НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УШАКОВ Сергій Володимирович

УДК 903.16

ЕТНІЧНА СИТУАЦІЯ В ПІВДЕННО-ЗАХІДНОМУ КРИМУ

НА МЕЖІ АНТИЧНОСТІ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(III - середина VІ ст. н. е.)

Історичні науки - 07.00.04 - археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ- 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті археології НАН України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, старший науковий співробітник ЗУБАР Віталій Михайлович, Інститут археології НАН України, відділ античної археології, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти : доктор історичних наук МАГОМЕДОВ Борис Вікторович, Інститут археології НАН України, відділ археології ранніх слов'ян, провідний науковий співробітник.

кандидат історичних наук, доцент ШИШКІН Руслан Германович, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, кафедра історії слов'янських народів, доцент.

Провідна установа - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства, Міністерство освіти та науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 22.10.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії Наук України за адресою: 04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Інституту археології НАН України.

Автореферат розісланий 21.09.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Петрашенко В. О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія Кримського півострова з найдавніших часів була тісно пов'язана з історією прилеглих територій Північного Причорномор'я, Балкан, Кавказу. Це була зона інтенсивної міграції та взаємодії численних племен і народів. В епоху Великого переселення народів внаслідок вторгнень германців, аланів та гунів тут корінним чином змінюється етнічна ситуація. На основі синтезу місцевого і прибулого населення починає формуватися нова етнічна спільність.

Події часів Великого переселення народів неодноразово розглядались в науковій літературі, однак, до цього часу не знайшли остаточного вирішення. За радянських часів на дослідження негативно впливала політична та ідеологічна кон'юнктура, часто зменшувалась або зовсім заперечувалась роль готів в цих подіях, велись активні пошуки ранніх слов'ян в Криму III-IV ст., в той же час перебільшувалась роль місцевого населення в етнічній історії півострова. Незважаючи на це, з кінця 60-х років поступово складається більш збалансований підхід до вирішення проблеми. Значно зросли об'єми польових досліджень, збільшилось число робіт, присвячених етнокультурній тематиці. Однак більшість з них мала публікаційний характер або розкривала лише окремі аспекти етнічних процесів; частина ж, навпаки, була загальним оглядом, де ці процеси розкрито в широких хронологічних і територіальних межах, без необхідної деталізації. Таким чином виникла об'єктивна необхідність в узагальненні матеріалу з точки зору його етнічної специфіки.

Багато проблем, серед яких - етнічний склад населення Криму з першої половини III ст. до епохи варварських вторгнень, роль та значення різних етнічних компонентів (найважливішими серед яких є алани та готи) у зміні етнічної ситуації на півострові залишаються дискусійними. Без вирішення цих та ряду інших питань неможливе розуміння етнічної історії Криму та прилеглих територій і висвітлення ходу історичного процесу в цілому на всій території південно-східної Європи.

Кожний з трьох основних регіонів півострова - Східний (боспорський), Степовий та Південно-Західний - мав характерні особливості етноісторичного розвитку. У Південно-Західному гірському та передгірському регіонах Криму сконцентрувалась основна маса населення півострова, там знайдено та досліджено численні археологічні пам'ятки, аналіз яких у порівнянні з даними писемних джерел дозволяє реконструювати різнобічні процеси етнокультурної історії, в тому числі динаміку етнічного складу населення та етнічну ситуацію в цілому. Таким чином, територіальні межі дослідження включають весь Південно-Західний Крим, а в широкому плані до нього можна віднести не лише гірську та передгірську частини, але й південний берег півострова. Необхідно зазначити, що у роботі досліджується тільки варварське місцеве та прийшле населення, пізньоантичний Херсонес (ранньовізантійський Херсон) залишається поза межами дослідження. Наголос робиться лише на етнокультурний вплив цього важливого центру цивілізації.

Хронологічні межі роботи (III - середина VI ст.) охоплюють завершальний етап античної історії, відносно мало вивчений перехідний період від античності до середньовіччя. Нижня хронологічна межа дослідження (рубіж II-III ст.) визначається необхідністю розглянути етнічний склад населення до початку подій Великого переселення народів, а верхня - тюркським набігом другої половини VI ст., який ознаменував важливі етнополітичні рухи на межі Європи та Азії і включенням цієї території до складу Візантії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в античному відділі Інституту археології НАН України в межах планової теми "Духовна й матеріальна культура Північного Причорномор'я античної епохи" (номер державної реєстрації 0.199 002113).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є реконструкція етнічної ситуації (як етапу етнічної історії) на території південно-західної частини Кримського півострова в хронологічних межах III - середини VI ст. При цьому головну увагу приділено етапам формування населення цього регіону з виявленням особливостей етнічних процесів. Згідно поставленій меті вирішуються такі завдання: історіографічний аналіз основної літератури, визначення принципів і методів дослідження, розгляд даних основних груп джерел (писемних, археологічних, антропологічних) із подальшим зіставленням результатів.

