Можна, звичайно, сказати, що Зойфер привніс в цілому сторіччями традиційно аполітичний жанр австрійської народної п'єси ніколи в ній не існуючу епохальну політичну ідею і тим самим кардинально реформував його. Проте така думка була б удвічі помилковою. По-перше, ополітизував народну п'єсу ще до Зойфера Хорват, а до того - Краус і ін. По-друге, епохальний зміст Зойфер вніс в народну п'єсу так по-новаторському, що від власне народної п'єси у нього залишилася лише одна атрибутика (до неї у Зойфера слід віднести навіть такий звичний для австрійського народного театру прийом, як надання персонажу з народу характеру шгута-правдошукача19).

Показові в сенсі руйнування жанру народної п'єси статті Зойфера другої половини 1930-х років. У першій з них ("Молоді автори") він робить упор на те, що сучасній драматургії потрібні не формальні вишукування (цьому, вважає він, можна легко навчитися у великих попередників), що їй не вистачає "сьогоднішнього живого життя, переповненого суперечностями і проблемами" і що навчитися переносити все це в п'єсу можна тільки у житті [7, 39-40]. Думку про необхідність писати про "пекучу сучасність" повторив він і в статті про Гофманстале, до якого відносився дуже холодно через його, як Зойфер помилково вважав, аполітичності [7, 41].

Проте в найзначнішій своїй статті літературознавства "Про вічно живого Нестроя" (1937) до цієї думки додалася друга: про важливість художньої форми для актуальної проблематики. Правда, перша думка ще панує і в цій статті (тодішню актуальність Нестроя Зойфер пов'язував з політичною спрямованістю його сатири [7, 43]), а друга висловлена боязко і в завуальованій формі (Нестрой, вважає Зойфер, відповідав естетичним смакам не тільки широкої публіки, але і освічених прошарків). Важливо все ж таки, що вона Зойфером висловлена в дуже ємкому формулюванні: політичний театр теж повинен стати театром художньої самогри, театром видовищності.

У іншій статті, опублікованій у віденській газеті "Sonntag" 9.5.1937, Зойфер розвернув цю думку (про естетичну значущість художнього твору) на матеріалі театральної цензури. За зовнішньою політичною актуальністю змісту статті (необхідність боротьби з цензурою) не можна не побачити загальноестетичної думки Зойфера про важливість художніх цінностей перш за все для політично злободенної драматургії: Не послабляючи проблематики "гуманізму і соціального прогресу", Зойфер в останніх своїх п'єсах все більше уваги приділяв "художнім цінностям", які раніше приносилися їм в жертву поетиці агітпропа. Велику допомогу надає йому тепер раймундовська філософська фантастика, що втілюється ним через прийом "театр-в-театрі": фантастика подається у формі то марень ('ді Лехнер", "Вінета"), то одного з епізодів авантюрного життя народного шахрая ("Асторія"), то алегоричної притчі ("Загибель миру"). При цьому прийом "театру-в-театрі" не втрачає двох своїх традиційних функцій: зачину (введення в "дійство") і моральної сентенції.

Проте ні світла фантастика Раймунда, ні трохи похмурий політичний сарказм Нестроя, ні традиційна атрибутика австрійського народного театру (а саме сліди цієї тріади помітні в драматургії Зойфера) не дають права віднести пізні п'єси Зойфера до жанру народних (найменше ця категоричність властива, мабуть, лише одній з них - "Вінеті"), тому що в них відсутня жанрова домінанта: говорити про народ, для народу, з позицій народу; автор говорить в них від імені всього прогресивного людства, на що звернув увагу рецензент прем'єри "Вінети" у Відні 1937 г. [7, 266-267].

І в цьому сенсі драматургія Зойфера (у її кращих зразках: "ді Лехнер заглядає в рай", "Асторія", "Вінета", "Загибель миру, або Мир у жодному випадку більше не протягне!") стоїть в одному ряду з такими п'єсами, як "Непереборні" К.Крауса, "Героїчна комедія" Ф.Брукнера, "Кар'єра Артуро Уї, якої могло не бути" Б.Брехта і ін., далеко віддаленими від жанру народної п'єси.

І якщо сьогодні у Відні є "Театр імені Юри Зойфера", і якщо там йдуть п'єси у дусі Зойфера,20 то це означає лише одне: у Австрії і сьогодні жива політична сатира, вигодувана традиціями Ю.Зойфера у дусі реформованого австрійського народного театру. Проте в жанрі народної п'єси драматурги працюють вже зовсім інакше.

Список використаних джерел

Архіпов Ю.І. Австрійська драматургія 1930-40-х років: Автореф. дисс. к.філол.н. - М.: МДУ. 1979. - С. 8; Н.Б.Веселовська // Коротка літературна енциклопедія. - Т. 2. - М.: СЭ, 1964. - С. 1033.

Науменко А.М. Поэтико-стильові принципи драматургії К.Крауса // Новітня філологія. - 2007. - 7. - С. 178-245; 2007. - 8. - С. 178-227.

Budzinski K. Die Muse mit der scharfen Zunge: Von Cabaret zum Kabarett. - Мьпеп: List, 1961; Henningsen J. Theorie des Kabaretts. - Rattingen: Henn, 1967; Husch R. Kabarett von gestern. - Berlin: Henschel, 1967.

Horvath Ц. von. Gesammelte Werke. - Bd. 2. - FaM, 1970. - S. 644.

Literatur und Literaturgeschichte in Цsterreich / I.I.Erdelyi. - Budapest: Akad. Kiado; Wien: AdWn, 1979. - S. 189-202.

Literatur und Theater im Wilhelminischen Zeitalter / H.-P.Bauerdurfer u.a. - Ebingen: Niemeyer, 1978. - S. 292-325.

Soyfer О. Von Раrаdies und Weltuntergang. - Berlin I962.