УДК 821.161.2.006

Єременко O.P.

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С.Макаренка

Кравченко B.O.

Запорізький національний університет

«Я ВМРУ, А ТЕ, У ЩО Я ВІРЮ, ЗАЛИШИТЬСЯ...» (КОНЦЕПТ СМЕРТІ У ПОЕТИЧНОМУ І ЖИТТЄВОМУ ПРОСТОРІ МДРАЙ-ХМАРИ)

У статті розглянуто, як формується концепт смерті у поетичному і життєвому просторі М.Драй-Хмари, який передчував власну трагічну загибель в умовах жорстокої тоталітарної системи.

Ключові слова: зорово-слуховий образ, колористика, звукопис.

Поет-науковець трагічної долі і трагічного часу, лебедину пісню якого було жорстоко обірвано. Тоді українському співцеві з «грона п'ятірного нездоланих співців» не виповнилося й п'ятдесяти.

2009 - рік М.Драй-Хмари: минає 120 літ від його народин (1889 р.н.); 60 - із дня смерті (1939); 20 - від реабілітації (1989). Знаменно, що саме у Кам'янець-Подільському національному університеті ім. І.Огієнка відбудеться Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена творчості митця, який так любив це місто і, як зазначав О.Будзей, створив йому «маленьку симфонію, справжній поетичний пам'ятник» [1, с. 7] - сонет «Кам'янець».

Його вірші, як і доля, - схожі. Ранні - легкі, прозоро-тендітні, мелодійні; поезії останніх років життя сповнені туги, сумнівів, пересторог, високої душевної напруги, передчуття страшних випробувань і власної загибелі. У поезії він, як слушно підкреслював С. Гординський, символіст, бо «буває загадковий, химерний, невловний, багатозначний, тобто такий, що не піддається пізнанню», але водночас і неокласик, бо «його поезія тримається на міцному риштуванні слова і мови, вона, не раз при всій своїй містерійності змісту, збудована прецизно і чітко, його поетичні образи майстерні, вирафіновані, спосіб його вислову, стиль його мови - досконалі» [2, с. 342].

Самобутній і оригінальний творчий доробок М.Драй-Хмари магнетизував увагу І. Дзюби, М.Жулинського, Ю.Коваліва, П.Хропка та ін. Власні рези'нації стосовно означення поета як неокласика висловлює Ю.Шерех; дослідники Ю.Ковбасенко, М.Шудря наголошують на чуттєвій наповненості поетики; дуалізм естетики його поезії зацікавив С.Черіпко; функціональну роль барви і звуку та проблему «свобода-неволя» розглядає І.Родіонова.

Предмет дослідження цієї статті - концепт смерті, її об'єктом є життя і поетична творчість М.Драй-Хмари. Мета - розглянути, як «вибудовується» концепт смерті у поетичному осмисленні та життєписі митця.

Щоб реалізувати означену мету, необхідно вирішити такі завдання: виокремити у доробку поета групи віршів, у яких викристалізовується індивідуально-авторська концепція бачення і розуміння смерті; з'ясувати, з допомогою яких художніх засобів митець моделює антиномію «життя - смерть».

Власне бачення, розуміння і філософське осмислення реальної конкретної смерті оприявлено у поезіях «Мати» (1921), «На могилі Руданського» (1930), «Прекрасніший за «Весну» Боттічеллі» (1930), «Пам'яті Єсеніна» (1926). У першій з них, написаній у своєрідній формі диптиху-епітафії, оживає далекий спомин дитячих літ. Михайлику не було й п'яти років, коли не стало матері - Ганни Драй, яка, маючи чотирьох дітей, велике господарство, все ж знаходила час, щоби спекти пироги та рознести їх хворим на тиф односельчанам, від яких і заразилася смертельною недугою. Чіпка пам'ять хлоп'яти фіксує подробиці страшної події: «На чолі вінчик паперовий, і хрест вощаний у руках» [3, с. 65]. Зорово-звуковий образ тяжкої втрати підсилено сумною народнопісенною тональністю, порівнянням осиротілих дітей із безпомічними пташенятами, двічі повтореною лексемою «сумно» й алітерацією приголосного с, що створює ілюзію вічного спокою й потойбічної тиші. Ліричний герой (читай - автор із віддалі прожитих літ), ніби поклавши палець на вуста, велемовним жестом просить хвилини пам'яті та співпереживання у всього Всесвіту:

В журбі васильки й рута-м'ята. Задумавсь ладан в синіх снах, І сумно-сумно пташенята Квилять у неї в головах [3, с. 65].

У риторичному питанні відбилися порожнеча, жах і розпач дитини і водночас уже зрілого поета, який осмислює смерть найдорожчої людини: «Убогий цвинтар і ворота, / Та як побачить, як обнять?» [3, с. 65]. Автор іде шляхом від спомину-споглядання - через осмислення - до узагальнення-висновку, в якому торжествує світлий мотив синівської вдячності й любові:

Не розлучила матір з сином І невблаганно-люта смерть - І він розцвів над нею крином, Любов'ю сповнений ущерть [3, с. 65].

Сонет «На могилі Руданського», присвячений Г.Майфетові і М.Зерову, є авторською медитацією над долею митця, який не зазнав щастя за життя, а по смерті був забутий, хоча багато зробив не тільки для збагачення української літератури, а й для благоустрою Ялти (за ініціативи лікаря і поета С.Руданського було закладено міський ринок; він віддав частину придбаної ділянки під забудову міського фонтану з резервуарами для води; був почесним суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи [6, с. 25]). М.Драй-Хмара зіставляє долю поета з долею Лаокоона; гнітюче враження від відвідин занедбаної могили «нашого бездомного генія» підсилюють згадка про Голгофу, постпозиційні епітети, що несуть на собі ідейно-смислове навантаження («плита похила», «написи пусті», «слова напівзабуті, неясні»). На надгробку, під яким митець упокоївся навіки, до прикрості лаконічно і безграмотно написано: «Малорусскій поэт ...»

Мотив людської непам'яті і невдячності знайшов своє продовження у сонеті «Прекрасніший за «Весну» Боттічеллі», присвяченому Грановському, який, вірогідно, покінчив життя самогубством (досі не з'ясовано, до кого звернено цей сонет). В останній терцині лаконічно означено часопросторовий континуум: «Коли над морем стане Скорпіон, / а з темряви подмуть сумні гобої, / я згадую тебе, як скорбний сон» [3, с. 117]. Відтінок чорноти (кольору жалоби) у поєднанні зі звуковим акомпанементом (спів «сумних гобоїв») і виразним звукописом створюють