ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ТРОЦЕНКО ВАЛЕРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 796.011.1

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ

В ДІТЕЙ 6- і 7-РІЧНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ

ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

13.00.07 – теорія і методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному інституті ім. Г.С.Сковороди

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор

Волков Леонід Вікторович,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут ім.Г.С.Сковороди,

професор кафедри теорії та методики

фізичного виховання

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Шиян Богдан Михайлович,

Тернопільський педагогічний університет

ім. В.Гнатюка,

професор кафедри теорії та методики

фізичного виховання

кандидат педагогічних наук, професор

Ареф'єв Валерій Георгієвич,

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри теорії та методики

фізичного виховання і спорту

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний

університет ім. Михайла Коцюбинського,

кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки

України, м. Вінниця

Захист відбудеться “ 27 ” листопада 2001р. о 14.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту проблем виховання АПН (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розіслано “ 24 ” жовтня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.П.Пустовіт

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Побудова демократичного суспільства з високо розвинутою економікою, духовне відродження українського народу є об'єктивною потребою в розвитку національної системи фізичного виховання, здатної забезпечити всебічний розвиток особистості, якій притаманний високий рівень фізичного, морального і психічного здоров'я.

Підставою для вирішення цих завдань є державні документи: Закон України "Про фізичну культуру і спорт" (1993 р.), цільова комплексна програма "Фізичне виховання - здоров'я нації" (1998 р.), Концепція фізичного виховання в системі освіти України (1997 р.) та ін.

Дослідники (Л.В.Волков, 1994; Н.П.Шовкопляс, 1996; В.І.Кубасов, В.А.Ганайдюк 1994 та ін.) відзначають, що здоров'я людини в значній мірі взаємозв'язане з його психічним станом, що є фактором, який забезпечує життєдіяльність і працездатність людини. При цьому найбільш істотний його компонент - емоційний стан, який виражається в особистому позитивному або негативному ставленні до об'єктивної дійсності, позитивними або негативними емоціями.

Представники різноманітних наукових дисциплін (Ю.А.Олександрівський, 1995; А.М.Аболін, 1989; П.В.Бундзен, 1996; Т.Ю.Круцевич, 2000; А.С.Куц, 1997; Б.М.Шиян, 1997) відзначають, що в даний час спостерігається негативна тенденція до зниження як фізичного, так і психічного стану дітей, підлітків, юнаків, що веде до виснаження зростаючого організму і його нервової системи, зниження стрес-стійкості, уповільнення розвитку розумових здібностей і навіть до погіршення міжособистісних стосунків.

Як відомо (И.А.Криволапчук, 1995; В.Н.Ничипорук, 1980; В.М.Писаренко, 1976; В.Ю.Давидов, 1993), у процесі фізичного виховання можна досягти підвищення не тільки фізичного стану, але й психічного, в якому важлива роль приділяється емоційній стійкості, що визначається як властивість темпераменту, яка дозволяє надійно виконувати завдання в напружених емоційних обставинах, за рахунок оптимального використання резервів нервово-психічної емоційної енергії.

У вирішенні цього завдання особливо важливе значення приділяється періоду дошкільного і шкільного віку.

У спеціальній літературі немає достатньої кількості даних для обґрунтування педагогічних умов, що дозволяють споріднено, у процесі занять фізичними вправами зміцнювати фізичне здоров'я і підвищувати емоційну стійкість дітей 6- і 7- річного віку, що є одним з головних завдань національної системи фізичного виховання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота входить до плану НДР 1999-2001рр. та лабораторії фізичного виховання Інституту проблем виховання АПН України “Педагогічні основи фізичного і військово-патріотичного виховання дітей та молоді в сучасних умовах”, № 0198 008173.

Об'єктом дослідження є фізичне виховання дітей 6- і 7-річного віку.

Предмет дослідження - система фізичних вправ, спрямованих на підвищення емоційної стійкості дітей 6- і 7-річного віку.

Мета дослідження - розробити педагогічні умови для використання системи комплексів фізичних вправ, спрямованих на підвищення емоційної стійкості дітей 6- і 7-річного віку в процесі проведення занять з фізичної культури.

Гіпотеза дослідження. Передбачається, що емоційна стійкість взаємопов'язана з руховою активністю і може бути підвищена в дітей 6- і 7-річного віку в процесі спеціально організованих педагогічних умов при виконанні комплексів фізичних вправ вибіркової спрямованості.

Для реалізації мети і перевірки робочої гіпотези поставлені завдання дослідження:

·

·

· обґрунтувати і розробити педагогічні умови спорідненого методу розвитку фізичних здібностей і підвищення рівня емоційної стійкості дітей 6- і 7- річного віку в процесі фізичного виховання.

Наукова новизна: вперше отримані дані, які підтверджують теоретичну концепцію про взаємозв'язки психофізіологічних параметрів, що визначають емоційну стійкість і фізичний стан дітей 6- і 7- річного віку. Вперше подані наукові факти про психофізіологічний і фізичний стан дітей 6- і 7- річного віку як цілісної динамічної системи, яка має певну структуру і змінюється в процесі розвитку організму , що зростає.

Доповнені й уточнені наукові дані про особливості вікового розвитку фізичних здібностей і деяких властивостей нервової системи, які визначають рівень емоційної стійкості дітей 6- і 7- річного віку, що характеризуються гітерохронністю у своєму розвитку, а також наявністю сенситивних періодів, що визначають вибірковість педагогічних впливів.

