НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Вєтухова Ірина Анатоліївна

УДК 349.2

Особливості правового регулювання
праці жінок, які поєднують роботу
з материнством, та його подальше вдосконалення

Спеціальність 12.00.05 — трудове право;
право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Гончарова

Галина Степанівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри трудового права

Офіційні опоненти:–

доктор юридичних наук, професор Ротань Володимир Гаврилович, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, професор кафедри господарчого права–

кандидат юридичних наук, доцент Пилипенко Пилип Данилович, Львівський національний універститет імені Івана Франка, завідувач кафедри трудового, аграрного та екологічного права

Провідна установа — Національний Університет внутрішніх справ, кафедра трудового, екологічного та аграрного права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Харків

Захист відбудеться “_9_” червня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий 8 травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Жигалкін П. І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Правовому регулюванню праці жінок завжди надавалось велике значення, оскільки українська економіка потребує широкого використанння жіночої праці, яка сьогодні характеризується високим професійним рівнем. Незважаючи на наявні спеціальні правові гарантії, що забезпечують жінкам можливість поєднувати працю з материнством, працюючі матері, як і раніш, зазнають значних труднощів при реалізації своїх можливостей у сфері праці.

В умовах ринкових механізмів ця проблема загострилася. Оскільки підприємницька діяльність не допускає безприбуткової діяльності, підприємці не проявляють зацікавленості у прийнятті на роботу жінок, які змушені перебувати в тривалих відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами, доглядом за дітьми.

В Указі Президента України від 3 серпня 1999 р., яким схвалено “Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”, передбачено не тільки необхідність розробки правових норм щодо регулювання соціально-трудових відносин в ринкових умовах, а й приведення законодавства з цього питання у відповідність з нормами міжнародного права.

Національні інтереси України потребують і адаптації свого законодавства відповідно до стандартів Європейського Союзу, про що відмічається у Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 р.

Правовому регулюванню праці жінок приділяли увагу такі фахівці в галузі трудового права, як О.А.Абрамова, М.І.Данченко, В.Л.Більшай, Г.В.Мерцалова, Є.О.Монастирський, В.Ф.Медведкіна, Л.А.Ніколаєва, М.А.Покровська, Е.А.Правдіна, О.Г.Павшукова, В.М.Толкунова, Н.Н.Шептуліна та ін.

Особливостям правового регулювання праці жінок були присвячені кандидатські дисертації російських фахівців З.Садикова (1969 р.), Е.А.Прав-діної (1970 р.), М.А.Покровської (1970 р.), Л.Н.Юшиної (1974 р.), Е.Г.Кожахметової (1982 р.), Г.В.Мерцалової (1991 р.).

Актуальність цього дисертаційного дослідження на сучасному етапі обумовлена декількома обставинами.

По-перше, за період існування України як незалежної держави в ній не проводилося комплексного дослідження питань правового регулювання праці жінок з урахуванням функції материнства, хоча безробіття та інші негативні наслідки ринкової економіки торкнулися перш за все цієї категорії жінок.

По-друге, більшість наукових робіт з цієї тематики виконані в той час, коли в Україні, як і у всьому колишньому СРСР, перевага надавалася централізованому регулюванню трудових відносин. Держава за тих соціально-економічних умов виступала як законодавець, а у сфері праці – як єдиний власник засобів виробництва, а отже, і єдиний роботодавець. Умовам, коли всі “громадяни перетворюються на службовців за наймом у держави…всі громадяни стають службовцями і робітниками єдиного всенародного державного “синдикату” (В. Ленін), відповідали і свої методи правового регулювання праці жінок у суспільному виробництві. Реалізація жінками права на працю в цей період була метою здійснення принципу загального обов’язку працювати і досягнення фактичної рівності між жінкою та чоловіком.

По-третє, в Україні здійснюється перехід до ринкової економіки, складовою якої є ринок робочої сили, що відкидає загальність праці, не визнає примусової праці і проголошує принцип свободи праці. Ринок робочої сили істотно відрізняється від інших ринків (засобів виробництва, фінансів, цінних паперів, технологій тощо) тим, що робоча сила є товаром особливої властивості і характеризується невіддільністю від її носія -працівника. На відміну від чоловічої робочої сили жіноча робоча сила на ринку праці об’єктивно “обтяжена” ще й соціальною функцією материнства. Ринок праці, визнаючи наперед принцип свободи праці, сам по собі не містить ні для кого ніяких соціальних гарантій, а тим більш для жінок, які поєднують роботу з материнством. Всі соціально-правові гарантії для працюючих жінок у ринкових відносинах можуть бути передбачені законодавством, в першу чергу трудовим. Такі гарантії наведено у ст.ст. 1 та 13 Конституції України, ст. 5 Закону України “Про власність”, ст. 9 Закону України “Про підприємництво”, ст. 26 Закону України “Про підприємства в Україні”.

