Національний університет «Львівська політехніка»
Національний університет “Львівська політехніка”
ТАРАС
Вікторія Ярославівна
УДК 712 + 726](477.83/.86)
Формування ландшафтного та планувально–композиційного укладу
монастирських садів Галичини (Х – середина ХІХ ст.)
18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата архітектури
Львів – 2001
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано у Національному університеті “Львівська політехніка” (НУ ЛП) Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат архітектури, професор
ЧЕРКЕС Богдан Степанович,
завідувач кафедри художніх основ та історії архітектури Національного університету “Львівська політехніка”
Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор
ПАНЧЕНКО Тамара Федотівна,
Інститут туризму Федерації профспілок України,
голова науково-методичної ради, м. Київ
кандидат архітектури, доцент
КРИВОРУЧКО Юрій Іванович,
завідувач кафедри містобудування
Національного університету “Львівська політехніка”
Провідна установа: Державний науково-дослідний інститут теорії та історії
архітектури й містобудування, м. Київ.
Захист відбудеться “15” лютого 2002 р. о 14 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради К 35.052.11 Національного університету “Львівська політехніка”: м. Львів, вул. С.Бандери 12, кімн. 226.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” за адресою: м. Львів, вул. Професорська, 1.
Автореферат розісланий “ 30 ” грудня 2001 р.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради,
кандидат архітектури, доцент Бевз М. В. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Монастирі з'явилися в Україні-Русі після прийняття християнства і впродовж тисячоліття впливали на розвиток духовної та матеріальної культури нашого народу. Особливе місце в ній займали монастирські сади, які як складові ансамблів часто визначали ландшафтно-планувальну організацію всієї території, були зразками культурного ведення садівництва, акумулювали найцінніші планувальні й композиційні досягнення свого часу.
Актуальність теми дослідження визначається такими основними положеннями:
1. Монастирські сади України в літературі та наукових працях не висвітлені, не представлені у вітчизняній і світовій культурній спадщині, лише в деяких працях побіжно згадано про їх існування.
2. Відновлення та заснування монастирів сьогодні зводиться лише до реставрації чи будівництва архітектурних споруд, а не до відтворення всіх складових монастирського комплексу, в якому сад був важливим елементом композиції. Така “реставрація” призводить до втрати змісту, який був закладений у поняття “монастир” – первісного Господнього задуму і світопорядку.
3. Потребу дослідження монастирських садів обумовлено закономірностями розвитку історико-архітектурної науки в Україні, яка сьогодні потребує створення власної історії ландшафтної архітектури та висвітлення всіх її сторінок.
Зв'язок роботи з науковими програмами. Проведене дослідження збігається з основним напрямом наукової роботи кафедри історії архітектури та художніх основ – “Вивчення архітектурної спадщини та значення художніх дисциплін у формуванні творчого мислення архітекторів” та науковою тематикою Інституту народознавства НАН України – “Генезис, історія і теорія сакрального мистецтва українців” (шифр 3.3.4.9).
Мета і завдання дослідження. Виявити корені, закономірності та особливості ландшафтно-планувального і стилістично-композиційного розвитку монастирських садів Галичини, розкрити їх філософсько-символічний зміст і значення у ландшафтній архітектурі України.
Мета передбачає розв'язання таких завдань:
·
окреслення поняття “монастирський сад”;
·
виявлення коренів і з'ясування походження монастирського саду;
·
аналіз основних факторів, що вплинули на формування ландшафтно-планувальних укладів і композиційне вирішення монастирських садів;
· визначення стилістично-композиційних і типологічних особливостей монастирського саду;
· розкриття філософсько-світоглядних уявлень, символічного змісту і таксономічного складу монастирських садів.
Об'єкт дослідження – монастирські сади Галичини, які розміщувались на досліджуваній території.
Предмет дослідження – ландшафтний та планувально-композиційний уклад монастирських садів.
Хронологічні рамки дослідження. Нижня хронологічна межа – Х ст., верхня – середина XIX ст. Ці рамки, обумовлені найяскравішими сторінками розвитку ландшафтної архітектури Галичини, дають змогу всебічно розкрити особливості та процеси, що відбувалися у ландшафтному будівництві краю, – від розквіту до занепаду.
Географічні межі дослідження. Досліджується територія Галичини в межах українських етнічних територій, де монастирське садово-паркове мистецтво розвивалось на стику двох культур – східної та західної.
Наукова новизна. В дисертації на підставі значної кількості залучених матеріалів з історії, філософії, мистецтвознавства, релігій й архітектури – відтворено цілісну картину розвитку монастирських садів. Введені у науковий обіг невідомі архівні матеріали, з допомогою яких:
·
окреслено поняття “монастирський сад”, подано його класифікацію за різними ознаками;
·
відтворено цілісну картину розвитку монастирських садів, починаючи від княжих часів і до середини XIX ст., доведено, що вони є об'єктом ландшафтної архітектури, її першоосновою і посідають особливе місце в архітектурній спадщині України;
·
встановлено, що ландшафтно-планувальні, стилістично-композиційні вирішення монастирських садів ґрунтувались на місцевих традиціях, історичних прототипах та аналогах, залежали від філософсько-світоглядних уявлень епохи, символічного змісту, орденської належності та місцярозташування монастиря, будувались на ідеях-уявленнях, які обумовили створення сакральної символіки у ландшафтній архітектурі;
· визначено функціональні, планувально-композиційні вирішення, розкрито філософсько-символічний зміст монастирського саду.