Теоретичне значення: проведені дослідження дозволяють теоретично обґрунтувати можливість педагогічно споріднених впливів, які у процесі фізичного виховання можуть комплексно вирішувати завдання підвищення фізичного і психічного здоров'я дітей, одним із важливих компонентів якого є емоційна стійкість. Експериментальні дані підтверджують теоретичну концепцію про доцільність педагогічних впливів у період активного розвитку певних систем організму при наявності сенситивних періодів у їхньому розвитку.

Практична значущість проведених досліджень полягає в тому, що розроблені педагогічні умови - форма організації занять, комплекси фізичних вправ вибіркової спрямованості і методика їх проведення - дозволяють у комплексі вирішувати як оздоровчі, так і виховні завдання, спрямовані на підвищення емоційної стійкості та фізичної підготовленості дітей 6- і 7-річного віку.

Статистичні дані психофізіологічних параметрів, які відображають емоційну стійкість дітей 6- і 7- річного віку, їх фізичний розвиток і фізичну підготовленість, дають можливість контролювати і корегувати педагогічні впливи у процесі занять фізичними вправами.

Особистий внесок дисертанта. Автором здійснено теоретичний аналіз, узагальнено досвід передової педагогічної практики в галузі фізичного виховання дітей 6- і 7-річного віку, спрямованого на підвищення фізичного і психічного здоров'я.

Вірогідність результатів дослідження забезпечувалася методологічним обґрунтуванням вихідних позицій, використанням комплексу методів дослідження, адекватних предмету та завданням дослідження, застосуванням методів математичної статистики та аналізу.

Апробація результатів дослідження. Отримані результати досліджень, висновки і практичні рекомендації обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях, конгресах, що відбулися в Черкасах – 1996р., Львові - 1997 р., Вінниці - 1998 р., Луцьку – 1999р., 2001р., Харкові - 2000р., Ізмаїлі – 2001р. Висновки та основні положення дисертації були використані в процесі читання лекцій і проведення практичних занять на педагогічному факультеті та факультеті підготовки вчителів фізичної культури Черкаського ДПУ ім. Б.Хмельницького, Переяслав-Хмельницького ДПІ ім. Г.С.Сковороди, а також на семінарах вихователів дошкільних закладів.

Положення, що виносяться на захист:

-педагогічні умови організації занять фізичними вправами з використанням методичних рекомендацій для виконання комплексів фізичних вправ, спрямованих на підвищення емоційної стійкості дітей 6- і 7- річного віку;

-вибірковість педагогічних впливів, спрямованих на підвищення рівня емоційної стійкості і фізичної підготовленості, заснованих на знаннях вікового розвитку їх компонентів, які відображають гітерохронність і наявність сенситивних періодів.

-вікова динаміка взаємозв'язків компонентів психофізіологічного стану, яка забезпечує емоційну стійкість і параметрів фізичної підготовленості дітей 6- і 7- річного віку.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 робіт, 3 з яких надруковані в наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку літератури (201 джерело). Основний текст дисертації викладено на 157 сторінках. Робота містить 26 таблиць на 30 сторінках, 13 малюнків на 11 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Теоретичний аналіз досліджуваної проблеми. Сучасні умови життя підростаючого покоління як і всього суспільства ставлять перед педагогічною наукою, зокрема перед теорією і практикою фізичного виховання, досить складні завдання, що потребують розробки нових педагогічних технологій, заснованих на комплексному підході.

Однією з проблем формування гармонійно розвинутої особистості є розробка педагогічних умов, що можуть підвищити емоційну стійкість зростаючого організму до впливів навколишнього середовища, зміцнити психічне і фізичне здоров'я.

Дослідники (Г.П.Степанова, 1995; А.В.Захаров, 1998; О.И.Бурко, 1985; Г.М.Касаткіна, 1982; П.И.Борман, Г.В.Пантюхіна, 1984) відзначають, що в підростаючого покоління значно погіршується психічний і фізичний стан, знижуються адаптаційні здібності до стресових ситуацій, значно погіршується емоційна стійкість. Так, проведений аналіз експериментальних даних дозволив встановити (И.В.Жадан, Н.П.Шовкопляс, 1996), що в 75,0 % учнів і студентів спостерігається високий рівень тривожності, у 76,9 % - середній рівень активності і тільки 19,2 % мають гарний емоційний настрій і самопочуття.

Особливу тривогу викликає той факт, що серед досліджуваних 69,3 % екстравертних особистостей, яким не властивий високий рівень тривожності.

Необхідно відзначити, що емоційна стійкість є одним із найважливіших компонентів емоцій людини, теорія яких достатньо широко розглянута в працях як вітчизняних, так і закордонних дослідників (А.К.Анохін, 1964; Г.А.Вартанян, Е.С.Петров, 1989; П.В.Симонов, 1981, 1987 та ін.).

У даний час пропонується декілька теорій емоцій, проте більшість авторів віддають перевагу теоретичному підходові, що розроблений Керролом Е. Ізардом (1980).