Наголос щодо соціально-правових чинників для жінок, які поєднують працю з материнською функцією, зроблений в Указі Президента України від 24 травня 2000 р. “Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року”, де ,зокрема, відмічається, що створення сприятливих умов для розвитку сім’ї, виконання нею репродуктивної, виховної, економічної, соціальної функцій, додержання на практиці конституційного принципу рівності прав жінки і чоловіка повинно базуватися на законодавчому забезпеченні. Отже, співвідношення свободи праці і соціально-правових гарантій для жінок, які поєднують роботу з материнством, в реалізації їх права на працю ставить перед наукою трудового права, законодавчими органами цілий комплекс нових проблем.

По-четверте, норми трудового законодавства, що регулюють працю зазначеної категорії жінок, є складними і неоднорідними, що утруднює практику їх застосування. Це певною мірою викликано тим, що основою трудового законодавства в Україні залишаються Кодекс законів про працю України (1972 р.) та інші нормативні акти колишнього СРСР, чинні на території України. Вони прийняті в інших історичних умовах та відображують в основному централізований підхід до регулювання праці жінок, містять значну кількість норм-заборон, тобто положень, не адекватних ринковим реаліям. КЗпП України не відображує специфіку праці на приватних підприємствах.

По-п’яте, Україна докладає активних зусиль для того, щоб стати рівноправним членом європейського співтовариства. Одним з найважливіших напрямів діяльності в цій сфері є вдосконалення правового регулювання праці – основної сфери людської діяльності. Юридичним виразом міжнародно-правового регулювання праці є норми (стандарти) праці, закріплені в актах, прийнятих міжнародними організаціями, двосторонніх договорах та угодах між окремими державами. Україна ратифікувала більшість конвенцій, які стосуються прав жінок і дітей.

У ст. 9 Конституції України закріплений принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства. Він зафіксований також в ст. 81 КЗпП України. Така нова для правової системи України ситуація передбачає знання міжнародно-правових норм правозастосовними органами і вміння їх застосовувати.

Крім того, ст. 55 Конституції України закріпила право кожного громадянина згідно з міжнародними нормами звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних органів, якщо вичерпані всі внутрішньо-державні засоби правового захисту.

Актуальність теми дослідження обумовлена і демографічними факторами. В Україні спостерігаються зниження рівня народжуваності, зростання смертності дітей та матерів при пологах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджується з цільовою комплексною програмою “Проблеми вдосконалення гарантій реалізації права на працю в умовах ринкової економіки на 1996-2000 роки” Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого № 0186.0.070864.

У рамках цієї програми здобувачкою виконано планові наукові роботи, присвячені організації праці жінок, які поєднують участь у суспільному виробництві з материнством, щодо регулювання питань робочого часу та його режимів, порядку надання соціальних відпусток.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному дослідженні питань правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, розробленні пропозицій щодо заповнення прогалин, усунення суперечностей, вдосконалення правових норм задля подальшого поліпшення умов праці та підвищення гарантій жінок-матерів.

Об’єктом дослідження є правове регулювання трудових відносин жінок, які поєднують роботу з материнством, та його подальше удосконалення в умовах ринкової економіки.

Предмет дослідження – визначення теоретичних основ правового регулювання праці жінок-матерів у сучасних соціально-економіч-них умовах; обгрунтування необхідності посилення спеціальних правових гарантій для жінок при укладенні, зміні і припиненні трудового договору та по забезпеченню умов праці, що відповідають встановленим нормам (стандартам).

Методи дослідження. При написанні роботи застосовувались як загальнонаукові методи, так і спеціальні правові методи дослідження. Зокрема, історичний, діалектичний та порівняльно-правовий методи застосовувалися при вивченні динаміки розвитку законодавства України та інших держав щодо регулювання праці жінок; абстрагування та узагальнення — у процесі розробки дефініцій різних правових понять і категорій, таких як принцип підвищеної охорони праці жінок, правовідносини, гарантії, режими праці, відпустки, пов’язані з вихованням дітей, і т.ін.; системно-структурний — у процесі виявлення особливостей встановлення, зміни та припинення трудових правовідносин з жінками-працівницями, а також при дослідженні об’єктивної необхідності диференціації в правовому регулюванні праці жінок, виявленні її особливостей і розробці класифікації; соціологічний — при узагальненні судової практики щодо справ про поновлення на роботі жінок в Харківській області, розглянутих у 1996-1999 рр., а також при дослідженні колективно-договірного регулювання праці жінок на підприємствах м. Харкова та інших регіонів України; формально-юридичний — у процесі створення нових правових норм і приписів щодо регулювання праці жінок та подальшого їх удосконалення.

