У «Дублінцях» хронотоп оповідань насамперед чітко відбиває соціальну структуру сучасного Джойсу ірландського суспільства. Герої письменника представляють різні соціальні й культурні шари населення Дубліна. Відповідно локусами оповіді стають найрізноманітніші куточки, вулиці і помешкання міста, зазвичай представників середнього і нижчого класів. Життя людей підпорядковане провінційно-буденному побуту (навіть тоді, коли йдеться про політичну сферу життя Дубліна, як в оповідання «В день плюща»), і порушити звичний рутинний хід речей неможливо. Воно є замкнутим з усіх боків, і хронотопний образ камери символічно виражає існування людини в цьому світі. На думку Е.Б. Акімова, дослідника ранньої творчості Джойса, образ «камери» є центральним у поетиці першого періоду художньої еволюції митця, що дозволяє розглядати художні спроби цього часу - поетичну книжку «Камерна музика», збірку новел «Дублінці» і роман «Портрет митця замолоду» - як єдине художнє ціле [1, с. 14].

І Чехов, і Джойс, зазвичай, зводять оповідь до рамок одного дня, показуючи безглуздий біг людини колами повсякденності. Циклічна модель часу співвідноситься із замкнутим простором. У ранніх оповіданнях Чехова це переважно побутовий простір (домашня кімната, установа, палата лікарні, купе поїзда тощо), у більш пізніх оповіданнях - символічна замкнутість («Людина у футлярі», «Дама із собачкою», «Аґрус»), Герої Джойса наче ходять по колу вулицями Дубліна; оповідач ретельно фіксує їхні переміщення і «повернення», але при цьому практично не відбувається ніяких змін в тому status quo, що констатовано на початку оповідь, і жоден конфлікт не розв'язується або розв'язується чисто позірно. Рух персонажів виявляється зацикленим, позбавленим перспективи і розвитку. Характерно, що Джойс ігнорує навіть традиційний для британців локус, виражений у приказці «Мій дім - моя фортеця». Дім як прилисток, як бажана, рятівна територія в «Дублінцях» відсутній. Дія відбувається, як правило, на вулиці, в пабах, в офісах, «у гостях». Персонажі або безцільно кружляють вулицями, або поміщені в рамки тісної кімнати (оповідання «Хмарина», «Пансіон», «Нещасний випадок», «У день плюща», «Милість Божа»), Отож циклічна модель буття реалізується в її негативістському варіанті - як «дурної нескінченості».

У художньому світі Чехова (особливо в творах, написаних до 1890-х років) замість постійного оновлення («позитивний» варіант міфопоетич- нош коловороту) створюється повторювана одноманітність замкнутою кола, тому героям різних оповідань усе здається заздалегідь відомим, сотні разів баченим і чутим. Цю ідею Чехов іноді підкреслює цитуванням відомої книги Екклезіаста («повернення на кола свої», «немає нічого нового під місяцем», «все проходить» і т.д.) і проведенням певних паралелей між обставинами повсякденного життя і ситуаціями відомих міфів і легенд. Такі паралелі відіграють важливу роль в оповіданнях «Гусєв», «Студент», «Вбивство», «Чорний монах», «Наречена».

У «Дублінцях» Джойса міфологічні проекції зазвичай неявні, однак почасти несуть істотне смислове навантаження і наявні у багатьох творах збірника. Наприклад, у «Нещасному випадку» змістове навантаження має паралель між стосунками містера Даффі й місіс Сініко і сюжетом середньовічної легенди про Трістана й Ізольду; в оповіданні «Земля» мотив передріздвяного гадання суголосить із долею головної героїні Марії; у новелі «Мертві» ключовою є проекція міф про смерть і відродження. Натомість загалом у збірнику авторську концепцію дійсності визначає циклічна модель буття.

Ідея циклічного часового руху співвідноситься із замкнутим простором. Як у Чехова, так і в Джойса переважає побутовий простір. Але якщо для персонажів «Дублінців» автор не бачить ніяких можливостей подолання замкненого простору (так і не виїде з нареченим до Аргентини Еве- лін з однойменного оповідання, не потрапить до Лондона Малюк Чандлер з оповідання «Хмаринки», назавжди залишиться в пансіоні містер Доран), то герої Чехова (особливо пізнього періоду творчості) знаходять у собі сили вирватися з просторових, а відтак і буттєвих обмежень. Так розв'язується ситуація з Надією в оповіданні «Наречена»; долає тягар повсякденності і втоми через прилучення до «вічного» життя архієрей з одно- йменнош твору; розриває пута «дурної нескінченності» студент Іван Вели- копольський, відкриваючи перспективу божественної радості буття.

Принцип циклічного коловороту на рівні хронотопу особливо виразно постає в оповіданні Чехова «Чорний монах», де утворюється ціла система побутово-буттєвих «кіл». На підставі мотиву душевної хвороби головною героя твору Ковріна в оповідь уводиться образ Привида, який кружляє по Всесвіту, повертаючись кожну тисячу років. До самого Ковріна перед смертю повертається ідея, від якої він відмовився після «одужання». І хоча в цьому творі ще зберігається відчуття трагічної сутності за рахунок мотиву руйнації, але йому протистоять позитивні цінності: кохання, молодість, природа, що втілюють позитивні конотації циклічної моделі буття.

Трагічне світовідчуття наочно долається і в оповіданні Чехова «Студент». На його початку герой, переживаючи побутові негаразди, екстраполює їх на історіософське тло, виводячи широкі песимістичні узагальнення: «студент думал о том, что точно такой же ветер дул и при Рюрике, и при Иоанне Грозном, и при Петре, и что при них была точно такая же лютая бедность, голод, такие же дырявые соломенные крыши, невежество, тоска, такая же пустыня кругом, мрак, чувство гнета, - все эти ужасы были, есть и будут, и оттого, что пройдет еще тысяча лет, жизнь не станет лучше» [9, т.8, с.306]. Однак за рахунок