Об'єкт дослідження - етнічна історія в контактній зоні пізньоантичного, скіфо-сарматського і германського світів. Предмет дослідження - етнічна ситуація в конкретних, чітко визначених територіальних і хронологічних межах.

Методи дослідження. У роботі використано такі методи як логічний (етапи аналізу й синтезу), а також рух від загального до конкретного і від конкретного до загального. Застосовувалися системний та комплексний підхід до джерел при виявленні їх етнічної специфіки на першому етапі дослідження і зіставлення висновків на завершальному. У дослідженні використовуються також порівняльно-типологічний, картографічний аналізи археологічних джерел. Для зручності й коректності частину інформації представлено у вигляді таблиць, карт і схем.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації розвинено і реалізовано сучасний підхід до вивчення етнічно-культурної історії, який склався у вітчизняній науці останніми роками. Вперше було виділено і обґрунтовано чотири хронологічні етапи історіографії проблеми.

У роботі представлено нову модель етнічної ситуації за основними хронологічними етапами, в межах яких охарактеризована питома вага основних етнічних компонентів: пізніх скіфів, сармато-аланів, готів та гунів. Підкреслюється, що у добу античності починається генезис нової алано-готської спільності, яка стала основою для формування у ранньому середньовіччі кримської народності (кримські християни).

Практичне значення одержаних результатів. Висновки і матеріали дисертації можуть бути використані в узагальнюючих роботах з етнічної історії, у створенні нових музейних експозицій, а також при розробці підручників для середньої та вищої шкіл. Матеріали вже знайшли практичне застосування в курсі лекцій з історії Криму у Севастопольському державному технічному університеті.

Апробація результатів дисертації. Основні аспекти дослідження обговорювались на засіданнях античного відділу ІА НАН України, Кримської філії ІА НАН України, античного сектору ІІМК (м. Санкт-Петербург), на наукових нарадах у "Національному заповіднику Херсонес Таврійський". Положення роботи були викладені у доповідях та повідомленнях, зроблених автором на конференціях і семінарах у Сімферополі (1988, 1994), Запоріжжі (1989), Одесі (1989, 1994), Херсоні (1990), Ростові-на-Дону (1990), Геленджику (1992), Харкові (1997), Севастополі (1997).

Публікації. Основні результати дисертації викладено в 10 публікаціях, в тому числі: у 3 статтях фахових журналів, 7 - у матеріалах і тезах конференцій.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів та висновків (174 стор. тексту), списку використаної літератури (449 найменувань), списку скорочень, додатків (20 таблиць) та ілюстрацій (21 схема та карта). Загальний обсяг роботи – 277 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, мета роботи, хронологічні межі, визначається джерельна база, зазначається новизна і практичне значення дисертації.

Розділ 1. Історіографія і методи

Автором аналізується основна література, присвячена проблемі населення регіону рубежу античності та середньовіччя, починаючи з епохи пізнього середньовіччя і закінчуючи сучасністю. При цьому звертається увага на джерела інформації автора щодо населення, засоби і методи користування інформацією (переказ, аналіз, критика, зіставлення тощо). Усі роботи, що розглядаються в хронологічній послідовності, утворюють три основні групи: 1) роботи, побудовані головним чином на писемних джерелах; 2) такі, що базуються на археологічних даних; 3) результати досліджень антропологічних матеріалів. Історіографічна періодизація етнічної історії рубежу античності й середньовіччя виглядає в цілому так. Повідомлення середньовічних дипломатів і мандрівників XIII-XVI ст. (Вільгельм Рубрук, Йосафат Барбаро, Матвій Меховський) носять загалом компілятивний характер і є заплутаними і незрозумілими; стародавніх письменників ці автори знають досить погано. Вигідно вирізняється робота професора університету в Галле Тунманна. Практично на писемних джерелах та власних спостереженнях було створено описи Криму мандрівниками і вченими другої половини XVIII - середини XIX ст. (Петро-Симон Паллас, Олександр Муравйов-Апостол, Богуш-Сестренцевич, О. Демідов та ін.). До середини XIX ст. належать археологічні роботи Петра Кеппена і Дюбуа де Монпере. Статті та звіти з археології з'являються трохи пізніше, на рубежі XIX-ХХ ст.: Ж. де Бай, Е. Штерн, Ф. Браун, М. Рєпников, Ю. Кулаковський, Н. Печонкін). У науці затверджується думка про готську належність могильників Південно-Західного Криму, які з'явились тут під час переселення готських племен на схід впродовж III-VII ст. Писемні джерела про готів та гунів зібрано у праці О. Васильєва "Готи в Криму" (1921, 1927). Ці наукові традиції існували до початку 30-х років ХХ ст.

