Львівський національний університет імені Івана Франка

ВОВЧАК Андрій Степанович

УДК 398 (=161.2) (430) “18/19“

УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА

У НІМЕЦЬКОМОВНИХ ДЖЕРЕЛАХ

КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

10.01.07 – фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української фольклористики

імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – |

кандидат філологічних наук, доцент

ЧОРНОПИСКИЙ Михайло Гнатович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, доцент кафедри української фольклористики

Офіційні опоненти: | академік НАН України,

доктор філологічних наук, професор

МУШИНКА Микола Іванович,

Пряшівський університет (Словаччина), професор

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

СОКІЛ Василь Васильович,

Інститут народознавства НАН України,

старший науковий співробітник відділу

фольклористики

Провідна установа – | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України,

відділ фольклористики, м. Київ

Захист відбудеться 23 березня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001 м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 22 лютого 2001 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент В.М.Івашків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Західні регіони України (Га-ли-чина, Буковина, Закарпаття) з кінця ХVІІІ до початку ХХ ст. перебували під окупацією Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії. З огляду на та-кі обставини національно-культурне життя українців цих регіонів у той час безпосередньо контактувало з суспільно-культурним життям метрополії, а українські народознавчі зацікавлення, видання, досліджен-ня (фольклорис-тич-ні, етнографічні, етнологічні) часто резонували у німецькомовному світі – у працях австрійських і німецьких учених, у періодичних фа-хо-вих виданнях, у листуванні, що зберігається в архівах, та в інших рукописних матеріалах народознавців. Цим шляхом україн-ська народознавча наука не тільки з підавстрійської займанщини, а й з під-російської мала вихід на тогочасні європейські наукові осередки, центри, інституції і через контакт з ними отримувала інформацію про зміст досліджень та модерну наукову методологію захід-но-європейського народознавства.

До розпаду Австро-Угорської монархії українсько-австрійські та україн--сько-німецькі народознавчі контакти були досить часті і безпо-се-ред-ні, ук-ра--їнські фольклористи та етнографи систематично робили огляди німе-цько-мовних видань з україн-ськими матеріалами (І.Франко, З.Кузеля, В.Гна-тюк, М.Кордуба та ін.), але в умовах радянського часу, з москво-цент-рич-ним переорієнтуванням фольклористики та ідеологічним неприйняттям "буржуазного заходу", ця співпраця і контакти були пов-ністю забуті. Наслідком цього в історії розвитку української фолькло-рис-тики кінця ХІХ – початку ХХ ст. – її своєрідного "золотого віку" – досі залишається суттєва прогалина, оскільки саме цей період у європейській науці знаме-нує новий етап осяг-не-н-ня модерної наукової методології етнокуль-ту-ри, інтенсивної консолідації українознавців на засадах національної ідеї. В результаті цього могутній і багатий фольк-лор поневоленої України, праці корифеїв української фольклористики, як бачимо з нарису Дж.Ко-ккья-ра "История фольклористики в Европе" (Москва, 1960), цілком випали з європейського народознавства. Тіль-ки тепер, у незалежній Україні, відкрилась мож-ли-вість для об’єктив-ного і ґрунтовного вивчення німецько-мов-них народознавчих фондів того періоду в архівах України, Австрії та Німеччини. Дане дисертаційне до-слі-дження є першим кроком аналітич-но-го осягнення багатого і розмаї-то-го дже-рель-ного матеріалу до історії розвитку української фольклорис-тики в європейському контексті.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди-сер--та-ційна тема "Українська фольклористика у німецько-мов-них джере-лах кін-ця ХІХ – початку ХХ ст." є складовою комп-лекс-ного дослі-дження "Ак-ту-аль-ні проблеми теорії фольклору та історії української фолькло-рис-тики" ка-фед-ри української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського на-ціо-наль-ного університету імені Івана Франка та її навчаль-них про-грам. Тема дисертації схвалена Вченою радою Львів-ського націо-нального уні-вер-ситету імені Івана Франка та погоджена з Науково-координаційною радою НАН України в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського.

Мета роботи – ввести в науковий обіг нові та маловідомі факти і джерела, не-обхідні для сучасної реконструкції європей-ського історич-ного контексту розвитку української фолькло-рис-тики, що свого часу засвідчили рівень ознайомлення європей-сь-кої наукової громадськості з українською етнокульту-рою через посередництво німецькомовних народознавчих видань.

Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є австрійські, німецькі та німецько-мов-ні пе-ріо--дич-ні і неперіодичні європейські фахові на-ро-дознав-чі видання кінця ХІХ – початку ХХ ст., що публікували мате-ріа-ли про український фольклор та його дослідження, а також архівні рукописні джерела, які були необхідні для з’ясу-ва-ння окремих проблем історії розвитку української фольклорис-тики даного періоду.

Предметом дослідження є публікації творів українського фольк-лору, фольклористичні студії, статті, відгуки, рецензії, біб-ліографічні огляди та інші види рецепцій української фольк-лористики, друковані на сто-рін-ках австрійських, німецьких та німецько-мовних періодичних і неперіо-дичних європейських фа-хових на-ро-дознав-чих видань кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Методи дослідження: систематизація, якісний аналіз публікованого матеріалу, виявлення зв’язків і детермінованості досліджуваних явищ у фольклористичному, етнологічному та культурологічному контексті європейського народознавства хронологічно окрес-ле-ного періоду.

