КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВЛАСЕНКО Марія Сергіївна

УДК 81’42:81’276.6:34=134.2

КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

ІСПАНСЬКОГО ЗАКОНОДАВЧОГО ТЕКСТУ

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іспанської філології Київського

національного лінгвістичного університету.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

КОРБОЗЕРОВА Ніна Миколаївна,

кафедра іспанської та італійської філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

АЛЕКСЄЄВ Анатолій Якович,

кафедра іноземних мов Українського

державного хіміко-технологічного

університету, м. Дніпропетровськ

кандидат філологічних наук, доцент

КРУКОВСЬКИЙ Василь Іванович,

кафедра іноземних мов Київського

національного економічного університету

Провідна установа:

Харківський державний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди, МОН України,

кафедра романської філології.

Захист відбудеться 19 грудня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, Київ-17, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01013, Київ-13, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 19 листопада 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент І.В. Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферовану дисертаційну роботу присвячено дослідженню комунікативно-прагматичного аспекту композиційної, лексико-семантичної, морфолого-синтаксичної та стилістичної організації законодавчих текстів у сучасній іспанській мові.

Однією з центральних проблем сучасної лінгвістики є вивчення комунікативної функції мови, що передбачає залучення до галузі лінгвістичних досліджень прагматичного аспекту. Прагматичний компонент виділяється в значеннях різних мовних одиниць, які раніше вважалися компетенцією семантики, синтаксису, стилістики. Мова розуміється як вербальна діяльність людини, зумовлена цілями невербальної діяльності. У зв’язку з урахуванням прагматичного аспекту в дослідженні мови лінгвісти звертають увагу на особистість адресанта та адресата, тобто на суб’єктів спілкування.

На сучасному етапі розвитку мовознавства все частіше об’єктом дослідження стають різні типи комунікації, зокрема тексти офіційно-ділового мовлення.

Дослідження різних аспектів мови ділових документів, у тому числі й на матеріалі іспанської мови, проводили чимало лінгвістів (І.С.Вольська; Є.Б.Гумільовська; Н.В.Кривоносова; В.І.Круковський; Л.М.Паламар, Г.М.Кацавець; А.С.Піголкін; Л.Л.Швиркова; Л.Кальво Рамос, П.Марін Перес та ін.). Такий інтерес до законодавчого мовлення зумовлюється передусім інтересом до самих законів. Суспільство через свою складність потребує певних правил та норм, що встановлюються законами, які у демократичній державі приймаються Парламентом (законодавчою владою). Реальне виконання викладених у законі норм та правил, прав та обов’язків залежить передусім від обох учасників законодавчої комунікації – адресанта (законодавця, який завжди є колегіальним автором) та адресата (кожного окремого індивіда, члена суспільства певної країни). Оскільки писемний законодавчий документ адресат сприймає візуально, то єдиним інструментом адресанта для передачі сутності того чи іншого закону, його комунікативної інтенції та прагматичної мети є добір та сполучення лексико-семантичних та морфолого-синтаксичних засобів, а також використання окремих стилістичних прийомів. Таким чином, актуальність теми зумовлено орієнтацією сучасної лінгвістики на вивчення функціонування мови в людському суспільстві, розуміння мови як діяльності, представлення мовних засобів реалізації мети та мотивів особистості. Дотепер у романістиці немає ґрунтовного дослідження цього типу текстів сучасної іспанської мови з урахуванням комунікативно-прагматичного аспекту (єдності мовних та позамовних факторів та їх залежності один від одного).

Теоретичною основою роботи є положення сучасної прагмалінгвістики (Т.А. ван Дейк, І.Р. Гальперин, О.О. Леонтьєв, Н.Д. Арутюнова, Г.Г. Почепцов, І.П. Сусов, В.Л. Наєр, В.І. Карабан, З.О. Гетьман, Н.М. Корбозерова, Дж. Остін, С. Левінсон, Дж.Р. Сьорль, Д. Вундерліх, Г. Рейєс, М.В. Ескандель Відаль).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри. Тему дисертації тісно пов’язано з темою дослідження Київського національного лінгвістичного університету “Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний та комунікативно-прагматичний аспекти“ (номер державної реєстрації 0198U000694).

