Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 82

УДК 82.09 (477)

Маковська Ю.М.

"ЖІНОЧЕ ПИТАННЯ" ЯК ОСНОВНИЙ КОНФЛІКТ В "УКРАДЕНОМУ ЩАСТІ"

І.ФРАНКА

У статті простежено передумови виникнення європейського феміністичного руху та змальовано стан "жіночого питання" у Галичині, подано ретроспективу поглядів І.Франка на проблему жіночої неволі. У розвідці пов'язано теоретичні погляди митця із художнім втіленням їх у п'єсі "Украдене щастя".

Ключові слова: проблема, фемінізм, емансипація.

Проблема жіночої емансипації (або у ХІХ ст. - "жіноче питання"), належить до тих глобальних протиріч, які визначають як життя окремо взятої людини, так і суспільства загалом. Так, Б.Шоу з цього приводу наголошував: "Істина у тому, що сімейне життя ніколи не буде достойним, доки із цим головним жахом залежності жінок від чоловіків не буде покінчено" [8, 52].

Як проблема "жіноче питання" було усвідомлене суспільством у середині ХІХ ст. в Європі (так, наприклад, в оповіданні "Чиста раса" (1896) І.Франко вустами головного героя сповіщає нас, що в Угорщині, яка "поступається наперед", крім іншого, впроваджено цивільні шлюби: "...се справа дуже важна! Принципіально важна!" [15, 16]. В Україні ж це сталося дещо пізніше у зв'язку із бездержавністю її етносу, відповідним рівнем розвитку економіки та демократії, переважанням натурального виробництва та пізнішим наступом капіталізму.

Ставлення до особи жіночої статі як до неповноцінної, що не здатна самостійно розв'язувати власні проблеми, сформувалося на початку сучасної цивілізації. Надалі згаданий стереотип увійшов у національні релігії та навіть був зафіксований у законодавчих кодексах. Для патріархального суспільства властиве привілейоване становище чоловіків, які керують поступом суспільства, його інститутів, у тому числі сім'ї, жінки відповідно мають доступ до таких контактів лише через посередництво чоловіків. Основна роль жінки та сенс її буття - зразкова мати та дружина, призначення якої - обслуговувати чоловіка.

Ставлення до жінки було настільки несправедливим, що про це почали писати великі гуманісти ХІХ ст., починаючи від Діккенса, проте переважно всі вони вважали це частковим проявом несправедливості буржуазного ладу, а їх поради стосовно покращення ролі жінки не виходили за межі традиційних патріархальних поглядів (як-от Анна Кареніна у Л.Толстого або Соня Мармеладова у Ф.Достоєвського). Власне, ідея жіночої емансипації шокувала суспільство, адже зазіхнули на вічні істини. Тему звільнення з-під "домашнього арешту" письменники оцінювали по- різному: Н.Чернишевський у романі "Що робити?" на прикладі Віри Павлівни показав, якою повинна стати оновлена, звільнена від сімейного рабства, жінка, а І.Тургенєв у романі "Батьки і діти" висміяв цю ідею в образі Є.Кукшиної [8, 52]. Вагоме місце "жіноче питання" займає у творчості О.Бальзака (оповідання "Покинута жінка", повість "Тридцятирічна жінка", романи "Блиск та злидні куртизанок" "Ежені Гранде"), Флобера ( роман "Мадам Боварі") та ін. Драматурги теж приділили свою увагу злободенній темі.

Так, наприклад, Г.Ібсен висвітлив її у п'єсі "Ляльковий дім", А.Чехов - у "Чайці", Б.Шоу - у "Пігмаліоні", О.Островський - у "Бурі" та "Безприданниці".

В Україні це була тема жінки-страдниці: образ скривдженої коханим дівчини, уярмленої чоловіком та його ріднею дружини, люблячої матері, що вболіває за долю своїх дітей, пригнобленої кріпачки, водночас поетичної та духовно багатої, волелюбної натури, якою завжди була українська жінка, приваблював письменників. Найбільш виразні представниці жіночої теми: Катерина з однойменної поеми Т.Шевченка, Христя Притиківна з роману Панаса Мирного "Повія", селянки- кріпачки із оповідання Марка Вовчка "Інститутка", жінки-селянки в оповіданнях Ганни Барвінок та ін. Чималу увагу приділив згаданій проблематиці І.Франко, який, окрім численних художніх творів (вірші "Баба Митриха" із циклу "Галицькі образки" та "Тетяна Ребенщукова" (до теми Павликового оповідання, "З вершин і низин"), "Де не лилися ви в нашій бувальщині..." (цикл "На старі теми"), недрукована поема "Сяся" - перероблена у драматичний нарис "Чи вдуріла?", віршована поема "Історія лівої руки", повісті "Для домашнього огнища", "Основи суспільності", "Лель і Полель", "Перехресні стежки", "Сурка" (цикл "Жидівські мелодії" та ін., оповідання "Мані- пулянтка", "Неначе сон", роман "Великий шум", новела "Сойчине крило" та ін.), присвятив згаданій проблемі ґрунтовну наукову розвідку "Жіноча неволя в руських піснях народних".

Серед драматургів у 1880 - 1900-х роках ця тема теж набувала популярності. Зокрема, це змалювання образу української жінки - такої ж страдниці й волелюбної натури ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук", "Дві сім'ї", "Зайдиголова", "Олеся", "Ошибка произойшла" М. Кропивницького, "Не судилось" М. Старицького, "Безталанна", "Наймичка", "Хто винен?" І. Карпенка-Карого, "Лимерівна" Панаса Мирного, "Лісова квітка" Л. Яновської", "Украдене щастя", "Будка ч.27" і "Кам'яна душа" І. Франка - остання присвячена пам'яті студентки Олени Доброграївної (останні дві із наведених Франкових драм, до речі, ніким із науковців не наводились у приклад поряд із наведеними творами корифеїв: М.Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка- Карого та Панаса Мирного).

Переконуємося, що тема з причини своєї актуальності набула поширення у всіх літературних жанрах, а соціум не залишив мови для жінки. Вона позбавлена комунікативної (її ніхто не чує, вона виконує свою задуману чоловіком та суспільством роль), фатичної (позбавлена можливості встановлення контактів, тому як є несамодостатнім додатком до чоловіка), та, відповідно, емотивної (вираження емоцій) функцій [3, 46]. Яскраво реалізується цей принцип у згаданій повісті І.Франка "Перехресні стежки". Щодо сільського жіноцтва, так категорично не можна стверджувати. У статті про "Жіночу неволю в руських піснях народних" Франко твердить, що


Сторінки: 1 2 3 4