одного боку розумом і нахилом до цивілізації чи до раціонально витвореного мистецтва, а з другого – почуттям і любов'ю до природи. Класика проясняє, тому вона є дитиною доби Просвітництва; Романтика затемнює, завуальовує, бо натякає на ірраціональний, незбагненний світ, на містерію віків, яку ніколи не можна розшифрувати людським розумом, тільки відчути серцем і охопити емоціями.
Формулюючи думку трохи екстремно, можна ствердити, що в сутності Класики лежить космос, а в сутності Романтики – хаос. У зв'язку з цим важливі такі історичні події для формулювання Романтизму в Німеччині:
Смерть Фрідріха Великого (1786);
Початок Французької революції (1789);
Кінець французького королівства (1792) та насильна смерть короля Луї XVI (1793);
Війни Пруссії й Австрії з Французькою Республікою (1792-1797);
Наполеонівські війни й проголошення Наполеона імператором (2 грудня 1804 р.), демісія німецького імператора Франца І (6 серпня 1806 р.).
Ці дати і події важливі тому, що вони показують занепад або кінець монархій: а саме у монархічній системі, де знаходиться центральний осідок культури, міг найкраще розвиватися Класицизм. Так, у Франції була сильна централізація влади. Париж чи то Версайль був політичним і культурним центром Франції, і там же, при королівськім дворі, панував Класицизм, бо абсолютна монархія вимагає дисципліни й одного головного осередку влади.
Романтизм натомість почав розвиватися на німецьких землях, бо у тому часі Німеччина, чи радше Свята римська імперія німецької нації (das Heilige Rцmische Reich deutscher Nation) – про яку, до речі, Вольтер сказав, що вона «ні свята, ні римська, ні імперія» – складалася з понад 370 різних удільних державок-князівств тощо, які втішалися певною автономністю. Ці обставини обумовили факт, чому в Німеччині перше зародився Роман-тизм, а після упадку Наполеона, він з'явився у Франції. До речі, це пояснює також, чому філософські (не соціальні та політичні) думки Руссо знайшли спершу плідний ґрунт у Німеччині, а дещо пізніше у Франції, хоч його твори були писані французькою мовою. Сцентралізована Франція і децентралізована Німеччина – це немов теза й анти-теза в гегелівському значенні цих слів, але синтези як такої не було, хоч знаходимо зародки такої у деяких творах німецьких письменників того часу (Жан Поль та Фрідріх Ріхтер, Гельдерлін та ін.). Цей контраст між Францією і Німеччиною особливо підкреслює факт, що в Німеччині були різні центри Романтизму, такі як Берлін, Єна, Гайдельберґ і ін., а Класицизм у своїй остаточній фазі був виключно у Ваймарі, де жили і діяли Вілянд, Ґете і Шіллер.
Найважливіші події у царині духа, які спричинилися до зросту раннього періоду Романтизму в Німеччині, були такі:
Твори Фіхте – особливо його «Науковчення» (Wissenschaftslehre, 1794);
Видання збірки народних казок Тіка (1797) та ін. творів;
Переклад творів Шекспіра, здійснений А. В. Шлегелем (1797);
Журнал «Атенеум» (1798-1800), що його видавали брати Шлегелі, де і поміщено знамениту дефініцію романтичної поезії (див. текст);
Шляєрмахера «Розмови про релігію» (1799);
Шеллінґа «Філософія природи» (1799);
Твори Нова ліса – головно його «Християнство або Европа» (1799);
Виклади А. В. Шлегеля в Берліні про драматичне мистецтво (1803/04).
На Німеччину, мабуть, через її географічне положення, завжди були сильні впливи ззовні. Про це писав Томас Манн, називаючи її «країною середини» (das Land der Мstte), у якій зустрічаються і синтезуються різні духовні течії. У 17-18 ст. впливи Франції на Німеччину були найсильнішими. Згодом Англія стала суперником Франції в цьому. Учасники руху «Буря і натиск», як і романтики, у своїх шуканнях національного коріння почувалися духовно ближче до англійців, ніж до французів. Вони відкрили в англійській літературі (Шекспір, Персі, Янґ, Вордсворт, Байрон та ін.) германський дух, який став засобом у їхньому культурному конфлікті з французами і у реалізації національної самосвідомості. Слід зауважити, що ці впливи не відносилися тільки до літератури, а до культури і стилю життя народу взагалі. Конкретні вияви тих впливів знаходимо в архітектурі того часу, а зокрема у парках, що зустрічаються в різних містах Німеччини та її сусідів. Наприклад, замок Сансюсі Фрідріха Великого у Потсдамі є свого роду реплікою замку в Версайлі. Його парк, що геометрично насаджений, виказує бездоганну симетрію. Все у ньому точне, логічне й раціонально зорганізоване, всюди відчуваються класична дисципліна і діяння людського розуму. Інколи такі парки створені у формі лабі-ринту, що ще додатково підкреслює їхню раціоналістично-математичну базу. Природа тут під повним контролем людини, вона стає частиною цивілізації.
Інші ж парки, такі як, наприклад, в Англії, Шотландії, або дещо пізніше – закладений «Англійський город» у Мюнхені, – це, як вказує сама назва, вияви англійського впливу. Зрозуміло – йдеться про вільну, дику, неконтрольовану природу, у якій людина почуває себе свобідно й у якій вона може блукати і загубитися, тобто утекти від цивілізації, а ця втеча у природу типова для Романтизму.
І Романтизмом німецька література і німецька культура взагалі набрали нового змісту і нової форми. Слід підкреслити, що літературу доби «Бурі і натиску», як і Романтизму, творила в основному молода генерація, яка під натхненням Французької революції і під впливом ранніх успіхів Наполеона чинила свою революцію в царині літератури. Важливим є також рідко наголошуваний факт, що до плеяди поетів-романтиків належала ціла ланка жінок, які зробили великий внесок не тільки у літературу цієї доби, але й також у стиль її існування. Так, Рагель Левін (1771-1833), дружина видатного письменника і