Однойменна п'єса І.Карпенка-Карого, перший варіант якої був завершений у березні 1899 році, продовжує осмислення історичної теми, пов'язаної з війною між Україною та Річчю Посполитою в XVI Х'УТІ століттях. Драматург уводить в оповідь ряд елементів неоромантичної естетики, що позначилися передусім у трактуванні постаті Сави Чалого, покараного за зраду колишнім побратимом Гнатом Голим. Громада, рішення якої виголошує Гнат, засуджує його на смерть: "На поєдинок ти не маєш права з нами. Бо потеряв козацьку честь!.. Тебе громада наша смерті присудила, і виповнить присуд громадський ми взялись..." [7, с.281]. У літературній версії біографії Сави Чалого від історика М.Костомарова чесноти героя вимірюються національними пріоритетами. Національно- патріотичні інтереси визначають також лейтмотив оповіді про Саву Чалого, що відома нам як однойменна п'єса І.Карпенка-Карого.

Таке емоційне переживання проблеми вірності і зради, що на відстані інших історичних подій сприймається як біографічна інкрустація лейтмотиву драми, поглиблює романтичний дискурс осмислення постаті Сави Чалого в українській класичній літературі.

Основою романтичної парадигми письма та формування романтичного типу героя є "кордоцентризм" та ліричне сприйняття буття як основа національного ментального комплексу. Романтичний герой найбільш типологічно споріднений з трагічним героєм XX століття, що переживає екзистенційно-межову ситуацію у сповненому відчуття катастрофізму житті. Реалізовуючи нову якість українського екзистенціалізму в літературі, письменники МУРу актуалізують питання існування української людини в нових історико-культурних координатах.

У Першому числі "Арки" за 1948 р. у рубриці "Рецензії" з'явилася стаття Б.Крупницького "Пилип Орлик і Сава Чалий в історичній новелі" [ ], де автор детально описує концептивний рівень твору В .Петрова-Домонтовича "Приборканий гайдамака". Постать Сави Чалого неодноразово ставала об'єктом літературної рецепції, однак сюжетна лінія "Сава Чалий - Пилип Орлик", представлена у тих колізіях, що її супроводжують, стали новими у белетризованій біографії обох історичних діячів. Це дозволило історику за фахом Б.Крупницькому, який незадовго до написання В.Петровим оповідання оприлюднив ряд наукових розвідок ("Доба П.Орлика і сучасність", "Теорії доби і сучасність", "Історичні основи европеїзму"), що коментували нові сторінки життя Сави Чалого, зауважити: "[...] Нововідкрите перебування Чалого у П.Орлика й дало В. Домонтовичеві нагоду вперше літературно обробити сюжет, що тільки увійшов в обіг" [8, с.11].

Б.Крупницький, який ознайомився з відгуком В.Державина на оповідання "Приборканий гайдамака", зауважує, що той закидає В.Петрову-Домонтовичу схематизм та надмірну абстракцію у зображенні головних героїв, через що їх постаті позбавлені "не самих лише історично-неповторних індивідуальних рис, а й національного українського кольориту" [8, с.11]" Пилип Орлик в рецепції В.Домонтовича, на думку В.Державина, перетворюється на "космополітичного європейського дипломата-раціоналіста" [12, с.11].

Натомість Б.Крупницький акцентує увагу на динаміці характеру Сави Чалого, що дозволяє подати еволюцію світогляду героя, його екзистенційну ізольованість: "Ні, Сава Чалий під час перебування в Молдавії у Орлика - це не стереотипний козак на чужині (Державин), в цій степовій натурі відбувається за задумом Домонтовича болючий процес психічного перетворення. Приборканий гайдамака - назва твору. Ніби на наших очах одчайдушний гайдамака відходить від природного стану, але не встані злізти на ті цивілізаційні висоти, до яких спрямовує його Орлик" (курсив мій.- І.Б.) [8, с.11]. Автор рецензії наголошує, що це засвідчує оригінальність конструкції "новелі", сміливість "авторової концепції" [8, с.11].

Спостереження над поетикою "Приборканого гайдамаки" дозволили Б.Крупницькому охарактеризувати В.Домонтовича як автора "модерної новелі", що прагне по-новому конструювати характери, психологічно забезпечуючи їх, подаючи у різних площинах, та шукати власної естетичної концепції. Семантика назви твору вказує на концепти, що окреслюють домінантні шляхи, обрані автором для поглиблення інтелектуального дискурсу усього тексту. У перекладі з тюркської гайдамака означає "бунтівлива людина". Вжите вперше у 1712 році слово "гайдамака" входить в обіг на позначення визволителів-повстанців проти соціального та національно-релігійного гноблення [10, с.61]. Отже, саме словосполучення "приборканий гайдамака" складається з двох взаємовиключних понять, вказуючи на стан внутрішньої "розколотості" персонажа.

В .Петров-Домонтович пропонує оригінальну рецепцію драматичної фігури Сави Чалого. Діалектика змінного і сталого, індивідуального та загального, вічного та проминального для автора "Приборканого гайдамаки" осмислюється через трагічну колізію "українська людина поза Україною", через актуалізацію духовного та історичного досвіду нації. "Скрізь його цікавила проблема епохи і надепохального, того, що лишається для всіх епох, він любив говорити, що історизм - у наш час пережиток, що сьогоднішня людина в своїй суті не різниться від печерної, що людина зміняє світ навколо себе, але не себе",- зауважував Ю.Шерех [12, с.423].

В оповіданні "Приборканий гайдамака" Сава Чалий постає як маргінальна постать на теренах української політики, як герой, що переживає екзистенційну ситуацію вибору. Екзистенція характеру Сави виражає прагнення героя бути собою, змінити обставини, не змінюючись самому. Прагнучи влади, він змушений увійти в політичні кола. Проте його природа - природа козака, воїна, того, що не словом, а зброєю звик здобувати правду. Архетипний для української літератури образ козака набуває у творі В.Петрова-Домонтовича нових конотацій, зумовлених зорієнтованістю автора на органічну для нього