Джерельною базою роботи є фахові народознавчі видання кінця ХІХ – початку ХХ ст.: "Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde" (Орган Берлін-ського на-ро-до--знавчого товарист-ва, Берлін), "Zeitschrift fur цsterreichische Volks-(?рган Австрій-сько-го народознавчого товариства, Ві-день–Прага), "Arfur slavische Philolo(Славістичний часопис за редак-цією В.Яґі-ча, Берлін), "Am Ur-Quell. Monatschrift fur Volkskunde" (Ор-ган товариства шанувальників німецької традиційної культури, Гамбурґ), "Anthropo-teia. Jahrbucher fьr FolkloErund Forschunzur Entwickder geschlechtMo(Етноло-гіч-ний часопис за редак-цією Ф.Краус-са, Ляйпціґ), "Mitder AnthroGesellschaft in Wien" (Орган Віден-сь-ко-го антропологічного то-ва-ри-ства, Відень), "GloIlluZeitschrift fur Lдnund Vцl-(?тнологічний часо-пис К.Андрее, Брауншвайґ); німецько-мов-ні славістич-ні часо-пи-си пер-шої половини та середини ХІХ ст.: "Ost und West. Blдtter fьr Kunst, Liund geselliges Leben" (?рага), "Jahrbufьr slawische Literatur, Kunst und Wissen(?лавістичний часопис за редакцією Я.П.Йор-да-на, Ляйп-ціґ), "Slavische Biboder Beizur slavischen Philologie und Gehich(Славістичний науковий збірник за редак-цією Ф.Мік-ло-шича, Відень), "Jahrbucher fьr slaLiteraKunst und Wissen(?лавістичний часопис за редакцією Я.А.Смолєра, Бу-ди-шин); фонди рукопис-но-го відділу Львів-сь-кої наукової бібліотеки ім. В.Стефаника (інші опра-цьо-вані джерела подані у бібліогра-фіч-ному до-дат-ку до дисертації).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше комплексне монографічне історико-фольклористичне дослідження процесу рецепції ук-ра-їн-ського фольклору та фольклористики у німецькомовних джерелах кінця ХІХ – початку ХХ ст., яке вводить у науковий обіг значний обсяг мало або цілком невивченого матеріалу до історії розвитку контактів української та європейської фолькло-рис-тики, систематизує великий чужомовний історіогра-фіч-ний та бібліографічний фактаж.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослі-джен-ня виповнюють і збагачують навчальний курс з дисципліни "Історія україн-ської фольклористики" профільних кафедр вищих навчальних за-кла-дів, необхідні викладачам, магіст-ран-там і студен-там для спецкурсів та спецсемінарів зі спеціальності "фольклористика", а також для написання відповідних на-вчаль-них підручників і посібників. Вони розширю-ють науковий кругозір фолькло-ристів, ет-но-логів, можуть служити підґрун-тям для організації конференцій, симпозіумів, присвя-че-них вивченню між-на-родних наукових контактів і зв’язків. Зібрана і систе-мати-зована бібліо-гра-фія німецькомовних фахових видань з мате-ріа-лами про український фольклор і фольклористику, подана в додатку до дисертації, містить інфор-мацію, яка не відображена у бібліографічних покаж-чиках з української фольклористики і є необхідна дослід-ни-кам та бібліографам.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були висвітлені на річних звітних наукових конференціях кафедр Львівського національного універ-ситету імені Івана Франка, на Наукових читаннях на пошану Теофіля Комаринця (Львів, 1997), на Між-народній конференції, присвяченій 150-річчю від дня засну-вання кафед-ри української словесності у Львівському університеті (Львів, 1998), на Всеукраїнських Гнатю-ківських читаннях "Українська мова: історія, сучасний стан, перспективи роз-витку" (Тернопіль, 1999), на IV Міжнародній кон-ференції молодих учених "Етнічна історія наро-дів Європи" (Київ, 1999), на Міжнародних науково-прак-тичних читан-нях, присвячених пам’я--ті М.Пазяка "Українське народо-знавство: стан і перспективи розвитку на зла-мі століть" (Київ, 2000), на засіданнях науково-методологічного семінару ка-федри української фольклористики імені Філарета Колесси, а також у лекційних і практичних заняттях з курсу українського фольклору для сту-дентів філоло-гічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. За темою дослідження опубліковано шість статей.

Структура дисертації. Дослідження складається зі "Вступу", трьох розділів (Розділ І. "Історичне підґрунтя українознавчих зацікавлень у німецькомовному світі", Розділ ІІ. "Рецепція української фольклористики у німецькому фаховому народознавстві (1876-1918)", Розділ ІІІ. Українські криптадії у європейських ви-дан-нях та дослідженнях"), "Висновків", списку використаних джерел (291 позиція) та додатку "Бібліографія німецькомовних видань і публікацій про український фольклор та етнографію (1876-1918)" (191 позиція). Повний обсяг дисертації – 254 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено історію її вивчення, визначено мету та завдання дисертації, з’ясовано об’єкт і предмет аналізу, названо джерела, методи їх опрацювання та наукову новизну роботи. Висвітлено також зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами і темами кафедри, подано рекомендації практичного застосування одержаних результатів, перелік наукових конференцій, де були апробовані результати дослідження, і відомості про публікації основного змісту дисертації.