Для реалізації мети дослідження ставилися такі основні задачі:

- розробити основні концептуальні підходи до правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством;

- визначити співвідношення між централізованим і локальним регулюванням умов праці;

- виявити підстави для диференціації в правовому регулюванні праці жінок, що дало б змогу забезпечити принцип справедливості у розробленні умов праці жінок-матерів;

- проаналізувати види спеціальних юридичних гарантій, що забезпечують полегшення організації жіночої праці;

- узагальнити практику локального регулювання праці жінок;

- проаналізувати дієвість юридичних гарантій при здійсненні жінками, які поєднують роботу з материнством, права на працю на стадіях укладення, зміни і припинення трудового договору;

- обгрунтувати можливість і необхідність для згаданих жінок вдосконалення правових норм, спрямованих на охорону їх праці, захист їх життя та здоров’я з урахуванням материнської функції, і визначити перспективи їх подальшого розвитку;

- переглянути норми-заборони щодо умов праці жінок-матерів та сформулювати пропозиції щодо відмови від деяких з них та заміни їх нормами-дозволяннями.

Теоретичною базою роботи є наукові праці:

а) учених-трудовиків – М.Г.Александрова, В.С.Андрєєва, О.А.Абрамової, М.Й.Бару, Л.Ю.Бугрова, О.Т.Барабаша, Я .І. Безуглої, Н. Б. Болотіної, В.С.Венедиктова, Г.С.Гончарової, В.Я.Гоца, В. В. Єрьоменка, П.І.Жигалкіна, В.В.Жернакова, І. В. Зуба, І.Я.Кисе-льова, Р.І.Кондратьєва, Л.І.Лазор, А.Р.Мацюка, В.І.Нікітинського, Ю.П.Орловського, В.П.Пастухова, А.Ю.Пашерстніка, О.С.Пашкова, П. Д. Пилипенка, В.І.Прокопенка, О.І.Процевського, С. М. Прилипка, В.Г.Ротаня, В.М.Скобєлкіна, З.К.Симорота, О.В.Смирнова, Є.А.Суботіна, Л.О.Сироватської, А. М. Слюсара, В.М.Толкунової, К.П.Уржинського, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишевої та ін.;

б) учених у галузі загальної теорії держави і права – С.С.Алєксєєва, В.М.Горшеньова, С.Ф.Кечек’яна, О.О.Лукашевої, Н.С.Малеїна, В.С.Нерсесянца, Л.С.Явича, Ц.А.Ямпольської та ін.;

в) учених-економістів – Е.М. Лібанової, Н.М.Римашевської, А.Рязанової, Н.Шишкан, Г.І.Шмельова та ін.

Нормативна база роботи – Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП).

Емпіричну основу дисертацій становлять рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, генеральні угоди, регіональні угоди, колективні договори підприємств м. Харкова та інших регіонів України, а також судова практика.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота становить собою перше в Україні комплексне монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством.

У роботі проаналізовано тенденції розвитку норм трудового права з питань, що стосуються теми дисертаційного дослідження.

Відповідно до мети і задач дисертації на захист виносяться теоретичні положення і висновки, які відповідають вимогам наукової новизни, а саме:

1. У дисертації в системі принципів трудового права визначено принцип підвищеної охорони праці жінок, які поєднують роботу з материнством, і розкрито його зміст.

2. На основі історико-правового аналізу розвитку трудового законодавства аргументовано висновок про те, що норми про працю жінок у сучасних умовах вже недоцільно розглядати лише як частину норм, що охоплюються інститутом охорони праці у вузькому розумінні цього поняття, а слід вважати самостійним інститутом трудового права.

3. Виявлені додаткові фактори диференціації, які були поза увагою науковців, у правовому регулюванні праці жінок-матерів, зокрема: наявність дітей, родинний стан жінки, що виховує дітей, стан здоров’я дитини, вік дітей та їх кількість, стан жінки в період вагітності, необхідність догляду за дитиною, умови підвищеного ризику для здоров’я.

4. Доведено доцільність більш широкого застосування договірних відносин у регулюванні праці жінок:

- обгрунтовується висновок про необхідність збереження централізованого регулювання основних умов праці жінок, які поєднують роботу з материнством, і встановлення додаткових пільг та гарантій за рахунок коштів підприємств шляхом колективно-договірного (локального) регулювання;

- аргументується точка зору, згідно з якою індивідуально-договірне регулювання трудових відносин має відповідати не тільки економічним умовам господарювання та інтересам роботодавців, а й інтересам багатьох жінок при встановленні тих чи інших умов праці, які не погіршують їх правового становища порівняно з законодавством.

