож перебивається ліричними віршами про кохання; за демонстративно незв'язної балаканиною «Мандрівника» ховається другий план роману: драматична історія любові автора до заміжньої жінки; ця історія повинна відновлюватися читачем по крупицях.

У третій частині лірика у віршах і прозі, цілком серйозні міркування автора про сенс життя, щастя та ін. вже помітно відтісняють ігрове начало, «Мандрівник» майже перетворюється на ліричний щоденник - і раптом кінчається раптово для читача, за примхою автора перерваний майже на півслові.