У першому розділі "Історичне підґрунтя українознавчих зацікавлень у німецькомовному світі" в загальних рисах окреслено майже тисячолітню (з кінця Х до середини ХІХ ст.) історію контактів українського народу з німецькомовним світом Західної Європи та її рефлексію у тогочасних історико-лі-те-ра-тур-них джерелах німецькою мовою. При цьому головний акцент зроблено на специфіці формування уявлень та знань австрійців і німців про традиційну куль--туру, звичаєвість, побут українців і зокрема про українську уснопоетичну творчість. Розвиток німецькомовної народознавчої україніки цього періоду висвітлюється як тривалий, послідовний і поетапний процес, зі своїми особливостями перебігу. Цей процес протікав у прямій залежності від суспільно-політич-них, куль-турних явищ і подій у житті українського народу та світоглядної, політичної, релігійної думки у німецькомовних країнах, а також у залежності від рівня духовної культури інших країн Західної Європи. Принципово важливим при аналізі процесу рецепції й осмислення явищ і реалій традиційної культури українців у німецькомовних писемних джерелах є вияснення того образу, який складався про українське народне життя й зокрема про уснопоетичну творчість в австрійців та німців упродовж століть і особливо в останні десятиліття ХVIII – початку ХІХ ст. Цей образ значною мірою став основою, на якій уже у другій половині ХІХ ст. сформувалося наукове зацікавлення австрійських і німецьких народознавців до реалій української народної творчості та почала розгортатися продуктивніша співпраця українських етнографів та фольклористів з ученими-народознавцями Австрії і Німеччини.

Українсько-німецькі та українсько-австрійські культурні взаємини, а отже і процес рецепції української традиційної культури у німецькомовному середовищі, мають довгу і складну історію – вони такі ж давні, як і давнім є прагнення людини до пізнання культури, життя, побуту і звичаїв інших народів.

Перші документальні свідчення про інтерес германського світу до України та безпосереднє знайомство з нею припадають на кінець Х ст. – період утвердження Київської Русі. Це перше державно-полі-тич-не утворення українського народу мало визначальний вплив на всю подальшу його історичну долю і, зрозуміло, на характер міжетнічних стосунків. Могутня держава, прирівняна за своєю роллю у тогочасному політичному житті Європи до імперії Карла Великого, Київська Русь викликала чималий інтерес не лише у сусідів, а й у таких віддалених країнах, як Австрія та Німеччина. Це зацікавлення знайшло своє відображення у німецьких історико-літературних джерелах того часу. Подані тут відомості про Україну ще досить скупі, однак у них уже можемо відчитати ранні етнічні характеристики давніх українців, особливості їхнього побуту, звичаїв, обрядів (писання Бруно з Квер-фурта, хроніки Дітмара Мерзебурзького). З них довідуємося і про високий рі-вень давньоукраїнського фольклору, відгомін якого знаходимо у зразках німе-цького героїчного епосу ("Пісня про Нібелун-гів", сага про Дітриха Бернського).

Дальший розвиток культурних зв’язків українського народу з германським світом був фактично повністю перерваний монголо-татарською навалою, через що Україна на тривалий час випала з орбіти європейського цивілізаційного процесу.

Новий етап ознайомлення австрійців та німців з Україною та українцями роз-починається з XVI ст., коли розгорнули свою військово-політичну діяльність козаки, коли під їхнім захистом в Україні почала відроджуватися культура, наука, освіта. Козацтво у той час відіграло важливу роль не лише у про-бу-дже-нні інтересу до України, але й стало тим фактором, що суттєво поглибив цей процес, спричинившись до становлення у західноєвропейському суспільстві розуміння українців як окремої етнокультурної та історичної реальності. Це особливо виявилося в етнографічних елементах пам’яток т.зв. "літератури факту" – подорожніх нотатках, описах, мемуарах, реляціях, що їх залишили "люди-прак-тики" епохи Відродження й Нового часу – численні мандрівники, купці, ди-пло-мати, військові, які, подорожуючи широкими просторами східної сло-в’ян--щи-ни, чітко вирізняли з неї українсько-руський народ, акцентуючи на характерних рисах його культури, побуту, звичаїв (твори З.Герберштайна, Л.Мюл-лє-ра, Е.Ляссоти).

Істотним збільшенням кількості німецькомовної україніки позначені такі важливі віхи в історії Козацької України, як розгортання широкомасштабної боротьби проти турецько-татарської агресії, що загрожувала країнам Західної Європи XV-XVІ ст. Особливий резонанс мала визвольна війна українського народу за свою незалежність, а також відчайдушна спроба гетьмана І.Мазепи вирвати Україну з-під московської зверхності. Ці події спричинились до істотної зміни політичної карти тогочасної Європи. Хоч основна маса німецькомовних пам’яток тієї доби належить до документальної літератури й має виразний суспільно-політичний характер (щоденники, мемуари, описи місій, реляції, трактати дипломатів, референтів, військових), у ній помітне зростання уваги і до культурних явищ українського народу, особливо до національних прикмет його побуту, звичаїв, промислів, архітектури. У той час державно-політичні стосунки спонукали зважати і на етнокультурні особливості партнерів. Натрапляємо тут і на перші відгуки про український фольклор та обрядовість (записки К.Гільдебрандта, У.Верду-ма, Е.Франціска, Е.Максиміляна, Х.Манштайна).

Цей інтерес особливо пожвавлюється у XVIII ст., коли – навіть при обмеженій формі державної організації Гетьманщини – українському народові вдалося розвинути найкращі успіхи свого духовного життя й досягти такого рівня просвіти і культури, який сміливо дозволяє поставити Гетьманщину за т.зв. "золотої доби" гетьмана І.Мазепи поряд із найбільш освіченими країнами Західної Європи. Саме з того часу походять німецькомовні історико-літературні пам’ятки (Ю.Юс-та, Ф.Вебера), сповнені захоплення, а то й здивування високим загальним рівнем освіченості народних мас, шкільництвом, архітектурою. Того-час-ні свідчення про українців як поетичний народ, закоханий у пісню і музику, на довгі роки залишалися найяскравішими, а по втраті української державності, почасти і єдиними репрезентантами українців перед австрійцями та німцями.

