СУЧАСНА ЗАРУБІЖНА ПРОЗА: ПРОБЛЕМАТИКА, ЖАНРИ, ОБРАЗИ
До сучасної (новітньої) зарубіжної літератури прийнято відносити художні твори, написані у період з 1990-го року і до сьогодні. Давати оцінку сучасному літературному процесу не так просто. З одного боку, багато письменників є нашими сучасниками, літературний потік ще не виокремив справді талановиті твори, тобто часовий відрізок надто малий, щоб сказати, які художні твори ввійдуть у золотий фонд мистецтва, а які були прохідними і швидко забудуться. З іншого боку, нове тисячоліття демонструє широку палітру естетичних пошуків у літературі, відповідних сучасному розумінню світу і людини в ньому, світогляду поколінь, що в свою чергу вимагає осмислення і критичної рецепції.
Метою цього дослідження є аналіз, типологічне зіставлення прозових творів зарубіжних письменників, узагальнення, виокремлення спільних та відмінних ознак у проблематиці, жанровій та образній системах.
Об’єктом дослідження стали твори американських, європейських авторів та письменників Сходу, видані протягом двох останніх десятиліть. При відборі текстів для аналізу, в першу чергу, керувалася такими критеріями: 1) твори нобелівських лауреатів; 2) твори-бестселери, знайомі широкій читацькій аудиторії; 3) твори, що є зразками сучасної культури і презентують світогляд сучасного покоління, відтворюють плюральність поглядів на сучасне суспільство з його запитами, потребами і проблемами.
Дослідження носить оглядово-узагальнений характер. Методика аналізу грунтується на комплексному підході до об’єкта вивчення, що передбачає органічне поєднання типологічного, контактологічного, порівняльно-історичного та описового методів.
Інтерпретація художніх творів сучасної зарубіжної літератури проводиться з урахуванням окремих положень з теорії літератури та рецептивних оцінок сучасного літературного процесу, висловлених провідними літературознавцями, рецензентами.
Залежно від сповідування автором способів відображення світу (реалістичного чи постмодерного), специфіки художнього мислення, жанрово-стилістичного характеру твору, у сучасній зарубіжній літературі можемо виокремити ряд тенденцій постановки і розвитку проблематики, розгортання образної системи у художніх творах:
проблема людини, її екзистенції, внутрішнього „Я”, переживань і рефлексій (фактично присутня у кожному сучасному художньому творі);
проблема існування людини у дисгармонійному світі (романи „Життя після Бога” Коупленда, „Стверджує Перейра” Антоніо Табуккі, „Нове життя” О. Памука);
проблема людини і політики (роман „Сніг” О. Памука)
проблема інтерпретації „мікросередовища”, національного життя (голлівудська кіноіндустрія у романі „Місс Вайомінг” Д. Коупленда);
проблематика урбанізації суспільства, відтворення життя сучасного покоління, соціальних конфліктів ( „Покоління Х” Д. Коупленда, „Щуриха” Г. Грасса);
проблема соціальних інститутів та гендерних відношень (роман на зразок „мильної опери” – „Елеонор Регбі” Коупленда; „Роман про вбивство” Пинари Кюр; „Пан Джевдет та його сини” О. Памука);
проблематика феміністичного спрямування (романи Латіфи Текін);
філософські проблеми буття і часу (роман „Сни Ейнштейна” А. Лайтмана);
проблема наукових відкриттів та пришвидшеного технічного розвитку суспільства (роман „Раби Майкрософта” Д. Коупленда);
проблема інфантилізму і спустошення людини, яка прагне спокою („Повісті про пана Зоммера”, новела „Заповіт пана Мюссара” П. Зюскінда);
проблема мистецтва і його творця (новела „Потяг до глибини” П. Зюскінда; „Сніг” О. Памука);
історико-культурна проблематика („Баудоліно” У. Еко; роман „Пан Джевдет та його сини” О. Памука);
проблема художнього осмислення життєвої і творчої біографії відомих людей („Заповіт Оскара Уайльда”, „Мільтон в Америці”, „Повість про Платона” П. Акройда);
проблема сексуальної стурбованості („Хтивня” Вітовського);
проблематика літератури Сходу та її екзотичність („Верхів’я душі”, „Книга самотньої людини” Гао Сінцзяня – нобелівського лауреата 2000 року та ін.).
Розгортання проблематики і побудова художніх образів залежить і від обраних письменниками роду та жанру твору. Скажімо, поетичним творам традиційно властиве акцентування на зображенні внутрішньго світу людини, її переживань, емоцій. У прозових творах окрім згаданої тематики відтворення внутрішнього світу людини, її психологічних станів (зокрема самотності, фобій, комплексів, переживання депресій тощо), актуалізується проблема конфліктності існування людини у сучасному суспільстві, дисгармонії, а також окреслюється історична, релігійна тематика, експериментальне розгортання культурологічних традицій, осмислення попереднього літературного досвіду (що в першу чергу постає в інтертекстуальності та алюзійності сучасних постмодерних творів); прозаїки ззвертаються до питань наукових відкриттів у різних галузях, які не тільки суперечать традиційним нормама моралі, а й змінюють уявлення людини про те чи інше явище („Код да Вінчі” Дена Брауна, „Останній тамплієр” Раймонда Коурі)). Ознака сенсаційності у сучасній прозі – одна із провідних.
У сучасній літературі активно розгортаються два протилежні способи творення художнього світу: реалістичний та постмодерний. Останній реалізується у тексті метафоричному, багатозначному, інтертектсуальному в тому значенні, що в якості справжньої, єдиної реальності виступають інші, попередні тексти. Літературні референції, алюзії, прямі цитати і непрямі цитації, пародія і самопародія є частиною тієї метагри, яку веде письменник з попередниками, самим собою і наступниками. У жанровій системі відбуваються процеси взаємопроникнення і синтезу.
Сучасну світову прозу презентують новели, оповідання, романи, детективи, фантастична проза, триллери тощо.
Сучасна новела відрізняється від класичної, хоч і зберігає лаконізм і витонченість форми, набуває більшої глибини та метафоричності, збільшуються елементи умовності та гротеску, для неї характерні експериментальність та підтекст. Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.
Специфічною є мала проза західних та східних письменників. Так, збірник оповідань „Привиди Лексингтона” Х. Муракамі (2003) дає підстави стверджувати, що автор виступає майстром лаконічної малої прози, в якій поєднано напружена фабула і лірична розповідь.
Значним явищем у літературі було видання книги коротких оповідань „Моє століття” (1999) Гюнтера Грасса. Своєрідними є оповідання сучасної американської письменниці Джумпи Лахірі („Тлумач недуг”,