Крім наведених тут імен, було ще чимало українських послідовників німецької філософії доби ідеалізму, між ними такі видатні мислителі, як Памфіл Юркевич (1826-1874), чиї праці з філосософії права були під сильним впливом німців, й Іван Франко (1856-1916), світогляд якого формувався на доробку німецьких мислителів цієї доби.

В додатку різні таємні товариства, що виникли в Україні на поч. 19 ст., як і поодинокі твори, такі як «Історія Русів», що сильно впливали на розвиток української філософської думки і були написані під впливом німецьких мислителів доби ідеалізму.

У підсумку слід зауважити, що поняття філософія, так і Класицизм, і Романтизм не мають одного точно усталеного визначення. Хіба що пригляньмося до цих понять з філологічної точки зору. Але і тут є певні проблеми. У випадку слова філософія, на це вже вказує Ґете у своєму «Фаусті», у тій частині, де Фауст силкується перекласти німецькою мовою грецьке слово «Логос», взяте з Євангелії від Івана, що його чуємо на Великдень. Цей пасус, який є дуже повчальним уроком для усіх перекладачів, виказує різні можливі семантичні зміни, що можуть статися з одним словом упродовж століть, і рівночасно виявляють суттєві різниці у наставленні до життя в різних часах. Фавст, наприклад, остаточно вирішує перекласти «Логос» (das Wort – слово) як діло (die Tat), відкинувши перед тим інші можливі поняття, оскільки здійснює цей переклад у дусі доби «Бурі і Натиску». Отже, хоча й корінь слова лишається незмінним, значення його міняється з часом.

В Україні колись вживали термін «любомудріє», що є непоганим етимологічним відповідником. Сьогодні це слово майже забуте цілком. Подібне відбулося також з поняттям Класицизм. Корінь його з латинського слова classicus вказує перш за все на римське походження – так називали тоді першу оподаткоувану верству людей, отже, щось вище, відокремлене, ексклюзивне, можна сказати – аристократичне.

Ця дефініція вказує між іншим також на якість даного продукту, отже, класик сьогодні – це той письменник, чий твір не обов’язково написаний в добу Класицизму, але – твір вищої якості, який переживе свій час. Очевидно, що першими класиками були давні греки і римляни, отже, було б логічно називати пізніших класиків у Франції чи Німеччині неокласиками, але з уваги на історичний факт, що, крім Класицизму (Кlassizismus) часів Ґоггшеда і Ваймарського Класицизму (Носhklassik) Ґете і Шіллера, був ще також т. зв. неокласицизм (як і зрештою – неоромантизм). Отже, це було б не зовсім зручно. Все ж таки Класицизм легше визначити, ніж Романтизм, бо у ньому в контрасті до Романтизму завжди знаходимо витончену форму, але він, як Романтизм, є точно регламентований часово.

Ще більші труднощі з Романтизмом, який, у німецькій літературі хронологічно сягає з 3-ї чверті 18 ст. – 1-ї пол. 19 ст.

Поняття Романтизму ще важче подати, ніж дефініцію Класицизму. Це поняття дуже багатогранне і багатозначне. У його корені є старофранцузьке «romanz», «romant», тобто роман, яке ще у 12 ст. відносилося до віршованих оповідань. В Англії слово «romantic» уже вживалося у 17 ст. для опису літератури і ландшафту. Важливе у цьому контексті також поняття «lingua romana», себто мова народу, якою в пізньому Середньовіччі писалися романи. У Німеччині доба Романтизму, так як і Класицизму, яка поділена на ранню та пізню, чи то молодшу і старшу, має своє хронологічне обмеження, однак тематично і змістовно цей період годі точно визначити.

Антиреалістичні чи то натуралістичні літературні течії 1-ої пол. 20 ст., такі як, наприклад, імпресіонізм чи символізм, можна легко пов'язати з Романтизмом і навіть розглядати їх як свого роду продовження цього літературного напрямку. До речі, на мою думку, не було б дуже важко пов'язати сучасну літературу постмодернізму з Романтизмом, але це, очевидно, цілком окрема тема. Слід додати, що сьогодні у багатьох мовах іменник Романтика чи прикметник романтичний можуть мати, залежно від контексту і наміру автора, як позитивне, так і негативне значення.

Сутність німецького Романтизму полягала у тому, що у ньому поєдналися усі ділянки і всі жанри, як це подав Ф. Шлеґель у своєму «Атенеумі» (див. тексти). Була це справді універсальна поезія у значенні – всеохоплюючої. Ця прикмета літератури Романтизму поширювалася також у житті носіїв культури цієї епохи. Так, у Берліні, тобто в осередку німецького Просвітництва, де жив і діяв його провідник – Крістоф Фрідріх Вільгельм Ніколаї (Nicolai, 1733-1811), створилося вперше у Німеччині Товариство, що об'єднувало всі класи суспільства і різні релігійні переконання, про що з подивом і здивуванням пише свідок-очевидець Жан Поль. Романтизм проповідував свободу нації, свободу людини – усе це він цілком закономірно одержав від періоду «Бурі і натиску», і тому неправильним є, як це роблять деякі вчені, розглядати цей період як одне з джерел нацистської ідеології. Не слід забувати, що кожна ідеологія, чи то ліва, чи права, яка побудована на тоталітарному принципі, криє у собі засоби для спотворення навіть найкращих і найшляхетніших витворів людського духа. Саме цей універсальний всеохоплюючий дух Романтизму мав у собі сильну дозу толеранції, що об'єднувала людей та їхні духові надбання в одну велику цілість, у якій знайшли своє місце різнорідні мотиви: «місячно