УДК 821.161.2

ГЕНЕрДДЮК Л.С.

СВІТЛОЕФЕКТИ - ОДИН ІЗ ВАРІАНТІВ ВЕРБАЛЬНО-ІКОНІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У

ТВОРЧОСТІ ШЕВЧЕНКА

У статті йдеться про комплексне вивчення художніх образів, реалізованих завдяки взаємодії візуально-пластичного та вербального кодів. Такі художні образи можна досліджувати, застосовуючи термінологію мистецтвознавства. Поняття „світлоефекти" вичерпно демонструє манеру Шевченка, художника й літератора, виявляє окремі аспекти словесно-зображального інтеракціонізму.

Ключові слова: взаємодія літератури і мистецтва, візуальний образ, світлоефекти, образ- концепт, етноконцепт.

Дослідження стилю митця-універсаліста неможливе без урахування того спектру інтер- модальних асоціацій, тих виразних засобів, котрі походять від суміжних видів мистецтв, в яких реалізується митець. Стиль Шевченка-літератора сформувався в найтіснішому зв'язку з образотворчим мистецтвом, в якому він був професіоналом, тим-то головні процеси міжвидової взаємодії у його літературній творчості відбуваються на перетині літератури й візуальних мистецтв, так само і в мистецькій спадщині опосередковано прочитуються впливи літератури.

Основа шевченківського стилю (врешті, як і будь-якого стилю, за Ротенбергом) - у його синтетичності, оскільки стиль, як єдина форма художнього мислення, охоплює різні види мистецтв, що розвиваються не на правах відокремленого паралельного існування, а на основі органічного взаємозв'язку. І в такому сенсі єдиний стиль Шевченка - художника-поета-прозаїка поки що не розглядався, хоча творчість багатьох митців кінця ХІХ - початку ХХ ст., періоду особливо яскравого домінування синтезу в епоху символізму, коли були зруйновані межі мистецтв і створений особливий стиль, що охоплював усі види мистецтва, ієрархізуючи їх, тобто у епоху суб'єктного неосинкретизму [3, 257, 276-280], - досліджувалася з урахуванням численних міжвидових взаємодій.

Особливий масштаб Шевченка, який прагнув усебічного відтворення буття засобами мистецтва (живопис, графіка, поезія, музика, скульптура), завжди підкреслювали дослідники його літературної творчості; за словами О. Білецького, він «не повторює нікого у всій історії світової літератури» [1, 286]. Літературознавці відзначали зображальність мови, пластичність поетичних описів, зауважували, що свою роль відіграли професія й особлива психологічна конституція Шевченка, але далі принагідних зауважень зазвичай не йшли, традиційно Шевченко-художник залишався на другому плані. Явище взаємодії як вияв двох різнобічних талантів митця, без використання терміна зафіксували В. Яковенко [10, 68, 89, 95], М. Скворцов [7, 77], О. Новицький, Д. Антонович, Є. Кирилюк, Б. Стебельський, І. Гузар [4, 117, 125-127]. Досліджуючи посилення зображально- пластичного начала у варіантах тексту Шевченка, В. Бородін дійшов висновку, що поет надавав особливого значення мистецтву живописання словом, насамперед таким засобам емоційної виразності, як мальовничість, колорит, колірний акцент [2, 169].

Якщо ж співмірити Шевченка-художника, академіка гравюри, і Шевченка-літератора, виявиться, що майстер слова широко користується прийомами малярства й графічних технік, по суті, здійснюючи трансакційні переклади з мови мистецтва образотворчого на мову словесних мистецтв. Розглянемо, для прикладу, його спосіб передачі світла в окремих мистецьких творах та гіпотипозисах: пейзажах, інтер'єрах, сюжетних сценах.

Шевченка приваблювала гра світла й тіней, як художник, він мислив передусім світлотіньовими співвідношеннями і, добиваючись виразності образу, віртуозно використовував ці співвідношення в поезії та прозі. Враження зримості від його описів досягається інколи кількома штрихами - там промінь світла, там смужка тіні, адже саме деталі активізують уяву читача, включають асоціативні процеси і в результаті викликають значний емоційний резонанс. Нічні світлоефекти в романтизованому ключі супроводжують розгортання подій у поемі «Гайдамаки». Ними насичений, зокрема, розділ «Титар»: спочатку це опис мирного сяйва місяця та зірок («Зорі сяють; серед неба / Горить білолиций»), блиск очей Оксани, її сліз («сльози блиснули»), пізніше тривожне світло трагедії у хаті титаря: «світить /З усіх вікон», «у печі пала /Огонь і світить на всю хату», останній заключний штрих розділу - це картина ночі і згасаючий вогонь символ згаслого життя: «Горіло світло, погасало, /Погасло.». Далі у розділі «Свято в Чигирині» світлоефекти в стилі французького баталіста О. Верне: «Базари, де військо, як море червоне /Перед бунчуками, бувало, горить, /А ясновельможний, на воронім коні, /Блисне булавою море закипить». Наступний пейзаж - ніч, небо в тумані, сяйво місяця пророкує червоні заграви розправ: «Червоніє круглолиций, /Горить, а не сяє, /Неначе зна, що не треба /Людям його світу, /Що пожари Україну /Нагріють, освітять»; тут семантика світла тяжіє до алегоризму, посилюючи трагізм сюжету. Подібні за функцією світлові контрасти зустрічаємо в поемах «Єретик», «Кавказ».

Світловий акцент у Шевченка - це не тільки виразність, експресія, а й вивільнення внутрішньої напруги через світлові плями, котрі за законами мистецтва видаються яскравішими в сусідстві з темними тонами. У поемі «Сон - У всякого своя доля» підкреслюється чорний колір при зображенні Росії та Петербурга (чи не єдиний урбаністичний пейзаж): «земля чорніє», «хати над шляхами /Та городи з стома церквами», «У долині, мов у ямі, /На багнищі город мріє; /Над ним хмарою чорніє / Туман тяжкий», а потім експресивний штрих - феєрверк у присмерку: «огонь огнем / Кругом запалало».

Семантика світла в Шевченка змінювалася протягом його життєвого й творчого шляху. У ранній поезії цей образ є експресивно-романтичним, створює певний емотивний фон, як і на полотнах Рембрандта, Я. Рейсдала, Д. Каналетто, С. Щедріна, М. Воробйова, котрі особливо імпонували Шевченкові майстерністю світлотіньової розробки. Наприклад, у світлих тонах витриманий початок деяких жанрових рисунків: «І дід, і баба у неділю /На призьбі вдвох собі сиділи /Гарненько, в білих сорочках. /Сіяло сонце,