Практичне значення дослідження:
·
зібрані та систематизовані нові архівні матеріали є важливою джерельною базою для подальшого вивчення ландшафтної архітектури України і можуть бути використані для проведення реконструкції, реставрації та будівництва нових монастирських садів;
· одержані при дослідженні монастирських садів Галичини результати дадуть можливість концептуально переглянути засади формування ландшафтної архітектури України, стануть основою для збагачення наукової та енциклопедичної літератури з питань мистецтва та архітектури новими матеріалами; можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці довідкових видань, екскурсій і путівників по містах, монастирях, а також у науково-просвітницькій діяльності Церкви.
Апробація результатів. Матеріали дослідження були оприлюднені на таких міжнародних наукових конференціях: “Мистецтво і традиційна культура українського зарубіжжя” (Івано-Франківськ, 1992); 53–54-й науково-практичній конференції викладацького складу Київського державного технічного університету будівництва та архітектури (Київ, 1992–1993); науковій конференції “Українська хрестологія” (Львів, 1996); науковій конференції “Проблеми ландшафтної архітектури та садово-паркового будівництва” (Львів, 1997); науковій конференції НТШ (Львів, 1999), а також на міжнародних наукових конференціях “Палацово-паркове мистецтво Брестщини” (Брест, 2001), “Міські сади і парки: минуле, сучасне і майбутнє” (Львів, 2001).
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, посилань, бібліографічного переліку на 389 позицій, текстових та ілюстративних додатків. Загальний обсяг дисертації – 160 сторінок тексту та 34 сторінки ілюстрацій.
ЗМІСТ РОБОТИ
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ І ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ.
Аналіз попередніх досліджень у галузі історії архітектури засвідчив, що сади як невід'ємна частина монастирських комплексів не були предметом окремого дослідження.
Уперше в російській історіографії кінця XIX – початку XX ст. звертається увага на те, що на Русі існували монастирські сади, а монахи були першими садівниками. У фундаментальних працях німецьких, англійських і польських учених XIX – початку XX ст. чільна увага приділяється середньовічному західноєвропейському монастирському саду. Наукових праць про монастирські сади Галичини немає, є лише кілька популярних видань, що стосуються міських садів і парків. У радянський час у наукових працях монастирські сади згадуються побіжно. Першорядним завданням учених XX ст. було виокремити з історико-архітектурних праць, присвячених історії “загальноруської” архітектури, дослідження з історії архітектури України і створити на їх основі узагальнювальні праці “Нариси історії архітектури УРСР” (1957, 1962) та ”Історія українського мистецтва” (1957), (1966–1968), “Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” (1983–1986),“Мистецтво України” (1995), поглиблено дослідити окремі питання історії архітектури України та, зокрема, вивчити архітектуру монастирів. Основну увагу учених було спрямовано на вивчення історичного досвіду садово-паркового мистецтва, композиційно-планувальної організації історичних і сучасних міських ландшафтів, проблем відновлення та реконструкції ландшафтів міста. Для вивчення монастирського садово-паркового мистецтва важливими є праці А.Вергунова, В.Горохова (1988), довідник з ландшафтної архітектури за редакцією І.Родічкіна (1990), праці Д.Лихачова (1991), у який розглянуто семантику садово-паркових стилів; праця із формування зелених насаджень при пам'ятках Давньої Русі; нові праці австрійських, англійських, німецьких і польських учених, що стосуються монастирських садів.
Основними історичними джерелами для вивчення монастирських садів Галичини були візитації, шематизми, кадастрові карти міст і сіл, описи та плани монастирів, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові, в архівах і бібліотеках Відня; особисті фонди церковних діячів; рукописні матеріали, що стосуються монастирів.
Для з'ясування питань формування та розвитку монастирських садів використовувалися матеріали з археології; для висвітлення етапів формування монастирського саду – з історії церкви та релігії; для вивчення розташування монастирів у природному оточенні, їх іконологічного та символічного змісту – матеріали з історії релігії, міфології та праці деяких учених. Окремий розділ джерел, що стосуються монастирів Галичини, становлять літописи, дослід-ження істориків, краєзнавців, священнослужителів; наукові видання та часописи; праці з історії архітектури та краєзнавства Львова.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОНАСТИРСЬКИХ САДІВ. Систематизація матеріалів досліджень ландшафтної архітектури Галичини загалом і монастирських садів зокрема, вивчення способів вирішення таких завдань в історії архітектури та опрацювання невідомих джерельних матеріалів засвідчили необхідність:
·
розробки спеціальної методики дослідження пам'яток садово-паркового мистецтва;
· опрацювання матеріалів, що стосуються монастирських садів, методами монографічним (детальне вивчення конкретних садів, монастирів) і топографічним, при якому всі монастирські сади, що містились на українських етнічних територіях, незалежно від конфесійної належності, є об'єктами нашого дослідження;
· “вибіркового” залучення матеріалів для дослідження (репрезентативність, точність і надійність одержаних матеріалів було забезпечено розглядом 53 монастирських садів, які належать 16 орденам);
· здійснення пошуку, добору та обробки матеріалу “галузевим” (професійним) і “позагалузевим” (позапрофесійним) методами (наявність матеріалу; чинники, які визначили ландшафтно-планувальну організацію та композиційно-стилістичні особливості);
· використання матеріалів і методики дослідження із суміжних дисциплін: історії релігії, філософії, археології, етнографії, мовознавства (етимології).