5. Доведено необхідність обов’язкового укладення письмового трудового договору з жінками, які поєднують роботу з материнством, та з іншими особами, які виховують дітей без матері, і в зв’язку з цим вноситься пропозиція щодо зміни редакції ст. 24 КЗпП України.

6. Запропоновано використання спеціальних заходів щодо перенавчання та перекваліфікації жінок, які тривалий час були відсутні на роботі у зв’язку з перебуванням у соціальних відпустках; жінок, які підлягають ви-вільненню із виробництв, пов’язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також стосовно жінок при припиненні трудового договору з ними у зв’язку із зміною істотних умов праці.

7. Внесено пропозиції щодо зміни редакції ст. 184 КЗпП України з метою посилення гарантій при прийнятті на роботу та розірванні трудового договору для деяких категорій працівників, які виховують малолітніх дітей.

8. Обгрунтовується пропозиція про заборону звільнення одиноких матерів і багатодітних батьків при наявності дитини-інваліда (без обмеження віку) з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, якщо їх праця є єдиним джерелом доходу сім’ї.

9. Уперше аналізуються зміст і значення права на інформацію при укладенні, зміні і розірванні трудового договору з жінками, які поєднують працю з материнством.

10. Внесено пропозиції щодо співвідношення норм-заборон, диспозитивних та рекомендаційних норм при залученні жінок, які поєднують роботу з материнством, до нічних та надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направлення їх у відрядження.

11. Обгрунтовується висновок про доцільність в нових соціально-економічних умовах широкого використання жінками різних нетрадиційних правових форм залучення до праці (надомна праця, неповний робочий час, гнучкий графік роботи та ін.).

12. Наводяться аргументи на користь необхідності встановлення стимулів, пільг та компенсацій для роботодавців, спрямованих на підвищення їх зацікавленості у прийнятті на роботу жінок, які мають дітей, та осіб, які фактично здійснюють догляд за дітьми, в тому числі на умовах неповного робочого часу, за гнучким графіком або вдома.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та рекомендації дисертації спрямовані на поглиблення знань про правове регулювання соціально-трудових відносин за участю жінок-матерів. Окремі висновки та пропозиції, що містяться в роботі, можуть бути враховані при підготовці нового Кодексу законів про працю України, при внесенні змін і доповнень до законів України “Про колективні договори і угоди”, “Про відпустки”, “Про охорону праці”, а також підзаконних нормативно-правових актів.

Запропоновані рекомендації можуть бути використані при укладенні генеральних, регіональних та галузевих угод, а також у процесі вдосконалення практики локального регулювання трудових відносин на підприємствах, в установах, організаціях.

Матеріали дисертації мають пізнавальне значення і можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій, підготовці навчальної, інформаційної та методичної літератури, а також жіночими товариствами для орга-нізації практичної допомоги працюючим жінкам, що виховують дітей.

Особистий внесок здобувачки визначається тим, що дисерта-ційне дослід-ження є першим в Україні монографічним дослідженням правового становища жінок, які поєднують працю з материнством. Здобувачкою внесені пропозиції як щодо вдосконалення і доповнення окремих положень КЗпП України, законів України, так і щодо прийняття окремих нормативних актів і положень.

Апробація результатів дисертації. Робота виконана і обговорена на кафедрі трудового права і права соціального забезпечення Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення і висновки, що містяться в роботі, опубліковані в наукових статтях і збірниках тезів виступів на наукових конференціях. Результати дослідження двічі доповідалися на семінарах Британської Ради на тему “Практичні політичні навики жінок” (листопад 1995 р., лютий 1996 р., м. Київ), були використані при складанні доповіді “Правовий статус жінки в Україні” для міжнародної конференції “Комітети з прав жінок СНД” (березень 1996 р., м. Саратов, Росія), а також у виступах на конференції представників жіночих організацій промислових підприємств Харківщини (квітень 1996 р., м. Харків). Наукові результати і теоретичні висновки використовуються здобувачкою в процесі викладання курсу “Трудове право і право соціального забезпечення”, зокрема при проведенні семінарських і практичних занять з таких тем: “Принципи трудового права”, “Трудові правовідносини”, “Трудовий договір”, “Робочий час і час відпочинку”, “Охорона праці” та ін.

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження опубліковані у шести наукових статтях і в тезах чотирьох наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації відображує мету, задачі та основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації — 191 сторінка, кількість використаних джерел — 249 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовуються актуальність обраної теми, мета і задачі дослідження, розкриваються сутність і стан наукової проблеми, теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи. Найбільш важливі висновки та пропозиції аргументуються по ходу викладення і сформульовані в заключній частині.