Емоції, з погляду Керрола Е. Ізарда, - це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспект. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи (кори, гіпоталамуса, лімбічної системи). Нервово-м'язовий – це, насамперед, мімічна діяльність, вториннопантомімічні, вісцерально-ендокринні, іноді голосові реакції. На феноменологічному рівні емоції виявляються як переживання, що мають безпосередню значущість для суб'єкта.

Дещо співзвучна з даним підходом до природи емоцій і потребнісно - інформаційна теорія емоцій П.В.Симонова (1981, 1987).

За останній час вивчення емоцій стало предметом дослідження фізіологів. І, як відзначають Г.А.Вартанян, Є.С.Петров, "…. завдяки експериментальним і теоретичним розробкам вітчизняної фізіологічної школи був підтверджений глибокий внутрішній зв'язок проблеми емоцій з основними теоретичними положеннями навчання про вищу нервову діяльність" (1989, С.5).

Дослідження, проведені цілим рядом авторів (О.В.Дашкевич, 1970; О.А.Сиротін, 1972; Ю.М.Блудов, 1973; И.В.Соколова, 1974; А.С.Аністратов, 1974; Н.К. Волков, 1976) з використанням факторного аналізу, дозволили встановити, що рівень емоційної стійкості до стресових ситуацій можна оцінити за даними психофізіологічних показників: реакції ЧСС, тремометрії, критичної частоти світлових мигань (КЧСМ), точності зусиль (ТЗ), теппінг-тесту, максимальних м'язових зусиль і відсотка "плюсових" реакцій у РДО.

Експериментальна обґрунтованість застосування психофізіологічних методів дозволила вважати їх найбільш інформативними при дослідженні емоційної стійкості в дітей 6- і 7- річного віку.

Організація і методика дослідження.

Педагогічні експерименти проводилися на базі трьох дошкільних закладів (№7; №9; №10) м. Переяслава-Хмельницького. У дослідженнях взяли участь 108 дітей 6- і 7-річного віку, які за станом здоров'я віднесені до основної медичної групи.

У процесі дослідження були застосовані такі методи: аналіз науково-методичної літератури й узагальнення досвіду передової педагогічної практики, педагогічний експеримент, спостереження, педагогічне тестування, методи математичної статистики.

У педагогічних експериментах констатуючого і навчального характеру використовувалися методики: динамометрія, гонеометрія, хронометрія, рефлексометрія, теппінгметрія, психофізіографія, пульсометрія, теппінграфія.

Результати експериментальних досліджень оброблені методом математичної статистики, а їх аналіз здійснений на підставі кореляційних і факторних матриць.

Експериментальне обґрунтування засобів і методів фізичного виховання, спрямованих на підвищення емоційної стійкості дітей 6- і 7-річного віку. Формування зростаючого організму зумовлене значними змінами всіх його систем, що характеризують психічний і фізичний розвиток, фізичну підготовленість і функціональні можливості.

Системи дитячого організму розвиваються гітерохронно і, як відзначає рад авторів (Е.С.Вільчковський, 1998; Л.В.Волков, 1991.,1998; А.В.Кенеман, Д.В.Хухлаєва, 1972; А.І.Кравчук, 1986; В.Н.Новохатько, 1982), у цих змінах

чітко проявляються сенситивні періоди, що є підставою для спрямованих педагогічних впливів, які підвищують біологічну надійність і емоційну стійкість.

Вікова динаміка психофізіологічного фактору емоційної стійкості, фізичного розвитку та фізичної підготовленості. Дослідження й аналіз стану психофізіологічних параметрів емоційної стійкості свідчить про динамічність процесів їх розвитку. Так, тривалість латентного часу рухової реакції на світло з віком поліпшується на 4,6%, а показники реакції на звук погіршуються на 5,4%.

Результати виміру складної рухової реакції свідчать, з одного боку, про поліпшення даної здібності, з іншого - про погіршення швидкості переробки інформації, що визначалася за кількістю помилок. Показники координаційних здібностей, при вимірі яких визначався час виконання рухів з максимальною інтенсивністю за 30с, і кількість помилок також свідчать про зниження рівня розвитку даної здібності.

При аналізі індивідуального стану нервової системи за показниками психофізіографії відзначено, що в 6-річному віці 20,0% дітей належать до типологічної групи, для якої характерний високий рівень прояву сили нервових процесів, 68,0% - до групи з середнім і 12,0% - з низьким.

У 7-річному віці це співвідношення змінюється: кількість дітей із середніми показниками зменшується, з високими зростає до 32% і з низькими – до 16%.

Вивчення вікової динаміки компонентів фізичного стану дітей 6-ти і 7-ми років свідчить, що в цей віковий період темп приросту довжини тіла складає 2,5%. Серед показників фізичних здібностей найбільший темп розвитку відмічений за результатами оцінки гнучкості, що складає 21,5%. Що стосується швидкісно-силових здібностей, то тут спостерігається зниження показників з віком, а темп щорічного розвитку складає 3,5%.

Результати бігу на 10м, що характеризують швидкісні здібності, у цей віковий період не змінюються.

У розвитку систем організму дітей у період від 6-ти до 7-ми років чітко виявляється гітерохронність форм і функцій. Так, збільшення довжини тіла в значній мірі відбилося на зниженні показників швидкісно-силових здібностей, що при виконанні стрибка в довжину передбачали прояв координації рухів. Що стосується поліпшення показників гнучкості, то вони є результатом збільшення довжини тіла, зміни опорно-рухового апарата і суглобних його з'єднань.