Упродовж другої половини XVIIІ ст. іноземні загарбники поступово знищили в Україні ті рештки власної державної організації, які ще існу-ва-ли на Лівобережжі під назвою Гетьманщини. Із колись актив-ного суб’єкта міжнародної політики Козацька держава пе-ре-тво-ри-ла-ся на об’єкт загарбницьких планів сусідів, і, врешті, на кі-нець XVIIІ ст. україн-ські землі потрапили під владу двох тоді панівних у Східній Європі імперій – Авст-рій--ської та Росій-ської. Наслідком цього поступово затратилася й ідентифікація України як етноісторичної реальності у тогочасних західноєвропейських історико-літературних джерелах.

Разом з тим, на цей же час припадає початок доби безпосередніх і найбільш ак-тив-них взаємин українства, насамперед Галичини, Буковини та Закарпаття, з ні-мець-ко-мовним світом. "Українсько-руське питання" із розгортанням у кінці XVIII – на початку ХІХ ст. загальноукраїн-сько-го націо-наль--но-культур-но-го відродження набувало все біль-шого резонансу й ваги в Австрій-ській імперії, ставало відомим і в Ні-меч-чині. Виникли передумови для постання нової хвилі зацікавле-н-ня німецькомовного світу Україною, тепер вже як провінцією австрійської метрополії. Щоправ-да, українцями найперше цікавилася державна адміні-стра-ція з виключно практичною метою: для ефек-тив-ного освоєння но-во-при-дба-них земель в імперських структурах авст-рій-ський уряд по-тре-бував при-найм-ні елементарних знань про поне-во--ле-ний народ. Наслідком таких потреб була поява чималої краєзнавчої літератури про Україну, що містить цікаві спостереження і над реаліями духовної та матеріальної культури (праці австрійських урядовців, учених, військових – Ґ.Сплені, Е.Кортума, Ф.Краттера, Б.Га-кета, а та-кож німецьких науковців, що перебували на службі в Російській імперії – С.Ґме-ліна, Й.Ґільденштедта, Й.Мйоллєра, В.Гаммарда, Б.Кампенгаузе-на, Й.Ґе-ор-ґі та ін.). Вона – цінне історико-фактологічне джерело для студій української етнографії.

З кінця XVIII ст., окрім інтересу суто практичного, в освічених колах Австрії та Німеччини значно жвавішає культурологічне зацікавлення українцями. Було це зумовлене процесом поширення у просвітницькому середовищі Західної Європи тої доби ідей народності, а ще більше з роз-гортанням у німецьких землях антинаполеонівського руху (1805-1813 рр.), який згодом пере-ріс у національно-визвольну війну, покликавши до життя ідеї національної єдності, роман-тичне возвеличення ідеалів боротьби за свободу людини й незалежність нації. Австрійські та німецькі історики звертаються до України як давньої колиски актуальних на початку XIX ст. демократичних засад братерства та свободи, як символу волі, рівності й невтом-ної боротьби з гнобителями (історичні праці К.Гаммерсдорфера, Ф. фон Гретцміллєрн, Й.Х.Енгеля).

Проте визначальним чинником налагодження постійного інтересу німецькомовного світу до українців, їх культури й історії стало національне піднесення та культурне відродження в самій Україні. Одне з головних місць у духовному порухові доби романтизму зайняли дослі-ди на полі традиційної духовної та матеріальної культури українського народу. Вже перші здобутки українських учених у цій галузі, сягнувши рівня кращих зразків тогочасної народо-знавчої науки, викликали помітний інтерес серед західноєвропейської культурної гро-мад-сь-кос-ті. Публікації з поля українського фольклору та етнографії М.Макси-мо-ви-ча, І.Срезневського, П.Лукашевича, Вацлава з Олеська та ін. тривалий час були для ще сповненої роман-тичного захоплення народністю Європи популярним джерелом задоволення звичайної цікавості до малознаних земель і народів. Вони також давали підставу і для серйозних фахових роздумів над культурою та історією українців (праці Я.П.Йордана, Т.Робінзон, Г.Трітена).

Початком 20-х років XIX ст. датується поява пер-ших публікацій українського фольклору в австрійській і німецькій періодиці. У цей же час особливо популярними стають антології та збірки перекладів і переспівів українських народних пісень німецькою мовою Й.Венціґа, І.Мінсберґа, А.Мауріціуса, В.Вальд-брю-ля, Ф.Боденштедта. З середини 30-х років у німецькій та австрійській пресі з’являються і перші повідомлення про розвій народознавчих студій в Україні. Загаль-ний огляд українознавчих матеріалів засвідчує, що поза увагою німецькомовної періодики першої половини XIX ст. не пройшло жодне більше видання з поля українського народознав-ства. Однак розпорошеність цієї інформації в різних часописах на прос-торах земель Австрії та Німеччини практично унеможливлювало формування чітких уявлень про розвиток української народознавчої науки й загалом про культурний розвій українців. Не кращим був рівень ознайомлення німецькомовного світу з культурним життям й інших сло-в’ян-сь-ких народів. Саме це підштовхнуло слов’ян-ських діячів до створення спеціальних пе-ріодичних видань німецькою мовою, які мали б цілеспрямовано й систематично інформувати австрійську, німецьку, а через них і загалом європейську громадськість про духовне буття слов’янства.

