УДК 165.9

А. А. САВЧЕНКО

КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЕНІОЛОГІЇ ЯК ДЕВІАНТНОЇ НАУКИ ЕНЕРГОІНФОРМАЦІЙНОЇ ПАРАДИГМИ

Подане авторське бачення концептуальних аспектів формування еніології як девіантної науки енергоінформаційної парадигми сучасного інформаційного суспільства.

Ключові слова: суспільство, наука, парадигма, культура, еніологія, знання, життя.

Представлено авторское видение концептуальных аспектов формирования эниологии как девиантной науки энергоин- формацонной парадигмы современного информационного общества.

Ключевые слова: общество, наука, парадигма, культура, эниология, знания, жизнь.

The author's vision is presented of the conceptual aspects of forming of eniology as adeviant science energu and information paradigms of modern information society.

Key words: society, science, paradigm, culture, eniology, knowledges, life.

Початок XXI ст. є історичною подією в розвитку людства, що знаменує собою переломний етап у зміні наукової парадигми в природознавстві. Основою цього є фундаментальні відкриття в різних галузях науки і, зокрема, в геомагнітобіології, гомеопатії, біофізиці, парапсихології та інших дисциплінах. Особливістю сучасного наукового прогресу є те, що він розвивається на інтеграційній основі: відбувається синтез знань (теорій, принципів, методів, передових досягнень) різних наукових галузей і дисциплін, їх взаємопроникнення і створення завдяки цьому комплексних, мультидис- циплінарних, метанаук, що акумулюють у собі світові наукові досягнення в біофізиці, біології, медицині й екології. Такими, наприклад, є синергетика, семантика, психофізика, біосиметрика, гомеостатика, еволюціоніка та ін. Кожна з них робить свій внесок у майбутню зміну парадигми в природознавстві. Таким чином, виникла можливість відображення в наукових теоріях зв'язків, які раніше ігнорувались, у зв'язку з необхідністю дотримання формально-логічного канону науки. Ще на початку ХХ ст. П. Д. Успенський писав: «Найважче – знати, що ми знаємо і чого не знаємо». Тому, бажаючи що-небудь знати, ми маємо, перш за все, встановити, що ми приймаємо як дане і що вважаємо таким, що потребує визначення і доказу, тобто з'ясувати, що ми вже знаємо і що бажаємо знати. Ми знаємо, що на першому ж рівні самосвідомості людині впадають в очі два очевидні факти: існування світу, в якому вона живе, та існування свідомості в ній самій. Нині актуальним є те, що ні те, ні інше людина ні довести, ні спростувати не може, проте і те, й інше для неї – факт і дійсність. Решта – невідоме.

Мета дослідження – розглянути деякі концептуальні аспекти «еніології» як девіантної науки, що сягає своїм корінням у глибину століть, науки, яка виникла у відповідь на деякі питання, невирішені з позицій сучасних ортодоксів.

З початком нового століття стає все очевидніше, що застаріла парадигма розвитку цивілізації заводить нас у безнадійну безвихідь. Зусилля багатьох країн світу впродовж останніх років спрямовані на реалізацію рішень конференції в Ріо-де-Жанейро 1992 р. по розробці нової концептуальної доктрини забезпечення безпеки і стійкості розвитку цивілізації у ХХІ ст. Ці ж проблеми стосуються й сфери створення нової наукової парадигми. Наукова картина світу є частиною загальної світової культури. З моменту виникнення цивілізації людство намагалося пояснити світоустрій тією понятійною мовою, яка була доступна в певний історичний період. Спочатку це була міфологічна мова, мова образів, у якій уся природа є живою. Потім виникла мова релігій, вірувань, учень, переданих «святими». Відомості про ці знання записувалися в Таємних книгах, Священних писаннях. Записане в них вважалося істиною, догмою, яка приймалась на віру і не визнавала ніяких спростувань. Ці знання також були доступні лише тим, хто був освячений в служіння. У IV ст. до н.е. почала формуватися нова картина світу – філософська. Мовою цього світоопису стало логічне, розумне осмислення дійсності. Світ розділився на речовий та ідеальний, низовий і піднесений, конкретний і узагальнений. До вищих знань були допущені лише «правителі світу» і філософи [2].

З роками змінювали тільки соціальний устрій і понятійна мова. Нині ми говоримо мовою науки, мовою, доступною всім членам цивілізованого суспільства, і можемо пізнавати те, що раніше приховувалося від більшості членів суспільства. Ми живемо у світі інформації, новому суспільстві, суспільстві розуму (ноосфери). Ще на початку ХХ ст. В. І. Вернадський дійшов висновку про те, що однією з наймогутніших енергій на Землі є людська думка. Він писав: «Усе людство, разом узяте, представляє нікчемну масу речовини планети. Стає очевидним, що потужність його пов'язана не з матерією, з його мозком, його розумом і працею, що направляється цим розумом. Колективне людське мислення фактично стає найпотужнішою геологічною силою сучасного світу, на яку необхідно зважати». Звідси очевидно, що ключовим моментом ноосфери є людська думка, яка і створює певні плани цієї сфери [10].

Останні досягнення науки дозволяють дійти висновку саме про первинний вплив ноосфери – сфери думки на всі процеси й особливо на екологічну обстановку в зоні сполучення суші і моря, що включає великі скупчення населення. Створюючи свою теорію ноосфери, «Сфери Розуму», Вернадський вважав, що наука і наукове мислення є найважливішою фундаментальною умовою процесу формування цієї сфери.

Хоча істинно науковому світогляду 300-200 років, він пройшов декілька етапів розвитку і нині формується нова наукова парадигма. Як відомо, наукова парадигма складається з усвідомлення природи основних філософських категорій всесвіту – Матерії, Руху, Простору і Часу. Нині формується нова інформаційна парадигма. Матерія в цій парадигмі розуміється як загальне інформаційне поле. Рух – це практично миттєве перенесення інформації