УДК 821.161.2222.09

Л.В.Павлішена Жанровостилістичні модифікації у драматургії Івана КарпенкаКарого

У статті мова йде про майстерність Івана КарпенкаКарого як фундатора жанру високої викривальної української комедії, про спроби драматурга надати українським комедіям сильного соціального звучання, вивести їх за вузькі рамки етнографічності та побутописання Підкреслюється значення творчості драматурга для розвитку комедійного жанру у XX столітті. Основна увага звертається на новаторство митця у жанровій модифікації комедії.

Ключові слова: драма, комедія, жанр, модифікація, стереотипи.

Складання дискурсу навколо проблеми жанру і жанрових модифікацій поширюється на реалістичнопсихологічну драматургію української літератури кінця XIX початку XX сторіч. Потужна історичність, соціальність, психологічність та «рання пророчість» драми цього етапу є унікальним об'єктом для сучасного дослідження, особливо в умовах зміни моральнопсихологічних та соціальних пріоритетів українців. Це питання стало предметом дискусій давно і сказати сьогодні нове слово у цій площині важко. Не варто і нам дефініювати це поняття. Звичайно, можна подискутувати на фоні множинних теоретичних наголосів, але правильніше буде погодитись, що на практиці усі визначення жанру як такого узгоджені між собою. Зрозуміло, що жанр мікрокосмічна мініатюра з відображення буття, адже він не лише набір певних текстів, а й сукупність змін у системі цінностей, норм. Він врештірешт проявляє межу тих сподівань, які і здійснюються, і втрачаються у свідомості читача.

Варто зауважити, що жанрові особливості твору виконують ідейну та естетичну функцію відображення дійових осіб, інтонацій та синтаксичного ладу мови. Для кожної літературної епохи і напряму властиві певні жанрові форми. Як зауважив Іван Франко, «кожний час, кожна суспільність має свої осібні естетичні міри для творів літературних» [12, с.248]. Той факт, що комедії І.КарпенкаКарого «наочно демонструють генезис тих рис і якостей, які стали істотними й визначальними у кращих взірцях жанру» [8, с.172], дає підстави називати творчість драматурга унікальним об'єктом для сучасного дослідження в умовах постсоцреалізму. Складні і суперечливі диференційноінтеграційні процеси в літературі кінця XIX початку

XX століття вимагали від письменників нового розв'язання зазначених вище проблем. Творчість Івана КарпенкаКарого яскраво ілюструє палітру жанрових відтінків. В оцінці його літературного надбання нас не задовольняють загальні і безликі кліше типу «п'єса», «сатирична комедія», «реалістична комедія». Звісно, у контексті нашою дослідження, ми не можемо відмовитися від цих загальних понять для позначення видів творів, однак, насамперед нас цікавлять «живі» ознаки жанрових модифікацій у межах одного творчого доробку.

Зазначену проблему порушили у літературознавстві Я.Мамонгов, 3.Мороз, Л.Мороз, Л.Дем'янівська, Н.Малютіна. Однак, новаторські комедійні прийоми, образні артикуляції, не прогнозовані драматургічні ходи, «розмивання» жанрових рамок, модерністські, психологічні проектування буттєвих ілюзій дійових осіб у творах письменника спонукають до детальнішого опрацювання його «модифікацій нової драми».

Спочатку зазначимо, що в основі реалістичної комедії лежить глибокий гумор, сміх обурення, змалювання жалюгідних пристрастей, безглуздого смішного життя комічних персонажів, хоч поряд з ними можуть виступати сильні духом, серйозні характери. Звідси, логічним є літературознавчий висновок: жанр високої викривальної української комедії утвердив саме Іван КарпенкоКарий. Він, як фіксує С.Петлюра «.. .прищепив нашій драмі реалізм» [9, с. 13]. Відображення родиннопобутового життя проектувало реалізацію у драматичних творах соціального конфлікту, що в свою чергу обґрунтовує змалювання типових характерів у типових обставинах. Однак, зазначений набір драматичних можливостей реалізує лише один із напрямків творчих шукань митця. Ця думка особливо продуктивна, якщо її інтегрувати з визнанням жанровостильової неоднорідності п'єс Івана КарпенкаКарого. В межах його комедіографічної парадигми простежуються романтичномелодраматичні ритми, типові ознаки реалістичнодраматичної композиції, риси натуралістичної символізації та первісні початки психологічної, інтелектуальної, модерної драми. Поява такого майстра комедії була саме на часі, а його новаторство у галузі драматургії просто закономірним, зважаючи на ті процеси, які відбувалися в українському суспільстві на межі сторіч. Драматург розумів, що перед театральними діячами стоїть серйозна проблема, яку треба негайно, навіть радикально розв'язати. Це необхідність піднесення сценічного репертуару на новий, вищий рівень. Потрібно було протиставити розважальносентиментальній п'єсі справжні високоякісні твори, злободенні та актуальні комедії, виконані на світовому рівні. Художню майстерність та новаторство Івана Тобілевича високо оцінив І.Франко, зауваживши, що «щодо ширини й багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду (Карпе нкуКар ому) не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов'янських народів» [11, с.374]. Близькі до позиції І.Франка думки М.Рильського, який розглядає найхарактерніші риси драматургії ІКарпенкаКарого як глибоко реалістичні. Домінантою стилю письменника він визнає «правдивість і простоту», зазначаючи, що «мало є драматургів, до творчості яких можна було б прикласти ці слова з таким правом, як до творчості КарпенкаКарого. Якщо додати до цього ще глибочезне знання життя, прекрасне розуміння законів сцени і великий талант скупими мазками малювати людські стосунки і людську психологію, то стане зрозумілим, чому твори Тобілевича держаться і будуть держатися на нашій сцені» [10, с.390391]. Для остаточного «моделювання» образу митця нам прислужилися слова самого письменника, в яких вибудувана «концепція психопоетики» одержимої працею людини. У листі до ЛукичаЛевицького читаємо: «.. .я не одним ділом зайнятий. Коли б я тілько писав, то сидів би дома... а то я состою при товаристві Саксаганського, несу великий репертуар і щодня граю. Окрім того, веду сільське хазяйство і одриваюсь іноді,