У віковому діапазоні розвитку дітей від 6-ти до 7-ми років спостерігається гітерохронність компонентів фізичної підготовленості, фізичного і психофізіологічного стану.

Наявність сенситивного періоду відзначена в розвитку рухливості суглобів (гнучкості), стабілізації швидкісних здібностей і явному зменшенні темпів розвитку швидкісно-силових здібностей.

Що стосується психофізіологічних параметрів, які характеризують емоційну стійкість, то тут спостерігається зменшення показників латентного часу реакції на звук, а також якості переробки інформації і її кількості. Відзначено перерозподіл дітей у віковому аспекті в бік ослаблення показників сили нервової системи.

Взаємозв'язок компонентів психофізіологічного стану та фізичної підготовленості. Подальший аналіз результатів дослідження передбачав застосування математичних методів, що дозволяють вивчити взаємозв'язок усіх компонентів психофізіологічного стану, який характеризує емоційну стійкість дітей 6- і 7-річного віку та їх фізичної підготовленості. З цією метою був використаний кореляційний і факторний аналіз.

У результаті кореляційного аналізу визначено, що в дітей 6-річного віку з 12-ти показників, що характеризують фізичну підготовленість і психофізіологічний стан, найбільш високі взаємозв'язки мають три значення, що входять у зміст оцінки стану нервової системи за результатами теппінгметрії. Найбільшою інформацією з шести вимірів характеризується четвертий вимір (рис.1). У достовірному взаємозв'язку перебувають і показники середнього значення теппінг-тесту і п'ятого виміру.

Показники теппінгметрії за своєю інформативністю займають головне положення в оцінці психофізіологічного стану дітей 6-річного віку. За значимістю показники швидкості переробки інформації займають наступне місце, а третю групу складають показники, що характеризують фізичну підготовленість.

З віком спостерігається зміна кореляційних взаємозв'язків, а також інформативність показників фізичного і психофізіологічного стану дитячого організму (рис.1).

На одному кореляційному рівні збереглися декілька показників, що характеризують психофізіологічний стан і таку фізичну здібність як гнучкість.

Найбільша кількість взаємозв'язків характерна для показників латентного часу рухової реакції як на світло, так і на звук.

Досить високою інформативністю за кількістю взаємозв'язків характеризуються показники 4-го і 5-го виміру теппінг-тесту, а також координація рухів. Дещо відокремленими є параметри, що характеризують фізичну підготовленість.

Рис.1. Кореляційна модель психофізіологічного та фізичного стану, фізичної підготовленості дітей 6- і 7-річного віку.

Кореляційний аналіз свідчить, що в дітей 7-річного віку спостерігається чіткий взаємозв'язок між показниками нервової системи, функціональними можливостями і рухливістю в суглобах.

Зв'язок, що спостерігається між показниками стану нервової системи і функціональними можливостями (ЧСС), свідчить про доцільність впливу на емоційний стан через функцію, що змінюється і є взаємозалежною з фізичними навантаженнями. У даному випадку це дозволяє застосовувати фізичні навантаження з максимальною інтенсивністю протягом короткого часу, що характерно для бігу на 10 - 15м, а також для стрибків у довжину й у висоту з місця.

Проведений кореляційний аналіз дозволив одержати попередні наукові факти про можливість впливів фізичних вправ вибіркової спрямованості на підвищення рівня емоційної стійкості дітей 6- і 7-річного віку.

Подальше дослідження передбачало застосування таких методів математичного аналізу, які б дозволили виділити в загальній структурі фізичного і психофізіологічного стану дітей найбільш суттєві і важливі факти. З цією метою були здійснені підрахунки для одержання факторних матриць.

На першому етапі застосований найбільш загальний метод виділення

факторів - центроїдний, на другому - метод головних компонентів, що дозволив, використовуючи принцип “послідовних наближень”, одержати дані високої точності й надійності.

Основні висновки були проведені на підставі факторних матриць, обчислених з використанням методів головних компонентів.

На підставі даного методу було встановлено, що структура фізичної підготовленості і психофізіологічного стану дітей 6-річного віку визначається шістьма найбільш значимими факторами, загальна сума дисперсії яких складає 83,5% (табл.1).

Таблиця 1

Факторна структура компонентного аналізу фізичного і психофізіологічного стану дітей 6-річного віку

Параметри Фактори

1 2 3 4 5 6

Біг 10 м 091 660 -389 271 314 305

Стрибок у довжину з місця 101 -686 276 488 -150 050

Нахил вперед -416 144 357 458 083 069

Ч С С 158 216 -393 462 -590 -365

Реакція на світло 572 379 340 -350 -271 -305

Реакція на звук 482 524 585 -043 -049 071

Складна реакція 592 269 021 592 128 054

Координація рухів 449 -090 125 -075 -579 604

Теппінг-тест -624 024 391 167 074 -323

Кількість ударів у 4-му вимірі 848 -126 -061 017 121 -463

Кількість ударів у 5-му вимірі 723 -201 179 -064 391 067

Середнє значення 804 -357 094 102 171 044

Сума навантажувальних змінних 3,61 1,65 1,35 1,25 1,10 1,02

Внесок фактора в загальну дисперсію, % 30,1 13,8 11,3 10,5 9,2 8,6

Домінуючими компонентами першого фактора з високими коефіцієнтами значимості є типологічні особливості нервової системи, а внесок цього фактора в загальну дисперсію вибірки складає 30,1%.