Подальше опрацювання матеріалів ґрунтувалось на таких методах: історико-фактологічному (опис фактів з історії ландшафтної архітектури монастирського саду); порівняльному (теоретичні побудови розвитку монастирських садів, визначення їх особливостей, місця у ландшафтній архітектурі); систематизаційному (теоретичні побудови, класифікації та систематизації історико-ландшафтних даних за ландшафтно-просторовою композицією та історико-релігійними джерелами архітектурно-ландшафтних форм); генетичному (теоретичне відтворення монастирських садів на основі глибинних чинників: етнопсихологічних, ментальних і релігійних особливостей українського народу); графічної ретроспективної реконструкції (теоретична реконструкція та узагальнення ландшафтно-планувальних вирішень); стилістичному (визначення впливу історичних стилів на розвиток стильових і композиційних вирішень монастирських садів); етимологічному (реконструкція конкретних реалій, понять, явищ); історико-фактологічному і порівняльному (висвітлення ландшафтно-планувальних, стилістичних, дендрологічних особливостей монастирських садів Галичини, порівняння з аналогічним матеріалом сусідніх країн).
РОЗДІЛ 3. ГЕНЕЗИС САКРАЛЬНОГО САДОВОГО МИСТЕЦТВА.
·
Походження та виникнення західноєвропейського середньовічного монастирського саду. Підвалини середньовічних західноєвропейських монастирських садів закладені в садах Єгипту, Вавилона, Ассірії, Давньої Греції та Риму. Вони формувались на замкнених регулярно-осьових композиціях, використанні водойм, поєднанні утилітарних і естетичних функцій, мали риси східних садів в організації замкненого простору для саду і членування його на чотири частини, колекціонування рідкісних рослин. Підсумком високої культури середньовічного монастирського садово-паркового мистецтва є створення саду “hortus conclusus”, який був характерний для усіх стильових епох. Монастирські сади акумулювали в собі історичні стилі, впливали на характер і розвиток міських садів, були основою та взірцем для створення ботанічних садів.
·
Корені монастирських садів України. Встановлено, що основою монастирського садівництва та ландшафтної архітектури України були дохристиянські традиції, які ґрунтувались на культі природи, одухотворенні довкілля (гаї, деякі види дерев, річки, джерела виконували сакральні функції, були першими храмами). Формування теїстичного типу надприродного – віри в богів – визначало потребу створення рукотворних культових споруд, святилищ, для яких вибирали високоестетичні ділянки (на пагорбах, підвищеннях, пригірках зі старими деревами, джерелами), в котрі вводили сакральні об'єкти (капища, контини). Сакральними межами такого комплексу був частокіл, вал. Після прийняття християнства місця язичницьких святилищ займають монастирі та церкви, але загальна структура язичницьких об'єктів та їх ландшафтна організація залишаються незмінними. Священні гаї, дерева, сади, джерела стають основою та першими ландшафтними одиницями створення саду “вертоград”, “замкненого” муром. У римо-католицьких монастирях організується сад “hortus conclusus” (сад, замкнений будівлями). Їх поява зумовлена використанням сакральних язичницьких меж й огорожі, згодом впливом християнської символіки раю-саду та оборонними функціями монастиря.
У роботі викладено основні чинники, які підтримували тяглість традицій щодо вибору території для сакральних потреб, розташування сакральних об'єктів у ландшафті.
РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИНУЛИ НА ЛАНДШАФТНО-ПЛАНУВАЛЬНЕ І КОМПОЗИЦІЙНЕ ВИРІШЕННЯ МОНАСТИРСЬКИХ САДІВ.
·
Вплив особливостей рельєфу на ландшафтно-планувальній уклад саду.
Виявлено, що ландшафтно-планувальне вирішення монастирського саду формувалось залежно від рельєфу, часу, місця закладення монастиря (на місці язичницької святині чи на новому) та від економічних можливостей церкви.
Встановлено, що монастирі будувались на “пагорбі”, “підвищенні” (ХІ–XIIІ ст.), в урочищах, улоговинах, ярах або на основі використання великого тальвегу (оборонні монастирі XIII–XVI ст.). У XIII–XVI ст. сад–“вертоград” стає впорядкованим, з'являються перші ознаки регулярності – хрещатий план, висаджуються квіти та фруктові дерева, основним призначенням яких є символічно-декоративне. У другій половині XVI ст. виникає конфлікт між застарілою функціонально-планувальною схемою монастиря та новими вимогами, який призвів до зміни ландшафтно-планувальних вирішень.
