ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

ВЕРБОВСЬКА ІРИНА ТЕОДОРІВНА

УДК 481-3=833

СЛОВОТВІРНА СИНОНІМІЯ І СЛОВОТВІРНА

ВАРІАНТНІСТЬ ПРИКМЕТНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність: 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови

Львівського національного університету імені І.Франка

Науковий керівник |

кандидат філологічних наук,

доцент Ощипко Ірина Йосипівна,

Львівський національний університет

імені І.Франка

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук,

професор Ґрещук Василь Васильович,

Прикарпатський державний університет

імені В.Стефаника

кандидат філологічних наук,

доцент Невідомська Лілія Мелетіївна,

Тернопільський державний педуніверситет

імені В.Гнатюка

Провідна установа | Інститут української мови

НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 7 лютого 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 у Львівському національному університеті імені І.Франка за адресою: 79001 м.Львів, вул.Університетська, 1.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені І.Франка (79005 м.Львів, вул.Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 5 січня 2001 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Терлак З.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Формування словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) — це один із багатьох аспектів дериваційного процесу в прикметниковій системі української мови. Актуальність вивчення цього аспекту випливає насамперед із міжрівневого характеру словотвірної (дериваційної) синонімії та варіантності. Адже ці явища є предметом дослідження не тільки синхронної та діахронної дериватології, а й лексикології, семасіології, фонології (морфонології), фонетики, стилістики, культури мови, загального мовознавства. Саме тому спостереження над словотвірною синонімією та варіантністю прикметників допомагає зрозуміти деякі важливі загальнолінгвістичні проблеми, що стосуються всіх рівнів мови. Це, зокрема, питання ізоморфізму мовних рівнів, а також діалектичних зв’язків між другорядною мінімальною одиницею кожного мовного рівня і основною одиницею-конструкцією, між синтагматикою і парадигматикою цих одиниць, між формою і змістом мовної одиниці, особливо при порушенні їх симетрії, між мовною системою і мовною нормою з її можливою варіантністю.

Усе це в даній роботі розглядається через призму дериватології, хоч при потребі проектується зі словотвірного рівня на інші мовні рівні. Отже, на дериваційному рівні названі співвідношення виявляються як зв’язки між морфемою і дериватемою (у функційному та структурному планах), між сполучуваністю твірних основ та афіксів (морфотактикою) і парадигматикою формантів (на рівні функції) та дериватем (на рівні словотвірного значення), між словотвірною моделлю і словотвірним значенням (закріплення того самого словотвірного значення за кількома моделями), між можливістю словотвірної системи та її реалізацією.

Ці питання є особливо актуальними при функційному вивченні словотвору як мікросистеми і мови як системи.

Крім того, дослідження дериваційної синонімії, а зокрема прикметникових словотвірних синонімів, мотивованих різноструктурними спільнокореневими словами, — це ще один крок до поєднання афіксоцентричного й основоцентричного підходу до вивчення дериваційних процесів.

Актуальним на сучасному етапі є діахронно-синхронний підхід до вивчення словотвірної синонімії та варіантності. Саме такий підхід дає змогу виявити первісні й набуті власне українські паралельні можливості дериваційної системи, простежити їх еволюцію, відрізнити збагачення мови від її засмічення невластивими українській мовній нормі паралелями. Оскільки сучасні тенденції щодо очищення української словотвірної системи від надмірних іншомовних впливів чи не найбільше стосуються прикметника, для аналізу обрано похідні одиниці саме цієї частини мови.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота відповідає планам і темам кафедри української мови Львівського національного університету, які розробляються в межах загальної наукової програми дослідження лексико-граматичної та словотвірної структури мови. Дисертація продовжує і розвиває традиції львівської дериватологічної школи І.Ковалика.

Мета і завдання дослідження. Розкрити сутність і особливості словотвірної синонімії та варіантності прикметників української мови є метою роботи. Досягнення цієї мети передбачає такі завдання: розкрити поняття “словотвірні синоніми” і “словотвірні варіанти”; з’ясувати різницю між морфемною та словотвірною синонімією, а також різницю між функцією афікса і словотвірними значеннями деривата; виявити прикметникові дериваційні синоніми і дериваційні варіанти в староукраїнській та новій українській мові, систематизувавши і проаналізувавши їх; указати на моделі прикметникової словотвірної синонімії і варіантності на різних синхронних зрізах; простежити статику й динаміку в еволюції цих моделей; дати функційну характеристику словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) нової української мови; оцінити їх із погляду сучасної мовної норми; встановити причини виникання дериваційної синонімії і варіантності як явища (на рівні моделей) та основні причини появи конкретних прикметникових словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) на різних часових зрізах.

Об’єктом дослідження є словотвірна система прикметників української мови XI-XX ст.

Предмет дослідження — прикметникові словотвірні синоніми і варіанти цього періоду.

Методи дослідження — описово-аналітичний, частково порівняльний, статистичний та метод синхронних зрізів. У межах описово-аналітичного методу поєднано афіксо- і основоцентричний підходи до вивчення словотвору.

Джерельною базою роботи є лексичні картотеки староукраїнської та нової української мови Львова й Києва; історичні, тлумачні, перекладні, орфографічні та термінні словники різних наукових галузей та різного часу, Інверсійний словник української мови, Словник синонімів української мови, Словник іншомовних слів, енциклопедичні словники; твори художньої літератури, наукова і навчальна література з гуманітарних дисциплін переважно двох останніх десятиріч.