Другим за значимістю фактором (13,8%) є фактор, у зміст якого з високим ваговим коефіцієнтом увійшли параметри, що відображають рівень фізичної підготовленості дітей означеного віку.

Основними компонентами третього фактора (11,3%) є показники, що характеризують рухливість у суглобах (гнучкість) і латентний час рухової реакції на звук. Якщо в другому факторі показники швидкості і швидкісно-силових здібностей взаємозв'язані з показниками рухової реакції, то в третьому факторі вони взаємозв'язані з показниками гнучкості.

Цей факт свідчить, що швидкість, швидкісно-силова здібність і гнучкість у певній мірі взаємопов'язані з психофізіологічними показниками,

які є основою прояву сили нервової системи.

Показники латентного часу складної рухової реакції мають найбільший

коефіцієнт значимості (0,592) у четвертому факторі, внесок якого складає 10,5%.

Однією з особливостей факторної структури фізичної підготовленості і психофізіологічного стану дітей 6-річного віку є високий коефіцієнт значимості координації рухів, що ввійшов у зміст п'ятого (9,2%) й шостого (8,6%) факторів, що в сумі складає 17,8% його внеску в загальну дисперсію вибірки.

Проведений аналіз свідчить про високу значимість психофізіологічного стану для загального стану дітей 6-річного віку. Крім цього, результати аналізу підтверджують високий ступінь взаємозв'язків компонентів фізичної підготовленості і психофізіологічного стану.

Підтвердилася висока інформаційна значимість методу теппінгметрії для оцінки психофізіологічного стану дітей цього віку.

Факторна структура фізичної підготовленості і психофізіологічного стану дітей 7-ми років складається з п'яти взаємозв'язаних компонентів, внесок яких у загальну дисперсію вибірки складає 81,6%.

Насамперед необхідно відзначити вікові зміни як кількісного, так і якісного складу. Це, насамперед, стосується підвищення значимості компонентів латентного часу рухових реакцій як на світло (0,886), так і на звук (0,859). Цей фактор у загальній структурі займає генеральне положення, а внесок його в загальну дисперсію складає 25,4% (рис.2).

Рис. 2. Факторна структура компонентного аналізу психофізіологічного стану і фізичної підготовленості дітей 7-річного віку, %

У другому факторі найбільш значимими компонентами є показники теппінгметрії, а також гнучкості, що складають 20,9% внеску в загальну

дисперсію вибірки. Цей факт у значній мірі підтверджує певну залежність між такою фізичною здібністю як гнучкість і психофізіологічним станом дітей 7-річного віку.

У третьому факторі головними компонентами визначені показники, що характеризують швидкісно-силові здібності (0,776), функціональний стан серцево-судинної системи (0,714) і показники швидкості рухів (0,627).

Слід зазначити, що така фізична здібність як швидкість із високим коефіцієнтом значимості входить у перший і третій фактори, за змістом цей компонент можна інтерпретувати як "виконання рухів з максимальною інтенсивністю", що знаходиться в єдності з показниками психофізіологічного стану дітей 7-річного віку.

Показники середнього значення максимальної частоти рухів у теппінг-тесті характеризуються найбільшим коефіцієнтом значимості в четвертому факторі (9,9%). Високий коефіцієнт значимості притаманний і показникам, що характеризують гнучкість.

У зміст п'ятого фактора з найбільш вагомим значенням (0,706) входить один показник - латентний час складної рухової реакції, а сумарний його вплив становить 8,8%.

Цей компонент, що характеризує швидкість переробки інформації, займає одне з головних місць і в першому факторі, що може свідчити про значний його вплив на психофізіологічний стан дітей означеного віку.

Серед показників фізичної підготовленості найбільшим внеском у фактор характеризуються такі показники як швидкість і рухливість у суглобах.

Вивчення взаємозв'язків і визначення головних компонентів у факторній структурі фізичної підготовленості і психофізіологічного стану дозволяє робити висновки насамперед про головну роль компонентів стану нервової системи, що визначають емоційну стійкість дітей 6- і 7-річного віку. Другим за значимістю, інформативністю необхідно відзначити компонент фізичної підготовленості, у якому найбільшим вагомим значенням характеризуються показники швидкості рухів і рухливості в суглобах. Ці показники перебувають у досить тісному взаємозв'язку з психофізіологічними показниками, що підтверджує необхідність їх застосування на заняттях, спрямованих на підвищення емоційної стійкості дітей 6- і 7-річного віку.

Зміст, методика та організація занять фізичними вправами, спрямованими на підвищення емоційної стійкості. Теоретичний аналіз, узагальнення досвіду педагогічної практики і результати педагогічних експериментів дозволили встановити, що для підвищення рівня емоційної стійкості дітей 6- і 7-річного віку доцільно використовувати вправи вибіркової спрямованості – для розвитку швидкості рухів і рухливості в суглобах. Цей факт підтверджений у проведених педагогічних експериментах

наявністю їх взаємозв'язків з психофізіологічним станом дітей.

Аналізуючи форми організації занять фізичними вправами, можна дійти висновку, що найбільш оптимальними з них є ігрова та спортивно-ігрова. Вони передбачають виконання вправ з максимальною інтенсивністю протягом короткого часу (7 - 9с), а також можливістю чергування навантаження і відпочинку між виконанням вправ.