Основним чинником, що визначає різноманіття ландшафтно-планувальних і функціональних схем садів XVI ст. і згодом, є чисельність ченців у монастирі, його попереднє розташування у природному середовищі. На основі наявних ландшафтно-планувальних схем розвинулось п'ять нових. Якщо монастир був розташований на “пагорбі”, “підвищенні”, то з XVI ст. він “переноситься” вниз, на підніжжя пагорба, на місці старого монастиря залишаються дерев'яна церква, монастирський сад із сакральними природними елементами (деревами та джерелом), згодом тут розташовується монастирський цвинтар, будується нова церква чи капличка; у перенесеному монастирі біля підніжжя пагорба закладається новий сад. Його композиційною основою у XVI–XIX ст. стає мережа доріжок у вигляді спіралі або серпантину, на основі яких будуються послідовні ландшафтні композиції з головним фокусом усієї композиції – пагорбом.
При розташуванні монастиря на “підвищенні” з пологим схилом монастир “переноситься” вниз або залишається на вершині пагорба. В обох випадках новий сад виноситься за межі старих монастирських стін на пологий схил пагорба. Перші сакральні одиниці монастиря залишаються на “пагорбі”, пологий схил займає новий терасовий сад, який не “замикається” спорудами, а будується на основі фронтально-візуальної композиції, послідовної серії картин, симетричних головній осі, що спрямована поперек схилу або по діагоналі до нього. Похилі площини, з'єднані сходами-пандусами, дають більше можливостей для розкриття довколишнього ландшафту: відчуття ширяння у повітрі, змикання неба і землі, багатопланових видів під різними кутами на монастир, його оточення, використання джерел у фонтанах, водоспадах і каскадах.
При розташуванні монастиря в урочищі, улоговині або яру сад характеризується замкненістю простору (відстороненість від усього мирського). Визначальним чинником його композиції є наявність схилів, що обмежують простір із двох сторін, і вузької горизонтальної площини днища; поздовжня вісь урочища стає композиційним каркасом монастирського саду, вздовж якої проходять головні алеї, на прямих і широких ділянках розміщуються основні сакральні та садові споруди або рекреаційні майданчики для перебування ченців.
При розміщенні монастиря на яружній території або на основі використання великого тальвегу ландшафтно-планувальна схема саду схожа на монастир в улоговині, але має свої особливості. Композиційною віссю саду є основний стовбур яру, а його головними частинами – верхнє плато (де розміщено монастирські споруди та перші сакральні ландшафтні одиниці), основний стовбур яру і його бічні гілки (де розташовується пейзажний сад, який переходить у відкриту зону) та вихід у відкритий простір (де розміщується монастирський сад з регулярними насадженнями).
У XVI ст. з'являється нова, п'ята ландшафтно-планувальна схема, яка є результатом будівництва монастирів на рівнинному рельєфі, переважно в містах. Сад організується на основі огороджених горизонтальних ділянок, біля стін монастиря, геометрично розпланований на осі, функціональна орієнтація плану монастиря направлена всередину. Для монастирських садів використовують відкриті простори та замкнені монастирськими спорудами внутрішні дворики, малопомітні нюанси рельєфу, що членуються горизонтальними площинами, доріжками, фонтанами та джерелами.
·
Вплив конфесійної належності монастиря на функціональну і планувально-композиційну організацію саду. Важливим чинником, який впливав на архітектурно-планувальне вирішення монастиря, його саду, була форма життя в монастирі: пустельницька (еремітична), напівпустельницька та киновіяльна. Форма визначалась статутом монастиря, залежно від якого саду надавались функції: сакрально-аскетичні, символічно-декоративні, рекреаційні, репрезентативні. У статуті чину св. Василія та уставі св. Студита визначено власну архітектурно-планувальну центрично-павільйонну схему, яка формувалася впродовж століть на основі організації території довкола церкви поясами. До XVI ст. була двопоясна планувальна схема: в першому поясі центральне місце займав храм з первинним монастирським садом (дерево, джерело, невеличка група дерев, згодом “вертоград”), тут же містилась трапезна; в другому поясі розташовувалися спочатку усамітнені печери, згодом келії, господарські будівлі та огорожа монастиря. Сад був сконцентрований усередину, він виконував сакральні, символічно-декоративні й рекреаційні функції. Нові функціональні потреби, що виникли після переходу від напівпустельницького до киновіяльного життя (1671), призвели до того, що з'являється третій пояс, у якому закладається новий монастирський сад, що виконує репрезентативні функції. Там розміщують новіціят, або монастирську школу. Планувальна схема стає лінійною (фронтальною), монастирський сад розміщується вздовж осі церкви прилягаючи до келій з двору.
Дослідженням встановлено, що від того, як додержувались статути св. Бенедикта, св. Августина, залежало функціонально-планувальне вирішення монастиря та його саду. Суворе додержання статуту св. Бенедикта орденами напівпустельників – камедулів, картезіанців, канонітів – позначилось на планувальній схемі монастиря. Забудова його розміщується по периметру прямокутника, в середині якого є великий спільний регулярний символічно-декоративний сад із цвинтарем, до котрого з одної сторони прилягають церква, монастирський будинок, дім пріора та господарські забудови; вздовж трьох інших сторін прямокутника розташовані пустельницькі келії, відокремлені одна від одної. При кожній є невеличкий “райський сад”, що виконував сакрально-аскетичні функції.
