Коротков скрикнув і полетів в бюро претензій. Хвилин п'ять він біг, слідуючи вигинів коридору, - і опинився у того місця, звідки вибіг. «Ах, чорт!» - Ахнув Коротков і побіг в інший бік - через п'ять хвилин знову був там же. Коротков вбіг до спорожнілого колонадний зал і побачив чоловіка в білому - той стояв без вуха і носа, і ліва рука у нього була відламана. Задкуючи і холонучи, Коротков знову вибіг в коридор. Раптом перед ним відкрилася потаємні двері, з якої вийшла зморщена баба з порожніми відрами на коромислі. Коротков кинувся в ті двері, опинився в напівтемному просторі без виходу, почав несамовито дряпатися в стіни, навалився на якийсь біла пляма, яке випустило його на сходи. Коротков побіг вниз, звідки чулися кроки. Ще мить - і здалося сіре ковдру і довга борода. Одночасно схрестилися їх погляди, і обидва завили тонкими голосами страху і болю. Коротков відступив вгору, Кальсонер позадкував вниз: «Рятуйте» - закричав він, змінюючи тонкий голос на мідний бас. Оступившись, він з громом впав, обернувся в чорного кота з фосфорними очима, вилетів на вулицю і зник. Незвичайне прояснення раптом настав у коротковском мозку: «Ага, зрозумів. Коти! »Він почав сміятися все голосніше і голосніше, поки вся сходи не наповнилася гулкими гуркотом.

Увечері, сидячи вдома на ліжку, Коротков випив три пляшки вина, щоб все забути і заспокоїться. Голова тепер у нього боліла вся і два рази тов. Короткова рвало в таз. Коротков твердо зважився виправити собі документи і ніколи більше не з'являтися в Спімате, і не зустрічатися з жахливим Кальсонер. На віддалі глухо почали бити годинник. Налічивши Сорока ударами, Коротков гірко посміхнувся, заплакав. Потім його знову судорожно і тяжко знудило церковним вином.

На наступний день тов. Коротков знову піднявся на восьмий поверх, знайшов-таки бюро претензій. У бюро сиділи сім жінок за машинками. Крайня брюнетка різко перебила відкрив було рот Короткова, витягла його в коридор, де рішуче висловила намір віддатися Короткову. «Мені не треба, - хрипко відповів Коротков, - у мене вкрали документи ...» Брюнетка кинулася на Короткова з поцілунком, і тут («Тек-с») раптово з'явився люстриновий дідок.

- Скрізь ви, пан Колобков. Але відрядження у мене не вицелуете - мені, дідусю, дали. А на вас заявочку подам. Розбещувач, до підвідділів добираєтеся? З рук дідка підйомні бажаєте видерти? - Заплакав раптом він. Істерика опанувала Коротковим, але тут: «Наступний!» - Каркнув двері бюро. Коротков кинувся до неї, минув машинки і опинився перед витонченим блондином, який кивнув Короткову: «Полтава чи Іркутськ?» Потім висунув шухляду, і з ящика, зігнувшись як змія, виліз секретар, вийняв з кишеньки перо і застрочив. Брюнеткіна голова виринула з дверей і збуджено крикнула:

- Я вже заслала його документи до Полтави. І я їду з ним. У мене тітка в Полтаві.

- Я не хочу, - вигукнув Коротков, блукаючи поглядом.

- Полтава чи Іркутськ? - Вийшовши з себе загримів блондин. - Не забирайте час! По коридорах не ходити! Не палити! Розміном грошей не ускладнювати!

- Рукостискання скасовуються! - Кукурікнув секретар.—

Сказано в заповеди тринадцатой: не входи без доклада к ближнему твоему, — прошамкал люстриновый и пролетел по воздуху.

Муть заходила по комнате, в мути блондин стал вырастать. Он махнул огромной рукой, стена распалась, машинки на столах заиграли фокстрот, а тридцать женщин пошли вокруг них парадом-алле. Из машин вылезли белые брюки с фиолетовыми лампасами: «Предъявитель сего есть действительно предъявитель, а не какая-нибудь шантрапа». Коротков тоненько заскулил и стал биться головой об угол блондинова стола. «Теперь одно спасение — к Дыркину в пятое отделение, — зашептал старичок тревожно. — Ходу! Ходу!» Запахло эфиром, руки неясно вынесли Короткова в коридор. Потянуло сыростью из сетки, уходящей в пропасть…

Кабина и двое Коротковых упали вниз. Первый Коротков вышел, второй остался в зеркале кабины. Розовый толстяк в цилиндре сказал Короткову: «Вот я вас и арестую» «Меня нельзя арестовать, — засмеялся Коротков сатанинским смехом, — потому что я неизвестно кто. Может, я Гогенцоллерн. Кальсонер не попадался? Отвечай, толстун!». Толстяк задрожал в ужасе: «Теперь к Дыркину, не иначе. Только грозен он!» И они вознеслись в лифте к Дыркину.

Когда Коротков вошел в уютно обставленный кабинет, маленький пухлый Дыркин вскочил из-за стола и рявкнул: «М-молчать!», хоть Коротков ещё ничего и не сказал. В ту же минуту в кабинете появился бледный юноша с портфелем. Лицо Дыркина покрылось улыбковыми морщинами, он вскричал приветственно и сладко. Однако юноша металлическим голосом устроил разнос Дыркину, взмахнул портфелем, треснул им Дыркина по уху и, погрозив Короткову красным кулаком, вышел. «Вот, — сказал добрый и униженный Дыркин, — награда за усердие. Что ж… Бейте Дыркина. Рукой больно, так вы канделябрик возьмите». Ничего не понимая Коротков взял канделябр