Короткий переказ твору Дізнання (Петер Вайс)

У відповідності з початковим задумом автора, який хотів створити сучасну «Божественну комедію», композиція п'єси, в якій використані матеріали франкфуртського процесу над нацистськими злочинцями 1963-1965 рр.., Повторює будову 1-й і 2-й частин епопеї Данте: у кожній « пісні »- три епізоди, а всього їх - тридцять три, як у Данте. Вісімнадцять підсудних представляють у п'єсі справжніх осіб, які постали перед судом у 1963 р., і фігурують під своїми справжніми іменами, а дев'ять безіменних свідків (двоє з них - на боці табірної адміністрації, а решта - колишні в'язні) резюмують пережите і пережите сотнями людей.

1-й свідок, який служив начальником станції, на яку прибували ешелони з людьми, стверджує, що нічого не знав про масове знищення людей і не замислювався над тим, яка доля чекає в'язнів, приречених на рабську працю, приносив величезні бариші філіям підприємств Круппа, Сіменса і «І. Г. Фарбен ». й свідок, який відповідав за відправлення ешелонів, каже, що не знав, кого перевозять у вагонах, так як заглядати в них йому було суворо заборонено. Третій свідок, колишній в'язень, розповідає про те, як їх вивантажували з вагонів, будували, б'ючи палицями, по 5 чоловік у ряд, відокремивши чоловіків від жінок з дітьми, а лікарі - Франк, Шатц, Лукас і Капезіуса, що сидять нині на лаві підсудних, разом з іншими офіцерами визначали, хто з новоприбулих працездатний. Хворих і старих відправляли у «газ». Відсоток працездатних зазвичай становив третину ешелону. Підсудні стверджують, що вони намагалися відмовитися від участі в селекції, але вище начальство пояснювало їм, що «табір - це той же фронт і всяке ухилення від служби буде каратися як дезертирство». й свідок стверджує, що з квітня 1942 по грудень 1943 р. у ув'язнених було вилучено коштовностей на 132 мільйони марок. Ці цінності надходили в Рейхсбанк і імперському міністерству промисловості.

Свідки з колишніх в'язнів розповідають про ті умови, в яких вони жили: у бараках, розрахованих на п'ятсот чоловік, часто розміщувалося вдвічі більше; на кожних нарах лежало шість чоловік, і повертатися на інший бік доводилося всім відразу, а ковдра було одне, топили в бараках рідко; кожному в'язневі видавали одну миску: для вмивання, їжі і як нічний посудини; в денному раціоні містилося не більше 1300 калорій, тоді як при важкій роботі людині необхідно не менше 4800 калорій. У результаті люди так слабшали, що тупіли і не пам'ятали навіть свого прізвища.Вижити міг тільки той, хто відразу ж міг влаштуватися на яку-небудь внутрішньотабірна посаду: фахівцем або в допоміжну робочу команду.

Свідок, колишня в'язень, яка працювала в політичному відділі табору під керівництвом Боггерів, розповідає про звірячі тортури і вбивства, які відбувалися у неї на очах. Вона становила списки померлих і знала, що з кожної сотні новоприбулих в'язнів через тиждень залишалося в живих не більше сорока. Богер, що сидить на лаві підсудних, заперечує, що застосовував тортури при допитах, але коли його викривають у брехні, посилається на наказ і на неможливість іншим способом домогтися визнання від злочинців і ворогів держави. Підсудний переконаний, що тілесні покарання слід було б ввести і тепер, щоб запобігти огрубіння вдач, а також для виховання неповнолітніх.

Колишня в'язень, яка провела кілька місяців у десятому блоці, де проводилися медичні експерименти, розповідає про те, як молодим дівчатам опромінювали яєчники рентгенівським апаратом, після чого видаляли статеві залози і випробувані вмирали. Крім того, проводилися досліди по штучному заплідненню: на сьомому місяці вагітності жінкам робили аборт, а дитину, якщо він залишався живим, вбивали і розкривали.

Колишні ув'язнені розповідають суду про підсудного Штарке. У ті роки Унтершарфюрер Штарк було двадцять років і він готувався до іспитів на атестат зрілості. Свідки показують, що Штарк брав участь у масових розстрілах та власноруч вбивав жінок і дітей. Проте захисник звертає увагу суду на юний вік Штарка, на його високі духовні запити (він вів з ув'язненими дискусії про гуманізм Гете), а також на те, що після війни, потрапивши в нормальні умови, Штарк вивчав сільське господарство, був референтом економічної консультації і аж до свого арешту викладав у сільськогосподарському училищі. Підсудний Штарк пояснює суду, що з раннього дитинства звик вірити в непогрішність закону і діяти згідно з наказом: «Нас відучили думати, це за нас робили інші».

Свідок розстрілів, колишній студент-медик, який працював в команді, прибирати трупи, розповідає про те, як у дворі одинадцятого блоку, у «чорній стінки», зустріли свою смерть тисячі людей. При масових стратах зазвичай були присутні комендант табору, його ад'ютант і начальник політичного відділу зі співробітниками. Всі підсудні заперечують свою участь у розстрілах.

Один зі свідків звинувачує фельдшера Клера у загибелі в'язнів за допомогою ін'єкцій фенолу в серце. Підсудний спочатку заперечує, що власноруч вбивав людей, однак під тиском доказів у всьому зізнається. З'ясовується, що жертвами фенольних ін'єкцій стало близько тридцяти тисяч чоловік. Один з підсудних, колишній табірний лікар, визнається суду, що для своїх досліджень користувався людським м'ясом, оскільки солдати охорони з'їдали яловичину і конину, яку постачали для бактеріологічних дослідів.

Свідок, який був лікарем з ув'язнених і працював у зондеркоманді, що обслуговувала крематорії, розповідає суду про те, як для масового умертвіння в'язнів застосовували препарат синильної кислоти, газ «Циклон-Б». У зондеркоманді, що підкорялася доктору Менгеле, працювало вісімсот шістьдесят в'язнів, яких через певний час знищували і набирали новий склад. Новоприбулих, відібраних для знищення, заводили в роздягальню, в якій містилося близько