Наукова новизна результатів дослідження. У дисертації дістало подальший розвиток учення І.Ковалика про словотвірну синонімію. Аналіз українських прикметників дозволив розширити Коваликове розуміння поняття “словотвірні синоніми”. Підставою для цього стали численні прикметникові дериваційні синоніми, що виходять за межі моделі спільна твірна основа + однофункційні суфікси, яку вчений запропонував, досліджуючи словотвір слов’янських іменників. Зокрема, зафіксовано пари (ряди) словотвірних синонімних прикметників, що мотивуються не тільки спільним іменником, дієсловом і т.д., а й спільнокореневими різноструктурними словами тої самої та різних частин мови. При цьому можливі однофункційні афікси, а також той самий словотворчий засіб. Компоненти дериваційного синонімного ряду можуть утворюватися як тим самим способом, так і різними способами (суфіксальним — морфолого-синтаксичним, префіксальним — префіксально-суфіксальним). У роботі також чітко розмежовано поняття “дериваційна синонімія” і “дериваційна варіантність”. Відповідно до того, детально проаналізовано прикметникові словотвірні синонімні й варіантні пари (ряди), засвідчені в українських писемних джерелах XI-XX ст.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні синонімії на різних мовних рівнях у вузі, для укладання посібників і підручників з історичної й сучасної дериватології та культури мови, для укладання словотвірних словників, зокрема словника дериваційних синонімів і варіантів. Практичною базою для такого словника стали б інверсійні індекси, подані в роботі як додатки.

Особистий внесок здобувача полягає у збагаченні теоретичної бази української історичної і сучасної дериватології. Результати аналізу виявлених моделей словотвірної синонімії та варіантності прикметників стали підставою для того, щоб запропонувати нове розширене розуміння термінів “словотвірні синоніми” і “словотвірні варіанти”. У дисертації простежено еволюцію цих моделей та їх реалізацію протягом століть, а також їх функціонування в новій українській мові.

Апробація результатів дисертації. Дисертація апробована на таких конференціях, наукових засіданнях і семінарах: 1.Щорічна звітна конференція кафедри української мови Львівського національного університету ім.І.Франка (Львів, 1998р., 1999р., 2000р.). 2.Періодичний кафедральний науковий семінар (Львів, 1998р., 1999р.). 3.Засідання мовознавчої секції НТШ (Львів, 1998р., 1999р.). 4.Міжвузівська наукова конференція “Критерії естетичної вартості художнього тексту” (Львів, 1996р.). 5.Наукові читання “Актуальні питання українського мовознавства”, присвячені 90-річчю від дня народження професора Івана Ковалика (Львів, 1997р.). 6.Міжнародна славістична конференція пам’яті професора Костянтина Трофимовича (Львів, 1998р.). 7.Міжнародна нау-кова конференція до 150-річчя заснування кафедри української словесності “Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 1998р.). 8.Між-народна наукова конференція “И ничєго жє бысть” (Львів, 1999р.). 9.Філологічна конференція молодих науковців (студентів та аспірантів) “Semper tiro” на пошану професора Івана Овксентійовича Денисюка (до 75-літнього ювілею вченого) (Львів, 1999р.). 10.Всеукраїнська наукова кон-ференція “Граматичні категорії в українській мові” (Вінниця, 2000р.). 11.Усі розділи дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови Львівського національного університету ім.І.Франка (Львів, 1999р., 2000р.).

Публікації. Дослідження дисертації викладені у вісьмох публікаціях: у шести статтях (серед них одна у співавторстві) та у двох тезах.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (191 с.), переліку джерел та їх умовних скорочень (4 с.), списку використаної літератури (11 с., 146 позицій), двох додатків (104 с.). Загальний обсяг роботи 310 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дисертації, вказано на джерела і методи їх опрацювання, визначено об’єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, а також названо виступи і публікації за матеріалами дисертації.

У першому розділі “Проблема словотвірної синонімії та словотвірної варіантності в мовознавчій літературі” розглянуто різні концепції та погляди вчених на словотвірну синонімію і варіантність, а також запропоновано власне розуміння цих явищ, яке в загальному базується на вченні І.Ковалика про іменникові дериваційні синоніми. Через з’ясування різниці між функцією афікса і словотвірним значенням деривата, між морфемною і словотвірною синонімією, між однофункційними морфемами і варіюванням тої самої морфеми в розділі по-новому розкрито поняття “словотвірні синоніми” і “словотвірні варіанти”.

У сучасній лінгвістиці немає єдиного й однозначного вирішення проблеми словотвірної синонімії та варіантності. По-перше, у поняття “словотвірна (дериваційна) синонімія” вчені вкладають неоднаковий зміст, а по-друге, те саме мовне явище називають по-різному: “словотвірні (дериваційні) синоніми”, “словотворчі синоніми”, “морфологічні синоніми”, “дериваційно-морфологічні варіанти”, “словотвірні (дериваційні) варіанти”, “дублети”, “паралельні похідні (утворення)”, “спільнокореневі синоніми” та ін.

У мовознавчих дискусіях про статус однофункційних афіксів, а також спільнокореневих дериватів із такими афіксами протилежними є погляди стосовно таких питань:

1. Які одиниці є синонімами словотвірного рівня — деривати з однофункційними афіксами чи самі однофункційні афікси?

2. Що забезпечує єдність слова? Чи спільнокореневі деривати з однофункційними афіксами — це варіювання в межах одного слова чи різні слова?