Метою дослідження є встановлення структурних, семантичних та прагматичних характеристик іспанських законодавчих текстів та визначення головних засобів створення їх цілісності та зв’язності на комунікативно-прагматичному рівні. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання конкретних завдань:

встановити прагматичні компоненти, що впливають на мовну організацію іспанського законодавчого тексту;

проаналізувати головні характеристики іспанських законодавчих текстів, зовнішню форму їх побудови та внутрішню структуру або зміст;

розкрити комунікативно-прагматичний потенціал мовних засобів та стилістичних прийомів, які вживає іспанський законодавець для передачі інформації у різних законодавчих документах.

Об’єктом дослідження є законодавчі тексти офіційно-ділового стилю іспанської мови.

Предмет дослідження становить мовленнєва реалізація прагматичних відносин між адресантом, текстом закону та його адресатом, яку можна дослідити лише через вивчення композиційних, лексичних та граматичних засобів і стилістичних прийомів, за допомогою яких законодавець створює відповідні документи.

Матеріалом дослідження слугують 2000 прикладів з іспанських законодавчих документів, відібрані методом суцільної вибірки з текстів Конституції Іспанії, Цивільного та Кримінального кодексів Іспанії, іспанських законів (органічних), декретів та постанов загальним обсягом 3800 сторінок.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у дисертації завдань використано традиційні методи лінгвістичного аналізу. Метод індуктивного аналізу слугував узагальненню отриманих шляхом суцільної вибірки мовних фактів і виведенню закономірностей функціонування того чи іншого мовного засобу залежно від виду законодавчого документа; методи лінгвістичного спостереження, опису, компонентний та елементи кількісного аналізу використано при вивченні функціонування лексичних, граматичних та стилістичних одиниць у межах іспанського законодавчого тексту. Оцінка вірогідності отриманих результатів проводилася шляхом їх лінгвостатистичної обробки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на матеріалі іспанської мови проведено дослідження законодавчих текстів з урахуванням комунікативно-прагматичного аспекту. Вперше здійснено аналіз позамовних чинників, під впливом яких законодавець відбирає певні засоби іспанської мови для побудови текстів законів. У роботі також розкрито стилістичні прийоми контекстної реалізації засобів вираження прагматичних компонентів у текстах різних законодавчих документів сучасної іспанської мови.

Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що в результаті дослідження визначено місце законодавчих текстів у системі ділової комунікації, виявлено головні позамовні чинники, що впливають на комунікативну організацію, функціональні та прагматичні властивості законодавчого тексту, тип його мовленнєвого акту, добір мовних засобів для реалізації прагматичного аспекту законодавчого тексту, а також розкрито стилістичні прийоми контекстної реалізації засобів вираження прагматичних компонентів у текстах різних законодавчих документів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використовувати положення та практичний матеріал дисертації у вузівській практиці у викладанні курсу “Інтерпретація тексту” (розділ “Рівні актуалізації мовних одиниць”), теоретичних курсів та спецкурсів з лінгвістики тексту, прагмалінгвістики, стилістики іспанської мови, а також в укладанні навчальних та термінологічних словників та підготовці відповідних підручників і посібників. Матеріал та висновки дисертації можуть використовувати студенти та аспіранти у науково-пошуковій роботі.

На захист виносяться такі положення:

Текст закону має певну інформаційну структуру (план змісту) і може бути представлений як комплекс тісно пов’язаних елементів, які несуть не лише предметну інформацію, а й екстралінгвістичну. Адекватність розуміння та осмислення законодавчого документа забезпечується шляхом розкриття денотативної, стилістичної та прагматичної інформацій, відтворенням постійних компонентів жанрово-стилістичної домінанти (сукупність мовних, композиційних і прагматичних ознак, які створюють специфіку тексту певного жанру).

При побудові іспанського законодавчого тексту на добір того чи іншого засобу, за допомогою якого створюється повноцінний текст закону та досягається кінцева комунікативно-прагматична мета окремого законодавчого документа, впливають такі прагматичні компоненти, як: адресант (відправник), адресат (реципієнт), комунікативно-прагматична ситуація, контекст, пресупозиція та прагматична настанова. Всі ці компоненти є позамовними факторами, які саме через мовні засоби знаходять своє відображення у тексті закону. Мовленнєва реалізація особистості адресанта в іспанських законодавчих текстах відбувається за шкалою “об’єктивація / суб’єктивація” та “категоричність / некатегоричність”, які є прагматичними категоріями тексту.

