Короткий переказ твору Село (Іван Бунін)

Росія. Кінець XIX - початок XX ст.

Брати Красова, Тихон і Кузьма, народилися в невеликому селі Дурновка. У молодості вони разом займалися дрібною торгівлею, потім посварились, і дороги розійшлися. Кузьма пішов працювати за наймом. Тихон зняв заїжджий дворішко, відкрив шинок і лавочку, почав скуповувати у поміщиків хліб на корені, придбавати за безцінь землю і, ставши досить заможним господарем, купив навіть панську садибу у зубожілого нащадка колишніх власників. Але все це не принесло йому радості: дружина народжувала тільки мертвих дівчаток, і нікому було залишити все, що нажив. Ніякого розради в темній, брудній сільського життя, крім корчми, Тихон не знаходив. Став попивати. До п'ятдесяти років він зрозумів, що з пробіг років і згадати нічого, що немає жодного близької людини і сам він всім чужий. Тоді вирішив Тихон помиритися з братом.

Кузьма за характером був зовсім іншою людиною. З дитинства він мріяв учитися. Сусід вивчив його грамоти, базарний «вільнодумець», старий гармоніст, постачав книжками і долучив до суперечок про літературу. Кузьмі хотілося описати своє життя у всій її злиднях і страшною буденності. Він намагався скласти розповідь, потім взявся за вірші і навіть видав книжку нехитрих віршів, але сам розумів всю недосконалість своїх творінь. Та й доходів це справа не приносило, а шматок хліба даром не давався. Багато років минуло в пошуках роботи, часто безплідних. Надивившись у своїх мандрах на людську жорстокість і байдужість, він запив, став опускатися все нижче і прийшов до думки, що треба або піти в монастир, або покінчити з собою.

Тут і відшукав його Тихон, який запропонував братові взяти на себе управління садибою. Начебто знайшлося спокійне місце, Оселившись у Дурновке, Кузьма повеселішав. Вночі він ходив з калаталом - чатував садибу, вдень читав газети і в старій конторської книзі робив нотатки про те, що бачив і чув навколо. Але поступово стала долати його туга: поговорити було не з ким. Тихон з'являвся рідко, тлумачив тільки про господарство, про підлість і злобі мужиків і про необхідність продати маєток. Кухарка Авдотья, єдина жива істота в будинку, завжди мовчала, а коли Кузьма важко захворів, надавши його самому собі, без будь-якої симпатії пішла ночувати в людську.

Насилу оговтався Кузьма від хвороби і поїхав до брата. Тихон зустрів гостя привітно, але взаєморозуміння між ними так і не було. Кузьмі хотілося поділитися вичитав з газет, а Тихона це не цікавило. Вже давно він був одержимий думкою влаштувати весілля Авдотьї з одним із сільських хлопців. Колись він згрішив з нею заради свого неприборканого бажання знайти дитину - хоча б і незаконного. Мрія не здійснилася, а жінку зганьбили на все село. Тепер Тихон, який і до церкви-то рідко ходив, вирішив виправдатися перед Богом. Він просив брата взяти на себе клопоти по цій справі. Кузьма чинив опір затії: йому було шкода нещасну Авдотью, в женихи якої Тихон визначив справжнього «жівореза», який бив власного батька, до господарства схильності не мав і спокусився лише обіцяним приданим. Тихон стояв на своєму, Авдотья покірливо скорилася незавидної долі, і Кузьма був змушений поступитися братові.

Весілля зіграли заведеним порядком. Наречена гірко ридала, Кузьма зі сльозами її благословив, гості пили горілку і співали пісні. Невгамовна лютнева хуртовина супроводжувала весільний поїзд під сумовитий передзвін дзвіночків.