У вітчизняній науці, на відміну від зарубіжної, переважала автохтонна теорія (В. І. Равдонікас, В. В. Кропоткін). Право на міграції залишалось, у кращому разі, за слов'янами (Є. В. Веймарн). Така ситуація в науці була відбиттям, у першу чергу, політичної ситуації в державі, яка характеризувалася шпигуноманією та боротьбою з космополітизмом. Основним джерелом дослідження стала археологія. Поступовий відхід від сталих уявлень почався приблизно з середини 60-х років ХХ ст. Результатом стало повернення на новому рівні до ідеї про гото-аланську належність основних пам'яток Південно-Західного Криму, визнання ролі готів, аланів та гунів у зміні етнополітичної ситуації, переважання комплексного підходу до проблем із використанням усіх доступних джерел. Склалася в основних рисах концепція етнічної історії регіону, яка знайшла своє відображення в працях А. Якобсона, Є. В. Веймарна, А. К. Амброза, І. С. Піоро, О. І. Айбабіна, В. Л. Мица, В. А. Сидоренка та інших науковців. З появою численних робіт, переважно публікаційного характеру, що вводили до наукового обігу матеріали археологічних досліджень останніх років, виникла необхідність їхнього узагальнення, зокрема з точки зору їх етнічної специфіки, а також верифікації сучасних уявлень про етнічну історію регіону.

У наступному підрозділі "Методи дослідження проблеми етнічної історії" розглянуто загальні методичні проблеми етнічних досліджень. Це пов'язано як з вибором пошукових напрямів дисертаційної роботи в цілому, так і конкретних засобів ("механізмів") відбору та вивчення матеріалів. Розгляд цих робіт проведено за чотирма основними напрямами: 1) проблема етносу у вітчизняній етнографії (етнології); 2) мова - одне з найважливіших етнічних визначень; 3) етнічна (етнокультурна) інтерпретація (атрибуція) матеріалу; 4) можливості історичної антропології щодо розгляду конкретної етнічної ситуації.

За підсумками цих двох підрозділів ("історіографічного" і "методологічного") визначено основні методи і принципи дисертаційного дослідження:

1) Мета дослідження - реконструкція етнічної ситуації як узагальнення зібраного емпіричного матеріалу, як створення так званої імітативної моделі (Черносвитов, 1991).

2) Етнокультурна ситуація - динамічна система взаємодіючих етносів різного походження і характеру: пізньоантичне населення (греки, римляни) і варвари, автохтонне (пізні скіфи, тавро-скіфи і сармати) та прийшле (алани і германці) населення, осідлі й кочові племена.

3) Комплексний підхід до джерел. Основна їх тріада - писемні, археологічні та антропологічні. На першому етапі роботи - необхідний підбір і аналіз даних, на завершальному - синтез (зіставлення) отриманих результатів.

4) При розгляді писемних джерел особлива увага приділялась визначенню етнічної структури варварських союзів, часу та шляхам їх проникнення до Південно-Західного Криму.

5) При аналізі археологічних матеріалів уважно вивчались досить показні, етнічно вагомі ознаки (етнізуючі фактори або етнодиференційовані властивості культури): поховальні споруди, обряд та інвентар (перш за все ліпна кераміка). Дані археології розглядаються за півсторічними "археологічними зрізами" відповідно сучасним системам датування, що склалися у вітчизняній науці. Цього цілком вистачає, щоб простежити основні тенденції зміни етнічної ситуації.

6) Після відповідного відбору використано дані палеоантропології.

7) Зазначені вище групи матеріалу для зручності зіставлення подано у вигляді текстових та графічних таблиць, а також карт та схем.

8) Виклад висновків, які й становлять реконструкцію етнічної ситуації, зроблено після зіставлення даних джерел; при цьому приділено увагу і характеристиці етнічних процесів.

Розділ 2. Джерела з етнічної історії

Розділ присвячено систематизації та класифікації основних джерел з етнічної історії. У трьох підрозділах, згідно викладеній вище схемі, розглядаються їх основні групи. При цьому огляд писемних джерел представлено у вигляді короткого зведення уявлень сучасників і авторів, які описували ще не забуті події історії. Це відомості Йордана, Зосима, Фiлосторгія, Поллієна, Амміана Марцелліна, Псевдо-Арріана, Прокопія Кесарійського. У результаті зіставлень даних джерел і аналізу дослідницької літератури (В. Г. Васильєвський, А. М. Ремінников, В. П. Буданова, В. В. Лавров та ін.) автор дійшов висновку, що заселення германцями Гірського Криму і південного узбережжя півострова не можна відносити до середини III ст. Скоріше за все вони з'явились тут пізніше - наприкінці III - в першій половині IV ст., коли почалося масове переселення на землі імперії готів та інших варварів (аланів), частина з яких стає союзниками-федератами.