Мовленнєва реалізація прагматичних компонентів в іспанських законодавчих текстах здійснюється завдяки лексичним та морфолого-синтаксичним особливостям іспанських законодавчих текстів, які полягають у широкому використанні складних термінів, у переважному вживанні складнопідрядних речень, ступінь ускладненості яких дієслівними конструкціями та зворотами, кількістю підрядних речень та вживанням модально-часових форм залежить від різновиду законодавчого документа. Головним прагматичним компонентом, від якого найбільшою мірою залежить успішність законодавчої комунікації, є її учасники, а саме: з одного боку, адекватний добір адресантом засобів для створення законодавчого тексту, здатних досягти комунікативно-прагматичної мети розпорядження, припису та регулювання, що відповідали б вимогам до текстів офіційно-ділового стилю, та з іншого, – володіння адресатом пресупозиційним кодом для адекватної інтерпретації змісту певного законодавчого документа.

При створенні тексту закону адресант використовує певні стилістичні прийоми для підкреслення прагматичної значущості важливих, на його погляд, елементів висловлювання. Також законодавець вживає деякі засоби створення цілісності та зв’язності тексту закону, до яких передусім належать дейктичні слова.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри іспанської філології та вченої ради факультету іспанської мови КНЛУ протягом 1998-2001 рр. Загальні та окремі результати дослідження доповідалися на ювілейній науково-практичній конференції “КДЛУ 50” 21-24 квітня 1998 р.; на щорічних науково-практичних конференціях викладацького складу КДЛУ (Київ, КДЛУ, 20-23 квітня 1999 р.; Київ, КДЛУ, 25-28 квітня 2000 р.; Київ, КДЛУ, 23-25 квітня 2001 р.).

Публікації. Результати дисертації відображено у 6 статтях, опублікованих у фахових збірниках наукових праць України.

Структура роботи. Дисертація складається зі Вступу, двох розділів, Загальних висновків, Списку використаних джерел, Списку джерел ілюстративного матеріалу та Додатку. Обсяг тексту дисертації складає 195 сторінок. Список використаних джерел складається з 262 найменувань, список джерел ілюстративного матеріалу – з 23 найменувань. Додаток являє собою іспансько-український словник-довідник основного іспанського юридичного вокабуляра та складає 51 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено матеріал і методи дослідження, сформульовано положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Комунікативно-прагматичні особливості законодавчого тексту” здійснено критичний огляд існуючих у лінгвістиці концепцій щодо вивчення та аналізу спеціального тексту з урахуванням комунікативно-прагматичного аспекту, представлено розуміння поняття “текст” як одиниці комунікації у світлі комунікативно-прагматичної дослідницької парадигми, розглянуто різні погляди як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів на проблему виділення складників комунікативно-прагматичного аспекту спеціального тексту. Також у ньому наведено головні характеристики юридично-адміністративних текстів взагалі та законодавчих текстів та їх різновидів зокрема, розкрито сутність понять “адресант”, “адресат”, “висловлення”, “комунікативно-прагматична ситуація”, “контекст”, “пресупозиція”, “прагматична настанова”, “прагматичні категорії” щодо досліджуваного іспанського законодавчого тексту.

Прагматичний аспект мови можна виявити та дослідити лише в уживанні, у мовленні, в тексті. Головна ідея прагматики полягає у тому, що мову можна зрозуміти та пояснити лише в широкому контексті її використання, тобто через її функціонування. Поняття функціональності є базовим у прагматичному підході до мови як у зарубіжному, так і у вітчизняному мовознавстві.

Мовлення – це процес, а текст – результат і зміст реалізації цього процесу. Під час комунікації текст виступає як матеріальне висловлення думки, з одного боку, і як результат використання мови (в процесі спілкування або самоаналізу), – з іншого. Текст являє собою діалектичну єдність мови і мовлення – мови, компоненти якої субстанціонально являють собою звучання (графіку), і мовлення, яке породжує тексти в процесі вживання мовних одиниць. Крім передачі денотативної та стилістичної інформацій, текст переслідує і певні цілі, тобто у ньому відображені два аспекти функції мови, виражені у мовленні: комунікативний аспект мовної діяльності: яку інформацію слід донести до адресата; та прагматичний аспект: якими засобами передати інформацію, щоб справити на адресата вплив, відповідний наміру адресанта.