Звичайно, дослідження потребують парадигматичні відношення і між афіксами, і між спільнокореневими похідними, але це, безсумнівно, різні мовні явища, а тому повинні мати різні визначення. Провівши аналогію між словотвірним та іншими мовними рівнями, надаємо перевагу твердженню, що словотвірними синонімами є деривати, а не афікси. Адже на рівні лексичному говоримо про синонімію лексем, синтаксичному — синтаксем, фразеологічному — фразем. Оскільки основною одиницею (одиницею-конструкцією) словотвірного рівня є дериватема, то словотвірними синонімами вважаємо спільнокореневі похідні, утворені за допомогою однофункційних афіксів. При аналізі словотвірних синонімів не обійтися і без поняття “синонімні словотворчі засоби”. Це морфемні синоніми — мінімальні одиниці дериваційного рівня, які не мають ні лексичного, ні словотвірного значення. Отже, якщо словотвірна синонімія ґрунтується на тотожності чи близькості лексичного і словотвірного значень, то суть морфемної синонімії полягає у спільності функцій словотворчих засобів. Морфемна синонімія — це тільки теоретично можлива синонімія, яку можна прогнозувати і яка, залежно від сполучуваності, зреалізується або не зреалізується; а словотвірна синонімія — це практично зреалізована можливість морфем бути синонімними у процесі словотворення. Свідченням цього є пари афіксів, які можуть бути синонімними чи несинонімними, залежно від частиномовної належності мотивуючого слова, а також від того, до якої конкретної основи їх приєднати. Наприклад, прикметники антрацитний - антрацитовий, виноградний - вино-градовий, утворені за допомогою суфіксів -н- і -ов-, є словотвірними синонімами, але судний - судовий, вільний - вольовий — паронімами, безвинний - невинний — словотвірні синоніми, але безкорисний - некорисний — пароніми. Такі деривати ні в якому разі не вважаємо варіантами одного слова. Тобто у трактуванні терміна “словотвірні синоніми” за основу береться розуміння словотвірної синонімії І.Ковалика та його послідовника в даному питанні В.Ґрещука. Проте з урахуванням специфіки зібраного матеріалу (українських прикметників, засвідчених у писемних джерелах XI-XX ст.) значення цього терміна розширюється. Оскільки серед спільнокореневих синонімних ад’єктивів нерідко трапляються такі, що утворені від різноструктурних основ, часом навіть від різних частин мови або різними способами, словотвірними синонімами вважаються не тільки “ряди... однозначних утворень з однаковою словотворчою основою, але різнозвучними суфіксами” (висновок І.Ковалика на матеріалі слов’янських іменників) Ковалик І.І. Питання словотворчої синонімії і омонімії в сфері іменників слов’янських мов // Питання слов’янознавства. Матеріали I Славістичної конференції. - Львів, 1962. - С. 21-22.

, а й похідні, які мотивовані й утворені по-різному. Наприклад: зеленкуватий - зеленкавий (утворені від тої самої твірної основи тим самим способом за допомогою однофункційних суфіксів), але щербатий - щерблений (утворені від основи інфінітива та форми дієприкметника суфіксальним і морфолого-синтаксичним способами), довколишній - навколишній (утворені тим самим способом за допомогою того самого суфікса від словотвірних синонімних прислівників). Отже, дериваційними синонімами омоосновного рівня є всі спільнокореневі похідні, які мають тотожні або близькі лексичні та словотвірні значення, незалежно від того, як вони утворені.

У термін “дериваційні (словотвірні) варіанти” учені також часто вкладають різний зміст. У нашому розумінні дериваційна варіантність слів насамперед пов’язана з варіюванням морфеми (аналогічно до того, як синонімія деяких дериватів пов’язана зі синонімією афіксів). Тому словотвірними варіантами, як і синонімами, можуть бути слова тільки самостійних частин мови (ті, що членуються на морфеми).

До морфемних варіантів у широкому розумінні цього слова сучасні дериватологи переважно зараховують факультативні, або вільні, варіанти і позиційні варіанти, або аломорфи.

Спираючись на різні теорії про морфемне варіювання, зокрема на погляди І.Ковалика, А.Грищенка, Н.Клименко, Є.Карпіловської, словотвірні варіанти визначаємо як спільнокореневі похідні, утворені за допомогою вільних варіантів або за допомогою аломорфів. Проте за моделлю спільна твірна основа + варіантні суфікси нерідко можуть утворюватися і пароніми. Тому невід’ємним параметром дериваційної варіантності є тотожна лексична і словотвірна семантика компонентів пари. Пор.: трансцендентний - трансцендентальний, індукційний - індуктивний (словотвірні варіанти), але музичний - музикальний, ефектний - ефективний (пароніми).

У другому розділі “Витоки сучасної словотвірної синонімії і варіантності в українських пам’ятках XI-XVIII ст.” простежується формування відіменникових, віддієслівних, відприслівникових прикметникових дериваційних синонімних і варіантних пар (рядів), а також пар (рядів), компоненти яких мотивовані різними частинами мови; виявляються моделі словотвірної синонімії та варіантності прикметників у пам’ятках XI-XVIII ст.; з’ясовується наявність цих моделей в новій українській мові.