1837 року Р.Глазер та Я.Самбс заснували у Празі часопис "Ost und West. Blater fьr Kunst, Literatur und geselliges Leben", ?оловною ідеєю якого проголосили духовне й куль-турне зближення та порозуміння слов’янства з німецькомовним світом. У 1843 р. відомий діяч серболужицького відродження Я.П.Йордан суттєво розширив поле куль-турних взаємин слов’ян з австрійцями і німцями, розпочавши видання славістичного наукового журналу "Jahrbucher fьr slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft". З діяльністю цих часописів пов’язана цікава, але на сьогодні ще мало відома сторінка історії рецепції в Австрії та Німеччині української національної культури й зокрема культури традиційної. Аналізуючи поміщену на їхніх сторінках народознавчу україніку, спостерігаємо поглиблення науко-вості змісту матеріалів: переклади і переспіви народних пісень, романтично-етнографічні есеї та на-риси (домінують у часописі "Ost und West") поступаються місцем науковим розробкам народознавчих питань (дослідження традиційної культури українців П.Й.Шафарика, А.Міцкевича, Я.П.Йордана, І.Срезневського, Я.Головацького, друковані на сторінках "Jahrbucher").

Ще більше ця тенденція виявляється у діяльності часописів, які поновили вихід або були створені після постреволюційної кризи 50-х років XIX ст. ("SlaBibliothek oder Beitrдge zur slavischen Philologie und Geschichte" ?.Ми-клошича, "Jahrbucher fьr slavische Literatur, Kunst und Wissenschaft" ?.А.Смо-лєра). Віддавши питання суспільно-політичного, культур-но-мистецько-го життя в компетенцію щоденної преси, ці часописи зосередили увагу на на-укових дослідженнях в галузях слов’янської філології, історії, виділивши окремим напрямом своєї діяльності вивчення традиційної духовної та матеріальної культури слов’янщини (Л.Штур, Я.А.Смолєр).

Таким чином, на час створення у Німеччині й Австрії перших науково-дослідних народо-знавчих інституцій: "Verein fur Volkskunde" (Берлін, 1890) і "Verein fur цsterreichische Volkskunde" (?ідень, 1894) та появи перших фахових народознавчих видань: "Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde" (1891) і "Zeitfur цsterreichische Volkskunde" (1895) ?країнська народо-знавча думка була належно представлена у німецькомовних наукових колах, що власне й до-помогло дуже швидко налагодити тісну співпрацю між українськими та австро-німецькими народознавцями. Однією з найважливіших ланок такої співпраці і стала публікація досліджень з українського фольклору й етнографії у німецькомовній періодиці кінця XIX – початку XX ст.

Другий розділ дисертації "Рецепція української фольклористики у німецькомовному фаховому народознавстві (1876-1918)" висвітлює контакти українських фольклористів з фольклористами Австрії і Німеччини в процесі розвитку європейського народознавства того періоду. Найбільше уваги звернено на діяльність найвизначніших народознавців та на народознавчі інституції, об’єднання, їхні видання, які відіграли провідну роль у налагодженні співпраці на полі етнографії і фольклористики (за німецькою термінологією – VolksДосить сприятливі передумови для розгортання такої співпраці склалися вже в кінці 60 – на початку 70 р. ХІХ ст., коли у країнах Західної Європи і зокрема в Австрії та Німеччині відбувався процес інституалізації етнології (VolEthnologie) як окремої наукової дисципліни. Саме в той час вийшли у світ класичні дослідження у цій галузі, були вироблені загальні концепції опрацювання етнологічних фактів, у Берліні та Відні зорганізувалися фахові осередки молодої науки – етнологічні товариства, які заснували фахові видання. Крім вивчення культури т.зв. примітивних заокеанських народів вчені-етнологи частіше звертали увагу і на традиційну культуру народів цивілізованої Європи.

Подібний процес інституалізації народознавчої науки проходив у цей час і в Україні й був пов’язаний з утворенням та діяльністю Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у Києві. Його члени провели низку системних експедиційних досліджень українських земель і в доволі скрутних умовах змогли видати ґрунтовний корпус українських фольклорно-етногра-фіч-них матеріалів, наукова вартість яких була високо оцінена і в тогочасному західноєвропейському народознавстві. За сприятливої суспільно-політичної ситуації в Україні цілком реально можна було б сподіватися на успішний вихід цього першого ук-ра-їн-ського наукового осередку на рівень кращих досягнень тогочасного європейського народознавства.

І, нарешті, третім не менш важливим фактором для встановлення контактів українських фольклористів з народознавцями Австрії та Німеччини була поява у 1876 р. німецькомовного славістичного часопису В.Яґіча "Archiv fur slavische Philologie". Йому судилося стати своєрідним "координатором" у цьому процесі. Бо, з одного боку, через певні суспільно-політичні та історико-культурні причини австрійські і німецькі народознавчі кола ще не були готові самостійно зробити помітні кроки до пізнання слов’ян і конкретно українців та подолати ідеологічні, мовні бар’єри, зорієнтуватися в етнічній строкатості поліетнічного слов’янства. З іншого боку, українська народознавча наука, розвиваючись під тиском постійних переслідувань та заборон з боку російського уряду, змушена була усі сили віддавати боротьбі за виживання. За таких умов питання світової репрезентації національних досягнень, зрозуміло, не було ще першорядним. У цій ситуації часопис В.Яґіча створював вельми сприятливий ґрунт для вирішення згаданих проблем – українські фольклористи та етнографи отримали можливість для пропагування культури рідного народу та своїх досліджень на цьому полі, а їхні австрійські та німецькі колеги змогли знайомитися і засвоювати у доступній (німецькою мовою) формі цей матеріал.

