Так, мотиви неродючості, запустіння в II творі циклу переростають у мотив мертвої природи, «безплідної землі». Вказівка на це закладена вже в назві поезії - «Nature-morte», на чому акцентує Я. Дмитрів [5]. При цьому мертвим є у творі не світ природи, а людське суспільство. М. Зеров створює натуралістичну картину сучасності: перед ліричним героєм постає край «скоропостижних арок», де «над дорогою старий жидівський дім», у якому «грабівник і безсоромний мім / Беруть на жеребок шапки й чумарки» [7, с. 63]. Прикметно, що епіграфом до цього твору поет обирає слова з пісні героїні роману Й. В. Гете «Роки навчання Вільгельма Майстра» (1795) Міньйон: «Kennst du das Land...?» («Чи знаєш край.?»). Власне, «Nature-morte» М. Зерова можна вважати антитезою до цього твору. У пісні Міньйон створюється ідилічний образ рідного краю, а в поезії М. Зерова постає картина занепаду й руйнації. Яскравим штрихом до неї виступають образи синів старозавітного патріарха Ноя - Хама і Сима: «Поріддя Ноєве, там Хам і Сим / Знов поєднались без розмов і сварки.» [7, с. 63]. У Біблії Хам, який зневажив батька, є символом приземленого, плотського, тоді як Сим, що виявляв найбільшу повагу до Ноя й отримав його благословення, втілює духовне начало (Бт. 9: 22-27). Крім того, згідно з текстом Святого Письма, за свою провину Хам і його нащадки були прокляті Ноєм і приречені служити Симу і Яфету (Бт. 9: 26). Тому поєднання цих двох біблійних персонажів «без розмов і сварки», на нашу думку, апелює у творі до ідеї «рівності й братерства», які нібито настали після революції, і водночас символізує спричинене цим зміщення, змішування цінностей, що, судячи зі стану загального занепаду, відбулося не на користь духовного. У такий контекст М. Зеров уводить образи К. Маркса та Ф. Лассаля, які на той час сприймалися як ідеологічні символи більшовицької революції: «А над вертепищем Маркс і Лассаль. / В очах у Маркса залягла печаль, / Шляхетне серце тягота притисла: / - Лассалю! Та невже в одвіті ми / За ці брудні й понівечені крісла, / За ці лихі й подерті килими!» [7, с.

. Саме у творах К. Маркса проектується месіанський міф пролетаріату як рушійної сили відродження світу, революційного переходу з «царства необхідності у царство свободи» [14]. Однак, як засвідчує створена М. Зеровим «замальовка з натури», революція, керована соціалістичними й комуністичними ідеями, не змогла сформувати нову людину й нове, ідеальне суспільство, а призвела лише до руйнації, стану «nature-morte». Отже, більшовицький месіанський міф також не реалізується в дійсності, не веде до відродження - ані до соціально-економічного чи політичного, ані до духовного.

Іншу картину, також пов'язану з відтворенням стану «nature-morte», М. Зеров подає в III поезії циклу - «Обри», у якій досить повно реалізується провідний для «баришівського» тексту мотив варварства. Топоніміка цієї поезії, як і всього циклу «Lucrosa», максимально узагальнена. У перших двох строфах сонета подається ідилічний опис весняного пробудження природи: «Весна цвіте в усій красі своїй, / Вже одгриміли Зевсові перуни, / Дощу буйного простяглися струни, / Зазеленів сподіваний рижій. / На полі котяться зелені вруна, / В кущах лящить-співає соловій .» [7, с. 63]. Однак цю буколічну ідилію порушує поява «ватаги» новітніх «секвестраторів», яка суне на сільське зсипище. На тлі гармонійної природи вона видається чимось аномальним, викликаючи в ліричного героя асоціації з «казковим змієм» [7, с. 63]. Власне, це порівняння також заздалегідь наголошує на хижості й злочинній меті прибульців, адже в казках та легендах змій часто виступає як збирач данини, крадій [4]. В останніх двох строфах сонета М. Зеров розкриває образ ватаги: «I в селах плач. Герої саг і рун, / Воскресли знов аварин, гот і гун, / Орава посіпацька, гадь хоробра.» [7, с. 63]. Таким чином процес деградації українського села за часів воєнного комунізму у творі