Незважаючи на широкі паралельні можливості словотвірної системи ще з XI ст., омоосновні прикметникові дериваційні синоніми і варіанти до XVI ст. були небагаточисленними. У зв’язку з відносно обмеженим стильовим функціонуванням мови XI-XV ст. прикметників, особливо похідних, було, порівняно з пізнішими століттями, мало, хоча більшість сучасних моделей словотвірної синонімії та варіантності має витоки ще в XI ст. Це зокрема деривати, утворені однофункційними суфіксами (суфіксом і словотворчим закінченням) від спільної іменникової й дієслівної основи; деривати, утворені тим самим афіксом або однофункційними афіксами від спільнокореневих різноструктурних іменникових і дієслівних основ; віддієслівні деривати, один із яких суфіксальний, інший — утворений морфолого-синтаксичним способом; відприкметникові деривати з однофункційними префіксами. Дериваційна синонімія найдавніших прикметників зумовлена переважно однофункційністю суфіксів (рідше і словотворчого закінчення): -ьн- і -ив- (-лив-), -ьн- і -ан-(-"н-, -#н-), -ьн- і -ьск-, -ьн- і -ыи(-ии), -ьн- і -ов-, -ин- і -ьн-... Наприклад: пакостныи - пакостивыи, немощьныи - немощьливыи, кожныи - кожаныи, оцьтьныи - оцьт#ныи, небесьныи - небесьский, недuжьныи - недuжии, соудьныи - судовый, паоучиныи - паuчьныи. Ця однофункційність в основному не споконвічна, а набута внаслідок розвитку вторинних функцій одного зі словотворчих формантів або й двох. На-приклад, за словотвірними моделями іменникова (дієслівна) основа + -ьн- та іменникова (дієслівна) основа + -ив- (-лив-) ще в XI ст. закріпилося спільне найзагальніше словотвірне значення “активний вияв якісної ознаки”. Суфікс -ив-(-лив-) у цьому випадку виконує свою первісну функцію, а -ьн- (вже як багатофункційний засіб) — одну із вторинних: за походженням це формант загальновідносних прикметників, із часом — прикметників нейтральної якісності, а внаслідок частого вживання їх у пе-реносному значенні -ьн- став і засобом творення ад’єктивів, що активно ви-ражають якісну ознаку. Набутою є і однофункційність формантів -ьн- і -ан- (-"н-, -#н-) — первісно засобів творення загальновідносного (-ьн-) і матеріально-речовинного (-ан-) дериватів. Унаслідок розширення функційних можливостей морфеми -ьн- обидва суфікси стали утворювати прикметники зі словотвірним значенням “виготовлений з того, що назване мотивуючим іменником”. У результаті еволюції первинно різних функцій суфіксів -ьн- і -ов-(-ев-), а саме утворювати загальновідносні (для -ьн-) і присвійні (для -ов-) прикметники, за словотвірними моделями іменникова основа + -ьн- та іменникова основа + -ов- закріпилися спільні словотвірні значення “загальна відносність”, “нейтральна якісність” в XI ст. (соудны - судовый, истиньный - истовыи) і “присвійність” у XIV-XV ст. (воловьный - воловыи). Аналогічно не є споконвічною синонімність морфем -ьн- та -ыи(-ии), які з XI ст. стали словотворчими засобами нейтрально якісних (извhсьныи - изьвhстыи) і присвійних (въдовичьныи - въдовичии) прикметників та ін. Уже в XI ст. типовим стало творення прикметникових дериваційних синонімів і за допомогою первісно однофункційних морфем -ьн- та -ьск- (загальновідносні прикметники: богословьный - богословьский), -ин- і -ии (присвійні прикметники: въдовичин - въдовичии). У першому випадку відбулося розширення меж сполучуваності суфікса -ьск-, що первісно поєднувався тільки з основами топонімів.

У мові пам’яток XIV-XV ст. словотвірні синонімні відношення між прикметниками, відомими з XI ст., стають послідовнішими, чіткішими. З’являються нові ад’єктиви, які можуть співіснувати з утвореннями попередніх століть, виражаючи те саме словотвірне значення, тобто, з’яв-ляються нові словотвірні синонімні пари (ряди). Наприклад, виновный- ви-новатий (XI-XVIII ст.) і винный (XV-XVIII ст.). У XIV-XV ст. посилюєть-ся нахил морфем до циклічної однофункційності: -ьн- = -ов-, -ьн- = -ьск-, тому й розвивається можлива однофункційність -ов- = -ьск-; аналогічно -ин- = -ьн-, -ьн- = -ов-, тому й -ов- = -ин-; а також -ии = -ин- = -ов- = -ьн-. Виходять замкнуті кільця:

-ьн- -ий -ин-

-ьск- -ов- -ьн- -ов- та ін.

Раніше така циклічна однофункційність виявлялася тільки на рівні гетероосновному, а в XIV-XV ст. вона привела до формування, правда, ще поодиноких три- і більшекомпонентних омоосновних словотвірних синонімних рядів. Наприклад: городный - городовый - городскый, куний - куничий - куновий, владичий - владичинъ - владичний.

У XIV-XV ст. засвідчені й перші прикметникові дериваційні синонімні пари, мотивовані прислівником. Наприклад: поспольный - посполитий, нынhишии - нынhшный.

До XVI ст. рідкісною була словотвірна синонімія прикметників з однофункційними префіксами. Вона зумовлювалася поки що тільки розвитком вторинних функцій префікса без- (відприйменникового походження), що вже міг виконувати функцію, тотожну з функцією префікса не- (із заперечної частки). Тобто префікс без- із первісною функцією утворювати ад’єктиви зі словотвірним значенням “позбавлення, відсутності чогось” набув можливості утворювати ще й прикметники зі словотвірними значеннями “заперечення ознаки”. Наприклад, безлhпий - нелhпий.

