Вплив німецького Романтизму на розвиток різних наукових галузей, від філософії, крізь право, фольклорознавство, етнографію, літературознавство, навіть на такі точні науки, як фізика, хімія і математика (Новаліс), був дуже сильним. Передовим філософом романтичної доби був Фіхте, який поставив «Я» у центр світу, зробивши його головним арбітром усіх проблем людства; але не менш важливим для самих романтиків були думки Шеллінга, особливо його твердження і спостереження стосовно єдності природи і людського духа, філософія міфу. Його твердження, що «природа має бути видимий дух, а дух невидима природа», його вчення про «душу світу» (Weltseele) стали важливими чинниками у розвитку німецького Романтизму. Синтезу філософії і теології розвинув у своїх творах Шляєрмахер, зокрема у промовах-есеях про релігію, звернених до інтелігенції, яка її (себто релігію) зневажає. Важливим для глибшого пізнання Романтизму є також твори норвежця німецького походження Гайнріха Штеффенса (Неnrik Steffens, 1773-1845), особливо його автобіографічна праця «Що я пережив» (1840).

Величезний внесок до генези мовознавства і германістики зробили брати Ґрімм, а брати Шлеґелі та їхні колеги – ранні німецькі романтики – «відкрили» для світу багатство іспанської літератури, яка до того часу була майже незнаною поза межами Іспанії.

Вдумливе осмислення Романтизму знаходимо у творах сьогодні цілком забутого берлінського професора Карла Вільгельма Фердинанда Зольгера (Solger, 1780-1819), який не тільки виразив сутність естетики Романтизму, але й також проаналізував т. зв. романтичну іронію, що є інтегральною частиною численних творів, зокрема – таких провідних романтиків, як Тік, Брентано, Айхендорфф, Гайне та ін.

Великі німецькі письменники доби Романтизму мали (і мають до сьогодні) чималий вплив на розвиток світової літератури і культури взагалі. Найкращим прикладом цього є творчість Е. Т. А. Гоффманна (1776-1822), який зробив неоціненний внесок у різні ділянки культури, а своєю новелою «Панна Скудері» започаткував жанр детективної повісти. Від Гоффманна, до речі, вчилися славний Едґар Аллан По (1809-1849), який звичайно розглядається як основоположник цього жанру, і молодий Іван Франко.

Останнім лицарем доби романтичної літератури був Йозеф фон Айхендорфф (von Eichendorff, 1788-1852), у прозових творах якого дуже вдало схоплено конфлікт між Класицизмом і Романтизмом.

Майже цілком призабуті сьогодні пізні романтики – Вільгельм Мюллєр (Мьller, 1794-1827), який, як й інші поети тієї доби, оспівував боротьбу греків проти турків, і Франц фон Ґауді (von Gaudy, 1800-1840), що возвеличував військові подвиги Наполеона.

Доба Класицизму і Романтизму – ж це золота доба німецької літератури і рівночасно німецької філософської думки; вона мала величезний і ще досі не вповні оцінений вплив на розвиток європейської культури. Важливим є факт, що саме у цьому часі вперше в історії культури німці мали вплив на французів (а не навпаки), особливо через працю баронеси де Сталь (Germaine de Staёl, 1766-1817) «Про Німеччину» і через твори Ґете. Німецький Романтизм перебував у плідній взаємодії з англійською літературою, мав незаперечний вплив на Скандинавію і слов'янський Схід. Що ж до останнього, то тут слід сказати про німецьких поетів і мислителів того часу, які, до речі, мали також чималий вплив на розвиток літератури і філософської думки в Україні.

Про деякі з цих впливів доволі широко пише Дмитро Чижевський у своїй праці «Нарис з історії філософії на Україні» (друге видання, Мюнхен, 1983, с. 66). Наводжу тут один уривок, у якому стисло, телеграфічним способом охоплено українське знайомство з німецьким ідеалізмом: «Підкарпатець П. Лодій, професор у Львові, Кракові та Петербурзі, мабуть, перший познайомився з творами Канта. В Харківському університеті 1807-9 рр. викладав німець-кантіянець Якоб. В Угорщині жив В. Довгович, що дав першу спробу викладу філософії Канта. Ідеї Фіхте приніс до Харкова перший професор філософії в Харківському університеті Й. Б. Шад, в численних учнів якого ідеї Фіхте (зокрема в філософії права) мали затримуватися довший час. Інтерес до Шеллінга приніс вихованець Київської ака-демії Д. Кавунник-Велланський до Петербургу, а Шад – до Харкова. З захоплення Шеллінгом були пов'язані і ідеї романтики, що їх знаходимо репрезентованими в одного з учнів Шада – проф. Харківського університету Дудровича; також у М. Максимовича; у професора Київської Академії (росіянина) П. Авсєнєва; в залежності від романтики стоять і такі визначні представники українського духовного життя, як Гоголь і Куліш. Геґель мав дуже значний вплив серед представників історії та літератури в