УДК 821.161.2.09

Сохацька Є.І.

Кам 'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

З УВАГОЮ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО МОМЕНТУ (УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ У ТВОРЧОМУ СПАДКУ М.О. ДРАЙ-ХМАРИ)

У статті охарактеризовані світоглядні позиції М.Драй-Хмари, складовою яких є увага до українських національних проблем.

Ключові слова: неокласик, інакомовлення, національне відродження, трагізм пореволюційної доби, пророчі візії.

Ім'я М.О.Драй-Хмари передусім асоціюється з гроном неокласиків, тобто групою київських поетів, які розвивали в українській літературі 20-х років ХХ ст. класичні форми художнього мислення [6, с.38]. До цієї групи, як правило, причисляють, крім М.Драй-Хмари, М.Зерова, О.Бургардта, М.Рильського та П.Филиповича. За уявленнями тогочасної критики, неокласиків приваблювали не сучасні, а віддалені часи - часи античності чи французького «парнасизму». За справедливим твердженням М.Наєнка, звернення до віддалених часів було, скоріше, поетичною грою, хоча й з натяком на серйозність. У М.Зерова, за дослідником, «віддаленою» в його творчості сприймається тільки форма, а зміст її цілком сучасний...» [6, с.39]. Нам видається прийнятною інша теза вченого, що «поезія неокласиків - це поезія пристрасного, цілковитого неприйняття прийшлої радянської влади, яка становить загрозу для людини і світу загалом» [6, с.45].

Одним із виявів неприйняття неокласиками сучасної діяльності є прийом інакомовлення, ця найвиразніша ознака їхньої художньої поетики. Слушно зауважує І.Дзюба, що «прочитання поетичного інакомовлення в політично небажаному, небезпечному для поета сенсі. перетворює критику на донощицтво» [3, с.35]. Саме це й трапилося з М.Драй-Хмарою, зокрема з його сонетом «Лебеді». За свідченням доньки поета Оксани Ашер, «Лебеді» написані під впливом сонета французького поета-символіста Стефана Малларме («О лебедю, згадай, ти був і є один / прекрасний, та дарма змагатися в пустині.»). Його опублікував, як відомо, Микола Хвильовий у грудневій книжці 1928 року «Літературного ярмарку». Сонет відтворював ту тяжку моральну і творчу атмосферу, в якій змушені були жити друзі-неокласики, закликав до мужності, віри в свій естетичний ідеал. Символіку сонета недруги неокласиків витлумачили в політичному сенсі: як опозиційність М.Драй-Хмари до радянської влади і як його заклик до побратимів-неокласиків бути мужніми в цьому протистоянні. У псевдопоказі одного з неокласиків П.Филиповича зафіксована саме така позиція НКВС, найвищого карального органу тих часів: «Драй-Хмара нам всем был хорошо известен как украинский националист и своими литературными националистическими работами (стихи и историко-литературные статьи) занял довольно видное место в националистических кругах.Характерным моментом в его деятельности является то, что Драй-Хмара в одном своем произведении «Лебеди» (вид.ред.) призывал писателей-националистов не сдавать своих позиций. Когда пролетарская критика вскрыла к.-р. [контрреволюционную] сущность этого замаскированного символикой стихотворения, Драй-Хмара напечатал в газете «Пролетарская правда» . фальшивые пояснения этого стихотворения» [5, с.504]. Показовий рівень грамотності працівників НКВС та мовний стиль взагалі, що й виказує «правдивість» признань Филиповича. Подібне знаходимо й у «заяві» від 19/І 1936р. підсудного М.Драй-Хмари помічнику начальника особливого відділу Самойлову. Літературну діяльність неокласиків він називає «националистической», а неокласицизм пов'язує з націоналізмом, з яким він рішуче «порвав» [5, с.519-520]. Впізнаємо технологію допитів 30-х років! Там же нібито М.Драй-Хмара дає визначення націоналізму: «Между мной и социальной революцией долгое время стоял национализм, который я ошибочно понимал как служение своему народу» [5, с.521]. Фарс цих та подібних заяв очевидний. Не могла людина (поет М.Драй-Хмара) відмовлятися від того, що становить його суть як громадянина, члена української спільноти.

Українська національна ідея була домінуючою у життєтворчості М.Драй-Хмари. Національне в ній поєднується із загальнолюдським при певній наявності соціально-гуманістичного стержня. За свідченням О.Ашер, справжнім українцем відчув себе М. Драй-Хмара в 1915-1917 роках в Петрограді, де він студіював славістику в Петроградському університеті у статусі професорського стипендіата. Своїй дружині Ніні Петрівні признався, що у російському північному місці він відчув себе українцем і що, ставши на цей шлях, скорше помре, ніж зійде з нього (вид. моє - Є.С.) [1, с.25]. Обіцянка виявилася фатальною, доказом чого є передчасна смерть на засланні на Колимі («у кам'яному мішку») 19 січня 1939 року.

Українізація поета проявилася у зміні прізвища: з Михайла Драя він став Драй-Хмарою, прізвище Драй чомусь звучало у Петрограді як німецьке. У Петрограді він брав участь в об'єднанні студентів-українців, ходив на лекції з української історії, там викладав українською мовою брат Михайла Грушевського Олександр Грушевський. «Батько почав по-новому думати й жити», - зазначає О.Ашер [1, с.26].

У травні 1917 року повертається на Україну в Київ, щоб узяти активну участь у національному відродженні свого народу. Упродовж 1918-1923 років працює в Кам'янець-Подільському державному університеті (з 1921 - ІНО та СГІ) спочатку приват-доцентом, згодом професором кафедри загального слов'янознавства. У протоколі допиту він «охарактеризував» свою діяльність в ньому як контрреволюційну, а свій світогляд як націоналістичний: «В 1918-1923 гг. я находился в составе профессуры Каменец-Подольського университета, где не националистов не было» (вид. моє - Є.С.) [5, с.505]. А Кам'янецький університет «називає» твердинею націоналізму і базою для виховання студентів в яскраво вираженому націоналістичному напрямі [5, с.488]. Отже, по суті, влучно й справедливо!

Перша видана поетична збірка поета «Проростень» (1926) увібрала в себе поезії, написані упродовж 19191926 років. Вони певною мірою відбивають еволюцію поглядів поета-неокласика: від явного відсторонення від дійсності до щирого прагнення пройнятися пафосом нового дня - індустріальної, соціалістичної України. Бажання влитися в