Прикметникові словотвірні варіанти в мові українських пам’яток XI-XV ст. також небагаточисленні. Їх виникання пов’язане з нечітко сформованими на той час законами сполучуваності варіантних суфіксів присвійних прикметників -ов-/-ев-/-’ув-, із варіюванням суфіксів -ив-/-лив- у результаті руйнування первісних обмежень морфеми -ив- поєднуватися тільки з іменниками i-основ і дієсловами и-класу, з утворенням похідного варіантного суфікса -ьск-/-овьск-, а також із варіюванням іменникових твірних баз колишніх s-основ: тhл-/тhлєс-, слов-/ словєс-. Наприклад: Лазаровъ - Лазарєвъ, Василєв - Василюв, правдивий - праведливий, заздростивий - заздростливий, адьськый - адовьскый, безсловьный - безсловєсьный.

Загалом XI-XV ст. — це період формування основних моделей дериваційної синонімії та варіантності, які активно виявлялися в пізніших століттях, хоч конкретних прикметникових словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) до наших днів дійшло дуже мало.

Із XVI ст. в українській мові особливо активізується конкуренція прикметникових афіксів у процесі словотворення відіменникових та віддієслівних ад’єктивів. Це час масового поповнення лексемного складу української мови новими прикметниками, чого й вимагало функціонування української мови в широкому жанрово-стильовому розмаїтті XVI-XVIII ст. Якщо актова мова XIV-XV ст. обходилася невеликою кількістю прикметників, і то переважно первісних, то мова полемічної літератури, інтермедій, віршів, приповідок, літописів, приватних листів, словників, медичних порадників XVI-XVIII ст. особливо багата на прикметники різної семантики і морфемної структури. Словотвірна система цього часу успадкувала основні моделі дериваційної синонімії та варіантності з попередніх століть, збагативши їх новим наповненням. XVI-XVIII ст. — це, наприклад, кульмінаційний час паралельного функціонування відіменникових прикметників на -н-ий та -ов-ий в усіх можливих дериваційних значеннях: гробный - гробовый, скарбный - скарбовий, алабастрный - алабастровый, мигдальний - мигдаліовый (мигдалевий); час формування нових багатокомпонентних словотвірних синонімних рядів на -н-ый, -ов-ый, -ск-ий: виноградный - виноградовый - виноградский, -н-ий, -ов-ий, -ан-ий: бляшний - бляховий - бляшаний, -н-ий, -ий, -ск-ий (-зьк-ый): вражний - вражий - вразькый, -н-ий, -ин-ий, -ий, -ов-ий, -ач-ий: баранний - бараний - барановий - баранячий; час активізації словотворчих можливостей рідкісних у XIV-XV ст. суфіксів -ав-, -ист-, -ат- (-аст-, -чат-, -част-), -оват- (-уват-), -овит-, -к-, за допомогою яких утворюються словотвірні синоніми — якісні прикметники: росохатый - росоховатый, гранятый - гранястый - гранистий - грановитый, жолобчастый - жолобковатый - жолобковитый, жаристий - жаркий та ін. У XVI ст. ще одну вторинну функцію (утворювати якісні відіменникові прикметники) розвинув і формант -ан-, тому дериваційними синонімами є похідні барвяний - барвистий.

У багатьох нових парах втілюються й інші вже відомі моделі дериваційної синонімії суфіксальних прикметників, мотивованих тими самими та різноструктурними спільнокореневими іменниками, дієсловами, прислівниками і словами різних частин мови: порохнавий - порохнистий, подольский - подол#нскии, брыдкый - бридливый, ослабhлый - ослаблый, нынhшнии - нынhишии, заикуватий - заикливий та ін. У словотвірні синонімні відношення активно продовжують вступати й віддієслівні деривати суфіксального та морфолого-синтаксичного способу творення: альчный - алчущий, любивий - любячий, проходний - проходимий. До відомих з XI ст. прикметникових словотвірних синонімів з однофункційними префіксами без- і не- в XVI-XVIII ст. додалися ще й сло-вотвірні синонімні ад’єктиви з префіксами за- і в-, по- і при-, по- і на-. На-приклад: безбожний - небожний, заживаний - вживаний, побережний - прибрежний, побожний - набожний.

Активізується в цей час дериваційна варіантність прикметників, особливо відіменникових. Наприклад, із XVI ст. під впливом міжмовних контактів український суфікс -н- став базою для варіантного суфікса -альн-, який тепер паралельно з -н- міг приєднуватися до твірної основи іншомовного походження: комедійний - комедіялний, елекційний - елекціяльний, бестійний - бестіяльний. Типовим стає варіювання в тій самій позиції морфем -ат-, -аст-, -чат-, -част-: двойчатый - двойчастый, попелятый - попелястый, ребратий - ребрастий, крупястый - крупчастий; із попередніх століть успадковується паралельне функціонування варіантних суфіксів -ив-, -лив-, -овлив-: злостывий - злостливий, уродивый - уродливый, жартливый - жартовливый. Варіювання морфем -ов-, -ев- зберігається тільки у відносних прикметниках: грушовый - грушевый, ґарцовий - ґарцевый, лазуровий - лазуревий.