У першому розділі “Теоретичні основи правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством”, який складається з трьох підрозділів, досліджуються основні концептуальні підходи до правового регулювання праці жінок-матерів, у тому числі сутність принципу підвищеної охорони праці жінок, які поєднують роботу з материнством; єдність і підстави диференціації в правовому регулюванні праці жінок; співвідношення централізованого, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання умов праці жінок.

У підрозділі 1.1. “Підвищена охорона праці жінок, які поєднують роботу з материнством — принцип трудового права України” обгрунтовується на те, що конституційне закріплення свободи, рівності і правової захищеності жінок-матерів у суспільному виробництві має бути відображено в системі принципів трудового права, в першу чергу в принципі підвищеної охорони праці жінок.

Істотні властивості (ознаки) цього принципу можуть бути виявлені при аналізі великої групи норм трудового законодавства, зосереджених головним чином в інститутах трудового права (трудовий договір, робочий час і час відпочинку, нормування праці, охорона праці та ін.).

Аналіз цих норм дав підстави здобувачці зробити висновок про те, що принцип підвищеної охорони праці жінок , які поєднують роботу з материнством, може бути розкритий через низку ознак. Дослідження цих ознак дозволило сформулювати поняття принципу підвищеної охорони праці жінок, які поєднують роботу з материнством. Зокрема визначено, що принцип підвищеної охорони праці жінок, які поєднують роботу з материнством, - це обумовлене соціально-економічними і демографічними законами розвитку сус-пільства, а також його морально-етичними уявленнями про роль сім’ї в ньому і прямо закріплене в нормах права основоположне судження законодавця про істотне, головне в правовому регулюванні всіх форм і видів найманої праці жінок-матерів, її організації та управління без шкоди для материнства.

У підрозділі 1.2. “Єдність і диференціація в правовому регулюванні праці жінок” відмічається, що єдність і диференціація пронизують всю систему трудового законодавства і по-різному впливають на її зміст, структуру, перспективу розвитку. Єдність регулювання полягає в єдності мети правового регулювання, поширенні певних трудових прав і обов’язків на всіх працюючих жінок незалежно від фактичних умов праці і особи.

Аналізуючи праці вчених з питань єдності та диференціації в правовому регулюванні працівників (В.І. Нікітинський, А.Ю. Паше-р-стнік, М.А. Покровська, С.Л. Рабінович-Захарин, О.І. Снігірьова, В.М. Толкунова та ін.), здобувачка особливу увагу приділяє аналізу суб’-єктної диференціації і наводить додаткові фактори для її подальшого розвитку, а саме: наявність дітей; родинний стан (одинокі матері); стан здоров’я дітей (діти-інваліди); кількість дітей в сім’ї (один, два, багатодітні сім’ї); вік дітей; поширення гарантій, що надаються жінкам, також на батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників); полегшення умов праці; наявність немовлят; умови підвищеного ризику для здоров’я.

Урахування цих додаткових факторів суб’єктної диференціації сприятиме вдосконаленню правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством.

У підрозділі 1.3. “Співвідношення централізованого, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання умов праці жінок” звертається увага на те, що врахування специфічних умов і особливостей праці жінок на конкретному підприємстві, в установі, організації досягається шляхом правильного поєднання централізованого, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання праці жінок-матерів.

Зокрема відмічається, що використання централізованого, колективно-договірного та індивідуально-договірного способів регулювання умов праці дозволяє державі закріплювати і розвивати таке поєднання загального і особливого в трудових відносинах, в якому зацікавлені як трудові колективи і окремі працівники, так і суспільство в цілому. Обгрунтовується висновок про необхідність збереження централізованого регулювання умов праці жінок, а також встановлення додаткових пільг і гарантій, які поліпшують умови праці, за рахунок коштів роботодавців.

Аналізуючи колективні договори деяких підприємств м. Харкова та інших регіонів України, здобувачка робить висновок про те, що колективно-договірне регулювання умов праці підвищує гарантії трудових прав жінок-матерів. У сучасних умовах договірні засади в регулюванні відносин, пов’язаних з працею, стають головними.

Вивчаючи колективні договори, трудові договори, контракти, здобувачка дійшла висновку про те, що набуває поширення індивідуальне регулювання праці жінок по встановленню індивідуальних режимів праці, розміру оплати, тривалості відпусток та інших умов трудового договору.

Наприкінці розділу зазначається, що співвідношення між централізованим, колективно-договірним та індивідуально-договірним регулюванням умов праці жінок матиме подальший розвиток.