Визначення тексту як одиниці комунікації включає також мовні характеристики: зв’язність, цілісність, завершеність, мовні засоби, що використовуються для цього; паралінгвістичні засоби (зовнішню організацію тексту): графічну сегментацію тексту і його розташування на папері, шрифт, фарбу, типографські знаки, цифри, засоби іконізації (малюнки, фотографії, таблиці, схеми, пунктуацію тощо), і позамовні (екстралінгвістичні) чинники: суспільне середовище діяльності й об’єкти матеріальної діяльності, зміст (тему), ступінь підготовки автора та адресата тексту, відношення адресанта тексту до змісту висловлювання, соціальний статус обох комунікантів: матеріальні засоби спілкування, час дії, місце дії, число комунікантів, їх взаємовідносини і комунікативні правила мовної поведінки.

Таким чином, комунікативно-прагматичний аспект спеціального тексту можна визначити як єдність мовних та позамовних факторів та їх залежність один від одного, як взаємодію і взаємозв’язок комунікативної організації тексту та його прагматичних властивостей.

Адресант (автор) тексту передає певне повідомлення (текст або дискурс) через канал (усний чи писемний) адресатові (слухачу чи читачу). Щоб комунікація відбулася успішно, обидва комуніканти повинні володіти спільним кодом (мовою) та контекстом, у межах якого продукується повідомлення. Крім того, кожний текст містить комунікативну інтенцію, переслідує конкретну прагматичну мету та продукується у конкретній комунікативно-прагматичній ситуації, що зумовлює тип його мовленнєвого акту (форму вираження): опис, розповідь, діалог, експозицію (виклад), аргументацію та ін.

Законодавчі тексти є нормативними документами, створеними законодавцями, та належать до офіційно-ділового стилю. Для текстів законодавчих документів притаманний такий тип мовленнєвого акту, як експозиція (виклад), форма вираження – в основному письмова.

У законодавчій мовленнєвій діяльності, як і у будь-якій іншій, існують два комуніканти, адресант і адресат, але їхнє спілкування є дуже специфічним. Адресантом є органи законодавчої влади, тобто він не є “одиничним”, а завжди є колегіальним автором, і звертається він не до однієї особи, а до невідомої кількості осіб, до абстрактного співрозмовника, яким може бути кожен з громадян окремої держави, зокрема Іспанії.

Загальною комунікативною інтенцією всіх законодавчих текстів є об’єктивне спілкування, головним призначенням (прагматичною метою) – повідомлення інформації через чіткий, зрозумілий, послідовний та об’єктивний виклад достовірних фактів. Кожен з різновидів законодавчих документів має свою особливу прагматичну мету, яка залежить насамперед від предмета висловлювання та від конкретного призначення.

Конституція Іспанії у загальній формі визнає та гарантує права та обов’язки громадян в усіх сферах людської діяльності (адресат – кожен окремо і весь іспанський народ взагалі); у Цивільному кодексі викладені норми, що регулюють майнові та особисті немайнові відносини (адресат – кожна особа, що набула певного статусу, що її вирізняє з абстрактного поняття “народ”: чоловік, дружина, усиновитель, позивач, боржник, орендар тощо); у Кримінальному кодексі представлені юридичні норми про злочинність і карність діянь (безпосередній адресат – злочинець, правопорушник, потерпілий). Призначенням органічного закону є внутрішнє регулювання, у нашому випадку, діяльності судової влади та повноважень і організації військової юрисдикції. Постанови та декрети ми називаємо підзаконними актами, які конкретизують та уточнюють закони, головною метою яких є внесення деяких змін у вже існуючі законодавчі документи.

Мовленнєва реалізація адресанта відбувається за шкалою “об’єктивація / суб’єктивація” та “категоричність / некатегоричність”, які ми виділяємо як прагматичні категорії законодавчого тексту – прагматично зумовлені способи подачі адресантом інформації в залежності від умов функціонування тексту, взаємовідносин комунікантів та мети спілкування.

Умовою правильної інтерпретації (розкодування) тексту є достатність мовних та позамовних умов, залучених до конкретної ситуації спілкування. Достатність мовних факторів можна визначити трьома моментами: 1) повнотою тексту (повний текст); 2) коректністю мови (правильність слововживання тощо); 3) достатністю екстралінгвістичних (позамовних) факторів як основи знань конкретних текстів. Зазначені фактори залежать як від адресанта, так і від адресата законодавчого повідомлення, а точніше – від володіння кодом і контекстом (референцією). Таким чином, ефективність спілкування відбувається лише за умов, якщо обидва учасники комунікації володіють певним кодом (пресупозицією), без якого адресат не зможе розкодувати (зрозуміти) передану інформацію.