У контексті повідомлень Прокопія про "державу "Дорі" і довгі стіни" розглядаються дані про гунів у Криму - перш за все - з точки зору впливу гунських пересунень на ситуацію в південно-західній частині півострова. У цьому ряді є важливі свідоцтва про те, що варвари із племен "гунів займали простір від Херсона до Боспор", а також свідоцтва Йордана про життя гунського племені альциагирiв поблизу Херсона. Хоча частина населення називалась по-старому скіфами і таврами, це не відбилось на їх етнічному складі, будучи не більш як данню традиції (Пioро, 1990).

Наступний підрозділ присвячено аналізу археологічних матеріалів з могильників, датованих серединою III-IV ст. Можна говорити про три основні територіальні групи цих пам'яток: 1) ближня і дальня округа Херсонеса-Херсона (Бельбек I, Сахарна Голівка, Інкерман, Радгосп 10, Кілен-балка); 2) гiрський та пeредгiрський Крим (Нейзац, Озерне III, Червоній Мак, Скалисте); 3) Південний Берег Криму (Харакс, Чатирдаг та ін.).

Коротко розглядаються їхня топографія та хронологія. Детально вивчаються поховальні споруди, речовий інвентар та поховальний обряд в цілому. Після розгляду основних типів поховальних споруд, особливу увагу приділено найзначнішим - склепам. По співвідношенню розмірів дромосу й поховальної камери та конфігурації останньої всі склепи поділено на три основні типи з варіантами та підваріантами. Складена класифікація склепів визначена їх взаємострічаємістю. Проаналізовано також інші типи поховальних споруд, в тому числі пов'язані вже не з аланським (склепи, підбої), а з германським (трупоспалення) етносом.

Як правило, основою для класифікації поховання є спосіб розміщення праху небіжчика - в урнах або без них. Як нам здається, одним з критеріїв може стати й влаштування поховальної споруди. У результаті зіставлення цих двох систем класифікації найбільш логічним виглядає виділення типів кремації за характером поховальних споруд, а варіантнів - за способом вміщення праху в могилу. Ця схема добре ілюструється й графічно.

Таким чином видiляються VII типів трупоспалень з варіантами та підваріантами, які виявляють найбільшу, хоч і не повну, подібність до поховань переважно германських культур (вельбарської, пшеворської, черняхівської). До речі, спостереження М. Казанського про їх схожість з норвезькими похованнями з кремацією знаходить підтвердження в писемних джерелах (Лавров, 1997).

У дисертаційному дослідженні розглядається також керамічний комплекс могильників. В результаті аналізу видiлено чотири типи ліпного посуду: 1)миски, 2)горщики, 3)глечики (три групи); 4)"вази". Відкриті посудини - миски мають певну морфологічну подібність до знахідок з території на схід (Боспор, Північній Кавказ) або (меншою мірою) на північний захід від нашого регіону. Горщики представлені поодинокими знахідками, що, однак, дозволяє передбачити, що деякі з них, як наприклад великі посудини з наліпними ручками (з могильників на Чорній річці і поблизу м. Сахарна Голівка "Радгосп-10") пов'язані з гето-дакійським колом старожитностей. З'являються вони в Криму не пізніше першої половини IV ст. із західною хвилею переселенців. Кухлі та глечики - знахідки, які частіше зустрічаються в похованнях; вони аналогічні подібним посудинам сармато-аланів і з'являються в Криму досить рано, не пізніше кінця III - початку IV ст. Лише в поодиноких знахідках виявляється схожість з посудинами дакійського світу. Ще точніше можна говорити про сармато-аланський етнос, розглядаючи невеличкі глечики з ручками у вигляді тварин або з шишечками, що їх імітують. На основі цих знахідок можна зробити висновок, що аланам належали могильники Нейзац, Озерне III, Червоній Мак, Скелясте. Мабуть алани входили і до складу населення, яке залишило могильник на Ай-Тодорі (Харакс). Дво- і триручні ліпні вази значною мірою пов'язані з носіями черняхівської та вельбарської культур, причому перша з них, без сумніву, була поліетнічною - в її формуванні брали участь сармато-алани. Ці висновки підтверджуються знахідками ліпної кераміки з поховань, досліджених останніми роками О. І. Айбабіним, І. А. Храпуновим і В. О. Власовим.

Крім кераміки в роботі розглядаються інші категорії знахідок з поховань, у тому числі - металеві фібули та пряжки. Деякі фібули є характерними для черняхівської культури; двопластинчасті та пальчасті генетично пов'язані з Подунав'ям. Варвари, переважно германці Північного Причорномор'я, носили характерні поясні пряжки.

Особливу увагу приділено характеристиці поховальних обрядів, які є однією з головних етнодіагностуючих ознак: характерні риси і особливості поховальних споруд, набір і місце розташування поховального інвентаря, спосіб розміщення останків небіжчика в могилі, підсипка крейди, вугілля, піску, наявність залишків супроводжуючої їжі. Багато рис поховального обряду дозволяють говорити про сармато-аланську належність більшості поховань Нейзацького, Озерненського, Інкерманського, Чорноріченського, Скелястенського могильників. Найбільшого поширення ці риси поховального обряду (у тому числі наявність супроводжуючої їжі) набувають у IV ст., мінімального - у V ст. Ці спостереження, звичайно, зроблено лише за датованими комплексами. В цілому, порівняння звичаїв поховання з аналогічними в археологічних культурах Середньої та Північної Європи дозволяють говорити про їх генетичну спорідненість.