Важливість "Archiv fur slavische Philologie" для налагодження контактів ук-раїн-ства з європейським науковим світом ще більше зросла після ганебного царсь-ко-го указу 1876 р. про заборону української мови. Наслідком цієї заборони була ліквідація Південно-Західного відділу у Києві і втрата будь-якої перспективи науково-дослідної праці та міжнародних контактів. Упродовж тривалого часу Яґічів часопис для українських народознавців був чи не єдиною три-бу-ною для ознайомлення європейців з результатами своїх студій. Цьому сприяло також широке розуміння Яґічем самого предмету слов’янської філології, що мала обіймати всі сторони духовного життя слов’янських народів в усій повноті цивілізаційного контексту. У такий контекст хорватський учений залучав, крім живої мови з усіма її діалектними відмінами, писемної літератури, і усну поетичну творчість, а також допоміжні дисципліни сло-в’ян-ської філології – міфологію, етнографію. Зако-номірно, отже, що народознавча україніка часопису (до 1916 р.) є досить широкого діапазону (обіймає 44 бібліографічні позиції) і охоплює добірки фольклорного матеріалу, етнографічно-фольклористичні розвідки, численні критико-бібліографічні публікації таких відомих дослідників, як В.Яґіч, П.Житецький, І.Франко, А.Брюкнер, М.Гру-шевський, О.Петров, Ї.Полівка, М.Мурко, З.Кузеля, М.Тершаковець, Е.Калужняцький, К.Ган-ке-вич.

Якісно та кількісно іншого характеру набрав процес рецепції української фольклористики у німецькомовних джерелах з початком 90-х рр. ХІХ ст., що дає підстави вважати як початок його нового етапу. Найперше, німецькомовна народознавча україніка стала значно багатшою й різноманітнішою. Це було спричинене небувалою до того часу в українській науці активізацією народознавчої праці, пов’язаною з діяльністю Наукового товариства імені Т.Шевчен-ка, з його найпродуктивнішою і найрезультативнішою Етнографічною комісією, яка поставила дослідження традиційної культури українського народу в ранг кращих тогочасних європейських народознавчих шкіл.

Водночас, збільшився обсяг німецькомовної народознавчої україніки, її поява стала більш систематичною, що відповідало змінам, які відбулися на початку 1890-х рр. у австрійському та німецькому народознавстві (Volkskunde). Результатом цих змін була організація фахових центрів та періодичних видань, орієнтованих, що важливо, на широку наукову співпрацю з народознавчими осередками інших країн. До Яґічевого "Archiv fur slavische Philologie", який до початку 1890-х р. залишався практично єдиним носієм систематичної інформації про розвій українського народознавства, приєднався 1890 року часопис "Am Ur-Quell. Monatschrift fur VolksЦе видання невеликого товариства шанувальників німецької традиційної культури в Гамбурзі, пожвавлене діяльністю його редактора – австрійського етнолога Ф.Краусса (почесного громадянина міста Борислава), стало важливою трибуною української народознавчої думки в Європі початку 1890-х р. Ф.Краусс підтримував жваві контакти з українськими фольк-ло-рис-тами. Народознавча україніка "Am Ur-Quell" нараховує 34 позиції і охоплює публікації та розвідки з поля українського фольклору й етнографії І.Франка, Хв.Вовка, В.Щурата, Г.Купчанка, Р.Ф.Кайндля. У цей час цінні матеріали Р.Ф.Кайндля до етнографії галичан і буковинців друкували етнологічні часописи "Mitteilungen der AnthroGesellschaft in Wien" (Відень) та "GloIlluZeitschrift fur Lдnund Vцlker(?рауншвайґ). Ознайомленню широкої австрійської громадськості з традиційною культу-рою західних українців сприяли також розгорнуті народознавчі нариси О.Барвін-сь-ко--го, Р.Ф.Кайндля та Г.Купчанка в монументальному науково-по-пу-ляр-ному виданні "Die Osterreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild", яке у 24 томах охопило усі народи Габсбурґської імперії. Австрійці вважають його прологом до власне наукового народознавства.

І все ж таки визначальна роль у налагодженні контактів з українською фольклористикою належить у той час двом провідним осередкам народознавчої праці в Австрії та Німеччині – Verein fur Volkskunde (Берлін, 1890) та Verein fur цsterreichische Volkskunde (?ідень, 1894). Утвердження у тогочасній європейській науці порівняльного народознавства (vergleichende Volkskunde) як основного методу наукової обробки фольклорно-етнографічного матеріалу вимагало і від дослідника традиційної культури австрійців та німців широких порівняльних зіставлень із залученням міжнародного фактажу. Як наслідок, німецькі народознавці, поставивши своїм головним завданням вивчення традиційної культури германського світу, заявили зі сторінок центрального періодичного органу "Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde" (Берлін, 1891) про конечну необхідність ефективної співпраці з народознавцями інших країн для осягнення своєї мети. Результатом такої співпраці з українською фольклористикою та етнографією була чимала народознавча україніка у "Zeitschrift des Vereins fur Volkskunde (нараховує 37 бібліо-гра-фічних позицій), репрезентована публікаціями та розвідками І.Франка, Ю.Яворського, Р.Ф.Кайндля, А.Брюкнера, Ї.Полівки, В.Не-рін-га, Й.Полєка, М.Ляуе, К.Вайнгольда, О.Денгардта, А.Аарне.