У другому розділі “Мовленнєва реалізація прагматичних складників в іспанських законодавчих документах” розкрито, до яких мовних засобів та стилістичних прийомів вдається адресант, аби текст закону відповідав вимогам ОДС, виконував зазначені комунікативні функції та досягав своїм змістом та формою загальної та своєї конкретної прагматичних цілей.

Законодавчі тексти належать до текстів з так званою жорсткою структурою, яка містить: Преамбулу (презентація теми та головних ідей документа); Експозиційну частину (послідовне розгортання ідей, часто у вигляді поділу документа на розділи, підрозділи, статті); Заключну частину (додаткові положення: перехідні, заключні та ін., підсумок значущості викладених у документі ідей). Для адекватної інтерпретації сутності конкретного законодавчого документа адресат повинен зрозуміти загальне значення закону, головні ідеї, викладені у статтях (абзацах), що складають законодавчий документ, та засоби зв’язку, що сприяють цілісності та зв’язності законодавчих текстів та їх адекватній інтерпретації (повтори, ключові слова, дейктичні слова, перелік, уточнення, узагальнення, просторово-часові актуалізатори тощо).

Усі досліджувані законодавчі тексти мають різну довжину. Вони викладені в об’єктивній, чіткій та безособовій формі, є формальними, стандартизованими та логічно побудованими. Такий своєрідний та інтегрований вигляд іспанських законодавчих текстів на лексичному рівні досягається завдяки вживанню адресантом:

стандартизованих зворотів та кліше: redactado en los tйrminos siguientes; por el presente escrito; por ser de justicia; con arreglo a las siguientes clбusulas; convienen en suscribir el presente; si procediere; que vieren y entendieren, прим.:

“Juan Carlos I,

Rey de Espaсa

A todos los que vieren y entendieren.

Sabed: Que las Cortes Generales han aprobado y Yo vengo en sancionar la siguiente Ley Orgбnica: […]” (преамбула Органічного закону);

юридичних термінів: власне юридичних, які мають лише одне значення (їх порівняно небагато), та полісемічних одиниць, які можуть мати як юридичне, так і загальновживане значення. 75% полісемічних термінів мають основне юридичне значення та другорядне похідне і загальновживане. Такі термінологічні одиниці збагачують лексичний фонд загальновживаної іспанської мови. До неї входять терміни з базового юридичного вокабуляра: justicia, ley, artнculo, disposiciуn, caso, aplicaciуn, Estado, gobierno, autoridad, regla, reglamento, condiciуn, sancciуn, derrogaciуn, legнtimo та ін., які вживає законодавець найчастіше і які є обов’язковими в законах; ключові слова судової процедури: juez, jurisdicciуn, tribunal, competencia, abogado, arbitraje, audiencia, magistrado, testimonio, proceso, transacciуn, sentencia та ін.; ключові слова, що означають основні юридичні операції: contrato, convenio, testamento, renta, donaciуn та ін.; ключові слова з інших юридичних галузей: usufructo, divorcio, tutela, delito, patrimonio, heredero, coheredero та ін. Ці терміни є носіями основних категоріальних понять права, виразниками категорій і основних принципів юридичної терміносистеми.

терміносполучень і складених термінів: Derecho Internacional Privado, Derecho Internacional Pъblico, Derecho Civil, Derecho Marнtimo, Derecho Privado та ін., що зумовлено складністю та комплексністю самої юриспруденції, прим.: “Los conflictos de jurisdicciуn entre los Juzgados o Tribunales y la Administraciуn serбn resueltos por un уrgano colegiado constituido por el Presidente del Tribunal Supremo, que lo presidirб, y por cinco vocales, de los que serбn Magistrados de la Sala de lo Contencioso-Administrativo del Tribunal Supremo disignados por el Pleno del Consejo General del Poder Judicial, y los otros tres serбn Consejeros Permanentes de Estado, actuando como el Secretario de Gobierno del Tribunal Supremo” (уривок з Органічного закону);

латинських та грецьких запозичень, кальок: de jure, acto, doctrina, pretium doloris, anfictionнa, habeas corpus, ethnos, abusus, jus faeciale, el sacramentum, rebus sic stantibus, Senado, jus gentium, erga omnes, de fact?, persona (non) grata, modus procendi, quorum, mortis causa та ін., що відповідає консервативності та архаїчності, властивої текстам законів, прим.:

“La ley regularб un procedimiento de “habeas corpus” para producir la inmediata puesta a disposiciуn judicial de toda persona detenida ilegalmente” […] (одне з положень Конституції Іспанії).

