У мистецтві процес пізнання дійсності, за О.Потебнею, здійснюється у формі естетичного відношення до неї. Відображення є водночас і вираженням ставлення пізнаючого суб'єкта до дійсності. Тому до змісту художнього образу, окрім об'єкта, який відображається, детермінуючим елементом входить і свідомість суб'єкта. "Мистецтво, - говорить О.О.Потебня, - має своїм предметом природу в широкому розумінні цього слова, але воно не є безпосереднє відображення природи в душі, а певна видозміна цього відображення. Між твором мистецтва і природою міститься думка людини, тільки за такої умови мистецтво може бути творчістю" [2, 207]. Отже, єдність процесу відображення і вираження розглядається як поєднання в художньому образі того, що "іде" від предметів, фактів, явищ дійсності, і того, що "іде" від митця.

Змістова структура образу в мистецтві, на думку вченого, має характер знакової системи, тобто семіотичної інформації про оригінал. Образ, як і слово, підкреслює Потебня, є знак. Він відтворює не всі характеристики і навіть не всі елементи відображуваного об'єкта. Образ-знак об'єктивує лише окремі ознаки, риси, деталі, але зберігає ту ж модельну структуру, що і об'єкт відображення. Тому він постає як специфічний "знак значення", який слугує для збудження й інтенсивної діяльності думки-мислі. "Образ, - говорить мислитель, - заміщує множинне, важко вловиме через віддаленість, неясність чимсь відносно одиничним і простим, близьким, визначеним, наочним. Отже, світ мистецтва складається з відносно малих і простих знаків великого світу природи і людського життя". Для того, щоб образи-знаки могли виражати не лише людей, а й все багатство їх почуттів, мистецтво відповідно обробляє їх. Поетична мова, на відміну від наукової, насичена різновидами тропів - порівняннями, метафорами, гіперболами, інтонаційними якостями. Тому вона, крім думки, несе ще й надзвичайну емоційну виразність. Саме на цьому, за Потебнею, ґрунтується здатність художніх образів-знаків породжувати в уяві цілісні предмети або явища, що супроводжуються естетичними переживаннями, аналогічними до тих, що пережив сам художник.

Знакова природа мистецтва, згідно з концепцією Потебні, наочно виявляється в символах. У символах як знаках виражені наявні чуттєві образи предметів і явищ життя, а через це вони виступають як знаки, що вже у своїй зовнішній формі містять зміст того уявлення, яке вони символізують. Символ заміщає одне явище іншими за спорідненістю якихось ознак, водночас він викликає в свідомості не самого себе, а ту загальну якість, що розуміється в його значенні. Ці споріднені ознаки можуть бути другорядними, неістотними, але значення того, що вони заміщують, завжди істотне, завжди важливе. Символічність художніх образів зумовлена відображальною природою мистецтва, в працях "О некоторых символах в славянской народной поэзии", "О купальских огнях и сродных с ними представлениях", "О доле и сродных с нею существах" Потебня докладно досліджує символіку усної народної творчості, зокрема такі, характерні для пісенної народної творчості символи, як "Калина", "Щастя", "Горе", "Доля" та ін., пов'язуючи їх з художнім відображенням дійсності.

Висловлювання ученого про знакову природу мистецтва мають продовження у сучасних наукових пошуках, пов'язаних з вивченням знакових систем, проблем семіотики, кібернетики, взаємопроникнення науки і мистецтва. Перебуваючи на позиціях "лінгвістичної естетики", Потебня розглядав, головним чином, семіотичний (знаково-символічний) аспект слова і відповідно художнього образу і дещо недооцінював їх гносеологічну і комунікативну природу. Він змішував поняття образу як відображення і образу як знака певного значення.

Учення Потебні про відображальну і пізнавальну функції художнього образу розроблялось на основі його ж гіпотези про схожість структурних елементів слова з елементами складного художнього образу і твору мистецтва взагалі. "Мова у всьому своєму обсягові і тому не лише за своїми стихіями, а й за способом поєднання їх" [1, 151].

Значне місце в ученні Потебні відводиться питанням створення художньої образності, її ідейно- поетичної основи. Вчений вважає, що художність, образність, поетичність є основними змістовими і формальними ознаками образу мистецтва.

Внутрішнім механізмом образності в теорії Потебні виступає порівняння, яке "реалізує дух думки", сприяє пошуку, відкриттю нового і його приєднанню до вже відомого. В порівнянні явище (тобто вже його сприйняття) пояснюється з двох боків: спочатку безпосередньо, в тій половині порівняння, яке виражає символ, потім - безпосередньо в другій половині, зміст якого близький самому суб'єктові і менше доступний безпосередньому сприйняттю. Результатом порівняння є вихід думки на якісно новий ступінь пізнання. Без цього, підкреслює він, художнє мислення втратило б свої творчі можливості у відображенні об'єктивної дійсності, стало б пасивно копіювати її. Аналізуючи поетичний образ "чиста вода тече в чистій річці, а вірне кохання у вірному серці", учений показує, що для того, щоб дане порівняння води і кохання стало образом і для читача, йому мало буде естетичного відчуття; він має відновити у свідомості внутрішню форму образу - уявлення про чисте кохання і чисте серце і їх епітет - якість чистої води.

Характерно, що І.Я.Франко мав думки з цього питання, близькі до О.О.Потебні. Він надавав великого значення естетичним