УДК 82(477)« 18»(092)

В.В.Колкутіна

Архітектонічна модель циклоугрупуеання в українській літературі перших десятиліть XX століття

У статті вивчаються принципи структурної організації циклу у 2030 рокахXX століття. Досліджується архітектонічна модель циклоугрупуеання.

Ключові слова: структура твору, лірика, дискурс.

На сьогодні накопичений дослідниками матеріал з проблеми циклоутворення не дозволяє вилучити та чітко з'ясувати закономірності та принципи об'єднання творів у циклічну монолітність. Можливо, це пов'язано із тим, що у ґенезі цих принципів фундаментальна основа художньою мислення автора, а от за художньостильовим розгалуженням літературний розвиток 2030 років XX століття представлений у всій багатомірності, що дає нам змогу виокремити ліричний, символістичний, модерні стичний, прозовий цикл, а також циклоугрупування, що базується на об'єднанні низки літературнокритичних праць. У цій статті спробуємо вивчити вказану проблему цілісно, охоплюючи різні способи циклоутворення у межах одного історичного періоду, залучаючи до аналізу цикли М.Вороного та Д.Донцова. У цьому вбачаємо мету нашої студії.

Із багатьох визначених у літературознавстві аспектів поетики тексту принципи структурної організації циклу та й, загалом, питання циклізації в літературі, досліджені, мабуть, найменше. Складність вирішення вказаної проблеми полягає у необхідності визначення, передусім, походження терміну «цикл» та виявлення специфічних особливостей як ліричного, так і прозового циклоугрупування. Ідейнохудожня концепція авторського задуму, на нашу думку, передбачає створення єдиної загальноциклічної структурисистеми, яка базується на певних поняттях і принципах, що в циклах поета переломлюється завдяки модерні стичному всесвіту М.Вороного та полісемічній ознаці словаобразу. Ці поняття і принципи викликані сукупністю західноєвропейського культурологічнофілософського впливу і гострим поетовим відчуттям історичних катаклізмів початку двадцятого століття.

Оскільки М.Вороний часто об'єднує свої різні за періодом написаннятвори в цикли, їх літературноестетичну платформу, на нашу думку, треба розглядати перш за все у функціональнопоетичному зв'язку (архітектоніка, автобіографічний ракурс, символістична забарвленість).

Домінантними поняттямисимволами ключовими словами, які орієнтують читача на відтворення авторського світорозуміння, є краса, мрії, страждання, нудьга, самотність, мить (час), тумани, тіні, мерці. Це не абстрактні, а цілком діючі, взаємопроникаючі образи із циклічною логічнозмістовною структурою, де головним є зображення дискомфорту душі ліричного героя. Тут головною виступає мрія пошук краси, а через екзистенціалістський погляд нудьга, страждання, самотність відбувається своєрідний перехід мить (час) в іншу часовопросторову координату, в якій панує «царство тіней» [2, с.42] і виникають тумани та мерці. Це та універсальна модель, яка відповідає майже всім циклам М.Вороною (крім «Асі азіха») її елементи в різних циклах звучать достатньо своєрідно.

На жаль, не має достатньо чітко окресленого поняття цикл. Як приклад, можна навести думку укладачів словника літературознавчих термінів: «Цикл творів кілька літературних творів, пов'язаних між собою спільним сюжетом і головними персонажами або єдиною історичною епохою, а в ліриці єдиною думкою та емоціями» [б, с.48б]. Словник іноземних слів додає що «цикл закінчений ряд будьяких творів, буцьчого викладеною, наприклад, цикл новел, ліричний цикл» [9, с.621] (переклад наш). Це твердження, на нашу думку, досить туманно. Словник іншомовних слів за редакцією О.Мельничука більш обмежено розмірковує над проблемами циклу: «ряд творів, об'єднаних спільністю тематики, персонажів тощо» [8, с.740]. Майже дублюють цей вираз укладачі короткого словника літературознавчих термінів: «цикл ряд творів, об'єднаних будьякими загальними рисами: темою, матеріалом, настроєм, або одними ж діючими особами» [3, с. 193] (переклад наш). Близьке до цього поняття, запропоноване В.Лесиним: «Цикл творів кілька хуцожніх творів, що їх зближує між собою чи жанр, чи тема, чи матеріал, чи головні персонажі, чи історична епоха, чи єдиний замисел автора, чи місце подій, настрій і т д.» [5, с.242].

Більшменш влучним поняттям циклу дає літературознавчий словник довідник: «цикл ряд пов'язаних між собою явищ, які творять певну замкнуту цілість» [4, с.734]. Ми будемо дотримуватися цього поняття.

Виникаючи в новому контексті, ідентичні елементи постійно позначатимуть нюанси поетового світу, який завжди змінюється і поліфункціонує. Тим самим ці елементи є опорними лініями складного і багатокомплексного літературного руху що дозволяють М.Вороному, створюючи певний настрій у читача, передати всю напругу своєї думки в межах конкретного циклу Певні елементи створюють загальний фон, де кольоровий контраст, реальні події, музична партитура моделюють основні особливості художнього світу у поета, і, на відміну від, наприклад, блоківської циклізації («Пляски смерти») не змінюються лексично та семантично.

Улюблений засіб вираження авторського світорозуміння передбачає використання опозиційної побудови циклів, які у творчості М.Вороного відіграють подвійну роль. Поперше, таке протиріччя виникає як наслідок авторського задуму для підкреслення двоякості конфлікту між мікрота макрокосмосом: розвиток цивілізації ходячі трупи мерців («Співи старого міста»), веселі щебетання соловейка «розкішний край мій у ярмі» [2, с.41] («Елегії»), «Fiai!..» «Finale» («За брамою раю»), лілеї рубіни («Лілеї й рубіни») тощо. Подруге, одна тематична група в процесі творчості поета поступово змінюється іншою.

Так своєрідну інтерпретацію методологічної моделі циклів пропонує автор у циклі «Ad astra». У цьому випадку трактування структури: краса, мрії, страждання, нудьга, самотність, мить (час), тумани, мерці, тіні замінюється формою, яка створює функціональнозмістовну цілісність, природа якої міститься в філософськоморальній позиції М.Вороного: сяйво мрій, музика, зоране небо (вогні), ніч, зорі, очі. Подібне моделювання підкреслює ще одна одиниця моральний закон, який впливає на загальну концепцію циклу, творить нюансові відтінки авторського задуму, який пов'язаний з віталістичним, пантеїстичним світорозумінням М.Вороного та його складним автопсихографічним соціумом.

Подібна концепція у циклі «Ad