Третій підрозділ присвячено дослідженню палеоантропологічних даних. Через ряд причин, в тому числі й загальнотеоретичні особливості, вони поки що не стали повноправним джерелом для етногенетичної реконструкції. У роботі вдалося використати матеріали лише з п'яти опублікованих могильників: Чорноріченського, Інкерманського, Сахарної Голівки, Променистого, Скелястого. В узагальненому вигляді результати аналізу свідчать про те, що більшість антропологів (К. Ф. Соколова, Г. П. Зіневич, М. М. Герасимова) виділяють антропологічні типи в основному за двома ознаками - черепним покажчиком та шириною обличчя, а також за масивністю (грацильністю) черепа. Всього в Криму простежується чотири антропологічні типи: 1) мезодоліхокранний (доліхокранний) масивний широколиций; 2) мезодоліхокранний грацильний низьколиций (понтійський); 3) брахікранний широколиций (сармато-аланський); 4) брахікранний вузьколиций. Усі ознаки європеоїдні, іноді (в середньовіччі) з невеликою домішкою монголоїдних рис. Картографування ознак показує, що населення з брахіокранними широкими рисами концентрувалось переважно в гірському Південно-Західному Криму. Люди з мезодоліхокранними грацильними вузьколицими черепами селились у районах Сахарної Голівки та Східного Криму. У могильниках на Чорній річці, в Інкермані і Променистому ховали людей з мезодоліхокранними (доліхокранними) масивними широколицими черепами. Таким чином, носії "сармато-аланських" рис концентрувались, в основному, в глибинному Гірському Криму, на північний захід від них розміщались носії "понтійських" рис, а ще далі, до Північного Заходу - люди зі "скіфським" антропологічним обличчям. При цьому спостерігається змішаність населення та антропологічна неоднорідність.

Розділ 3. Реконструкція етнічної ситуації

Перший підрозділ присвячено аналізу етнічного складу населення Південно-Західного Криму напередодні готських війн (перша половина III ст.). Тут розпочинаються основні етнодиференцюючі риси: пізньоскіфські, сармато-аланські та грецькі, що спостерігалися в похованнях того часу. Дані дозволяють стверджувати, що це населення етнічно не можна назвати суто скіфським, оскільки помітна сарматизація, яка збільшується на окраїнах пізньоскіфського ареалу, а також серед рядового населення. Посилене значним впливом матеріальних елементів пізньоантичної культури, це призводило до розмиття скіфського етносу. Водночас з повільним розселенням сарматів, їх окремі племінні групи компактно заселяли скіфську територію.

Сарматські переселенці, як можна судити за домінуванням скіфського антропологічного типу, в цілому складали меншу частину скіфського населення. Стара скіфська (пізньоскіфська) етнічна система була зламана внаслідок сарматської міграції та різкої зміни політичної ситуації - перемоги Боспору і встановлення контролю Риму над значною частиною території в Південно-Західному Криму.

Це був не стільки етноеволюційний процес згасання пізньоскіфського етносу, скільки етнотрансформаційна подія. Скіфи, частина яких вже була еллінізована, не були знищені, але зменшились як антропологічний та, якоюсь мірою, етнічний субстрат. Однак процес асиміляції скіфів сарматами, хоч і поглиблювався, але до початку нової хвилі вторгнення варварів (близько середини III ст. ) ще не був завершений.

На основі зіставлення археологічних та антропологічних даних з писемними джерелами вдалося зробити хронологічні зрізи товщиною в півстоліття, що дозволило говорити про приток нового населення з другої половини III ст. (окремі могили некрополів Бельбек I, Нейзац, Чорноріччя, Дружне, Суворово). Характер поховальних споруд, а також окремих елементів поховального обряду, набір інвентаря безпомилково вказує на їх належність до сармато-алан. В цей же час з'являються поховання в районі Озерного, Червоного Маку, Тінистого та Кілен-балці.

Дещо пізніше почалося заселення Південного Криму (Харакс, Чатир-Даг) носіями старожитностей центрально-європейського типу. Це, мабуть, були герули та готи, які опинились, за Йорданом, на Понтійському морі, в Скіфії. В першій половині IV ст. ситуація не змінюється. До цього часу відносяться поховання з трупоспаленням поблизу Чатир-Дагу, в долинах річок Бельбек та Чорної. Сармато-алани затримались в долині Чорноріччя та в передгір'ях, поблизу сучасних сіл Озерне, Дружне, Нейзац. У літературі висловлювались думки щодо розселення тут херсонеситами після переможної війни з Боспором частини полонених, до складу яких могло "належати військо Меотіди" (Юрочкин, 1997). Однак відомості з самого джерела, де говоритися, що Фарнак, "опинившись переможцем у битві… розпустив військо Меотіди, а людей з Боспору забрав як полонених, віднявши їхню землю" (Константин Багрянородный, 1991) ставили їх під сумнів. Археологічні дані дозволяють зробити висновок, що в той час в Південно-Західному Криму їх було значно більше, ніж германців.

