Трансформація видатного образу Ахілла полягає у тому, що його велич повністю заперечується автором, таким чином ми можемо зазначити, що відхід від канонічної версії був настільки значним, що з впевненістю можна стверджувати «руйнування традиційного семантичного комплексу та його «вивертання» [5, с.39], тобто апокрифічність даного образу Е.Лука повністю відмовляється від гомерівських характеристик Ахілла («бого світлий», «пруцконогий», «богоподібний», «богорівний» та інші), якому притаманні почуття не лише гніву, а й співчуття, жалю, горя. Автор робить його носієм переважно однієї ідеї: слава - це усе, все інше - ніщо; на наш погляд, з метою акцентувати та підкреслити основний мотив усього твору - ціни слави.

Інший головний герой оповідання - співак Гомер. «В «Іліаді» зберігаються згадки про факти щодо Трої та троянців, які не могли бути нікому відомими після падіння Трої, а також відомості про ахейців, характери яких можна зрозуміти лише на фоні Троянської війни» [1, с. 13]. Саме детальні описи подій «Іліади», розмов, вчинків героїв (варто згадати лише перелік кораблів) наштовхнули австрійського письменника Еміля Луку на думку що така деталізація могла би бути можливою лише за умови, що сам поет був очевидцем тих подій. І.В.Шталь вважає, що «кожному античному літературному творові притаманна авторська вигадка, мета якої «задоволення, потрясіння та подив» [9, с.49]. Гомер сучасного письменника виконує своє призначення сповна.

Суттєво переосмислено загальновідоме уявлення про образ епічною поета не як міфологічного образу, а історичною. Ніхто не має достовірних відомостей про характер та вчинки цієї особи, окрім написання нею двох найвидатніших творів «Одіссеї» та «Іліади», хоча і це достеменно невідомо. Тому не можна з впевненістю говорити про те, що Е. Лука дегероїзує образ давньогрецького співця, приписуючи йому негативні риси як людині, а не як поету. Античні письменники возвеличували поетичну майстерність знаменитого елліна, але і автор оповідання не ставить під сумнів те, що «Гомер більш, ніж великий поет: він засновник і патріарх грецької, а через неї усієї античної літератури» [9, с.8]. Отже, оскільки Гомер не був досі літературним персонажем, а залишається лише історичною постаттю, про яку також мало що відомо, ми не можемо говорити про трансформацію цього образу та його інтерпретацію австрійським письменником. Наша мета полягає у тому, щоб дати Гомеру певну характеристику як конкретному герою певного твору.

Дослідники «Іліади» давно помітили, що цей твір за своїм соціальним змістом є суто аристократичним та розрахований на «задоволення соціального замовлення феодальної аристократії» [7, с. 14]. Період Троянської війни характеризується «наявністю антагоністичного суспільства з панівною аристократичною верхівкою. Аристократи виводять свої роди від богів і замовляють співцям-айодам складати епічні пісні про власні подвиги» [1, с. 11]. Отже, айоди повинні були увічнювати пам'ять про подвиги своїх по- кровителів-героїв, складаючи пісні, які потім переходили із поколінні в покоління в усній формі. «Такі вірші створювались в час, коли жили самі герої і жива була пам'ять про їхні героїчні вчинки. Поступово тексти вдосконалювалися, прикрашалися фантазією поетів-співців» [1, с. 12].

Прагматичний погляд сучасного суспільства дає привід думати, що відповідно за свої послуги співці-айоди отримували певну матеріальну подяку. Як правило, для усіх епічних героїв головними були честь та геройська смерть. «Проте поняття епічної честі розкривається та реалізується у двох пересічних площинах: духовній та матеріальній. Духовна честь - слава у віках, матеріальна - дари» [9, с.127]. Так, неодноразово у тексті «Іліади» ми

знаходимо описи пригощань, святкувань героїчних вчинків та отримання дарів за них. Отже, автор в цьому аспекті дотримується першоджерела.

В інтерпретації Е.Луки епічний поет не просто приймає дари за свої пісні, він стає втіленням лицемірного, користолюбного та підлого торгаша, який знає ціну своїм віршам, слави та правди. Саме він, «божественний співак» («der gottliche Sanger»), «дає життя» Богам Олімпу: «боги живуть лише по моїй милості» («die Gotter leben nur von meiner Gnade») [10, s. 174]. Така зневага з боку простого смертного була неприйнятною для античного світу, проте близька віянням сучасної епохи, коли переосмислюються такі поняття, як «смерть», «бог», «рок» та інші.

Гомер Е.Луки вважає, що володіє силою змінити хід подій, адже його перу підвладна «Правда». Для поета героїчний вчинок - це ніщо, якщо він про нього не напише і відповідно не отримає винагороду: «Вчинок - ніщо! Слава - усе! Де твій вчинок, якщо я про нього не напишу?» («Nichts ist die Tat! Alles der Ruhm! Wo ist deine Tat, wenn ich sie nicht aufschreibe?») [10, s. 173-174]. Гомер з гордістю носить звання «господаря слави» («Herr des Ruhmes») [10, s. 171], проте на останню не заслуговує. Жорстокий прагматизм та користолюбство героя підсилюється ще й зухвалістю та підлістю: знаючи про те, що Ахілл кохає Брисеїду, а дівчина відповідає взаємністю, Гомер відмовляється від запропонованих йому 12 наложниць заради «золотоволосої Брисеїди» («die goldene Breseis») [10, s. 175]. Його не цікавлять почуття, страждання інших, навпаки, він навмисне спокушає Ахілла своїми віршами про