Експериментальні дослідження і аналіз взаємозв'язків психофізіологічних показників, які характеризують емоційну стійкість і компоненти фізичної підготовленості, дозволили встановити, що найбільшою інформаційною значимістю, яка здійснює вплив на показники емоційної стійкості, є така фізична здібність як гнучкість–рухливість у суглобах (рис.3).

Ілюстрація рухів Зміст Методика

наванта-ження Інтенсив-ність

1 2 3 4

В.п.- руки вниз, пальці з'єднані. 1-2. Піднятись на носки, руки вгору, долонями догори, потягнутися. 3-4. В.п. 5-6 разів Середня

В.п.- стійка ноги нарізно, руки на пояс. 1. Нахил вперед під кутом 90°, спина прогнута, руки в сторони долонями вниз, голова трохи піднята. 2. В.п. 5-6 разів середня

В.п.- стійка ноги разом, руки на пояс. 1. Нахил вперед, руками захопити гомілковоступні суглоби, чолом старатися доторкнутись до колін. Ноги в колінах не згинати. 2. В.п. 6-8 разів середня

В.п.- лягти на живіт, ноги тримати разом, руки зігнуті в ліктях, кисті рук (одна на одній) під підборіддям. 1. Трохи підняти голову і плечі від підлоги, руки відвести назад, прогнутися. 2. В.п. 5-6 разів середня

В.п.- лежачи на спині з опорою на зігнуті руки й ноги. 1-2. Міст. 3-4. В.п. 3-4 рази середня

Рис. 3. Модель тренувального впливу, спрямованого на підвищення емоційної стійкості за допомогою розвитку рухливості в суглобах.

При розвитку рухливості в суглобах нами визначена необхідність використання комплексного підходу, що передбачає розробку спеціальних комплексів вправ, спрямованих на розвиток рухливості різних суглобів

У розроблених комплексах передбачені методичні вказівки, що дозволяють відповідно до віку дозувати обсяг фізичного навантаження. На заняттях з фізкультури для гармонійного фізичного розвитку доцільно використовувати вправи, що розвивають і інші фізичні здібності, із застосуванням як ігрового, так і спортивно-ігрового методів.

Проведені педагогічні експерименти з застосування комплексів фізичних вправ, спрямованих на підвищення емоційної стійкості дітей 6- і 7-річного віку, дозволили встановити позитивний ефект педагогічного впливу як на фізичний, так і на психофізіологічний стан дітей експериментальної групи (табл. 2). Про це свідчить значне поліпшення показників, що характеризують латентний час як простої, так і складної рухової реакції, зменшення кількості помилок при виконанні вправ. Значно зросли в порівнянні з контрольною групою показники швидкісно-силових здібностей і рухливості в суглобах, а також функціональні можливості за результатами ЧСС.

Таблиця 2

Статистичні дані показників психофізіологічного стану дітей

6-річного віку експериментальної і контрольної груп

Параметри До експерименту Після експерименту

Загальна контрольна експериментальна

Х ±m Х ±m Х ±m Р

Реакція на світло, мл с 4,3 0,7 4,4 0,8 4,8 0,5 <0,05

Реакція на звук, мл с 3,7 0,6 3,6 0,6 3,0 0,4 <0,01

Складана реакція, мл с 6,0 1,1 6,1 1,2 5,4 0,8 <0,01

Кількість помилок 1,5 1,9 1,6 2,0 1,1 1,3 <0,01

Координація рухів 34,1 5,3 35,7 6,9 41,1 4,3 <0,05

Кількість помилок 4,8 3,8 4,4 4,1 3,8 2,6 >0,05

Таким чином, встановлений взаємозв'язок між показниками, які характеризують фізичну підготовленість і психофізіологічний стан, дозволяє в значній мірі визначитися в можливостях застосування системи фізичних вправ для підвищення емоційної стійкості дітей 6- і 7- років, що в значній мірі забезпечує рівень їх психічного і фізичного здоров'я.

ВИСНОВКИ

У дисертації подані узагальнені теоретичні і нові експериментальні дані, що дозволяють формувати емоційну стійкість дітей 6- і 7-річного віку за допомогою спеціально розроблених педагогічних умов в процесі занять фізичними вправами.

1. Емоційний стан у значній мірі визначає фізичне і психічне здоров'я людини, її фізичну й інтелектуальну працездатність.

Розроблені сучасні засоби і методи дозволяють позитивно впливати на психічний стан людини і знаходять своє практичне застосування в педагогічній, спортивній і медичній практиці.

У підвищенні рівня емоційного стану дітей і дорослих значна роль приділяється заняттям фізичними вправами. Існуюча практика свідчить про глибокі взаємозв'язки між показниками фізичної підготовленості і компонентами нервової системи, що визначають емоційну стійкість.

2. У процесі досліджень установлено, що емоційна стійкість - це складна інтегративна якість особистості, яка має певну структуру. Істотна роль у формуванні даної структури приділяється показникам вищої нервової діяльності, що й обумовлює індивідуальні своєрідності якісних і кількісних сторін емоційної стійкості і процесу її формування.

