УДК 821.161.2-1

Білик Г. M.

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

ДИНАМІКА ЛІРИЧНОГО СУБ'ЄКТА В ПОЕЗІЇ M ДРАЙ-ХМАРИ ЯК ПОКАЗНИК СТАНОВЛЕННЯ СТИЛЮ

Ліричний суб'єкт трактується як текстовий суб'єкт поезії, концепт художнього цілого, знак дискурсу. Через суб'єктний аналіз поезії М. Драй-Хмари, осмислення динаміки розвитку типу висловлювання робиться спроба встановити стильові домінанти творчості письменника.

Ключові слова: ліричний суб'єкт, текстовий суб'єкт, суб'єктний аналіз, дискурс, домінанта, стиль, напрям, символізм, неокласицизм.

Поняття «ліричний суб'єкт» використовується сучасним вітчизняним літературознавством здебільшого як синонім «ліричного героя», особливо, «коли йдеться про образ, наділений рольовими ознаками ліричного адресата й адресанта» [7, с. 562], і трактується як «уявна (фіктивна) особа» (макрообраз, елемент внутрішньої форми), котра «висловлюється в ліричному творі і через нього виражає свої переживання, переконання, а водночас визначається цим твором», та все ж «може залишатися в тісному зв'язку з реальним автором» [8, с. 405-406].

Російська наука про літературу, спираючись на праці М. Бахтіна («Автор і герой в естетичній діяльності», 1920-ті рр.), актуалізовані структуралізмом і постструктуралізмом, В. Виноградова тощо надає поняттю значно більше уваги, виокремлюючи цілу «суб'єктну структуру» ліричного твору. Б. Корман, зокрема, визначає тут автора-оповідача, власне автора, ліричного героя, героя рольової лірики [5, с. 59-67]. Інші дослідники, дискутуючи з ученим, пропонують «відредаговану» парадигму, як-от: позасуб'єктні форми вираження авторської свідомості, ліричне «я», ліричний герой, герой рольової лірики [2, с. 313]. Крім того, застосовуючи діахронний підхід, вони визначають типологію ліричного суб'єкта, яка склалася історично: синкретичний (ототожнений із колективною свідомістю), жанровий (скерований жанровим каноном твору), індивідуально-творчий (особистісний), неосинкретичний (міжособистісний) [2, с. 310-321]. Проте системою координат, у якій діє кожна з концепцій, залишається традиційна сполука автор/герой (див. [4; 6]).

Французький культуролог М. Фуко заклика' в вийти за архаїчні межі авторської домінанти і джерелом значення тексту бачити текстовий суб'єкт - суб'єкт висловлювання, або дискурс [1, с. 598-613]. І хоч сам філософ не створив чіткої теорії дискурсу, його вчення здобуло світове визнання й нині вважається одним із найбільш поширених в «іманентних» мистецтвознавчих дослідженнях. За такого висвітлення ліричний суб'єкт перестає бути представником автора в тексті - він виходить за виміри «особистості», ототожнюється з поетикою, набуває функцій виразника певного типу мистецької свідомості - естетичного концепту тексту, може сприйматися, інтерпретуватися реципієнтом, якщо той здатний розшифровувати коди висловлювання. Через ліричний суб'єкт поетичний текст сам себе презентує, наповнює та обмежує; функціями оновленого поняття стають план зображення, план вираження, або внутрішня й зовнішня форми, які через змістову спрямованість та естетичний ідеал виводять дослідника на певний мистецький світогляд.

Продуктивність методології, таким чином, полягає в актуалізації художнього цілого, увазі до його можливих «сегментів» - різних «типів тексту» з комплексом певних якісних характеристик, перспективі визначити їх місце, роль, активність у культурі як тих чи інших «способів» художнього висловлювання. А застосування цього виду аналізу до мистецького набутку М. Драй-Хмари дозволить, як нам бачиться, вирішити питання про характер творчого почерку літератора - його індивідуального стилю, стилю-напряму.

Як відомо, оригінальну творчу спадщину письменника складають 90 текстів, з-поміж яких 87 - вірші, 3 - поеми [3]. Найдавніші з них датуються 1919 роком (2), найпізніші - 1937-м (1). Найбільш активними у творчому плані були роки: 1926-й - 14 віршів, 1930-й - 13 віршів. Натомість 1931-1933-й, 1936-й, 1938-1939-й не відобразилися жодним текстом. 1926 року вийшла єдина прижиттєва збірка поета - «Проростень» (містила 37 творів), намір видати другу книгу - «Сонячні марші» (1935) - реалізувати не вдалося.

Наукове вчитування у творчість М. Драй-Хмари дозволяє зробити висновок про атрибутику його текстів, зауважити особливості кожного рівня поетичного висловлювання, окреслити комплекс художніх ознак, актуальних в естетичній системі майстра, визначити з-поміж них домінанти, інтертекстуальні моменти та абсолютні новації і таким чином структурувати категорію ліричного суб'єкта. Парадигма, яку виформовуємо в результаті пошуку, дає відповіді на багато питань.

Тяжіння до класичних форм і розмірів. В арсеналі поета здебільшого 3-строфні (23), 4-строфні (18), 2- строфні (8) катрени перехресного римування, сонети (13) зі схемами римування абба абба ввг дгд та абаб абаб вгв вгв; також трапляються дистихи (2), терцини (2), секстини (1), октави (3), астрофічні форми (4) тощо. Улюблений віршовий розмір - ямб (понад 60%), де 4-стопний - 60%, 5-стопний - 20%, 6-стопний - 12%; зрідка подибується хорей, дактиль, анапест, амфібрахій (разом 15%); окремі вірші становлять собою перехідне явище від класичної силабо-тоніки до тонічної системи - логаеди, дольники, тактовики. Як правило, тексти римуються, лише кілька з них писані білим віршем або ж виказують верліброві ознаки.

Об'єктивізація форми висловлювання. У творах добачаємо всі чотири форми вияву мовленнєвої присутності з помітною перевагою першої: позасуб'єктна - 37%, ліричне «я» - 28%, ліричний герой - 28%, герой рольової лірики - 7%, що свідчить про розвиток класичної (класицистичної) традиції раціонально-синкретичного письма.

Пластичність та описовість. Абсолютно превалює зорова й звукова образність, найчастіше, до того ж, взаємоскомбінована; смакові, нюхові, дотикові образи максимально виключені, що може прочитуватися як певне дистанціювання від поетичного об'єкта і, в принципі, характерне для поезії пластично-описової. Митець активно використовує метафору, символ, алегорію, зрідка конструює образ-підтекст, сатиру, цим самим ускладнюючи план зображення, але не затемнюючи план вираження. В окремих випадках