Другий розділ “Спеціальні правові гарантії для жінок-матерів при укладенні, зміні та припиненні трудового договору”, присвячений дослідженню юридичних гарантій праці жінок-матерів на всіх стадіях трудових правовідносин та внесенню окремих пропозицій, складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Гарантії трудових прав жінок при прийнятті на роботу” аналізуються гарантії трудових прав жінок, встановлені законодавством, при прийнятті на роботу. Відмічається, що спеціальним правовим механізмом для працевлаштування жінок-матерів є бронювання на підприємствах, в організаціях, установах робочих місць.

Досліджуючи практику бронювання для зазначеної категорії працівниць в м. Харкові, здобувачка дійшла висновку про те, що основними чинниками, які гальмують працевлаштування жінок, є: невідповідність заброньованих робочих місць їх фаху, низька заробітна плата, несвоєчасна її виплата, робота підприємств у стані неповної зайнятості та ін. Тому для вирішення цього питання слід розробити механізм матеріального стимулювання підприємств з метою створення робочих місць. Для цього необхідно зменшити податки підприємствам, що створюють робочі місця для жінок, які мають дітей віком до шести років, і одиноких матерів, які мають дітей до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів.

Аналізуючи ст. 22 КЗпП України, здобувачка вносить пропозицію про необхідність доповнення частини 3 цієї статті положенням про те, що встановлені додаткові пільги і гарантії для осіб, які потребують особливого захисту, не є дискримінаційними.

Досліджуючи трудове законодавство України, трудові договори та контракти, здобувачка вважає, що з жінками, які мають дітей, та з іншими особами, які виховують дітей без матері, необхідно обов’язково додержуватися письмової форми трудового договору, що повинно знайти своє відображення в ст. 24 КЗпП України. Висловлюються й інші висновки та пропозиції.

У підрозділі 2.2. “Підвищення рівня гарантій для жінок при зміні умов трудового договору” звертається увага та те, що в процесі трудової діяльності у працівниці об’єктивно можуть виникнути обставини, які призведуть до зміни умов праці або умов трудового договору.

Внаслідок об’єктивних причин, що виникли в суспільстві, багато з деяких підприємств “перебудувалися на нові рейки”, в результаті чого для них відпала необхідність у виконанні тієї чи іншої роботи за фахом, кваліфікацією, посадою, які мали працівниці.

Здобувачка вважає, що для підвищення гарантій для жінок при зміні умов трудового договору необхідно здійснити такі заходи: зменшити податки підприємствам, які організовують курси з професійного навчання і перенавчання жінок за власні кошти; закріпити в законодавстві норму, яка б встановлювала правило, відповідно до якого при розробці колективного договору слід вказувати список осіб, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці і повинні пройти перенавчання новій чи суміжній професії в першу чергу. В цей список повинні бути включені жінки, які мають дітей. Роботодавець у ситуації, яка нині склалася, має право розраховувати на підтримку з боку держави, розумний розподіл витрат на пільги працівницям.

У підрозділі 2.3. “Особливості розірвання трудового договору з жінками, які мають дітей, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу” звертається увага на те, що тенденція до зниження зайнятості жінок у сус-пільному виробництві обумовлена економічними причинами, зобов’язує державні органи активніше здійснювати радикальні заходи щодо забезпечення сприятливої реалізації ними права на працю.

На думку здобувачки абсолютно справедливою і виправданою є наявність у трудовому законодавстві поряд з загальними гарантіями права на працю, в тому числі права на захист від незаконних звільнень, спеціальних гарантій для жінок, які поєднують роботу з материнством. Але встановлені законодавством гарантії при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не сприяють повною мірою захисту їх трудових прав.

З метою посилення гарантій для жінок при звільненні вноситься низка пропозицій. Формулюючи нову редакцію ст. 184 КЗпП України, здобувачка вважає, що до осіб, яких не можна звільнити з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, повинні бути включені одинокі матері при наявності дитини до вісімнадцяти років, батьки, які мають дитину-інваліда (без обмеження віком), а також багатодітні батьки. Щодо обов’язкового працевлаштування вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина 6 ст. 179), дитину-інваліда, одиноких матерів при наявності дитини віком до вісімнадцяти років, багатодітних батьків при звільненні у разі повної ліквідації підприємства, установи, організації, вноситься пропозиція, згідно з якою при наявності можливостей це повинен робити власник або уповноважений ним орган. Обов’язкове працевлаштування зазначених осіб має здійснюватися також у разі їх звільнення після закінчення строкового трудового договору, в зв’язку з відмовою від роботи внаслідок зміни істотних умов праці за умови, що вони відмовилися від переведення, за їх згодою, на іншу роботу.

Підбиваючи підсумки наведеному, здобувачка робить висновок про те, що чітке врегулювання в КЗпП України порядку звільнення зазначеної категорії працівників і стабільна судова практика щодо його застосування сприятимуть охороні їх трудових прав і підвищать престиж України в співтоваристві правових держав.

