УДК 811.161.2(092):130.1

Чопик Я.М.

ПРОБЛЕМА СПІЛЬНОСТІ І ВІДМІННОСТІ МІФОЛОГІЧНОЇ, ПОЕТИЧНОЇ І НАУКОВОЇ

МОВ У ТВОРЧОСТІ О.О.ПОТЕБНІ

У статті висвітлено питання потрактування О.ОЛотебнею таких понять, як образ, символ, слово на рівні міфологічного і поетичного сприймання, а також їх лінгвістичної категоризації у науковому тексті.

Ключові слова: мислення, образ, символ, міфологія, поезія, наука, мова.

Олександр Опанасович Потебня (1835-1891) належить до тих визначних представників вітчизняної науки, чия діяльність за своїм значенням виходить за межі їхнього внеску в розвиток певної галузі знання, лишає помітний слід в історії розвитку всієї суспільної думки.

Інтерес до філософії Потебня як засновник Харківської лінгвістичної школи виявляв протягом усього свого життя. Він був обізнаний з ученням багатьох видатних філософів, починаючи з античності. Зокрема його цікавили ідеї Анаксімандра, Піфагора, Аристотеля, Демокріта, Платона, він студіював твори Е.Канта, Г.Гегеля, В.Гумбольдта, Г.Штейнталя, Й.Ф.Гербарта, Г.Лотце, М.Лацаруса, Й.В.Гете, Г.Е.Лессінга, Г.Гейне та ін. Водночас учений з великим інтересом ставився до досягнень вітчизняної філософської думки, особливо захоплювався творами Г.С.Сковороди. Вивчення й осмислення відповідних джерел сприяло формуванню власне філософських поглядів мислителя.

Застосовуючи різні підходи до вивчення слова з погляду його структури, функціонування в мові, в художній літературі і фольклорі, "О.О.Потебня, як зазначає В.М.Русавінський, - знайшов ключ до всебічного аналізу слова, з'ясувавши його головну властивість - здатність позначати виділювані думкою предмети та їх якості. Цією головною властивістю є внутрішня форма слова" [4,5].

Вивчаючи народну творчість, історичний розвиток мистецтва, проблеми мовознавства, Потебня висловив чимало оригінальних думок з питань генезису міфологічних уявлень людей і їх відповідного втілення в народній поезії. Так, він вважає, що поняття природи "вичерпує собою все пізнаване. Надприродне, яке відбувається не за законами природи, коли б й існувало, не було б доступне пізнанню і не входило б у коло наук. Природа містить в собі людину й все навколишнє". Людина, за Потебнею, може пізнавати світ лише одним шляхом - через чуттєве сприйняття. Потебня пояснює появу віри у надприродне лише гносеологічними і психологічними чинниками. Мова, за вченим- філософом, є процесом постійно тривалого творчого зусилля духу (і в цьому плані вона ніколи не завершується, не "застигає" як готовий результат).

Саме слово в процесі спілкування виявляється "місцем збігу" думок того, хто говорить і того, до кого мова звернена, тобто "розуміння" (і сам інтерсуб'єктний контакт) реалізується в слові. Саме в слові ми не тільки розуміємо іншого, але й остаточно самих себе. Та й взагалі одним з центральних пунктів концепцій Потебні є дослідження мовних категорій ("мова", "мовлення", "слово", "думка" тощо) в контексті таких соціокультурних категорій, як "народ", "нація", "націоналізм" та ін. Серед багатьох ознак народу (спільна територія, єдність побуту, звичаїв та ін.) як основну Потебня виділяє "мовну єдність", всі інші в певному розумінні є похідними від неї. "Мова, - наголошує Потебня, - є не тільки одна з стихій народності, але й найбільш досконала її подоба. Як не мислима точка зору, з якої було б видно всі сторони речі, як у слові неможливе уявлення, що виключало б можливість іншого уявлення, так неможливою є всеохоплююча, безумовно, найкраща народність. Якби об'єднання людства за мовою й узагалі за народністю було б можливим, це було б смертельним для загальнолюдської мислі, як заміна багатьох відчуттів одним, хоча б це одне було б не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди, для народності. Послідовний націоналізм є інтернаціоналізм" [2, 229].

Потебня, крім того, вважає, що мові належить величезна роль у формуванні здатності до абстрагування й узагальнення. Людина, оперуючи словами і закріпленими за ними образами, здобула можливість мислити предмети, не дані їй у безпосередньому сприйнятті. Як зазначає О.П.Пресняков, за концепцією Потебні "безліч слів "першообразні" за своїм походженням і в минулому тісно пов'язані з поетичним уявленням про конкретні речі і явища. Надалі, в процесі свого історичного "вживання" першообразність слова могла поблякнути, і воно втрачало свою "субстанціональність", набуваючи поступово властивостей абстрактного поняття" [3, 25]. З одного боку, це було необхідною передумовою практичного перетворення світу, а з другого - в такій відносно самостійній комбінації думок вже містилася можливість відльоту від дійсності. Саме з ролі слова в пізнанні Потебня виводить віру людини в душу-двійника. Якщо слово робить вплив на людину, то воно, за первісними уявленнями, має відігравати подібну роль і стосовно речей, і, подібно до душі, є також відносною сутністю предметів.

Цікавою є потебнянська філософська інтерпретація зв'язку практики і теорії, які є сторонами, за Потебнею, помітні тільки думкою, а в дійсності тісно зв'язані. Потебня в той же час визнавав, що критерієм істини визначається відповідність наших знань реального життя.

Естетичні погляди Потебні викладені в його друкованих працях і лекціях з мовознавства, фольклористики і літературознавства "Мысль и язык" (1862), "Объяснение малорусских и сродных народных песен" (1883), "Из лекций по теории словесности", "Из записок по теории словесности" та ін. У цих працях сформульовані глибокі і самобутні ідеї про пізнавальну і творчу функцію мистецтва, структуру художнього образу, його зміст і форму.

Саме вчення про специфіку і сутність художнього образу, процеси його створення займає центральне місце в концепції Потебні. На його думку, образ є засобом творення думки, специфічною