Так, у романі „Покоління Х” знаходимо текст-коментар на полях, що являє собою міні-словник деяких понять масової культури 90-х рр. ХХ ст., є засобом відображення т.зв. “принципу ключових слів”, який пов’язує лексичний склад мови з особливостями етносоціології та психології окремо взятої культури. “Позатекстові” елементи (вставки-слогани, малюнки-комікси, соціологічне зведення “Цифри”) стали невід’ємними атрибутами роману, які акумулювали у собі досвід співіснуючої з ним культури. Ці структурні елементи утворюють “вертикальний контекст” роману і відтворюють його “екстралінгвістичний” параметр, який сприяє розширенню структурно-смислового аналізу його естетичної цілості, допомагає точніше осмислити суть втілених концепцій.

Новаторство письменника у використанні унікальних оповідних форм і нових жанрових визначень також було високо оцінено критиками (B.Handy, C.Burnham, C. Кузнецов), які відзначають “ідеологічну”, “демографічну”, “репортажну” і навіть “лексикографічну” орієнтацію роману.

Очевидний також інтертекстуальний зв’язок творчості автора з літературою США періоду контркультури (Дж. Селінджер, Дж. Керуак, Дос Пасос), багато образів і тем якої ним трансформуються, збагачуються новими значеннями, сутністю, уміщуються у формальні рамки сучасних йому жанрових різновидів (кіберпанк, гіпертекст) і поєднуються з візуальними образами і символами із мас-медіа.

Компонентний аналіз “Покоління Х” розкриває оригінальний зразок злиття канонів постмодерністської модальності з гіпертекстовими принципами (використання маргінальних текстів: епіграфи, епілог, лексії / глоси, слогани, малюнки тощо).

Інший твір Д. Коупленда „Життя після Бога” – це короткий роман, швидше навіть серія новел, об’єднаних спільним оповідачем. Роман в новелах – своєрідний тип проблемно-тематичної композиції та архітектонічного об’єднання твору. Основна інтонація – в’яла депресія, екзистенційні рефлексії. Герой – Людина, яка проміняла Бога на іронію і намагається відтворити в собі віру за допомогою антидепресантів, дитячих спогадів, мрій і галюцинацій. Герой весь час знаходить себе десь на краю світу – то вночі голодного, далеко від цивілізації, біля поламаної машини, то в палатці під дощем у глухому лісі в костюмі і галстуку, то біля вікна магазину, де працює дівчина, подібна на його зниклу сестру. Дії героя – телефонні дзвінки з вулиці, їзда з перервами, зупинки в мотелях, фантазії на тему останньої атомної війни, апокаліпсису.

Специфічними за жанровою побудовою є романи Мілана Кундери – сучасного чеського письменника. Це твори, для яких характерний жанровий синтез роману й есе („Безсмертя”, „Неспішність”, „Справжність”). Так, у романі „Безсмертя” М. Кундера постійно підкреслює фіктивність усього, що відбувається. У книзі рефлексійність до такої міри домінує над сюжетною лінією, що приходиться говорити саме про жанровий синтез. А романи „Неспішність” і „Справжність” є швидше певними резюме, у яких натяк на більш конкретну історію лише ілюструє абстрактні роздуми, есе чергуються із сюжетом, а у текст проникають приховані алюзії та традиції роману минулих століть.

Змінюється не тільки форма сучасного роману, і відповідно „зміщується” (за Ю. Тиняновим) саме поняття жанру, але й тематичний діапазон роману виявляється необмеженим, видозмінюється герой, типи сюжету, стильові тенденції. Зважаючи на функціональну настанову на читача, сучасні романи є як розважальні, так і філософські, як романи-утопії, так і романи-антиутопії. Так, наприклад, жанровим визначенням твору сучасного італійського письменника Джузеппе Д’Агата „Повернення тамплієрів” є поняття – роман-загадка, інтелектуальний триллер. А от, наприклад, роман іншого італійця Франко Матеуччі „Праздник цвета берлинской лазури” (2005) є синтезом соціальної сатири, мелодрами, еротичних сцен, лірики і гумору. Чи роман англійця Пітера Акройда „Перше світло”, де поєдналися елементи комічної пасторалі, готичних жахів, антивоєнної сатири та наукової фантастики.

Пітер Акройд є одним із найвизначніших представників сучасного англійського постмодерністського роману. Його перу належать такі прозові твори, як „Англійська музика” (1992), „Процес Елізабет Крі”(1995), „Мільтон в Америці”(1997), „Повість про Платона” (1999). У цих романах химерно поєднуються різні епохи, жанри і стилі, правда та вигадка („альтернативна” біографія великого англійського поета XVII ст. В романі „Мільтон в Америці” Мільтон зображений не як автор поеми „Втрачений рай”, а як напівбожевільний релігійний фанатик і садист в Америці).

Специфічними є романи письменників Сходу. Так, у романі „Пан Джевдет та його сини”, що є романом-сімейною хронікою, Орхан Памук послуговується традиційною моделлю першої половини ХХ ст., коли домінував французький роман-ріка. Події родинної хроніки відбуваються на тлі історичних подій від періоду Джонтурків до панорами Стамбула перших 50-ти років республіканської Туреччини. Прикметно, що письменник не пішов шляхом своїх попередників у відтворенні сімейних злигоднів далекого анатолійського села. Його персонажі належать до заможної родини, представників капіталістичного класу, що живуть цінностями європейського суспільства. Твір обтяжений детальними описами, експресивністю зображення. Просторово-часовий діапазон охоплює близько століття історії турецького народу. Раптовість часових зміщень, фрагментарність спогадів сприяють взаємопроникненню обох часових планів нарації. Символіка твору Орхана Памука співіснує з описами побуту, реалістичні картини життя – з ретроспекціями, сповненими глибокого підтексту діалогами, поетичними вставними оповіданнями.

Сьогодні модним і одним із популярних жанрів масової літератури є роман детективний, або кримінальний — один із видів (іноді виділяється як різновид ).

Характерна ознака детективного роману — надзвичайна динамічність : події розгортаються швидко, з великим напруженням. Найчастіше це пошуки і встановлення справжнього злочинця. Класичними у такому розумінні вважаються детективні романи , В. , , Ж. , . У другій половині ст. виник новий різновид