Найчисленнішим було сармато-аланське населення. У другій половині IV ст. воно, як і раніше, трималось старих територій, наближаючись до Херсонесу, Сахарної Голівки, Кілен-балки. Не виключено, що відносна нечисленність германського (готського) етносу пояснюється тим, що більшість готів пішла на захід. Таким чином, етнічна ситуація змінюється з початком наступного століття. Чисельність населення помітно скорочується, припиняє існування більшість сармато-аланських могильників.

Відносно нечисленні алани мешкають у долині річки Чорної, селяться на землях сучасних сіл Скелясте та Лучисте, на Хараксі та Чатир-Дазі. Германці продовжують ховати померлих за обрядом трупоспалення. Чим можна пояснити такі зміни? Очевидно, вони обумовлені зовнішніми причинами - вторгненням гунів у причорноморські степи, підкоренням або знищенням частини аланів та підкоренням залишків готів. Хоч ці події й відносяться до більш раннього часу, етнодемографічно вони могли відбитись дещо пізніше, ніби із "запізненням" на одне покоління. У цих війнах з гунами могли брати участь і кримські алани, частина яких загинула, інша, підкорена, мала піти з гунами в Паннонію. Їх місце в Криму, мабуть, і могли зайняти нові переселенці - алани з Північного Кавказу (Айбабін, Хайредінова, 1998). Германці (готи?) сконцентрувались на Південному березі. Про тимчасове перебування гунів у Кримських степах свідчать знахідки предметів поліхромного стилю, які відсутні у Південно-Західному Криму, тобто якась частина гунів дійшла до моря - до Донузлаву та Усть-Альми. Там знайдено окремі гунські поховання, а на Гераклейському півострові - залишки кам'яних основ від юрт.

Мабуть, у період найбільшої активності гунів (кінець IV - середина V ст.) імперія продовжила в Криму практику укладання договорів з варварами, що осіли біля її кордонів, та прийняття їх на службу як федератів.

Археологічні пам'ятки першої половини VI ст. є невиразними і нечисленними, відомі лише окремі поховальні споруди в Інкерманській долині, в Скелястенському та Лучистенському могильниках. Частина готів, мабуть, пішла з гунами на схід. Відсутність трупоспалень якоюсь мірою можна пояснити асиміляцією частини готів аланами, а, можливо, і впливом християнської обрядності. Однак повному переважанню аланів (за даними археології) суперечить повідомлення Прокопія про державу Дорі, яка була заселена готами. Аналізу цього повідомлення, яке хронологічно відноситься до середини VI ст., присвячено окремий підрозділ роботи, де ще раз розглянуто аргументацію варіантів локалізації Дорі, зокрема на південному березі Криму, яка знайшла відтворення у концентрованому вигляді в статті О. І. Домбровського та Е. І. Соломоник (1968). Необхідно визнати, що критика А. Л. Якобсона та Л. В. Фірсова подібного розташування Дорі є повністю аргументованою. З цим погоджуються І. С. Піоро та С. І. Іванова, і це підтверджує відкриття В. А. Сидоренком оборонних споруд під Мангупом. Водночас В. А. Сидоренко вважає, що Доров був у Інкермані, а Дорі - в Інкерманській (Чорноріченській) долині. Пригадуючи аргументи Тунманна, з цим важко погодитися. Найбільш вірогідним, як здається, є локалізація Дорі в гірському Південно-Західному Криму. У зв'язку з цим, ще раз підтверджується теза про те, що етнічне середовище в VI ст. складалося тут як результат взаємодії двох основних етносів, традиційно названих аланами та готами при вірогідній чисельній перевазі першого; з боку степу відчувався і тиск гунів.

Палеоантропологічні дані дозволяють говорити також про скіфські (антропологічний субстрат) і сармато-аланські (антропологічний суперстрат) риси населення. Належність північно-германської антропологічної домішки є проблематичною. Джерела дозволяють стверджувати синкретичність матеріальної культури населення, яка археологічно відбилась у поховальному обряді та речовому інвентарі.

Можна зробити висновок, що модус автохтонного розвитку змінився ще у III ст. н. е. модусом міграції; це можна пояснити не стільки чисельною перевагою прибульців над місцевим населенням ("пізні скіфи"), скільки перевагою організаційною та військовою. Етноеволюційний шлях розвитку змінився етнотрансформаційним. Процес етнічного об'єднання проходив як у формі асиміляції місцевого населення чужинцями (готами та аланами), так і у формі міжетнічної консолідації в один субетнос (етнографічну групу). Між іншим, завершився він (далеко не повністю) значно пізніше. Нівелюючу роль у цих процесах відігравав вплив пізньоантичної (пізньоримської провінціальної), а потім і ранньовізантійської (християнської) культур, вплив єдиного ландшафту, загальної території та загальної історичної долі в зоні контакту скіфо-сарматського, греко-римського та германського світів.

