Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 811

УДК 811.161.2'38

Власюк В.В.

Кам 'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка МІКРОПОЛЕ «ЗАПАШНИЙ» У МОВОТВОРЧОСТІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО ТА МИКОЛИ ЗЕРОВА

У статті проаналізовано функціонування мікрополя «Запашний», що входить до структури ЛСП «Запах», у мовотворчості Максима Рильського та Миколи Зерова.

Ключові слова: лексико-семантичне поле, мікрополе, запахова лексика.

Теорія існування в мові семантичних полів з'явилася давно, проте й досі вчені продовжуються цікавитися нею, розширюють знання про системність лексики, принципи її організації. Сьогодні більшість мовознавців погоджуються з визначенням лексико-семантичного поля (ЛСП) як сукупності слів і значень, які охоплюють певний відрізок дійсності. Структура ЛСП не є закритою і, зазвичай, містить у собі декілька мікрополів, що розташовуються як у ядерній, так і периферійній частинах ЛСП.

Згідно з дослідженнями, виконаними з позицій традиційної семантики (В .Акуленко, О.Бондарко, З.Вердієва, Р.Гайсіна, О.Гулига, Л.Лисиченко та Є.Шендельс, Н.Долгих, Л.Новіков та інші), лексико-семантичне поле об'єднує низку мікрополів - словесних угруповань, що співвідносяться з підкатегоріями (парцелами) в межах загальної поняттєвої категорії. Серед мікрополів виокремлюють ядерні та периферійні. Ядерне мікрополе (або мікрополя) містить слова, які систематично експлікують категорію і представляють її найбільш однозначно. У периферійних мікрополях зосереджено одиниці, значення яких меншою чи більшою мірою відхиляються від семантики ядерного мікрополя, що надає периферії ЛСП вигляд «прошаркового» утворення. Віддалений «прошарок» периферії поля є маргінальним, він перетинається з периферією інших полів. Цей чинник свідчить про наявність міжпольових реляцій та безперервність семантичного простору мови [7, с.5]. Л.Лисиченко також вважає, що всередині ЛСП утворюються міні- й мікрополя, які у своїй структурі мають ядро і периферію, що й створює багатоманітність [6, с.128].

Метою нашої статті є окреслення мікрополя із ядром «Запашний» у мовотворчості неокласиків, зокрема Максима Рильського та Миколи Зерова, а також аналіз його функціонування у творах поетів.

Слова на позначення одоративних відчуттів широко застосовуються в мовотворчості неокласиків. М.Рильського називають «живописцем пахощів». Назва «живописець», звісно, дуже умовна, бо немає такої галузі мистецтва, яка б конкурувала з мистецтвом слова у віддзеркаленні пахощів. Мабуть, не випадково саме М.Рильський чи не одним з перших звернув увагу на те, як виражаються пахощі в художній літературі. В одному зі своїх виступів поет відзначив, що «деякі надто категорично твердять, ніби «відображення пахощів, запахів тільки недавно знайшло своє право і місце в літературі». Хто зна, чи це так. Згадаймо хоч би літописний переказ про пахощі Євшан-зілля. А яку виключну увагу пахощам, запахам приділяли Флобер, Тургенев, Коцюбинський» [8, с. 174].

За допомогою широкою палітри запахів Максим Тадейович намагався щонайповніше описати природу, яка його оточує. Поет щоразу віднаходить нові відтінки, створює неповторні образи, в основі яких нюхові відчуття. Вони є класичними взірцями створення образності за допомогою слів, що не є експресивно забарвленими:

Запахла осінь в'ялим тютюном, Та яблуками, та тонким туманом, - І свіжі айстри над піском рум'яним Зорюють за одчиненим вікном

(«Запахла осінь в'ялим тютюном...»); Несіть богам дари! Прозорий мед несіть, Що пахне гречкою і теплими дощами, І золотий ячмінь, і втіху верховіть - Достиглі яблука, де рожевіють плями

(«Несіть богам дари! Прозорий мед несіть...»).

М.Рильський з особливою теплотою зображує дари щедрої осені, багатство її пахощів. Тонке чуття поета вловлює таке багатство відтінків цих пахощів, що їх словесне віддзеркалення можна зрівняти хіба що з мистецтвом.

В.Дятчук зазначає: «Одна з характерних ознак художнього мовлення, словесно-художнього зображення дійсності полягає в особливому стильовому навантаженні тих лексичних засобів, які мають викликати в уяві читача образи, побудовані на відчуттях запаху, смаку, дотику тощо. Разом з тим, поняття, що означаються конкретною, так званою емпіричною лексикою, у художній текст вводить реальна особа, яка сприймає світ у кольорах, звуках, запахах; завдяки названим у слові людським відчуттям досягається емоційний вплив на читача, зримими, об'ємними, наче намальованими постають описувані письменником пейзажі, портрети дійових осіб [3, с 3].

Максим Рильський використовує практично всі лексичні одиниці, що входять до ядерної частини ЛСП «Запах» і мають гедоністичне спрямування: запах, аромат, пахощі: «Од квітів ллються пахощі струмисті»; «А вранці - тільки глянь! - квітки уже горять Червоні,... й білі, й майже чорні. І пахощі пливуть над ними неповторні»; «А тепер от хати і до хати Розлива всесильний хліб Міцні та живодайні аромати».

Естетично значущими в поезії М.Зерова є одоративні образи, що зумовлюється впливом французької поезії взагалі й самими перекладами поета парнаських митців. Одоративні враження у поезіях виражено метафорами та епітетами із семантикою запаху: "Нині вітай, полиновий, над хвилями земними, вітре"; "Тут огнище живе, пахуче, смоляне ", "Враз яблуком запахне над горою "; "Шатро небес і гострий дух полину ", "Весною віє запашна кімната"; "запашні суниці"; "дух полів"; "запахущий травень"; "І поля росяний холодний запах"; "І свіжий дух весняної луки "; "запашний простір " [5, с. 8].

Особливо часто вживаються мовні сполуки із словом запашний (пахучий), яке у структурі поля «Запах» займає особливе місце. Погоджуємося з думкою Н.Павлової про те, що в цьому ЛСП можна виділити ще два мікрополя - «Сприйняття запаху» та «Запах-якість». Ядром мікрополя «Запах-якість» вважаємо слово запашний (пахучий). До ядерної частини цього мікрополя відносимо слова ароматний та духмяний.

Серед ознак, що вказують на виділення окремого мікрополя, виділяємо високий рівень


Сторінки: 1 2