На морфологічному рівні спостерігається:

скупчення іменників: “Cuando se use tan sуlo la palabra “mueble” no se entenderбn comprendidos el dinero, los crйditos, efectos de comercio, valores, alhajas, colecciones cientнficas o artнsticas, libros, medallas, armas, ropas de vestir, caballerнas o carruejes y sus arreos, granos, caldos y mercancнas, […] ” (одне з положень Цивільного кодексу);

уживання субстантивованих дієприкметників: los asalariados, los asegurados, los penados por mбs de 30 dнas, los tronchados y arrancados por accidente, los encargados та ін., прим.:

“Las donaciones se regirбn, en todo caso, por la ley nacional del donante” (Цивільний кодекс);

“[…]. “Su cumplimiento tendrб lugar durante los viernes, sбbados o domingos en el establecimiento penitenciario mбs prуximo al domicilio del arrestado. […]” (одне з положень Кримінального кодексу);

приписувальний, регулівний характер закону допомагають оформити прикметники зі значенням необхідності: necesario, preciso, obligatorio, posible тощо, функціонування яких є прагматично зумовленим, оскільки вони підкреслюють обов’язковість, значущість та важливість дотримання норм та правил, викладених у текстах іспанських законів, прим.:

“La enseсanza bбsica es obligatoria y gratuita” (Конституція);

“La Gerencia es el уrgano tйcnico del Consejo encargado de la tramitaciуn de cuantas actuaciones sean necesarias en materia de rйgimen interior o econуmico financiero” (уривок з постанови);

уживання т.зв. неозначених займенникових прикметників (todo, alguno, otro та ін.), займенників-іменників (otro, uno, cada, cualquiera та ін.), заперечних займенників (ninguno, nada, nadie), відносних займенників (quien (quienes), el (la, los, las) que, lo que), що сприяє прагматично зумовленій безособовості та узагальненості викладу законодавчих положень, прим.:

“Nadie podrб ser privado de su propiedad sino por autoridad competente y por causa justificada de utilidad pъblica, previa siempre la correspondiente indemnizaciуn” (Цивільний кодекс) – використання заперечного займенника-іменника nadie підкреслює “колективне” значення діяча, агенс і пацієнс мають узагальнений характер, але пацієнс є важливішим з погляду адресанта, що підкреслюється його позицією у реченні на першому місці. У такий спосіб констатуються умови, за наявністю яких може відбутися заперечення цієї констатації: sino por autoridad competente y por causa justificada de utilidad pъblica, previa siempre la correspondiente indemnizaciуn.

Проте головним інструментом законодавця для створення ефекту обов’язковості дотримання законодавчих положень є дієслово. Адресант законодавчого тексту, вживаючи значну кількість інфінітивів, тим самим надає висловлюванню відтінок прихованого наказу. Наприклад: “1. Determinar, en interйs de los hijos […] tomar las dіsposiciones apropiadas[…]; 2. […] fijar la contribuciуn de cada cуnyuge […]; 3. […] seсalar, atendidas las circunstancias, los bienes gananciales o comunes […]”.

Часто зустрічаються звороти та конструкції з неособовими формами дієслова (дієприкметником, герундієм та інфінітивом). Особливої поширеності набувають єднальні та абсолютні звороти, що можуть виконувати функції поширених означень (тільки дієприкметникові): “Declarada conclusa la votaciуn, se comprobarбn los votos recibidos por correo, abriйndose los correspondientes a aquellos electores que […]”; різні обставинні значення:

“Nacido el hijo dentro de los ciento ochenta dнas siguientes […], podrб el marido destruir la presunciуn mediante declaraciуn autйntica […]” – часу;

“Para adoptar acuerdos las Cбmaras deben estar reunidas reglamentariamente y con asistencia de la mayorнa de sus miembros” – мети;

“El Presidente del Tribunal Supremo y del Consejo General del Poder Judicial cesarб por haber expirado el tйrmino de su mandato, […]” – причини;

“Aun faltando la presunciуn de paternidad del marido por causa de la separaciуn legal o de hecho de los cуnyuges, podrб inscribirse la filiaciуn como matrimonial si concurre el consentimiento de ambos” – допустовості;

“Tratбndose de actos declarativos de derechos, la revisiуn de oficio y, en su caso, la previa declaraciуn de lesividad, se adoptarбn por el Pleno del Consejo por mayorнa absoluta de sus miembros” – найпоширеніше, як свідчать одержані результати дослідження (73%), – значення обставини способу дії.