Словотвірна варіантність віддієслівних прикметників у мові пам’яток XVI-XVIII ст. пов’язана з варіюванням суфіксів -н-, -льн-, -тельн- і -уч- (-ущ-), -ач-(-ащ-). Наприклад: оуздавний - уздавальний, незносный - незносительный, будучий - будущий, волочачий - волочащий. Відприслівникові прикметникові дериваційні варіанти утворюються за допомогою суфіксів-варіантів -ойш- і -ейш-, -шн-, -ишн- і -ешн-: тутойший - тутейший, завтрашній - завтришній - завтрешній.

Отже, прикметникові дериваційні синоніми, засвідчені в пам’ятках XI-XVIII ст., найчастіше відповідають моделі словотвірної синонімії за І.Коваликом: спільна твірна основа + формально різні однофункційні афікси. Проте чимало дериваційних синонімних пар (рядів) виходить за межі такої моделі. Це похідні з різними мотивуючими базами, різних способів творення, а також первісний і похідний ад’єктиви. Дериваційна варіантність прикметників в українських пам’ятках XI-XVIII ст. пов’язана здебільшого з морфемним варіюванням і рідко — з варіюванням твірних основ.

У третьому розділі “Словотвірна синонімія і словотвірна варіантність прикметників нової української мови в аспекті сучасної літературної мовної норми” аналізуються та систематизуються дериваційні синонімні й варіантні пари з урахуванням структурних, семантичних і функційних критеріїв. За зовнішніми (формально-словотвірними) ознаками дериватів виявляються загальні моделі словотвірної синонімії та варіантності прикметників у новій українській мові. Зважаючи ж на ступінь близькості лексичної і словотвірної семантики, на стилістичну характеристику, на частоту вживання та сполучуваність компонентів, виділяються пари з рівноважною, активною та можливою паралельністю. Усіх їх оцінено з погляду сучасної мовної норми.

Словотвірна синонімія і варіантність прикметників української мови старої та середньої доби увійшла в новий період не тільки основними принципами і моделями, сформованими протягом XI-XVIII ст., а й деякими конкретними прикметниковими дериваційними синонімними і варіантними парами (рядами).

У XIX-XX ст. особливо активно реалізуються такі моделі словотвірної синонімії відіменникових, віддієслівних і відприкметникових прикметників:

спільна іменникова основа + -н- і -ов-; -н- і -ив-(-лив-); -ат- і -ист-; -ат-, -ист- і -уват-; -н- і -ськ-; -ов- і -ськ- (-івськ-); -ськ-(-цьк-) і -ий; -н- і -ий; -н- і -ан-; -ов-(-ев-) і -ан-; -ов-(-ев-) і -ач-; -ин- і -ач- (архетипний - архетиповий, оманний - оманливий, взірчатий (взірчастий) - взористий, жолобчатий (жолобчастий) - жолобкуватий, біблійний - біблійський (біблейський), банковий - банківський, парубоцький - парубочий, погідний - погожий, мідний - мідяний, рутовий - рутяний (рутвяний), тигровий - тигрячий, качиний - качачий);

спільна дієслівна основа + -н- і -ив-(-лив-); -уч- і -лив-; -к- і -лив- (облесний - облесливий, брикучий - брикливий, п’янкий - п’янливий);

віддієприкметниковий прикметник - дієслівна основа + -н-; -к-; -лив-; -уч- (видимий - видний, щемлячий - щемкий - щемливий, терплячий - терпеливий, скриплячий - скрипучий - скрипливий);

спільна прикметникова основа + -уват- і -ав- (блідуватий - блідавий).

Відомі також моделі дериваційної синонімії прикметників, які мотивуються різними частинами мови:

віддієслівний прикметник - відіменниковий прикметник (чванливий - чваньковитий);

відіменниковий прикметник - відприслівниковий прикметник (правдивий - справжній - справдішній).

Серед прикметникових дериваційних синонімів з однофункційними префіксами типовими для нової української мови є пари з префіксами без- і не- (безграмотний - неграмотний), по- і після- (повоєнний - післявоєнний), якнай- і щонай- (якнайповніший - щонайповніший), про-ти- й анти- (противірусний - антивірусний), не- й а- (несиметричний - асиметричний). Із меншою активністю реалізуються інші моделі словотвірної синонімії прикметників, мотивованих різноструктурними іменниками (азійський - азіатський), дієсловами (палахкий - палахкотливий) та словами різних частин мови (однакий - однаковий). Характерною для всього нового періоду є дериваційна варіантність відіменникових прикметників на -ат-ий, -аст-ий, -чат-ий і -част-ий (броватий - бровастий, гранястий - гранчатий - гранчастий), а також на -ськ-, -івськ-, -инськ-, -анськ- (рабський - рабівський, тичининський - тичинівський, ніцшеанський - ніцшівський, декартівський - карте-зіанський). З початку XX ст. особливо поширюється на різні мовні стилі варіювання прикметників на -н-ий, -альн-ий, -іальн-ий, -ональн-ий, -ичн-ий/-ічн-ий, -ивн-ий: фізичний - фізикальний, атмосферний - атмо-сферичний, векторний - векторіальний, емоційний - емоціональний, меланхолійний - меланхолічний, індукційний - індуктивний та ін. Наприкінці XX ст. функціонування дериватів із гібридними варіантними суфіксами обмежується. У найновіших виданнях прикметники типу інтенційний, екзистенційний, категорійний, трансцендентний, синхронний, діахронний явно стали витісняти свої дериваційні варіанти інтенціональний, екзистенціальний та екзистенціональний, катего-ріальний, трансцендентальний, синхронічний, діахронічний. Зі середини XX ст. менш численними в українській мові стають словотвірні варіантні пари прикметників на -ов-ий/-ев-ий, які до того часу нерозмежовано поєд-нувалися з основами на шиплячий та м’який приголосний (аркушовий - аркушевий, борщовий - борщевий, крижовий - крижевий, кінцьовий - кінцевий, стальовий - сталевий, струсьовий - струсевий). Згідно зі сучасною словотвірною нормою, функційна і формальна сполучуваність аломорфів -ов-/-ев- певною мірою регламентована, хоч обмеження і далі залишаються відносними. Тому й модель словотвірної варіантності не занепала, а функціонує: зграйовий - зграєвий, одноківшовий - одноків-шевий, лицьовий - лицевий (аломорфізм пов’язаний із позицією наголосу).