Висновки

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що найпродуктивнішим виявився системний комплексний підхід до проблеми. Це стало зрозумілим ще під час аналізу історіографії проблеми і розгляду методологічних та методичних підходів, які склалися у сучасній науці (етнології, археології, етнічній антропології тощо). Синтез даних джерел - писемних, археологічних, палеоантропологічних - дозволяє реконструювати етнічну систему, що ввібрала різні за характером і походженням етноси (пізніх скіфів, сарматів, аланів, германців), як таку, що змінюється.

Основні етапи етнічної історії регіону в хронологічних межах ІІІ - середини VI ст. можна охарактеризувати так. 1. У першій половині ІІІ ст. йде процес формування нової скіфо-сарматської спільноти при переважанні сарматів. 2. Кардинальні зміни етнічної ситуації відбулися у середині ІІІ - наприкінці IV ст. в результаті вторгнень варварських союзів сармато-аланів та германців, які заселили південно-західну частину півострова. 3. Пізніше, наприкінці IV - в першій половині V ст., кількість населення тут зменшується, вірогідно, в результаті гунської навали. 4. Відносна стабілізація наступила у другій половині V - першій половині VI ст. Готи (та інші германські племена) оселилися переважно в Гірському Криму та на південному березі; у передгір'ях затвердились чисельно переважаючі алани, у степовому Криму - кочовики-гуни, окремі групи яких затримались в південно-західній частині півострова. До цього ж часу відноситься і генезис нової алано-готської спільноти, основні риси якої сформувалися дещо пізніше, у ранньому середньовіччі.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

1. Пізньоантичний та ранньовізантійський впливи на культуру населення Південно-Західного Криму // Археологія.- 1993.- №1.- С. 126-129.

2. О лепной керамике из могильников Юго-Западного Крыма второй половины III – первой половины VI вв. как источнике по этнической истории региона (к постановке проблемы) // ХСб. – 1998. – Вып. IX. – С. 146-158.

3. Об основных типах погребальных сооружений в Юго-Западном Крыму второй половины III – первой половины VI вв. // ХСб.- 1999.– Вып. X.- С. 232-241.

4. Отечественная историография о населении Юго-Западного Крыма в период Великого переселения народов // Тезисы докладов Крымской научной конференции "Проблемы античной культуры". III часть.– Симферополь, 1988.– С. 310, 311.

5. К вопросу об этническом составе населения Поздней Скифии во II-IV вв. // Тезисы докладов Всесоюзной конференции, посвященной 90-летию со дня рождения профессора Б. Н. Гракова.– Запорожье, 1989. – С. 152, 153.

6. Юго-Западный Крым на рубеже эпох (вторая половина III – первая половина VI вв.) // Международные отношения в бассейне Черного моря в Древности и Средние века // Тезисы докладов V областного семинара. – Старочеркасская – Ростов-на-Дону, 1990.– С. 29, 30.

7. К вопросу об этническом составе населения позднейшей Скифии в Крыму (II–IV вв.) // Древнее Причерноморье (материалы I Всесоюзных чтений памяти профессора П. О. Карышковского).– Одесса, 1990.– С. 160-167.

8. К вопросу о населении Инкерманской долины в III – VI вв. // Проблемы археологии Северного Причерноморья (к 100-летию Херсонского музея древностей). Тезисы докладов юбилейной конференции. Часть II.– Херсон, 1990.– С. 47- 48.

9. К вопросу о положеннии страны Дори // Древнее Причерноморье (II чтения памяти профессора П. О. Карышковского). Тезисы докладов юбилейной конференции.– Одесса, 1991.– С. 102, 103.

10. К вопросу о херсонесской краснолаковой керамике // Херсонес в античном мире. Тезисы докладов международной конференции.– Севастополь, 1997.– С. 120-122.

АНОТАЦІЇ*******************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************r Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04.- археологія. Інститут археології НАН України. Київ, 2001.

Дисертація присвячена проблемам етнічної історії на межі античності та середньовіччя (на прикладі етнічної ситуації в Південно-Західному Криму III - середини VI ст.). У роботі проаналізовано історіографію питання, розглянуто основні групи джерел (писемних, археологічних, антропологічних), перш за все етнічно важливих, серед яких - поховальні споруди, обряд та ліпна кераміка. На основі їх дослідження створено модель етнічної ситуації в регіоні у вищезазначених хронологічних межах. Наголошується, що в першій половині III ст. вже не існувало монолітної єдності пізньоскіфського етносу, роз'єднаного політично та розмитого вторгненнями сармат. Хвилі чужинців (сармато-аланів та германців), які йшли двома основними потоками, близько середини III ст. оселилися на південно-західній частині півострова. У зв'язку з гунськими вторгненнями (кінець IV - перша половина V ст.) населення рідшає. Починая с другої половині V ст. до середини VI ст. у Південно-Західному Криму мешкають окремі групи гунів, у північно-східному регіоні - в основному алани, в глибині гірської частини півострова - готи. До цього часу відноситься початок формування алано-готьскої синкретичної культури й алано-готьскої етносоціальної спільноти, яка в основних своїх рисах склалася у ранньому середньовіччі.

