Короткий переказ твору А зорі тут тихі ... (Борис Васильєв)

Травень 1942 Сільська місцевість в Росії. Йде війна з фашистською Німеччиною. м залізничним роз'їздом командує старшина Федот Евграфич Васков. Йому тридцять два роки.Освіти в нього всього чотири класи. Васьков був одружений, але дружина його втекла з полковим ветеринаром, а син незабаром помер.

На роз'їзді спокійно. Солдати прибувають сюди, оглядаються, а потім починають «пити та гуляти». Васков завзято пише рапорти, і, врешті-решт, йому надсилають взвод «непитущих» бійців - дівчат-зенітниць. Спочатку дівчата сміються над Васкова, а він не знає, як йому з ними обходитися. Командує першим відділом взводу Рита Осянина. Чоловік Ріти загинув на другий день війни. Сина Альберта вона відправила до батьків. Незабаром Рита потрапила до полкової зенітну школу. Зі смертю чоловіка вона навчилася ненавидіти німців «тихо і нещадно» і була сувора з дівчатами зі свого відділення.

Німці вбивають подносчіцу, замість неї надсилають Женю Комелькова, струнку руду красуню. На очах Жені рік тому німці розстріляли її близьких. Після їх загибелі Женя перейшла фронт. Її підібрав, захистив «і не те щоб скористався беззахисністю - приліпив до себе полковник Лужина».Був він сімейний, і військове начальство, дізнавшись про це, полковника «в оборот взяло», а Одружую направило «в хороший колектив». Незважаючи ні на що, Женя «товариська і весела».Її доля відразу «перекреслює Рітіну винятковість». Женя і Рита сходяться, і остання «відтає».

Коли мова заходить про переведення з передовою на роз'їзд, Рита надихається і просить надіслати її відділення. Роз'їзд розташовується неподалік від міста, де живуть її мати і син.Ночами потайки Рита бігає в місто, носить своїм продукти. Одного разу, повертаючись на світанку, Рита бачить у лісі двох німців. Вона будить Васкова. Той отримує розпорядження від начальства «зловити» німців. Васьков обчислює, що маршрут німців лежить на Кіровську залізницю. Старшина вирішує йти коротким шляхом через болота на Синюхин гряді, що тягнеться між двома озерами, за якою тільки й можна дістатися до залізниці, і чекати там німців - вони напевно підуть окружним шляхом. З собою Васков бере Риту, Женю, Лізу Брічкіну, Соню Гурвич і Галю Четвертак.

Ліза з Брянщини, вона - дочка лісника. П'ять років доглядала за смертельно хворою матір'ю, не змогла через це закінчити школу. Заїжджий мисливець, який розбудив у Лізі перше кохання, обіцяв допомогти їй вступити до технікуму. Але почалася війна, Ліза потрапила в зенітну частину.Лізі подобається старшина Васьков.

Соня Гурвіч з Мінська. Її батько був дільничним лікарем, у них була велика і дружна сім'я. Сама вона провчилася рік в Московському університеті, знає німецьку. Сусід по лекціях, перше кохання Соні, з яким вони провели всього один незабутній вечір в парку культури, пішов добровольцем на фронт.

Галя Четвертак виросла в дитячому будинку. Там її «наздогнала» перша любов. Після дитячого будинку Галя потрапила в бібліотечний технікум. Війна застала її на третьому курсі.

Шлях до озера Вопь лежить через болота. Васьков веде дівчат по добре відомої йому стежинці, по обидві сторони якої - трясовина. Бійці благополучно добираються до озера і, зачаївшись на Синюхин гряді, чекають німців. Ті з'являються на березі озера тільки наступного ранку. Їх виявляється не двоє, а шістнадцять. Поки німцям залишається близько трьох годин ходу до Васкова та дівчат, старшина посилає Лізу Брічкіну назад до роз'їзду - доповісти про зміну обстановки. Але Ліза, переходячи через болото, оступається і тоне. Про це ніхто не знає, і всі чекають підмоги. А до тих пір дівчата вирішують ввести німців в оману. Вони зображують лісорубів, голосно кричать, Васков валить дерева.

Німці відходять до Легонтову озера, не наважуючись іти по Синюхин гряді, на якій, як вони думають, хтось валить ліс. Васьков з дівчатами перебирається на нове місце. На колишньому місці він залишив свій кисет, і Соня Гурвич викликається принести його. Поспішаючи, вона натикається на двох німців, які вбивають її. Васьков з Женею вбивають цих німців. Соню ховають.

Незабаром бійці бачать інших німців, що наближаються до них. Сховавшись за кущами і валунами, вони стріляють першими, німці відходять, боячись невидимого супротивника. Женя і Рита звинувачують Галю в боягузтві, але Васков захищає її і бере з собою в розвідку в «виховних цілях». Але Васков не підозрює, який слід в душі Галі залишила Соніна смерть. Вона налякана до жаху і в самий відповідальний момент видає себе, і німці вбивають її.

Федот Евграфич бере німців на себе, щоб відвести їх від Жені та Ріти. Його ранять в руку. Але йому вдається втекти і дістатися до острова на болоті. У воді він зауважує спідницю Лізи і розуміє, що допомога не прийде. Васьков знаходить місце, де зупинилися на відпочинок німці, вбиває одного з них і йде шукати дівчат. Вони готуються прийняти останній бій. З'являються німці. У нерівному бою Васков і дівчата вбивають кількох німців. Риту смертельно ранять, і поки Васьков відтягує її в безпечне місце, німці вбивають Женю. Рита просить Васкова подбати про її сина і стріляє собі в скроню. Васьков ховає Женю і Риту. Після цього він йде до лісової хатинки, де сплять залишилися в живих п'ятеро німців. Одного з них Васков вбиває на місці, а чотирьох бере в полон. Вони самі пов'язують один одного ременями, так як не вірять, що Васков «на багато верст один-однісінький». Він втрачає свідомість від болю тільки тоді, коли назустріч вже йдуть свої, росіяни.

Через багато років сивий кремезний старий без руки і капітан-ракетник, якого звуть Альберт Федотич, привезуть на могилу Ріти мармурову плиту.