Емоційна стійкість у своїй психофізіологічній основі визначається функціонуванням, з одного боку, сили нервової системи, з іншого боку - підкореністю нервових процесів, що впливає на зміну збуджуваності нервових структур. Будучи властивістю темпераменту, емоційна стійкість визначає надійність діяльності людини в екстремальних умовах.

Розроблена теоретична концепція та експериментальні дані є підставою для включення в програму досліджень психофізіологічних показників, що відбивають стан нервової системи і визначальної емоційної стійкості підростаючого організму.

Аналіз динаміки взаємозв'язків психофізіологічних характеристик нервової системи, фізичного розвитку і фізичної підготовленості здійснювався на підставі даних кореляційних і факторних матриць.

3. Дослідження зростаючого організму дітей 6- і 7-річного віку як цілісної системи свідчить про зміни динамічного характеру у фізичному розвитку, фізичній підготовленості і психофізіологічному стані, що визначає емоційну стійкість.

Найбільш активний розвиток у даному віковому діапазоні відзначено в показниках довжини тіла (2,5%), а також рухливості в суглобах (21,5%).У показниках швидкісно-силових здібностей спостерігається їх зниження (3,5%), а швидкісні здібності за цей віковий період не змінюються.

Таким чином, можна відзначити сенситивний період у розвитку гнучкості, що в певній мірі обумовлює розвиток даної здібності засобами тренувального впливу.

У віковому розвитку показників фізичної підготовленості в дітей від 6-ти до 7-ми років спостерігається гітерохронність, а також сенситивні періоди, що є основними закономірностями розвитку зростаючого організму.

4. У стані параметрів нервової системи спостерігаються зміни в показниках як латентного часу рухових реакцій, так і теппінгметрії.

Відзначено гітерохронність при порівнянні латентного часу рухової реакції на світло (+4,6%) і на звук (-5,4%).

Показники латентного часу складної рухової реакції з віком поліпшуються.

Аналіз психофізіограм, що дозволяють здійснити диференціацію на типологічні групи, дає підставу вважати, що в 68 % дітей 6-річного віку відзначені середні показники сили нервової системи за збудженням, у 12% - слабкі і в 20% - сильні. У 7 років це співвідношення змінюється: кількість дітей із середніми показниками зменшується до 52%, з високими зростає до 32% і з низькими – до 16 %.

5. У процесі росту і розвитку дітей 6- і 7-річного віку змінюється взаємозв'язок між параметрами, що характеризують фізичну підготовленість і психофізіологічний стан. Так, у 6-річному віці найбільша кількість взаємозв'язків характерна для показників теппінгметрії.

Значною інформацією про психофізіологічний стан характеризуються показники максимальної кількості рухів в четвертому теппінг-тесті, а також показники середнього значення шести вимірів теппінг-тесту.

З показниками фізичної підготовленості значення теппінг-тесту взаємозв'язане результатами виміру, а також латентним часом рухової реакції на світло.

У 7-річному віці взаємозв'язок і взаємодія показників, що характеризують фізичну підготовленість і психофізіологічний стан, дещо змінюється. За своєю значимістю й інформативністю на перше місце виходять результати виміру латентного часу рухової реакції на світло і звук, а показники теппінгметрії мають близьке до цих даних значення.

Як і в 6-річному віці, серед показників фізичної підготовленості найважливішими є показники рухливості в суглобах.

Таким чином, кореляційний аналіз дозволив встановити головне значення показників, що характеризують психофізіологічний стан, а також визначити значний їхній взаємозв'язок із результатами виміру гнучкості й інших фізичних здібностей.

6. Застосування факторного аналізу в дослідженнях дозволило встановити кількісний склад чинників, що визначають структуру фізичного та психофізіологічного стану дітей 6- і 7-річного віку, а також виділити основні компоненти в загальній структурі стану дітей досліджуваного віку.

У дітей 6-річного віку структура визначається трьома взаємозалежними факторами, які інтерпретуються як "сила нервової системи" (24,9%), "швидкість переробки інформації і швидкісної координації" (14,2%), "рухливість нервових процесів" (7,1%).

Застосування компонентного аналізу дозволило конкретизувати участь усіх компонентів і визначити їхню інформаційну значимість у загальному процесі формування емоційної стійкості дітей 6-річного віку.

Аналіз показав, що вплив цих компонентів на 83,5% зумовлює загальний стан організму дітей даного віку, а найбільше значення мають психофізіологічні показники (30,1%; 11,3%; 10,5%), що перебувають у взаємозв'язку з показниками, які характеризують рівень розвитку фізичних здібностей.

7. У дітей 7-річного віку факторна структура фізичного і психофізіологічного стану визначається чотирма чинниками: психофізіологічним і функціональним станом (21,8 %), силою нервової системи (15,7%), фізичною підготовленістю (15,4%), загальним станом нервової системи і рухливістю в суглобах" (12,6%).

При аналізі факторних матриць з використанням методу компонентного аналізу в 7-річному віці визначені 5 взаємозалежних компонентів, сумарний вплив яких складає 73,6%. Як і в попередньому віці, значний вплив мають компоненти, які характеризують психофізіологічний стан дітей (25,4%, 20,9%, 8,8%). Ці складники взаємозалежні з показниками фізичної підготовленості й особливо з рухливістю суглобів (гнучкістю).