В суто порівняльному аспекті мислили собі дослідження традиційної культури багатонаціональної Австрійської імперії також і австрійські народознавці. Чималі успіхи тогочасної української науки про народ, звісно, не могли пройти повз їхню увагу, і вже з перших років існування товариства Verein fur цsterVolkskunde ?ого члени не лише налагодили особисті контакти з українськими ученими, але зреалізували з ними ряд спільних проектів через НТШ (Етнографічна експедиція на Бойківщину, праця довкола формування та поповнення етнографічних експозицій Музею НТШ та Австрійського народознавчого музею). І, безперечно, найважливішим результатом такої співпраці були численні різноманітні публікації про український фольклор та етнографію на сторінках "Zeitfur цsterreichische Volkskunde" (46 ?озицій) таких дослідників, як І.Фран-ко, З.Ку-зе-ля, Ю.Яворський, Р.Ф.Кайндль, М.Габерляндт, Ї.Полівка, В.Буґель, Й.По-лє-к, А.Кохановська.

З великого обсягу німецькомовної україніки, друкованої на сторінках названих видань відповідно до профілю нашого дослідження було вибрано й проаналізовано три основні групи: 1) публікації творів українського фольклору, 2) фольклористичні студії на матеріалі української народної словесності та 3) критико-бібліо-графічні розвідки.

На підставі аналізу можемо констатувати:

1. Публікації творів українського фольклору становлять кількісно найменшу групу у німецькомовній народознавчій україніці, а їх обсяг є незначним і не дає якогось цілісного уявлення про специфіку української уснопоетичної творчості. Причиною цього, вважаємо, була складність перекладу фольклорних творів. Їх дослідники подавали у мінімальному обсязі, тільки як ілюстративний матеріал. Виняток складає капітальне видання українського сороміцького фольклору В.Гнатюка "Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes" (Ляпціґ, 1909-1912) у транскрипції та перекладі.

2. Зміст другої групи публікацій – фольклористичні студії на матеріалі ук-ра-їн-ської народної словесності – в основному зосереджені на проблемах порівняльного казкознавства (Ї.Полівка, А.Аарне, О.Денгардт), генези фольклорних тем і мотивів (І.Франко, В.Яґіч, Е.Калужняцький), міжетнічних фольклорних кон-тактів (М.Тершаковець).

3. Критично-бібліографічні публікації займають найбільший обсяг у німецькомовній фольклористичній україніці. Їх жанрово-тематичний діапазон охоплює різноманітні бібліографічні покажчики й огляди, часто з роз-горнутим критичним розбором окремих праць, а також пові-дом-лення, відгуки та рецензії на праці українських фольклористів і ет-но-графів.

За масштабністю охоплення й висвітлення народознавчої праці в Ук-ра-ї-ні зазначені критико-бібліографічні публікації умовно розділені на три виразні групи. До першої належать загальні бібліографічні огляди (bibliographische Uberчи бібліографії (Bibliographien). Вони містять великий обсяг інформації про різноманітні напрями фольк-лор-истично-етнографічних досліджень, обіймають три-ва-лі періоди розвитку науки (В.Яґіч, В.Нерінґ). Різновидом цих публікацій є періодичні бібліо-гра-фічні огляди, сво-єрідні бібліо-гра-фіч-ні хроніки, що висвітлюють щорічні новини народознавчої праці (А.Брюк-нер, Ї.Полівка, Р.Ф.Кайндль, Й.Полєк, В.Буґель). Форма подачі бібліографічної ін-фор-мації теж різна – від сухих анотованих списків праць до описової ма-не--ри викладу з розгорнутими критичними оцінками окремих дослі-джень, з аналізом умов розвитку галузі тощо. Другу групу критико-бібліографічних публікацій складають ог-ля--ди зміс-ту періодичних народознавчих видань (В.Яґіч, А.Брюкнер, М.Гру-шев-ський). А третю – відгуки та рецензії на конкретні фольклористично-етно-гра-фічні праці (46 позицій).

Критико-бібліографічні публікації – цінне джерело для досліду особливостей рецепції української фолькло-ри--с-тич-ної думки у німецькомовному фаховому народознавстві кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вони дають реальну інформацію про те, які саме праці, дослідження чи матеріали українських народо-знав-ців були відомі іноземним дослідникам, а отже, цілком ймовірно, могли бути викорис-та-ні у їхніх народознавчих студіях. У дисертації зведено відомості з опрацьованих бібліографіч-них інформацій, критичних оглядів, відгуків та рецензій і на їхній основі узагальнено особливості процесу розвитку української наро-до-знавчої думки та її рефлексії на сторінках німецькомовних наукових видань.

Узагальнений аналіз усього проблемно-тематичного розмаїття критико-бібліографічних публікацій німецькомовної народознавчої україніки дає підставу твердити, що у німецькомовній періодиці:–

віддзеркалились найважливіші етапи історії розвитку української фольклористики: етап діяльності окремих ентузіастів-збирачів, виникнення об’єд-нань та осередків, організація наукових центрів на засадах модерних у Європі академічних інституцій;–

відбилось розуміння української фольклористики як окремої галузі знань, що вирізнювалася з народознавчого комплексу (стосовно етнології, етнографії, краєзнавства, міфології тощо);–

намітилось теоретичне осмислення національної специфіки, регіональних особливостей, жанрової структури, методології наукових досліджень українського фольклору тощо;–

відзначено науковий рівень видань жанрово-тематичних корпусів українського фольклору в загальнослов’янському та західноєвропейському контексті.