Завдяки вживанню дієслівних конструкцій та зворотів тексти законів меншими за обсягом мовними засобами передають більше інформації, оскільки вони заміщують різноманітні підрядні речення.

Прагнення до безособовості та узагальненості викладу зумовлює широке вживання конструкцій з пасивним значенням у 3-й особі:

займенникова пасивна конструкція: “Las leyes penales no se aplicarбn a casos distintos de los comprendidos expresamente en ellas […]”;

дієприкметникова пасивна конструкція: “La plaza serб cubierta por el Secretario de Sala o de Gobierno del Tribunal Central de Trabajo […]”;

конструкція estar+дієприкметник: “Toda la riqueza del paнs en sus distintas formas y sea cual fuere su titularidad estб subordinada al interйs general”.

У текстах досліджуваних іспанських законодавчих документів у 90% уживаються лише чотири дієслівні форми часу: теперішній та простий майбутній час дійсного способу та теперішній та простий майбутній час умовного способу, що зумовлюється головним принципом законодавства: “закон видається на майбутнє, закон не має зворотної сили”.

Результати дослідження показали, що у головних реченнях складнопідрядних речень, що становлять 75% з усіх проаналізованих прикладів, уживаються лише дві часові форми – теперішній та простий майбутній час дійсного способу.

У текстах іспанських законодавчих документів теперішній час дійсного способу вживається у декількох прагматичних значеннях: для констатації (повідомлення), ствердження, попередження та визначення (дефініції), прим.:

“La ignorancia de las leyes no excusa de su cumplimiento” (Цивільний кодекс) – попередження;

“El error invencible sobre un hecho constitutivo de la infracciуn penal excluye la responsibilidad criminal. […]” (Кримінальний кодекс) – ствердження;

“La Audiencia Nacional, con sede en la villa de Madrid, tiene jurisdicciуn en toda Espaсa” (Органічний закон) – констатація;

“La forma polнtica del Estado espaсol es la Monarquнa parlamentaria” (Конституція) – дефініція.

Прагматичної значущості набуває законодавче висловлювання, коли адресант у ряді констатацій, визначень, попереджень уживає значну кількість іменників в одному реченні, що створює враження градації, переліку, уточнення:

“La Administraciуn Pъblica sirve con objetividad los intereses generales y actъa de acuerdo con los principios de eficacia, jerarquнa, descentralizaciуn, desconcentraciуn y coordinaciуn, con sometimiento pleno a la ley y al Derecho”.

Форма простого майбутнього часу дійсного способу вживається в законодавчих текстах у позачасовому значенні констатації факта і в модальному значенні:

у позачасовому значенні констатації факта, в основному, в головних реченнях складнопідрядних речень з підрядними часу, умови, коли вказуються факти як наслідки певних умов, як ствердження або заперечення, що не припускають сумнівів або альтернатив:

“La creaciуn de Secciones y Juzgados corresponderб al Gobierno cuando no suponga alteraciуn de la demarcaciуn judicial, oнdos preceptivamente la Comunidad Autуnoma afectada y el Consejo General del Poder Judicial” (Органічний закон);

у модальному значенні для передачі відтінків розпорядження, повинності та можливості (близької до необхідності), оскільки саме ці значення безпосередньо пов’язані із завданнями законодавчих актів: “La elecciуn se verificarб en cada circunscripciуn atendiendo a criterios de representaciуn proporcional” (Конституція) – Вибори мають здійснюватися в кожному окрузі на основі пропорційного представництва.

Часові форми умовного способу в іспанських законодавчих текстах мають ряд ознак, характерних лише для офіційно-ділового стилю, зокрема для законодавчого підстилю:

не виражають суб’єктивного ставлення мовця до змісту тексту, оскільки в даному випадку висловлювання здійснюється від особи держави чи адміністрації. Їхнє вживання зумовлене суто структурно-семантичними факторами та обмежене лише певними типами підрядних речень;

повністю позбавлені часових значень, мають узагальнено-об’єктивний, позачасовий характер, який відповідає всезагальному, універсальному характеру законодавчих документів;

у підрядних означальних, умовних реченнях та обставини часу виражають реальну модальність.