8. Встановлений взаємозв'язок і динаміка структури фізичного й психофізіологічного стану дітей 6- і 7-річного віку свідчить про високий ступінь взаємозв'язків вивчених показників, що підтверджує доцільність використання фізичних вправ у підвищенні емоційної стійкості через впливи на психофізіологічний стан дитячого організму.

У проведених експериментах були використані педагогічні умови, що передбачають застосування спорідненого методу впливу як на фізичну підготовленість, так і на психофізіологічний стан.

У розроблених моделях проведення занять з фізичної культури, спрямованих на емоційну стійкість дитячого організму, передбачалися такі педагогічні умови як послідовне виконання вправ з використанням спортивно-ігрового методу, характерного для змагальної діяльності, а потім виконання комплексів вправ, що сприяють розвитку рухливості в суглобах.

Дозування фізичних навантажень як змагального, так і індивідуального впливу ґрунтувалося на даних сенситивних періодів розвитку компонентів психофізіологічного та фізичного стану, на принципі чергування навантаження і відпочинку за показниками пульсометрії і результатами педагогічного спостереження.

9. Проведений аналіз результатів педагогічних експериментів свідчить, що педагогічні умови сприяли значному підвищенню фізичної підготовленості і психофізіологічного стану дітей 6- і 7-річного віку в порівнянні з контрольними групами.

Значне поліпшення в експериментальних групах при їх достовірному розходженні з контрольними групами (Р< 0,05) відзначене за показниками латентного часу простої і складної рухової реакції, психофізіограм за результатами теппінгметрії, що й дозволяє резюмувати позитивний вплив розроблених моделей фізичних вправ та форм організації занять, спрямованих на стійкий стан емоційної сфери дітей 6- і 7-річного віку разом з підвищенням фізичної підготовленості.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1. Троценко В.В., Пангелова Н.Е. О повышении эмоциональной устойчивости детей дошкольного возраста средствами физического воспитания // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Фізична культура, спорт та здоров'я”. – Черкаси, 1996. – С.52.

2. Пангелова Н.Е. Троценко В.В. Теория и методика физического воспитания детей дошкольного возраста: Учебно-методическое пособие для студентов заочного отдела. – Переяслав-Хмельницкий, 1996. – 49с.

3. Троценко В.В. Вплив фізичних вправ на емоційний стан, психічні процеси і властивості дошкільнят // Матеріали першої Всеукраїнської наукової конференції аспірантів галузі “Фізична культура і спорт". – Львів, 1997. – С.40-41.

4. Троценко В.В. Особливості організації занять з фізичної культури з дітьми дошкільного віку, направлених на підвищення психічної стійкості організму до впливу навколишнього середовища // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Фізична культура, спорт та здоров'я нації". – Вінниця, 1998. – С.8.

5. Троценко В.В. Психологическое развитие детей дошкольного возраста и их физическая подготовленность // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві: Збірник наукових праць Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1999. – С.523-527.

6. Троценко В.В. Эффективность влияния физических упражнений, направленных на повышение психической устойчивости детей дошкольного возраста // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Збірник наукових праць №18. – Харків, 2000. – С.42–44.

7. Троценко В.В. Зміни емоційного стану, психічних властивостей у дітей 6-ти і 7-ми років під впливом фізичних вправ // Проблеми педагогічних технологій: Збірник наукових праць № 1 Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Волинський академічний дім. – Луцьк, 2001.- С.23-27.

8. Троценко В.В. Особливості розвитку дитячого організму і психічних процесів на різних стадіях онтогенезу // Науковий вісник ІДПІ. Випуск 10. – Ізмаїл, 2001. – С.101-104.

Анотація

Троценко В.В. Педагогічні умови формування емоційної стійкості у дітей 6- і 7-річного віку в процесі занять фізичною культурою. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук за фахом 13.00.07 - теорія і методика виховання. - Інститут проблем виховання АПН України, Київ - 2001.

Дисертаційна робота присвячена педагогічним умовам формування емоційної стійкості в дітей дошкільного віку в процесі занять фізичною культурою.

Розв'язання даного питання можливе в тому випадку, якщо організм дитини розглядається як динамічна система, в якій психічний і фізичний стан вивчається у взаємозв'язку.

Цей процес характеризується гітерохронністю і наявністю сенситивних періодів у розвитку компонентів фізичного і психофізіологічного стану, що є основою емоційної стійкості.

Факторний аналіз дозволив встановити єдність параметрів, що характеризують фізичний і психофізіологічний стан, внесок яких у загальну дисперсію вибірки в 6 років складав 83,5%, у 7 років - 81,6%.

На психофізіологічний стан і емоційну стійкість позитивно впливають вправи, спрямовані на розвиток швидкості (виконання з максимальною інтенсивністю) і рухливості в суглобах (активну гнучкість).

Відповідно до отриманих наукових фактів розроблені педагогічні умови формування емоційної стійкості дітей 6- і 7-річного віку, комплекси вправ вибіркового впливу, методичні вказівки щодо нормування фізичного навантаження і відпочинку, а також моделі спортивно-ігрової форми організації занять.

Ключові слова: вікова педагогіка, фізичне виховання, емоційна стійкість, старший дошкільний та молодший шкільний вік.

Аннотация

Троценко В.В. Педагогические условия формирования эмоциональной устойчивости у детей 6- и 7-летнего возраста в процессе занятий физической культурой. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07 – теория