Додержання статуту св. Августина та киновіяльної форми життя бенедиктинцями, домініканцями, францисканцями, бернардинами, кармелітами вплинуло на те, що їхні монастирі мають замкнену архітектурно-планувальну схему, при якій двір-клуатр із садом “hortus conclusus” прилягає до бічного фасаду костелу. З розвитком схема монастиря стає блокованою, дворів-клуатрів може бути декілька. Сади також закладаються у межах монастиря, виконуючи сакральні, символічно-декоративні, рекреаційно-репрезентативні функції і використовуючи різні типи планувально-композиційних схем.
·
Філософсько-світоглядні уявлення та планувально-композиційна організація монастирського саду. Встановлено, що філософсько-світоглядні уявлення зодчих доби середньовіччя, побудовані на ідеях-уявленнях, прихованих у символах, знайшли відтворення “священного простору” в монастирському саду: розчленування простору саду від фіксованого центра на чотири симетричні квадрати–клумби віддзеркалює ідею створення світу від центральної точки, за образом Всесвіту.
В епоху Ренесансу пропагувалась ідея перетворення природи та людини в ній. За основу планувально-композиційного вирішення монастирського саду брали квадру (елемент домірності людського тіла, в якому закодовано знання про божественні предмети); симетричну композицію розпланування (прихована екзотерична фахова ідея гармонії); розширення межі саду за мури монастиря.
Філософсько-світоглядні уявлення епохи бароко, що ґрунтувались на Декартовій ідеї, сприяли домінуванню у XVIII ст. ідеологічних засад в організації монастирського саду. Його композиція основується на світоглядному уявленні, що найпростіше створене Богом прямування не кругове, а прямолінійне. Світ стає безмежним, найдосконалішою є пряма лінія, яка служить немовби моделлю безмежності. На основі цих уявлень будується композиція саду:
·
церква (костел) монастиря, резиденція єпископа – місце, де існує Бог, служили головними домінантами, композиційною точкою, на яку стягується мережа зовнішніх і внутрішніх доріг саду;
· головна поздовжня алея, що починається біля церкви і йде в “нескінченність” – рай, була композиційною віссю формування саду. Регулярний сад є продовженням сакральної споруди, її аналогом у природі;
· оперування простором різними засобами (оптичними ілюзіями), перегляд усього саду вздовж суворо фіксованих збіжних і пересічних осей – від центра до найвіддаленіших меж, свідчило про владу і необмежені можливості художника – творця природи;
· членування саду на ряд терас, насичення його “рівнів” архітектурними формами робилося для піднесення храму до неба.
РОЗДІЛ 5. ТИПОЛОГІЧНІ, ПЛАНУВАЛЬНО-КОМПОЗИЦІЙНІ І СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ МОНАСТИРСЬКИХ САДІВ, ЇХ ЗМІСТОВИЙ І ТАКСОНОМІЧНИЙ СКЛАД.
·
Типологічні, планувально-композиційні і стильові особливості. У роботі монастирські сади класифіковано за: функціональним призначенням (сакрально-аскетичні, символічно-декоративні, рекреаційні (фітосади), репрезентативні, аптекарські городи, утилітарні сади); розміщенням у ландшафті (на підвищенні, у котловині, тальвегу, яру, в лісовому масиві, гаї); стильовими ознаками [середньовічні (давньоруські, західноєвропейські), ренесансні, барокові, класичні]; містобудівним розташуванням (у населених пунктах, біля них, далеко від них); церковними рівнями (митрополичі, архієрейські, пустельницькі); конфесійною належністю (студити, ЧСВВ, домініканці, францисканці, бернардини, капуцини та ін.).
Монастирські сади використовували такі планувальні схеми: регулярну [хрещату (середньовічну), квадрову (ренесансну), барокову (симетричну повздовжній осі)]; вільну (“вертоград”, пейзажну) або змішану (регулярна + вільна).
Встановлено, що елементи середньовічного “замкненого” саду помітні в усіх стилях, їх можна побачити в монастирях василіанів, кармелітів, францисканців, домініканців, бернардинів, реформаторів. Залежно від орденської належності, середньовічні монастирські сади були двох видів: замкнений монастирськими стінами (власна традиція + візантійський вплив); замкнений монастирськими спорудами (римо-католицький вплив).
По-різному розташовуючись на території монастиря, сади мали хрещату планувальну схему, де на перетині доріжок споруджувались криниця, фонтан, садився символічний кущ; а у римо-католицьких садах ставилась статуя св. Марії. Сад засаджували фруктовими та декоративними деревами, вводили екзотичні види дерев і квітів, часто він поєднувався з монастирським цвинтарем. Господарські та фруктові сади, аптекарські городи (травники), городи для кухні були поза будівлями, їх плани опирались на квадратний або прямокутний розподіл території. Дерева садили рядами у квадрат або квінтусом, у кожному ряду окремий вид. Ландшафтна композиція будувалася за таким принципом: у кожному ряду один вид дерев; у кінці ряду – високе дерево, посередині – мале, простір між деревами дернували. Відстань між деревами по периметру становила 5–6 стоп, в середині – 20 стоп. У середньовічному монастирському саду вперше було використано склепіння із зелені та лабіринт, який став улюбленим композиційним елементом не тільки тієї епохи, а й подальших.