У третьому розділі "Українські криптадії у європейських виданнях та дослідженнях" розкривається історія створення монументального корпусу ук-ра-їн-ського криптадійного фольклору "Das Geschlechtsleben des ukrainischen Ba--(Ляпціґ, 1909-1912), зібраного і виданого подвижницькими зуси-л-ля-ми Володимира Гнатюка. Праця вченого над збиранням та дослідженням фольклорних криптадій аналізується в контексті європейських фольклористичних студій цього пласту народної словесності. Водночас простежено історію публікації та теоретичного осмислення криптадій в Україні від ранніх записів, позначених принагідністю, коли криптадійний фольклор ще не був об’єктом спеціальних студій (записи і видання М.Макси-мо-ви-ча, Я.Головацького, П.Чубин-сь-кого, М.Дикаріва), до формування наукового погляду на художнє відобра-жен-ня статевих відносин як важливої сфери народного життя. Підхід до криптадій як марґінального пласту фольклорної творчості, не вартого уваги, серйозних наукових студій, як вважала певна частина науковців, в українській фольклористиці було радикально переглянуто в кінці ХІХ ст. у значній мірі з іні-ці-а-ти-ви визначних українських учених. Певним чином цьому сприяло і пожвав-лен-ня інтересу до такого ж фольклору у за-хі-д-но-є-в-ропейському народознавстві.

Відзначено важливу роль концепції Хв.Вовка розглядати народну словесність як цілісний культурний масив, без вилучення з нього будь-яких елементів, що значимі у з’ясуванні самої генетично-історичної сутності етнокультури. Цьому невтомному українсько-му антропологові й етнологові належать перші за-кордонні видання ук-ра-їн-сь-ко-го криптадійного фольклору, а також перші науко-ві досліди на цьому ма-те-рі-а-лі. Іду-чи за най-но-ві-ши-ми до-ся-г-нен-ня-ми європейської на-у-ки, Хв. Вовк роз-ши-рив ме-жі укра-ї-но-з-нав-чих сту-дій, спря-му-ва-в-ши їх на ви--дан-ня і си-с-те-ма-ти-зу-ван-ня ма-те-рі-а-лів до-ти-ч-них до ана-то-мо--фі-зі-о-ло-гі-ч-них від-мін, ет-ні-ч-но-го скла--ду, да-в-ньо-го і те-пе-рі-ш-ньо-го по-бу-ту, зви-ча-їв, ві-ру-вань, знання і гро-мад-сь-ко-го укла-ду укра-їнців у зв’язках з ін-ши-ми народами. Свою мету вчений значною мірою зреалізував у першому українському етнологічному виданні – "Матеріалах до українсько-руської етнології", де, зокрема, побачила світ і перша українська спеціальна публікація криптадійного фольклору. Під впливом Хв.Вовка й у тісній співпраці з ним та І.Франком формувався науковий підхід до вивчення українського криптадійного фольклору й у Володимира Гнатюка.

У дисертації висвітлено активну працю В.Гнатюка над збиранням українських криптадій, його намагання до якомога повнішого охоплення цього специфічного пласту усної народної творчості, прагнення розширити географію фольк-лорних записів на всю етнічну територію українців.

Багато уваги приділено теоретичним поглядам дослідника на криптадійний фольклор та проблеми його вивчення. Спростовуємо хибне уявлення про В.Гна-тю-ка, згідно з яким його трактують лише як збирача й видавця фольклорно-етнографічних матеріалів і зовсім не помічають доробку вченого як вдумливого дослідника усної словесності українців. Наголошено на значимості теоретичних узагальнень В.Гнатюка, які він зробив на підставі опра-цю-ван-ня й си-с-те-ма-ти-за-ції ве-ли-че-з-но-го об-ся-гу ма-те-рі-а-лів, гли-бо-кого ро-зу-мін-ня ним но-ві-т-ніх за-пи-тів на-родо-знав-чої на-у-ки (ет-но-п-си-хо-ло-гії, ет-но-лінґвістики, ет-но-пе-да-го-гі-ки та ін.) і но-ві-т-ньої ме-то-до-ло-гії до-слі-джен-ня ет-но-куль-ту-ри. Під таким кутом зору оцінено і Гнатюкові теоретичні міркування про український криптадійний фольклор, принципи його збирання, систематизації. Вони висловлені в чи-с-лен-них пе-ред-мо-вах до фоль-к-ло-р-них збі-р-ни-ків, у стат-тях, за-мі-т-ках, ре-це-н-зі-ях, в об’ємній ко-ре-с-пон-де-н-ції вченого. Зі-бра-ні ра-зом, його думки скла-да-ють по-ва-ж-ний на-бу-ток на-у-ко-во-теоретичного осмислення укра-їн-сь-ко-го на-родо-знав-с-т-ва в криптадійному фоль-к-ло-рі:

–

–

–

–

–

–

Широко висвітлено важливий етап у Гнатюкових студіях українського криптадійного фольклору, який розпочався із налагодженням його контактів з австрійським етнологом Фрідріхом Крауссом – засновником нового напряму ан-тро-по-ло-гі-ч-них сту-дій – ан-тро-по-фі-теї – га-лу-зі знань про за-чат-тя й роз-ви-ток лю-ди-ни, го-ло-в-не за-вдан-ня якої по-ля-га-ло у вивчен-ні всіх про-явів (як ду-хо-в-них, так і фі-зи-ч-них) ста-те-вої сфе-ри, що впли-ва-ють на ві-таль-ні особливості май-бу-т-ніх по-ко-лінь. Об-ра-в-ши пре-д-ме-том сво-їх сту-дій фоль-к-лор, до-слі-д-ни-ки