його сприйнятті набувають виразних чуттєвих ознак: "За обрієм в обіймах неозорих / Гарячий день зомлів..." [6, с.31].У передачі враження Цезаря переважає зорова описовість. Герой теж випробовується спокусою, однак раціоналізм перемагає чуттєвість. Якщо Антоній свідомо підкоряється Клеопатрі ("Приніс ти щедрі жертви не Палладі, /А несмертельній радісній красі" [6, с.32]), то римський володар намагається відстояти власну духовну незалежність, зберегти гідність чоловіка й завойовника. Юрій Клен наділяє Цезаря і Клеопатру рівною моральною силою, тому їх спілкування схоже на поєдинок: "Схрестились їхні погляди в двобої ...".
Проблема любові й обов'язку, особистості і влади, окреслена у перших сонетах циклу про Клеопатру, сконденсована у віршах "На злотих келихах, ще не допитих ..." і "Та враз долинув дальній подих бурі ...". Антоній діє, як закоханий чоловік, який у "предсмертний час" не зрадив жінку. Однак Юрія Клена цікавить не любовна колізія, а принцип обов'язку римського вождя, для якого полярними є поняття власного добробуту й існування держави. Тому покара Антонія закономірна, оскільки "свій гордий Рим зневажив тріумвір". Натомість Юлій Цезар постає як вождь-державець, фундатор "осяйного Риму". Поет наділяє свого героя свідомістю патріота - спадкоємця державницьких і культуротворчих справ предків, відповідального перед історією. Ідея добробуту його країни суперечить любовному захопленню, що загрожує втратою особистої волі й чинності. В уявному психологічному двобої Клеопатру переможено і як особистість, і як володарку: "Ізнищена, зів'яла і безсила,/ Цариця мовчки голову схилила" [6, с.33].
Цезар Юрія Клена існує у розімкнутому історико-міфологічному просторі. Усвідомлення героєм власної державницької ролі розглядається поетом з перспективи історичної й духовної тяглості: боротьба за утвердження Риму пов'язана з думками про його легендарне минуле і мріями про майбутнє.
Художнє переживання культурних феноменів, синтезування традиції і сучасності у творчості Юрія Клена пов'язані із зверненням до міфологічної спадщини людства і Біблії насамперед. Поет переосмислював біблійні мотиви й сюжети, включав алюзії й ремінісценції у структуру творів, що дало підставу І.Качуровському віднести доробок митця до релігійної літератури [5, с.20]. Біблійна символіка, трансплантована в європейські культури, інтерпретується Юрієм Кленом у подвійному сонеті "Лот" і вірші "Предтеча".
Ліричний герой у диптиху "Лот" - мандрівник - людина духовна, змодельована за християнським каноном і доповнена сковородинівським морально-етичним імперативом. Біблійна історія про відхід Лота із Содому сконцентрована головно на ангельському заповіті: "Рятуй своє життя, не оглядайся позад себе й не зупиняйся ніде в усій околиці! Тікай у гори, щоб ти не загинув" (Буття. 19:17). У першому сонеті диптиха ("Коли тобі являтимуться в снах ...") при позірній ідентичності ліричного сюжету та уривку з Книги Буття здійснюється суттєве розширення біблійної метафорики, де переважає ідея збереження духовно-культурної цілісності особистості.
Відомий міфологічний сюжет про заповідану заборону озиратися назад Юрій Клен розглядає з містичних, психологічних і хронотопних позицій, які включають у себе збереження життя богослухняної людини, відстоювання духовних первнів у просторово-часовій тяглості і примноження духовної традиції. Особливу ідейну і композиційну роль відіграє тут образ часу, розмежованого на минуле й майбутнє. Характерною ознакою Кленової хронологічної інтерпретації історії про Лота є накладання, поєднання і взаємозаміна понять часу й простору. Реальне минуле ("вогняне море", "страшний Содом і проклята Гоморра") виступає антитезою до вимріяного майбутнього ("веде у далеч шлях").
Збереження духовної і національно-культурної ідентичності у часи історичних та громадсько-політичних катаклізмів - такий морально-етичний імператив ліричного героя Юрія Клена. Тому вкрай трагічного звучання набуває проблема "повороту назад", до минулого, пов'язаного із закономірністю розплати за можливий непослух: "Зависочієш пам 'ятником зради,/ Довічним факелом своїй ганьбі,/На сміх нащадкові, на жах собі" [6, с.34].
Поет здійснює деструкцію сонетарного канону, додаючи до першого повного терцета вертикальний запис слова "стовпом" ("І скам 'янієш миттю соляним стовпом "). Юрій Клен таким чином виділив сюжетотворчий та ідейний стрижень вірша, навколо якого формується проблематика й символіка. Образ соляного стовпа - втілення статики, незмінності, яскраво відтінює онтологічно важливі настанови ліричного героя "Каравел": бажання динамічного руху, потребу самовдосконалення, усвідомлення відповідальності перед історією.
Одночасно цей образ виступає додатковою підставою для внутрішнього семантичного зв'язку між сонетами диптиха "Лот". Тематична єдність тут доповнюється і розширюється із залученням антитези статика, пасивність ("стовп") - активність, еволюція ("... зерна із садка душі твоєї / Ти пронеси крізь бурю і вогонь...") [6, с.34].
Якщо Кленів Лот зорієнтований на внутрішню психолого-культурну ідентифікацію, духовне самозбереження, то основним елементом автентичного буття Івана Хрестителя ("Предтеча") виступає волюнтаристська чинність. Об' єктами саморуху обох героїв постають "майбутні дні" - позитивно відмінна від сучасної реальності хронотопна модель. Лот покликаний зберегти духовні цінності ("зерна із садка душі своєї"), Предтеча власною діяльністю готує рунт для появи якісно нової морально-етичної й естетичної платформи.
Новозаповітна історія про Івана Хрестителя широко представлена в українській літературі 20-30-х років. Розробка мотиву була сконцентрована переважно на сюжеті про Саломею, запозиченому із Євангелії від Марка й актуалізованому О.Вайлдом у "Соломеї" ("Хай проклинав пророк Йоканаан..." П.Филиповича, "Там левантійський місяць діє чари" М.Зерова, "Не в жовтій Іудеї - в Україні ..." Є.Маланюка). Натомість лірична оповідь Юрія Клена зосереджується на особі Предтечі. У центрі поетової обсервації опиняються кардинальні буттєві цінності - добро й ідеал - і формуються взаємодоповнювані моделі шляху їх досягнення: волюнтаризм Предтечі і гуманізм Христа.
Образ Івана