Ренесансні монастирські сади найбільшого розквіту досягають у XVII–XVIII ст. Вони стають підвалинами садибних і палацових парків, а в середині ХІХ ст. занепадають. Формуються на основі партерів, розподільних, камеральних елементів, поодиноких домінант. Бувають двох типів: “малий” і “великий”, їх композиційною основою є партер, поділений на квадри. “Малий” сад наслідує “hortus conclusus”, ділиться на чотири–п'ять квадр. “Великий” сад з'являється у XVII ст. на основі городових гряд, композиційно може бути організований на базі “малого” саду, складений з чотирьох великих, 16 “малих” квадр, розпланованих за хрещатою схемою, або 8, 12, 16 квадр, складених по дві вздовж поперечної осі. Наприкінці XVII ст. з'являється ренесансний сад, складений з восьми і більше квадр на основі однієї або двох поздовжніх осей. У роботі на прикладі Львова простежено розвиток ренесансних монастирських садів.
Барокові сади в Галичині виникають наприкінці XVIII ст., мають власний, вільніший, порівняно із західноєвропейськими, характер у композиції й плануванні. Це пов'язано зі зміною стильової спрямованості садово-паркового мистецтва, що збіглася з касацією монастирів наприкінці XVIII ст., їх з розміщенням у містах, де територіальний розвиток був обмежений. У барокових садах використовували три композиційні схеми: на трьох осях (головній поздовжній осі, що йде від сакральної споруди, та двох другорядних); на двох осях (за хрещатою схемою, від якої відходять другорядні осі); на одній поперечній осі (на основі ренесансних квадр, найпоширеніша); сади закладались на терасах одного або двох напрямків, застосовували партери: мереживні, англійські й розрізні, які складалися з одного, двох, чотирьох і більше елементів; використовували рабатки двох типів: у вигляді суцільної смуги довкола партеру або смуги, поділеної на окремі ділянки; боскети двох видів: “кен-конс” і типу “гай”.
Барокові сади в 30-40-ві рр. XIX ст. змінюються на пейзажні, які були поширені в деяких монастирських садах. Закладаються вони в межах старих садів, на тих же основах, що й світські.
·
Символічний зміст й окреслення поняття монастирського саду. В роботі докладно розглянуто символіку давньоруських, середньовічних, ренесансних, барокових монастирських садів, досліджено значення їх синонімів та окремих елементів (огорожі, дерева-праведники, квіти-доброчинники). Подано символічний зміст планувальних схем і малих форм.
Дослідженням встановлено, що монастирський сад – це канонічна форма ландшафтного мистецтва, яка є складовою певної художньо-філософської системи, має свій символічний і семантичний зміст, своє відображення понять християнства у ландшафтній архітектурі. Його розвиток тісно пов'язаний зі стилями мистецтва, використовує здобутки філософії, літератури (поезії), живопису, архітектури та музики. Розуміння змісту, закладеного в сади, можливе завдяки ознайомленню з канонами монастирського будівництва як із системою “шифру”. Виявлено, що незнання “шифру” призвело до того, що монастирський сад постає як утилітарний об'єкт.
Доведено, що з розпадом сім'ї мистецтв у XIX ст. “вмирає іконологія”, монастирський сад втрачає своє призначення – символічно зображувати космічні структури недосяжності чуттєвого сприйняття. Він перестає бути опосередкованою ланкою між духовною й чуттєвою сферами життя людини. Занепад символічного змісту призводить до втрати монастирського саду як сакрального мистецтва.
·
Таксономічний склад монастирського саду. На вибір дерев і квітів для монастирських садів впливала біблійна символіка рослин, до якої в добу середньовіччя додається своя, з урахуванням етнічних і географічних особливостей території. Традиційний монастирський середньовічний асортимент складався з 14 деревних і 17 квіткових рослин. У Київській Русі композиційною основою саду були райські дерева – яблуні, “божественне дерево” – вишня та черешні, абрикоси, волоські горіхи, сливи, свидина, дуб, верба, терен, калина. Асортимент монастирських садів бароко становили 48 деревних та 58 квіткових рослин.
У XVIII ст. з'являються сади з морви, в яких вкраплено дуби, липи, ільми та ясені. Найпоширенішими в садах були волоські горіхи, морва, абрикоси, аґрус, виноград. У тому ж столітті закладають ботанічні сади, збільшується кількість інтродукованих в Україну декоративних дерево-чагарникових видів.
У висновках узагальнено основні результати дослідження.
1. Аналіз літератури показав, що наукові дослідження з цієї теми не проводились, монастирський сад не був самостійним об'єктом дослідження: у деяких працях побіжно згадано про існування монастирських садів в Україні, чільну увагу приділено західноєвропейському середньовічному саду, сакральна ландшафтна архітектура України загалом і Галичини зокрема залишилась недослідженою.
2. На основі аналізу архівних джерел у науковий обіг було введено нові, раніше невідомі матеріали, що стосуються монастирських садів, у яких визначено монографічні та топографічні підходи в опрацюванні, “вибіркове” їх залучення до дослідження, здійснення обробки матеріалу “галузевим” (професійним) і “позагалузевим” (позапрофесійним) дослідницькими методами.
3. Встановлено, що підвалинами для виникнення монастирських садів є східнослов'янські традиції щодо вибору території, її організації та використання природних елементів (гаї, деякі види дерев, річки, джерела) для виконання сакральних функцій. Подальший їх розвиток відбувався під впливом історичних прототипів – середньовічних, ренесансних і барокових садів з урахуванням місцевих традицій.