Рідко словотвірна варіантність відіменникових прикметників нової української мови пов’язана з морфемною варіантністю -ив-, -лив-, -івлив- та -оват-, -уват-, -куват- (злостивий - злісливий, жартливий - жартів-ливий, пісковатий - піскуватий, вовкуватий - вовчкуватий). Деривацій-ними варіантами, що зумовлені варіюванням іменникової твірної основи, є прикметники амбіційний - амбітний, безслівний - безсловесний, бразиль-ський - бразилійський та ін. Словотвірна варіантність віддієслівних ад’єк-тивів нової української мови зумовлена найчастіше непозиційним у XIX - на поч. XX ст. варіюванням суфіксів -уч-, -ущ- і -ач-, -ащ- (болючий - болячий, сплющий - сплячий - сплящий) і позиційним варіюванням -н-, -льн- (розсівний - розсівальний, коливний - коливальний). Згідно зі сучасною мовною нормою, морфеми -уч- і -ач- (-ущ- і -ащ-) стали позиційними варіантами: вибір суфікса в прикметниках морфолого-син-таксичного способу творення, як і в мотивуючих дієприкметниках, чітко зумовлений дієвідміною дієслова. Тому й модель дериваційної варіантності віддієприкметникових ад’єктивів на -уч-ий, -ач-ий на поч. XX ст. стала занепадати. Рідкісними в сучасній українській мові є віддієслівні прикметникові дериваційні варіанти на -уч-, -ущ-: минучий - минущий, тямучий - тямущий.

Словотвірна варіантність відприкметникових ад’єктивів у пам’ятках ХІХ-ХХ ст. часто пов’язана з непозиційним варіюванням морфем -есеньк-, -усіньк-, -ісіньк-, -іськ-, -ісічк-; -еньк-, -оньк-; -уч-, -ущ-, -ач-, -ащ- (гарнесенький - гарнісінький - гарнюсінький, теплісінький - тепліський - теплісічкий; слабенький - слабонький; злючий - злющий, добрячий - добрящий,) і рідко — з варіюванням твірних основ (важенький - важкенький).

Серед усіх словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) нової української мови засвідчено дуже мало таких, що мають рівноважну паралельність, тобто нічим не відрізняються ні в плані лексичної та словотвірної семантики, ні у функційному плані. Наприклад: пискливий - писклявий, погожий - погідний, меліораційний - меліоративний. Часто компоненти дериваційних синонімних і варіантних пар (рядів) функціонують як активно паралельні, тобто в багатьох випадках є взаємозамінними, хоч і відрізняються або відтінками в лексичній та словотвірній семантиці, або сферою чи частотою вживання, сполучуваністю. Наприклад: вечірній - вечоровий, дівчачий - дівочий, тужливий - тужний, індукційний - індуктивний. Чимало прикметників нової української мови, особливо багатозначних, вступає в словотвірні синонімні та варіантні відношення дуже рідко, тільки в певному контексті, коли збігаються окремі семеми їх семантичної структури, або коли один із компонентів є рідковживаним (авторським неологізмом). Прикметники, яким невластиво вступати в словотвірні синонімні та варіантні відношення, але які хоч раз зафіксовані як дериваційні синоніми чи варіанти, є похідними з можливою паралельністю. Наприклад: цукровий - цукристий, срібний - сріблистий, фокусний - фокальний, репродукційний - репродуктивний, легенний - легеневий, кав’ярневий - кав’ярняний. Деякі з цих пар часто перебувають на межі між словотвірною синонімією чи варіантністю і паронімією — їх статус залежить від контексту. Поруч із парами рівноважної, активної та можливої паралельності, що відповідають внутрішній структурі мови, у розділі розглядаються й такі дериваційні синонімні та варіантні прикметники, паралельне функціонування яких не є нормативним, оскільки один із компонентів пари не відповідає сучасній мовній нормі. Наприклад: марковий - марочний, виставковий - виставочний, підіймальний - підйомний, пропорційний - пропор-ціональний.

Отже, незважаючи на те, що злам XVIII-XIX ст. починає нову добу в історії української мови, концепційно словотвірна синонімія та варіантність виражає відносну статику в мовній системі протягом багатьох століть. Зате на рівні конкретних прикметникових словотвірних синонімних і варіантних пар (рядів) чітко помітні зміни не тільки у межах одної епохи — нової української мови, а й навіть у межах століття чи кількох десятиліть.

У Висновках накреслено основні тенденції розвитку словотвірної синонімії та варіантності українських прикметників; розкрито особливості їх функціонування на різних синхронних зрізах, з’ясовано можливі причини появи аналізованих явищ на рівні моделей та на рівні конкретних дериваційних синонімних і варіантних пар (рядів).

У Додатках подано інверсійні індекси прикметникових словотвірних синонімних та варіантних пар (рядів), засвідчених у писемних джерелах XI-XVIII ст. і XIX-XX ст.