Ключові слова: етнічна ситуація, пізні скіфи, сармато-алани, готи, гуни, поховальні споруди, ліпна кераміка, поховальний обряд.

Ушаков С. В. Этническая ситуация в Юго-Западном Крыму на рубеже античности и средневековья (III — середина VІ вв.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 - археология. Институт археологии НАН Украины. Киев, 2001.

Диссертация посвящена проблемам этнической истории рубежа античности и средневековья (на примере этнической ситуации в Юго-Западном Крыму III- середины VI вв.). В работе проанализирована историография вопроса, рассмотрены основные группы источников (письменных, археологических, антропологических), прежде всего этнически значимых, среди которых погребальные сооружения, обряд и лепная керамика.

На основе их изучения построена модель этнической ситуации в регионе в указанных хронологических рамках. Подчеркивается, что в первой половине III в. уже не существовало монолитного единства позднескифского этноса, раздробленого политически и размытого вторжениями сарматов.

Волны пришельцев (сармато-алан и германцев), которые шли двумя основными потоками, около середины III в. заняли юго-западную часть полуострова. В связи с гуннскими нашествиями (конец IV – первая половина V вв.) население редеет. Со второй половины V – до средины VI вв. в Юго-Западном Крыму живут отдельные группы гуннов. В предгорьях – в основном аланы, в глубине горной части полуострова – готы. К этому времени относится начало формирования алано-готской синкретической культуры, и алано-готской этносоциальной общности, котораяс в основных своих чертах сложилась уже в раннем средневековье.

Ключевые слова: этническая ситуация, поздние скифы, сармато-аланы, готы, гунны, погребальные сооружения, погребальный обряд, лепная керамика.

Ushakov S.V. Ethnical Situation in the South-Western Crimea on the transition from antiquity to Middle Ages (III mid VІ cent. CE). - Manuscript.

Dissertation for the degree of Cand. Sc. (History). Speciality 07.00.04- аrchaeology. Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences. Kyiv, 2001.

The present dissertation tells items of ethnical history for the transitional period from antiquity to Middle Ages using the local situation at the South-Western Crimea as а base to illustrate the process. The study combinates ethnological, archaeological and historic approaches as well as other modern methods which could help to light the ethnical structure and dinamics of ancient population within noted region.

The dissertation is based on а wide circle of written sources. It takes into account as well the most important part of up-to-date scientific publications devoted to the theme.

The proposed text presents different groups of historical sources (works of ancient writers, results of excavations and anthropological data) by а synthetic way that is way to analyze the problem.

The main attention is paid to the most characteristic features from the number of ethnical indicator. There are: funeral constructions (vaults, tombs etc.), funeral rite (cremation or inhumation, pose of the corpse etc.), funeral goods (first of all, handmade vessels).

Basing on archaeological evidence the author divides all vaults used within the region in three main types. Such way permits to define the structure of ancient cemeteries according to this new typology of vaults. Besides that it is possible to define seven types of tombs containing cremations. Although features of а funeral construction let to describe each type of а tomb, it is necessary to use some additional criteria to describe existed variants according to the rite of а burial. Vaults were characteristic for Sarmatians and Alans but inhumation was а future of Germanic burial.

Study of funeral goods (handmade vessels, clay vessels first of all) permits to say about the predominant Sarmatic ethnos. Serving bowls, pots, jugs, and so-called 'vases' could relate to Heto-Dacians, Chernyahovskaya, and Velbarskaya archaeological cultures.

Other categories of funeral goods mentioned in the dissertation are fibulae and claspes. Very important definitive features of Sarmatian burials are: а pose of corpse, use of wooden coffins, special fills in а tomb.

The general review of anthropological data coming from the five large ancient cemeteries permits to name four main anthropological types in the region and put them on the map to illustrate some areals of their distribution in the late Roman - early Byzantine Crimea.

All above-listed groups of sources become the base to construct а model of ethnical processes for the region during the noted transitional period. The ethnic history of that space of time in the Crimea could be divided into four main etaps.

1. The first half of the IIIrd cent. C.E. Late Scythian prevalence in the local population was finally falled by activity of Sarmatian immigrants. 2. The second half of the IIIrd cent. to the late IVth cent.C.E. Mass invasion of Sarmatians, Alans and Germans with their settling in the South-Western Crimea. There were at