4. Доведено, що ландшафтно-планувальне та композиційне вирішення монастирського саду залежало від розташування монастиря в ландшафті, часу і місця (на місці язичницької святині чи на новому) його закладання та економічного становища монастиря. Встановлено, що монастирі будувались на “пагорбі”, “підвищенні” (XI–XIII ст.); в урочищах, улоговинах, ярах, на яружних територіях, тальвегу (XIII–XVI ст.). В основу будівельних традицій XIII – XVI ст. покладено концепцію укріпленого подвір'я, на підвалинах якого виникає “вертоград” – сад огороджений, у монастирях східного обряду – сад, “замкнений муром”, у римо-католицьких – “замкнений будівлями”. Конфлікт, що виник у XVI ст. між застарілою функціонально-планувальною схемою монастирів і новими вимогами, призводить до того, що на основі наявних ландшафтно-планувальних схем монастиря розвинулось п'ять нових, у кожній з яких ураховано свої особливості щодо закладання і планувально-композиційного вирішення саду.
5. На основі вивчення джерел з історії, релігії, філософії, символіки встановлено, що конфесійна належність монастиря визначала функціональне призначення, розміщення та планувально-композиційне вирішення його саду. Монастирі з напівпустельницькою формою життя (за статутом св. Василія та уставом св. Студита) мали сади типу “вертоград” з утилітарно-сакральними, аскетичними функціями. З переходом до киновіяльної форми вони закладають нові сади із сакрально-репрезентативними функціями. Суворе додержання статуту св. Бенедикта вимагало мати один спільний сакрально-рекреаційний сад і при кожній келії невеличкі “райські – сади” із сакрально-аскетичними функціями. Монастирі, які додержувались статуту св. Августина, мали сакральні, рекреаційно-репрезентативні сади різних планувальних схем, що розміщались у межах монастиря та окремо від нього. Філософсько-світоглядні уявлення епохи знайшли своє відображення в побудові монастирського саду: хрещата планувальна схема доби середньовіччя відтворює створення світу від центральної точки за образом Всесвіту; ренесансний квадровий сад ґрунтується на закодованих знаннях про божественні предмети, в ньому приховано фахову ідею гармонії; бароковий регулярний сад будується на єдиному композиційному центрі (місце, де існує Бог), головній поздовжній алеї (дорога в рай), на невластивих, нав'язаних природі формах (безмежна влада Бога над людиною). Усі складові монастирського саду (огородження, планувальна схема, колодязь, фонтан, лабіринт, дерева, квіти тощо) мали релігійну й естетичну цінність, у них виражено основні ідеї християнської культури. Найбільший вплив на архітектурно-планувальну організацію монастирських садів мала символіка в добу середньовіччя та бароко. Втрата символічного змісту монастирського саду в часи класицизму призвела до руйнації художньо-філософської системи і сприйняття його лише як садово-паркової композиції, що зумовило, своєю чергою, втрату монастирського саду як витвору сакрального мистецтва.
6. У роботі монастирські сади класифіковано за функціональними, планувально-композиційними та стилістичними ознаками, містобудівними та церковними рівнями, орденською належністю та розміщенням у ландшафті. Монастирі для укладу садів використовували такі схеми: регулярну [хрещату (середньовічну), квадрову (ренесансну), барокова (симетричну поздовжній осі)]; вільну (“вертоград”, пейзажну) або змішану (регулярна + вільна).
7. У добу середньовіччя, залежно від конфесійної належності, було два типи садів: замкнений монастирськими стінами (власна традиція + візантійський вплив); замкнений монастирськими спорудами (римо-католицький вплив); обидва мали хрещатий план, який найдовше зберігається. Ренесансні сади найбільшого розквіту досягають у XVII–XVIII ст., а в середині XIX ст. занепа-дають. “Малі” ренесансні сади складаються з чотирьох–п'яти квадр, “великі” формуються за хрещатою схемою на поперечній осі на основі 8, 12, 16 квадр або восьми і більше квадр, складених на двох поздовжніх осях. Барокові сади з'явились наприкінці XVIII ст., мали власний характер розвитку, що стосується композиційних схем закладання, використання партерів (мереживні, англійські, розрізні), рабаток (суцільна, поділена на смуги), боскетів (“кен-конс”, типу “гай”). Барокові сади в 30–40-х рр. ХІХ ст. замінено на пейзажні, які закладали на принципах світських садів, що знаменує занепад монастирських садів.
8. На основі джерел встановлено, що таксономічний склад дерев і чагарників у добу середньовіччя становили 14 деревних і 17 квіткових рослин, у добу бароко – 48 деревних і 58 квіткових рослин. Він збільшувався завдяки інтродукованим в Україну декоративним деревно-чагарниковим видам.
9. На підставі дослідження окреслюється поняття “монастирський сад”, який є невід'ємною складовою сакральної і ландшафтної архітектури, важливою сторінкою національної культури. Проблема його подальшого вивчення має пріоритетне значення і розглядається автором як початок роботи з вивчення ландшафтної архітектури Галичини.
Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження.
