УДК 821.161.1. «19»

О. О.Бистрова

Поетика роману Ф.Достоевського «Приниженіта зганьблені»

Статтю присвячено аналізу та інтерпретації роману Ф.Достоевського «Принижені та зганьблені», визначенню особливостей поетики твору. Увагу приділено аналізу символів, стилістичних та синтаксичних прийомів, домінантних образів.

Ключові слова: образ, мотив, синтаксична фігура, герой, поетика.

Останнім часом в світовому літературознавстві не тільки не згасає увага до творчості Федора Достоєвськош, а навпаки, посилюється. Вчені розглядають різноманітні аспекти творчої спадщини письменника, але меншою мірою розкриваються питання поетики творів Достоєвського. На цьому акцентував увагу український літературознавець М.Наєнко у своєму

виступі «Творчість Достоєвськош і слов'янські літератури (на матеріалі німецькомовних досліджень Д.Чижевськош)» на симпозіумі «Російська словесність у світовому культурному контексті», який відбувся в Покров- ському (Росія) в грудні 2009 р. Саме поетикальному аналізу та інтерпретації роману «Принижені та зганьблені» присвячено цю статтю, що є частиною цілісного дослідження поетики романної прози Ф.Достоєвськош.

Ф.Достоєвський завершив свій роман «Принижені та зганьблені» (Д.Чижевський переклав заголовок як «Зневажені та скривджені») 9 липня 1861 року. Це один із найбільш автобіографічних романів Достоєвського. У цьому творі повторюються деякі мотиви романів «Білі ночі» та «Бідні люди». Співпадають також психологічні та філософські засади цих трьох романів. Уводячи в текст «Принижених та зганьблених» риси власної біографії та деякі конкретні події, Достоєвський вдається до значного ущільнення хронології роману. Лише в один рік життя літератора Івана Петровича письменник вміщує кілька років власної біографії. Зміщення у часі деяких подій суспільного та літературного життя - також одна з характерних рис стилю письменника. У зміщенні хронології знайшла відображення одна з головних авторських ідей - ідея спадковості в інтелектуальному житті суспільства другої половини 1850-х років.

У романі є багато літературних ремінісценцій, цитацій, згадувань, натяків, що свідчить про намір Достоєвського наблизити свій твір до суспіль- но-літературного життя доби. У романі «Принижені та зганьблені» митець веде оповідь від першої особи, а, враховуючи автобіографічне підґрунтя, читач ніби чує голос самого автора, поринає у світ його життя, відчуває власну співпричетність до нарації в цілому. Але разом із тим виникає відчутне розщеплення особистості наратора та автора-оповідача і власне героя, протагоніста - професійного літератора. Поведінка його демонструє послідовний альтруїзм, любов і співчуття до всіх скривджених і нещасних. У характері та поведінці Івана Петровича автор втілив власну гуманістичну програму. Але любов у житті героїв під пером Достоєвського весь час натрапляє на зло, мстивість, небажання зрозуміти іншого, і вони починають проклинати, чинити опір ідеї прощення. І все ж таки добро перемагає. Іхменєв, який шалено противився всякому намаганню простити дочку Наталю, нарешті вибачив її й відчув моральне видужання, позбавився власних душевних негараздів.

У романі «Принижені та зганьблені» дія розвивається динамічно, одна подія змінює іншу, кожен підпадає під владу обставин. Проте Достоєвський не схиляється до ствердження влади обставин. Цілком слушно пише

ГО.Манн, що ішсьменники-шістдесятники, глибоко аналізуючи психологію людини, «спростовували наміри фатального підкорення персонажа обставинам, вони всебічно підкреслювали роль людської активності та самосвідомості» [3, с.621]. Носієм самосвідомості та активних намагань не підкорюватись обставинам і допомагати в цьому іншим є в романі alter ego автора Іван Петрович, людина альтруїстична та гуманна. Проте інколи сам автор забуває про це і в деяких ситуаціях репрезентує себе у самодефі- ніціях (героя) не досить скромно: «...я, брате Ваню, завжди пам'ятаю, який ти був хороший хлопець. А пам'ятаєш, тебе за мене побили? Ти промовчав, а мене не виказав, а я, замість вдячності, з тебе ще й тиждень глузував. Безгрішна ти душа!» [2, с.262].

Іван Петрович як автор і як герой роману всюдисущий. Це не «поза-зна- ходження» (М.Бахгін- «вненаходимость»), він не лише спостерігач, порадник, симпатик інших, його «Я» причетне власними авторськими самоде- фініціями до «Я» кожного, з ким він спілкується. Це «Я» дійсно безкінечне і незавершене» [1, с.293], але це вже нова його якість: всюдисущсть духовна й альтруїстична. Одначе, епітет альтруїстична має певну вибірковість, бо стосується не всіх об'єктів, так само, як і духовна всюдисущість «Я» опо- відача-автора. М.Бахтін пише про взаємозалежність свідомостей, які насамперед розкриваються у сповіді: «Я не можу обійтись без іншого, не можу стати самим собою без іншого; я повинен знайти себе в іншому, знайти іншого в собі (у взаємовідбитті, у взаємоприйнягті)» [1, с.300].

Непокірливі зганьблені (наприклад, старий Іхменєв, батько Наталі) намагаються перетворити свою духовну самотність у горду самотність, тобто обійтися без визнання, без інших. І це Іхменєву не вдається - свідомість ізольовано існувати не може. Саме таку ситуацію геніально розвинув До- стоєвський, і його герой - Микола Сергійович Іхменєв - еволюціонує: віддає себе іншим, знаходячи у цьому глибоке моральне полегшення.

ДляДостоєвського на першому місці - дух і свідомість, речі ж - секундарні. Предметний світ у Достоєвськош - це лише частина «мікрокос- мічності» героя, яка відбиває і відтворює весь світ» [4, с.346]. У романі «Принижені та зганьблені» Достоєвський дуже скупо описує їжу героїв («не годилося б підмінювати науку про те, хто їсть, наукою про те, що цей хтось споживає») [4, с.343]. Більше уваги він звертає на їх вбрання, особливо на одяг знедолених і дітей. Наприклад, один із поворотів сюжету роману приводить Івана Петровича