УДК 811.161.2'373.21:398(477.43)

І.А.Насмінчук

Біблія в системі художнього мислення МаріїМатіос: новела «Апокаліпсис»

У статті аналізується вплив Біблії на світ ідей художнього мислення Марії Матіос. Встановлено, що священні тексти відбиваютьсяу новелі «Апокаліпсис» («Apocalypse») у формі прямих цитат, прихованих алюзій, ремінісценцій. Відзначено, що біблійні мотиви допомогли письменниці зобразити трагедію людини і суспільства в глобальному масштабі.

Ключові слова: апокаліпсис, Біблія, інтертекстуальність, концепція

Кінець XX початок XXI століття характеризується посиленою увагою науковців у галузі літературознавства та лінгвістики тексту до вивчення проблеми інтертекстуальності як однієї з найбільш значущих категорій тексту. Термін «інтертекстуальність» був запроваджений у 1967 році французькою дослідницею Юлією Крістевою. Різні аспекти міжгекстових зв'язків висвітлювали такі дослідники як РБарт, М.Бахтін, Г.Г.Гадамер, Ю. Лотман, Ф. де Соссюр та ін. Сьогодні продовжується вивчення інтертекстуальних зв'язків як із погляду літературознавчого, так лінгвістичною. Цим питанням займаються Г.Денпсова, О.Дудченко, О.Селіванова. В «Літературознавчій енциклопедії» Юрій Ковалів дає таке визначення інтертексту: «цитований, переписуваний, інтерпретований, стилізований, перекодований текст чи сукупність тексту» [3, с.430431].

Серед талантів, які утвердилися в українській літературі на межі XXXXI століть, і які дійсно «роблять погоду» в красному письменстві, особливе місце належить Марії Матіос. Її проза, ставши невід'ємною ланкою сучасного літературного процесу, «освіжила» нашу затухаючу літературу» (О.Сизоненко), засвідчила зрушення у відтворенні проблем, які раніше не акцентувалися авторами як нетипові чи табуйовані.

Літературну творчість М.Матіос розглядають такі сучасні дослідники, як АДімаров, П.Загребельний, П.Осадчук, Д.Павличко, К.Писало, І.Римарук, Р.Семків, О.Сизоненко, В.Соболь, Т.Тебешевська, М.Якубовськата ін. Проте все це відгуки на рівні першопрочигання, на сьогодні риси творчого портрета і художнього стилю прозаїка проявлені лише частково. Особливо високо поцінована М.Матіос як авторка «Солодкої Дарусі», удостоєної Національної премії України ім. Т.Шевченка у 2005 році. Д.Павличко назвав цей твір «найзагадковішим, найпечальнішим і найправдивішим творінням з усієї сучасної української літератури» [5]. «Незвичне, високопоетичне і мудре слово письменниці злютоване вселюдською тугою за простим і невибагливим щастям у часи лихоліття та історичного зламу» [2, с.б], казав про цей же твір АДімаров. Трапляються у нинішній критиці і скептичні відгуки про твір, як, наприклад, роздум РСемківа «Чому я не читатиму «Солодку Дарусю»: «Не читатиму «Солодкої Дарусі» мені це стало зрозуміло вже після перших кількох сторінок та двохтрьох вичитаних зсередини випадкових епізодів. Це письмо сентиментальне, а отже неминуче дидактичне (у сенсі «виховання почуттів»), це письмо про безконечно далекі від мого життя реалії» [6]. Але так можуть сказати лише критики, беззастережно заполонені постмодерном. Показові риси поетики «Щоденника страченої» схарактеризувала у ґрунтовній статті Т.Тебешевська, наголосивши на жіночій моделі образної системи творчості письменниці. Про Марію Матіос як одну з найбільших сучасних прозаїків і державно мислячу особистість охоче пишуть тижневики «Друг читача», «Голос України», «Літературна Україна», «Дзеркало тижня» та ін. Щорічний альманах «Обличчя України» титулував Марію Матіос «найбільш плідною письменницею України останніх двох років». Літературна критика та масмедіа називають її як не «гранддамою української літератури»

чи «Стефаииком у спідниці», то «чортиком, що вискочив із табакерки». Павло Загребельний вважає, що письменниця «сміливо і рішуче відкидає правила обережності і суспільних табу», а Дмитро Павличко називає її книги прози «видатними непроминальними творами». Проте, незважаючи на посилену увагу до постаті Марії Матіос з боку критиків і літературознавців, її проза вивчена ще недостатньо. Особливо це стосується біблійного інтертексту новел письменниці. Спробуємо розглянути цю проблему на прикладі новели «Апокаліпсис».

Новела М.Матіос «Апокаліпсис» є логічним продовженням селянської теми на фоні українського опору ОУН у воєнні та повоєнні роки. Ключова концепціяідея заявлена у заголовку, який вказує, що інтертекстом новели є Біблія. Апокаліпсис «провіщає» майбутнє людства боротьбу між антихристом і Христом, «кінець світу», встановлення на землі «тисячолітньою царства Божого». У главі 8 вірші 7 «Об'явлення святого Івана Богослова» сказано про те, що на землю впали «град та огонь, перемішані з кров'ю. І спалилась третина землі, і згоріла третина дерев, і всіляка зелена трава погоріла» [1, с.284].

Прикметно, що новелу Марія Матіос присвятила Мойсееві Фішбейну. Ця присвята спонукає читача згадати апокаліптичні візії вірша єврейського поета «Я вбитий був шістнадцятого року». Символіка єврейських погромів з пророкованим кінцем світу очевидна:

Бо хтось наслав чи тиф, чи малярію, Бо впала зірка і приходив строк [7, с.5].

Одинадцять невеличких частин новели з граничною сугестивною силою відтворюють події, що сталися в Тисовій Рівні.

Експозиційним зачином авторка налаштовує на нечувану подію, що за И.В.Гете є визначальною для новелістичного жанру: «в Тисовій Рівні на повен голос і пошепки іншої бесіди, ніж про те, що або зачнеться нова война, або на край упаде яка інша кара, а спокійна година встановиться людям хіба що по смерті, не було й не могло бути» [4, с.4].

Зразу після експозиції йде розв'язка. Фраза «Тимофій Сандуляк суботнього ранку таки вернувся з того світу», вказує на завершеність дії як і перша фраза зі Стефаниківської «Новини»: «Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку». Те, що розповідь у «Апокаліпсисі» буде ретроспективною,

Відтак Марія Матіос приступає до переповідання давньої і дивної історії «відлюдькуватої родини» Сандуляків, історії, що постає на фоні виразної картини життя Тисової Рівні. Тут «ще від часів ФранцаИосифа» мирно уживалися австрійці, гуцули, німці, поляки, євреї. «Щойно одружений сільський мельник