1. Монастырский сад в садово-парковом искусстве // Садоводство, виноградарство и виноделие в Молдове. – Кишинёв, 1993. – № 1–2. – С. 20–36.
2. Архитектурно-планировочная организация монастырских садов Молдовы // Садоводство, виноградарство и виноделие в Молдове. – Кишинёв, 1993. – № 3. – С. 20–36; № 4. – С. 24–32.
3. Формування садів у монастирях України й Молдови // Наукові зошити кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів. – Львів: ДУ “ЛП”. – 1993. – № 1. – С. 102–105.
4. Формування зелених насаджень у монастирях Молдови й України // Мистецтво і традиційна культура українського зарубіжжя. Матеріали міжнародної наукової конференції. Івано-Франківськ, 10–12 листопада 1992 року. – Львів: Інститут народознавства НАНУ, 1997. – С. 208–211.
5. Середньовічний монастирський сад – основа й початок сакрального садово-паркового мистецтва // Матеріали міжнародного семінару “Проблеми ландшафтної архітектури та садово-паркового будівництва”. – Львів: Ренесанс, 1997. – С. 83–85.
6. Монастирський сад як першооснова формування сакральної ландшафтної архітектури // Народознавчі Зошити. – Львів: Інститут народознавства НАНУ, 1998. – № 2. – С. 144–161.
7. Витоки сакрального садово-паркового мистецтва Східної Галичини // Вісник ДУ “ЛП”. Архітектура. – Львів, 1999. – № 375. – С. 230–238.
8. Принципи розташування монастирського саду в ландшафті // Народознавчі Зошити. – Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2000. – № 2. – С. 282–293.
9. Монастирський сад (термінологічний та змістовий аспекти) // Вісник ДУ “ЛП”. Архітектура. – Львів, 2000. – № 410. – С.44–46.
10. Святоюрівський монастирський сад у Львові (генезис та розвиток) // Народознавчі Зошити. – Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2000. – № 5. – С.
11. Вплив особливостей рельєфу на ландшафтно-планувальний уклад у монастирських комплексах Східної Галичини // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 2001. – Т. 241. – С. 402–417.
Анотація
Тарас В.Я. Формування ландшафтного та планувально-композиційного укладу монастирських садів Галичини (Х – середина ХІХ ст.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01. – Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. Національний університет “Львівська політехніка”, Львів, 2001.
У дисертації розглянуто нові матеріали, що стосуються монастирських садів. Це дало змогу відтворити цілісну картину їх розвитку від Х – до середини XIX ст. Доведено, що монастирські сади є об'єктом ландшафтної архітектури. Виявлено основні фактори, що впливали на ландшафтне та композиційно-планувальне вирішення, окреслено поняття “монастирський сад”, подано його класифікацію за різними ознаками, визначено функціональні, планувально-композиційні вирішення та розкрито філософсько-символічний зміст.
Ключові слова: монастирський сад, Галичина, ландшафтно-планувальний уклад, планувально-композиційний уклад, стиль.
Аннотация
Тарас В.Я. Формирование ландшафтной и планировочно–композиционной организации монастырских садов Галиции (Х – середина ХІХ ст.). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01. – Теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. Национальный университет “Львивська политэхника”. Львов, 2001.
В диссертации проанализированы новые архивные материалы, которые позволяют воспроизвести целостную картину развития монастырских садов с Х в. до середины XIX в. и доказать, что они – объекты ландшафтной архитектуры и занимают особое место в культурном наследии Украины. На основании анализа материалов по истории религии, философии, искусства и архитектуры установлено, что ландшафтно-планировочные схемы, стилевые и композиционные решения монастырских садов базировались на местных традициях, исторических прототипах и аналогах, зависели от философских мировоззрений эпохи, орденской принадлежности и места расположения монастыря.
В работе очерчено понятие “монастырский сад”, дана его классификация по функциональным и стилевым признакам, градостроительным и церковным уровням, конфессиональной принадлежности и ландшафтному размещению. На конкретных примерах раскрываются планировочно-композиционные решения монастырских садов средневековья, ренессанса и барокко.
Ключевые слова: монастырский сад, Галиция, ландшафтно-планировочная организация, композиционо-планировочная организация, стиль.
Summary
Taras V. Forming of landscape planning, design-compositional planning of monastery gardens in Galicia (from X – till middle of XIX centuries). – Manuscript.
Presentation of a thesis for candidate's of science degree by speciality 18.00.01. – Theory of architecture, restoration of architecture monuments. National University “Lvivs'ka Politechnika”, Lviv, 2001.
In dissertation there are analyzed a new archive materials, which face the entire situation of monastery garden development since prince's period till the middle of XIX century and to prove that they are an objects of garden and park art and occupy a fitting place in cultural heritage of Ukraine. Considering as basement the analysis of the reviewed materials of religion history, philosophy, art and architecture is established that landscape planning schemes, style and compositional design of monastery gardens, which were guided by local traditions, historical prototypes and analogues. They were depended on Weltanschauung epoch; order owned and places of monastery location.
The work describes the conception of monastery garden, its classification according to the style features, town-planning and church standards; order owned and landscapes location. Some concrete examples are describing planning and compositional decision of medieval, Renascence, baroque.
Key words: monastery garden, Galicia, landscape-planning design, compositional-planning design, style.