Розділ третій “Спеціальні правові гарантії стосовно забезпечення умов праці жінок, що сприяють поєднанню роботи з материнством” складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню: інформаційних правовідносин жінок у процесі трудової діяльності; здорових та безпечних умов праці, що відповідають встановленим нормам; особливих режимів праці та особливостей надання окремих видів відпусток жінкам, а також особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, та внесенню пропозицій щодо вдосконалення цих умов праці.

У підрозділі 3.1. “Право жінок на інформацію та поінформованість про умови праці” відмічається, що право на інформацію є складовою частиною трудових правовідносин, оскільки наймані працівники повинні мати інформацію про умови праці, в яких вони працюють.

Вивчивши практику застосування трудового законодавства, здобувачка дійшла висновку про те, що порушення трудових прав жінок пов’язане з тим, що вони не поінформовані, наскільки шкідливі або важкі для їх орга-нізму умови конкретної роботи; про особливості технології виробництва і загальний стан виробничих приміщень; про умови виконання роботи з підвищеним для свого здоров’я і життя ризиком та ін. Іноді це пов’язане з невиконанням власником або уповноваженим ним органом обов’язку щодо застосування ст. 29 КЗпП України.

Дослідивши трудове законодавство України і відповідні міжнародні документи, здобувачка обгрунтувала положення про те, що виконання обов’язку власника щодо інформації про умови праці сприятиме більш повній реалізації працівницею своїх прав як сторони трудових правовідносин, належному виконанню нею своїх обов’язків, поєднанню праці з материнством. У зв’язку з цим необхідно доповнити главу ХІІ “Праця жінок” КЗпП України статтею “Інформація про умови праці”, зміст якої пропонується в роботі.

У підрозділі 3.2. “Право жінок на здорові та безпечні умови праці, що відповідають встановленим нормам” розглядаються питання про право жінок на здорові та безпечні умови праці, що відповідають встановленим нормам.

Здобувачка не погоджується з висловленими в літературі пропозиціями про те, що слід відмовитися від заборони праці жінок на важких роботах, роботах із шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. Ці пропозиції обгрунтовуються тим, що якщо така заборона буде діяти, то ряди безробітних поповнять ще сотні тисяч жінок (О. Єршова, О. Кочкіна).

Спірною видається і думка про можливість передачі вирішення питання про застосування праці жінок на важких роботах, а також на роботах із шкідливими умовами праці в організаціях виключно на розсуд роботодавців. Здобувачка згодна з Н. Шептуліною, яка вважає, що протипоказання багатьох робіт встановлене авторитетними науковими установами на міжнародному рівні. Тому немає необхідності переоцінювати їх заново на кожному підприємстві і тим більш особами, які недостатньо компетентні в цьому. Аналізуючи законодавство, яке надає право жінкам на здорові і безпечні умови праці, здобувачка вносить низку пропозицій щодо подальшого вдосконалення положень Програми вивільнення жінок із виробництв, пов’язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці в нічний час на 1996-1998 роки, яка не реалізована й донині. Зокрема, необхідно законодавчо закріпити положення, згідно з яким власник або уповноважений ним орган був би зобов’язаний попереджати жінок про звільнення за шість місяців. За бажанням жінок їх можуть направляти на курси з перенавчання суміжним професіям, навчання новим професіям; переводити, за їх згодою, на іншу роботу на цьому або іншому підприємстві; зберігати за ними загальний або спе-ціальний трудовий стаж при влаштуванні на іншу роботу після вивільнення відповідно до названої Програми або після закінчення навчання (переквалі-фікації), якщо перерва в роботі не перевищила двох років.

Здобувачка вважає, що висловлені пропозиції сприятимуть охороні праці жінок, які поєднують роботу з материнством.

У підрозділі 3.3. “Особливі режими праці для жінок” відмічається, що за загальним правилом своє право на працю жінки реалізовували на підставі укладення трудового договору на невизначений строк з повним робочим днем . Проте така класична форма зайнятості, як показує світова практика, не завжди сприяє поєднанню жінками праці в суспільному виробництві з материнством внаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин.

Здобувачка дійшла висновку про те, що розширення роботи переважно з гнучкими формами зайнятості, а також на підставі інших нетипових форм зайнятості відповідає не тільки економічним умовам господарювання, що постійно змінюються, та інтересам роботодавців, а й більшості жінок, які шукають роботу саме такої форми праці, оскільки це більше відповідає обраному ними способу життя. Якщо говорити про таких суб’єктів трудових правовідносин, як жінки, які поєднують роботу з материнством, то нетрадиційні, нетипові форми зайнятості набули певної актуальності. Вони є необхідними і корисними для розвитку економіки, нормального функціонування ринку праці, задоволення потреб цих жінок.

