УДК 82I.I6I.2 - I ДРАЙ-ХМАРА (G92) : 82.G9I

Колошук H.!.

Волинський національний університет, Луцьк

МЕТАМОРФОЗИ ЛЕБЕДЯ: ОБРАЗНО-СИМВОЛІЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК СОНЕТА М. ДРАЙ-ХМАРИ «ЛЕБЕДІ» З «ЛЕБЕДЕМ» Р. М. РІЛЬКЕ

Порівнюються образно-символічні аспекти змісту знаменитого сонета М. Драй-Хмари «Лебеді» (I928) та «вірша- речі» Р. М. Рільке «Лебідь» (I9G5 / I9G6). Ідеться нро тяглість світової поетичної традиції, яка надає окремому віршеві символічного звучання, виводячи нонад виміри власної національної культури та конкретного часу і водночас вбираючи їхні смисли. Сонет українського ноета-неокласика став для нащадків символом онору художника гнітові тоталітаризму.

Ключові слова: образ-символ лебедя, М. Драй-Хмара, сонет «Лебеді», Р. М. Рільке, вірш-річ / Ding-Gedicht «Лебідь», поетична традиція, інтелектуальна лірика, «розстріляне Відродження», українські «неокласики».

Образ лебедя у світовій культурі віддавна є символічним. Як відзначає відомий російський дослідник В. Н. Топоров, у міфопоетичній традиції лебідь тісно пов'язаний з Афродітою, Аполлоном, Зевсом, Ледою, Орфеєм, Брахмою, Сарасваті тощо; окрім того - з деякими християнськими святими та численними фольклорними мотивами у різних європейських національних культурах. Образ лебедя виступає символом поета, співця і високої поезії; ця символіка в основі, своєю чергою, пов'язана з уявленнями про здатність душі мандрувати в небі в образі лебедя, що втілює символ чистоти, відродження, цноти, гордої самоти, мудрості, пророчих здібностей, поезії й мужності, досконалості, але не смерті, хоча один з найбільш розроблених літературою і мистецтвом (ще від античних часів - Есхіл, Цицерон) міфологічних сюжетів - умираючий лебідь та лебедина / остання пісня. Пов'язаний лебідь і з мотивом обманутих сподівань, неістинних, згубних обіцянок: у мистецтві симолічною є антитеза білий - чорний лебеді з її семантикою боротьби добра і зла, істини й обману, світлої і підступної краси («Лебедине озеро» П. Чайковського). В окремих випадках образ лебедя набуває рідкісних значень, як-от тема царственності і смерті в «Лебеді» Р. М. Рільке, мотив протесту проти низької дійсності у Ш. Бодлера. У ряду митців, котрі зверталися до цього символу і створили цілу галерею модерних перевтілень образу-символу лебедя, В. Топоров називає також Е. Мунка, М. Врубеля, А. Матісса... [див.: I5, с. 4G-4I].

Тут, звісно, не вистачає прикладів з української культури, й один із найяскравіших та найтрагічніших для цілого світового письменства - приклад Михайла Драй-Хмари, у творчості та долі якого лебідь став символом- знаком, тому й надрукований як емблема на посмертному зарубіжному виданні його поетичного доробку [див. : 7]. У бруклінському помешканні доньки письменника Оксани Ашер, котра разом із матір'ю Ніною Петрівною Драй-Хмарою зробила все можливе для збереження й вивчення батькової спадщини, Микола Жулинський, відвідуючи її в I989 році, побачив картину: «На голубувато-крижаному просторі зривалися на крило лебеді» [8, с. 3]. Господиня пояснила: «Це картина Слави Геруляк. Лебеді. Татові, мої. Наші. Символ нашої родини. /./ .це наш - сім'ї нашої - символ життя і творчого дерзання, якщо можна так величаво говорити про нашу з мамою працю над виданням творів батька. А його "Лебеді" свідчили тоді про ту тяжку моральну і творчу атмосферу, в якій змушені були жити друзі-неокласики. Та й ваплітянам, які після розпуску їхньої організації та припинення друку журналу "Вапліте" вихопилися, мов ті лебеді, з ідеологічної криги на крилах оригінального "Літературного ярмарку", було зрозуміло, що хотів сказати своїм сонетом батько. Закликав до мужності, вірити в справжнє мистецтво, обстоювати свої естетичні засади, ідеали.» [там само, с. 3-4].

Таким чином, сонет Михайла Драй-Хмари «Лебеді» (датований 25.ІХ. I928, Київ), сконцентрувавши в собі чи не всі перераховані знавцем світової міфології нюанси значень, з огляду на зловісно-скандальні обставини створення текcту та трагічні наслідки його публікації й невдовзі загибель автора в пащі радянського ГУЛАГу, - цей вірш став емблематичним в історії української літератури ХХ століття, бо в рецепції українського читача саме він є символом моральної висоти, відданості своєму покликанню, нездоланності й трагічної жертовності митців «розстріляного Відродження».

«Лебеді» ще й у 1969 році, при публікації (завдяки віянням «відлиги») збірки вибраних поезій та перекладів у Києві, ставилися Драй-Хмарі у вину: у передмові йшлося про «сумнозвісний» сонет, що його, мовляв, «буржуазно- націоналістичні "знавці" української літератури» використовують для дискредитації «нев'янучих цінностей соціалістичної культури», створюючи Драй-Хмарі «сумну славу "інакомислячого"» [14, с. 3, 9]. Самі ж обставини створення вірша ретельно маскувалися облудними евфемізмами й лукавими натяжками або просто замовчувалися: «Помер він 19 січня 1939 року на п'ятдесятому році життя. /.../ Творчість його струміла в радянське річище, і тільки нещасливі обставини 30-х років не дали Драй-Хмарі до кінця пройти шлях, який щасливіше за нього (поза різницею рівня таланту) пройшов Максим Рильський» [там само, с. 6, 10-11]. Далеко не кожен читач із нових поколінь здогадувався, що це означало насправді.

На багатство символічного підтексту в сонеті «Лебеді» неодноразово звертали увагу мемуаристи й дослідники творчості українського поета-неокласика: Ю. Клен у спогадах 1947 року, О. Ашер та Гр. Костюк у своїх довголітніх дослідженнях, Віктор Іванисенко та Іван Дзюба, Юрій Ковбасенко, Ісай Заславський та М. Жулинський й ін.. «Шістдесятники» домоглися часткової реабілітації Драй-Хмари за часів «відлиги»: перша збірка «Вибраного» у 1969 році (з уже цитованою передмовою С. Крижанівсьюго та примітками В. Іванисенка) була значним досягненням