Короткий переказ твору Життя Арсеньєва (Іван Бунін)

Олексій Арсеньєв народився в 70-х рр.. XIX ст. В середній смузі Росії, у батьківській садибі, на хуторі Кам'янка. Дитячі роки його пройшли в тиші непомітною російської природи. Безкрайні поля з ароматами трав і квітів влітку, неозорі снігові простори взимку народжували загострене почуття краси, формувати його внутрішній світ і збереглося на все життя. Годинами він міг спостерігати за рухом хмар у високому небі, за роботою жука, що заплутався в хлібних колосках, за грою сонячних променів на паркеті вітальні. Люди увійшли в коло його уваги поступово. Особливе місце серед них займала мати: він відчував свою «нероздільність» з нею. Батько привертав життєлюбством, веселою вдачею, широтою натури і ще своїм славним минулим (він брав участь у Кримській війні). Брати були старше, і в дитячих забавах подругою хлопчика стала молодша сестра Оля. Разом вони обстежили таємні куточки саду, город, присадибні споруди - всюди була своя принадність.

Потім у будинку з'явилася людина на прізвище Баскаков, що став першим учителем Альоші. Ніякого педагогічного досвіду в нього не було, і, швидко вивчивши хлопчика писати, читати і навіть французької мови, до наук по-справжньому він учня не долучив. Його вплив був в іншому - в романтичному ставленні до історії і літератури, в поклонінні Пушкіну і Лермонтову, яка заволоділа назавжди душею Альоші. Всі придбане у спілкуванні з Баскакова дало поштовх уяві і поетичному сприйняття життя. Ці безтурботні дні скінчилися, коли настав час вступати до гімназії. Батьки відвезли сина в місто і поселили у міщанина Ростовцева. Обстановка була убогою, середа абсолютно чужий. Уроки в гімназії велися казенно, серед викладачів не знайшлося людей скільки-небудь цікавих. Всі гімназичні роки Альоша жив тільки мрією про канікули, про поїздку до рідних - тепер уже в Батурин, маєток померлої бабусі, оскільки Кам'янку батько, обмежений у коштах, продав.

Коли Альоша перейшов в 4-й клас, трапилося нещастя: був заарештований за причетність до «соціалістам» брат Георгій. Він довго жив під чужим ім'ям, переховувався, а потім приїхав в Батурині, де його за доносом прикажчика одного з сусідів і взяли жандарми. Ця подія стала великим потрясінням для Альоші. Через рік він кинув гімназію і повернувся під батьківський дах. Батько спочатку лаявся, але потім вирішив, що покликання сина не служба і не господарство (тим більше що господарство приходило в повний занепад), а «поезія душі і життя» і що, може бути, з нього вийде новий Пушкін чи Лермонтов. Сам Олександр мріяв присвятити себе «словесному творчості». Розвитку його дуже сприяли довгі розмови з Георгієм, якого звільнили з в'язниці і вислали в Батурині під нагляд поліції. З підлітка Олексій перетворювався на юнака, він змужнів тілесно і духовно, відчував у собі міцніючі сили і радість буття, багато читав, розмірковував про життя і смерті, бродив по околицях, бував у сусідніх садибах.

Незабаром він пережив першу закоханість, зустрівши в будинку одного з родичів гостювала там молоденьку дівчину Анхен, розлуку з якою пережив як справжнє горе, через що навіть отриманий у день її від'їзду петербурзький журнал з публікацією його віршів не приніс справжньої радості. Але потім пішли легкі захоплення панянками, що приїжджали в сусідні маєтки, а потім і зв'язок із заміжньою жінкою, яка служила покоївкою у садибі брата Миколи. Це «божевілля», як називав свою пристрасть Олексій, скінчилося завдяки тому, що Микола в кінці кінців розрахував винуватицю непристойної історії.

У Олексія все більш відчутно дозрівало бажання покинути майже розорене рідне гніздо і почати самостійне життя. Георгій до цього часу перебрався до Харкова, і молодший брат вирішив поїхати туди ж. З першого дня на нього обрушилася безліч нових знайомств і вражень. Оточення Георгія різко відрізнялося від сільського. Багато хто з входили до нього людей пройшли через студентські гуртки і руху, побували в тюрмах і засланнях. При зустрічах кипіли розмови про насущні питання російського життя, порицался образ правління і самі правителі, проголошувалася необхідність боротьби за конституцію і республіку, обговорювалися політичні позиції літературних кумирів - Короленко, Чехова, Толстого. Ці застільні бесіди і суперечки підігрівали в Олексія бажання писати, але разом з тим мучила нездатність до його практичного втілення.

Смутний душевний безлад спонукало до яких-небудь змін. Він вирішив побачити нові місця, відправився в Крим, був у Севастополі, на берегах Дінця і, вирішивши вже повернутися в Батурин, по дорозі заїхав в Орел, щоб поглянути на "місто Лєскова і Тургенєва». Там він розшукав редакцію «Голоси», де ще раніше задумував знайти роботу, познайомився з редактором Надією Авілової і отримав пропозицію співпрацювати у виданні. Поговоривши про справи, Авілова запросила його до їдальні, приймала по-домашньому і представила гостю свою кузину Ліку. Все було несподівано і приємно, проте він навіть припустити не міг, яку важливу роль призначила доля цього випадковому знайомству.

Спочатку були просто веселі розмови і прогулянки, доставляли задоволення, але поступово симпатія до лику перетворювалася у більш сильне почуття. Захоплений їм, Олексій постійно метався між Батурином і Орлом, закинув заняття і жив тільки зустрічами з дівчиною, вона то наближала його до себе, то відштовхувала, то знову викликала на побачення. Відносини їх не могли залишитися непоміченими. В один прекрасний день батько Лики запросив Олексія до себе і досить доброзичливу