УДК 821.161.23.09

Г.Й.Насмінчук Біблійний контекст «Євангелія від Томи» Романа іваничука

У статті розглянуто ідейнотематичні та стильові особливості освоєння і переосмислення євангельського сюжету сучасним письменником, наголошено на історичних, світоглядних та філософських джерелах роману «Євангеліє від Томи». Відзначено особливості осмислення Р.Іваничуком біблійної історії у її співвіднесенні з історією праукраїнських земель та животрепетними проблемами сучасності.

Ключові слова: літературний контекст, апокриф, містифікація, хронотоп.

Зрілість і повносилля літератури засвідчує наявність у ній великою епічного твору на біблійну тему. І хоча в сучасній українській літературі ще бракує твору на зразок тетралогії Т.Манна «Йосиф і його брати», біблійний канон усе частіше стає однією з найважливіших складових історіософської концепції митця, коли йдеться про осмислення складної і суперечливої доби порубіжжя. Роман РІваничука «Євангеліє від Томи», який має безперечні зв'язки з класичними розробками світових тем і мотивів, засвідчує широкі можливості осмислення суто нинішніх проблем і процесів національноідеологічного характеру. Тут письменник звернувся до часу активної діяльності Ісуса Христа і його апостолів, пов'язавши біблійну історію з проблемами проникнення християнства на землі сучасної України.

Християнство як державна релігія утвердилося в УкраїніРусі при Володимирі Великому. І про ці події маємо чимало видатних історичних творів, починаючи від Ф.Прокоповича і закінчуючи Ю.Опільським, Б.Лепким, С.Скляренком, П.Загребельним, Н.Дзюбенко. Однак, вдавшись до аналогії з Римом, куци християнство йшло десь три століття, не буде вигадкою припустити, що в Україну християнські ідеї проникали значно раніше. Як зазначає І.Огієнко, «українські племена зазнали християнства з найдавнішого часу, можливо, що ще з віку апостольського» [10, с.7]. Про це пише і знаний історик українського зарубіжжя Ісидор Нагаєвський. Піддаючи сумніву гіпотезу про «наглу появу» християнства в наших землях у IX столітті, вчений також схиляється до думки, що «за гірчичним зерном св. Євангелії в Україні треба шукати вже в часах св. Апостолів. Літописець Нестор передав нам народній переказ про благословення Київських гір святим Апостолом Андрієм Первозваннпм, але довкруги цього переказу зчинилися такі дискусії й викликали таку контро версію, що деякі дослідники зачисляли цю справу до чисто легендарних оповідань...» [9, с.321].

Роман «Євангеліє від Томи» виріс на бінарній опозиції вірасумнів. Це фіксує і його побудова. Перша частина має назву «Віра», друга «Бунт». Ця опозиція чітко маркована: з одного боку апостол Андрій, який «з першої зустрічі визнав Ісуса спасителем і став апостолом первозванним» [4, с.29], а з другого Тома, прозваний Невірним (Невіруючим) за те, що не увірував у вознесіння Христове, і «не спослав на нього Господь вогненного язика».

Основним джерелом знання про Тому є Євангеліє від Іоанна. Тут зокрема йдеться про те, що Томи (Хоми, Фоми), одного з дванадцятьох апостолів, не було з учнями, коли до них приходив воскреслий Ісус Христос. А відтак Тома відмовився повірити у во скреслого Бога, аж поки сам не побачить ран від гвіздків і не вкладе в них пальців своїх. Через вісім днів Ісус Христос прийшов до учнів своїх і запропонував Томі торкнутися ран своїх, дорікнувши: «Тому ввірував ти, що побачив мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» [7, с.20].

Скептицизм Томи породив чимало літературних версій, серед яких одна з найяскравіших в українській літературі оповідання «Апостоли» Віктора Петрова (Домонтовича). Скупа євангельська характеристика Томи доповнюється усіма відомими засобами творення образу, насамперед авторським словом: «Весь народ у Галилеї вірив в Ісуса як в пророка, Месію, царя, Сина Божого.

Тільки Хома не вірив. У нього не було наївної й щирої, подитячому радісної, безпосередньої віри, як у Петра.

Замість славити він перевіряв. Замість дивуватися перепитував. Зіставляв. З'ясовував. Розшукував свідків» [11, с.81]. Але сумніватися не означає зрадити. Швидше навпаки. Саме Хома Невірний передбачив зраду Петра.

РІваничук своєму твору дав жанрове визначення «апокрифічний роман», що разом із заголовком є прямою вказівкою на літературну містифікацію. Роман апокрифічний у тому розумінні, що в ньому домислені відомості з життя біблійного героя.

«Євангеліє від Томи» починається розв'язкою: Тома Невірний після трилітньої науки в Ісуса Христа і довголітньої мандрівки в Оріянський край повергається до Юдеї, усамітнюється в печері ВадіКумран на узбережжі Мертвого моря. Тут він має намір написати Євангеліє від імені свого, і «стати п'ятим євангелістом, оскільки четверо його попередників на пробу сумнівам історію не ставили, тож і не у всьому доходили істини» [4, с.21]. Топонім

ВадіКумран є надзвичайно доречним у системі географічних координат роману Справа у тому що саме в палестинському районі Кумрану в середині минулого століття були знайдені стародавні рукописні книги, які містили тексти з Євангелії, із «Діянь апостолів», із «Послання апостола Павла до колосян» та ін. Ці манускрипти написано квадратним іудейським письмом, стиль якого вказує на їх стародавність, вони, імовірно, належать до першого століття Християнської ери. Під час розкопок учені знайшли ще й чимало кухонного посуду, неушкоджені амфори, уламки кераміки, монети із викарбуваними профілями правителів. «Такими грошима, зазначає археолог Я.Левків, користувалися у період від перших років Християнської ери і до 70 року, тобто до першого юдейського повстання проти Риму Отож, завдяки цим монетам і було встановлено період заселення теперішніх руїн ХірбетКумрану: перших дві третини 1го століття Християнської ери» [8, с.бб]. Мешканцями Кумрану були ессеї, а знайдені