ВИСНОВКИ

Дериваційна синонімія і дериваційна варіантність прикметників української мови є виявом мовної статики та динаміки. Сутність слово-твірної синонімії та варіантності протягом багатьох століть залишається та сама; стійкими до змін виявилися й усі її моделі, за винятком двох: спіль-ний прислівник + однофункційні суфікси та спільна прикметникова ос-нова + однофункційні суфікси (із ХІХ ст. активізується рідкісна до того часу словотвірна синонімія відприкметникових прикметників, і, навпаки, у кінці XIX - на поч. XX ст. занепадає словотвірна синонімія відприслівни-кових прикметників, що була типовою до XVIII ст). Конкретні ж прикмет-никові дериваційні синонімні й варіантні пари (ряди) здебільшого є вираз-никами мовного розвитку. Це закономірно, тому що найбільш динамічним є лексичний рівень мови, а дериватема — як основна одиниця словотвірної системи — співвідносна з лексемою через спільну функційну одиницю мо-ви — слово. Виявом мовної динаміки є те, що навіть протягом десятиріччя може змінюватися тип паралельності (залежить від сполучуваності, частоти вживання, емоційного забарвлення і семантичних відтінків прикметників): активна паралельність стає можливою, а можлива — активною чи рівно-важною. Динамічні процеси в мові пов’язані і з безповоротним розпадом одних та появою інших омоосновних пар (у межах моделі), а також із роз-падом і повторним формуванням та функціонуванням дериваційних сино-німних і варіантних пар (рядів). Інколи дериваційні синоніми одного часу через зміни у їх семантичній структурі стають паронімами в інший час. При цьому модель дериваційної синонімії, якій вони відповідають, як правило, залишається і виявляється в інших прикметникових парах. Крім того, про-цеси, що пов’язані з конкурентним функціонуванням словотворчих засобів, а відповідно і дериватів із цими морфемами, часто відбуваються під дією зовнішніх чинників. Під впливом чужої мовної норми нерідко розхитується своя, зокрема норма української сполучуваності. Особливо це стосується середини XX ст., коли писемні джерела фіксують дуже багато паралельно-го функціонування ад’єктивів, утворених відповідно до національних внут-рішньомовних законів, і ад’єктивів, впроваджених штучно, всупереч укра-їнській словотвірній нормі. Останні входили у звичку, часом навіть витісняючи будь-який паралелізм. У таких випадках норма переставала спиратися на статистичний критерій. Процеси ці не завжди безповоротні, нерідко вони мають циклічний характер, що буває зумовлене різними позамовними чинниками. На сучасному етапі формується чіткий напрям очищення словотвірної системи, як і мовної системи взагалі, від надмірних іншомовних впливів. У вжиток повертаються деривати, штучно вилучені з функціонування. В одних випадках вони стають тільки можливою альтернативою до того, що утворене на ненаціональній основі, в інших — активно співіснують із ним чи навіть витісняють його. Загалом наприкінці XX ст. все частіше надається перевага власне українським ресурсам, що посилює їх словотворчі можливості. На периферію відходить словотворення за участю гібридних варіантних суфіксів, сформованих на базі українських, наприклад: -альн-, -арн-, -озн-, -ичн-, -ічн-, -ивн- та ін. Поки що ця тенденція найактивніше і найпослідовніше підтримується науковим стилем, зокрема філологічними текстами. Можливо, з часом вона узвичаїться і стане словотвірною нормою.

Отже, дериваційну синонімію і варіантність прикметників на різних етапах розвитку української мови зумовлюють як лінгвальні, так і позалінгвальні чинники. Окремо слід говорити про причини глибинних словотвірних синонімних відношень, тобто про причини появи моделей дериваційної синонімії, що є явищем статичним і пов’язаним із внутрішніми законами мови, насамперед словотвірної системи, а окремо — про наповнення цих моделей — про поверхневі словотвірні синонімні відношення між конкретними прикметниками, які більше відображають динаміку мови. Ці відношення, як правило, залежні від традиції словотворення і дуже чутливі до позамовних впливів.

Причиною виникнення словотвірної синонімії як специфічного відношення між дериватемами є морфемна синонімія, що полягає у спільності функцій словотворчих засобів. Спільність ця інколи буває первинною, але частіше є набутою внаслідок розвитку вторинних функцій морфем. Але сама словотвірна система, її внутрішні закони створюють тільки передумови для конкурентного функціонування словотворчих засобів, якщо цьому не перечать закони морфотактики. Конкретні ж словотвірні синонімні пари (ряди) можуть виникати, звичайно, підпорядковуючись цій системі, під впливом внутрішньомовних, міжмовних і позамовних факторів. Вільні клітинки, що їх запропонувала словотвірна система, можуть залишатися незаповненими протягом століть, а можуть заповнитися утвореннями різного часу, які співіснують, не витісняючи одне одного; утвореннями кількох територіальних діалектів, що сформували літературну мову; утвореннями того самого часу, які з’явилися під впливом інших мов унаслідок відповідних соціально-політичних умов. Деякі прикметникові дериваційні синоніми можуть з’явитися одночасно внаслідок внутрішнього розвитку мови.

Словотвірна синонімія і словотвірна варіантність — це складні діалектичні явища, дослідження яких виходить за межі сучасної та історичної дериватології, торкаючись низки інших дисциплін, зокрема історії та філософії мови, а також соціолінгвістики.

СПИСОК