З огляду на це пропонуються такі нетипові форми зайнятості для жінок: неповний робочий час, робота “за викликом”, робота за змінним (гнучким) графіком, робота надомником, робота домашнього працівника, робота у нічний час, позикові працівники.

Аналізуючи положення деяких колективних договорів підпри-ємств, установ, організацій м. Харкова, здобувачка виявила, що на практиці активно запроваджується індивідуальне регулювання режиму роботи найманих працівників.

Внесені пропозиції щодо встановлення індивідуальних режимів роботи, а також укладення атипових трудових договорів з жінками, які поєднують роботу в суспільному виробництві з материнством, сприятимуть поліпшенню їх становища в регулюванні зайнятості в сучасних умовах України.

У підрозділ 3.4. “Особливості надання окремих видів відпусток жінкам, а також особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною” здобувачка аналізує види соціальних відпусток, передбачені в розділі ІV Закону України “Про відпустки” (по вагітності та пологах, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, додаткова відпустка працівникам, які мають дітей).

З метою посилення юридичних гарантій осіб, які виховують неповнолітніх дітей, пропонується внести відповідні зміни до законодавства України щодо збільшення тривалості соціальних відпусток.

Аналізуючи практику застосування ч. 6 ст. 179 КЗпП України щодо надання відпустки жінці в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, здобувачка дійшла висновку про те, що саме відсутність у законодавстві переліку захворювань у дітей, коли цей догляд є необхідним, приводить до судових спорів. На думку здобувачки, необхідно розробити на рівні Міністерства охорони здоров’я України перелік захворювань у дітей, за наявності яких батькам надається відпустка по догляду за дітьми до досягнення ними віку шести років.

Висловлюється пропозиція щодо вдосконалення законодавства, яке регулює порядок надання відпусток окремим категоріям працівників при наявності неповнолітніх дітей, зокрема, ст. ст. 10, 12, 25 Закону України “Про відпустки”.

Запропоновані пропозиції щодо збільшення тривалості соціальних відпусток, розширення кола осіб з сімейними обов’язками та встановлення додаткових оплачуваних днів для батьків, які мають дітей-інвалідів, сприятимуть гармонічному поєднанню ними участі в суспільному виробництві з вихованням дітей.

Висновки

1. Становлення ринкової економіки і виникнення у зв’язку з цим різноманітних підприємств і організацій, що базуються на різних формах власності, зміцнення їх економічної і юридичної самостійності, зміна ролі держави у сфері регулювання соціально-трудових відносин обумовили необхідність створення концепції правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, котра б адекватно відображала нові економічні і юридичні умови соціального буття української жінки і шляхи розв’язання цієї проблеми. При цьому завдання юридичної науки полягає в тому, щоб знайти шляхи розробки відповідних правових засад, покликаних забезпечити ефективне вирішення питань, пов’язаних з працею жінок-матерів, на основі поєднання інтересів держави, роботодавців і жінок.

Незважаючи на актуальність проблеми правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, вона поки що не дістала належної наукової розробки. Раніше проведені наукові дослідження цієї проблеми були виконані на основі законодавства колишнього СРСР. Зрозуміло, що в них не могли бути враховані новітні тенденції, пов’язані з переходом економіки України на ринкові умови господарювання, що супроводжується загостренням соціальних явищ.

У зв’язку з цим у дисертації був здійснений системний аналіз правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, як в теоретичному аспекті, так і в аспекті практичного застосування норм, що регулюють їх працю.

2. Уперше в системі принципів трудового права визначено принцип підвищеної охорони праці жінок, які поєднують роботу з материнством, і розкрито його зміст.

3. Аргументовано висновок про те, що норми про працю жінок у сучасних умовах вже недоцільно розглядати лише як частину норм, що охоплюються інститутом охорони праці у вузькому розумінні цього поняття, а слід вважати самостійним інститутом трудового права.

4. При розгляді диференціаціі трудового законодавства наведено такі фактори суб’єктної диференціації, як: наявність дітей; родинний стан (одинокі матері); стан здоров’я дітей (діти-інваліди); вік дітей та їх кількість (один, два, багатодітні); виховання дітей без матері.

5. Обгрунтовано висновок про необхідність збереження централі-зованого регулювання основних умов праці жінок, які поєднують роботу з материнством, у сучасних умовах. Доведена доцільність подальшого розвитку колективно-договірних відносин по встановленню додаткових пільг і гарантій для жінок матерів на рівні не тільки підприємства, а й галузі, регіону (область, місто, район). Разом з тим аргументовано висновок, згідно з яким індивідуально-договірне регулювання трудових відносин має