На синтаксичному рівні для іспанських законодавчих текстів характерним є переважне вживання складних, а саме складнопідрядних речень, здатних повністю та адекватно відображати взаємодію явищ, фактів, понять, які підлягають інтерпретації, чітко передавати найрізноманітніші відношення (означальні, умовні, причинні, часові та ін.). Перше місце за частотністю функціонування у досліджуваних законах займають підрядні означальні (Конституція – 62%, Кодекс – 53%, Органічний закон – 63%, Декрет – 75%, Постанова – 73%). Спостерігається значна перевага уточнювальних речень (92%), оскільки саме підрядні означальні уточнювальні речення здатні виконувати функцію виділення антецедента з категорії позначуваних ним понять, прим.:

“El cуnyuge al que la separaciуn o divorcio produzca desequilibrio econуmico en relaciуn con la posiciуn del otro, que implique un empeoramiento en su sustituciуn anterior en el matrimonio, tiene derecho a una pensiуn que se fijarб en la resoluciуn judicial, teniendo en cuenta, entre otras, las siguientes circunstancias […]”.

Крім лексичних та граматичних засобів, адресант вживає певні стилістичні прийоми та слова-зв’язки, завдяки яким досягається створення цілісності та зв’язності законодавчих текстів. Серед стилістичних прийомів головне місце належить інверсії. Законодавець виносить на перше місце висловлювання елемент, який він хоче довести до свідомості адресата в першу чергу, тобто цей стилістичний засіб прагматично зумовлений:

дієслово, основний інструмент законодавця для створення обов’язковості дотримання закону, що підкреслює основну роль дії у висловлюванні та виражає різні прагматичні значення: заборону, дефініцію, санкцію:

“No podrб invocarse como causa la infidelidad conyugal si existe previa separaciуn […]” (Цивільний кодекс) – заборона;

“Son causas de divorcio: […]” (Цивільний кодекс) – дефініція;

“Serбn castigados como rebeldes con la pena de prisiуn de cinco a diez aсos e inhabilitaciуn absoluta […]” (Кримінальний кодекс) – санкція;

препозиційне вживання єднальних та абсолютних зворотів з неособовими формами дієслова, здатних передавати різні обставинні значення:

“Al llegar a la mayorнa de edad sуlo podrб ejercitar la acciуn el contrayente menor […]” (Цивільний кодекс) – єднальний інфінітивний зворот підкреслює прагматичну значущість обставини часу;

“Negбndose el usufructuario a hacer esta anticipaciуn, podrб el propietario pedir que se venda la parte de los bienes usufructuados […]” (Цивільний кодекс) – абсолютний герундіальний зворот підкреслює значущість умови;

“Aprobados los Presupuestos Generales del Estado, el Gobierno podrб presentar proyectos de ley […]” (?онституція) – абсолютний дієприкметниковий зворот – значущість обставини часу.

Прагматично зумовленим стилістичним прийомом адресанта законодавчих текстів є частотне вживання повторів, пояснювальних чи уточнювальних виразів та відсилань:

повтори підкреслюють паралелі, чим їх більше, тим категоричніше відкидається зайве, другорядне та чіткіше виступає загальне та абсолютне:

“[…] En los delitos y faltas que se cometan utilizando medios o soportes de difusiуn mecбnicos no responderбn criminalmente ni los cуmplices ni quienes los hubieren favorecido personal o realmente” (Кримінальний кодекс);

“Las penas que pueden imponerse con arreglo a este Cуdigo, bien con carбcter principal bien como accesorias, son privativas de libertad, privativas de otros derechos y multa” (Кримінальний кодекс);

відсилання до інших законодавчих положень може бути від статті одного закону до іншого, від статті закону до статті чи розділу цього самого закону, до окремих законів без будь-якого уточнення статей, прим.:

“Dichas Unidades actuarбn conforme a lo dispuesto en el artнculo 5.є de la Ley de Fuerzas y Cuerpos de Seguridad y con sujeciуn a los principios y normas contenidos en el capнtulo siguiente de este Real Decreto” (Декрет).

Стилістичним засобом у законодавчих текстів також є вживання так званих максим. Це короткі вислови, що формулюють моральні й життєві правила в чіткій формі. У законі вони виконують роль правного правила, хоча не кожне правило можна висловити максимою.

“No hay pena sin dolo o imprudencia” (Кримінальний кодекс);

“La justicia militar se administrarб gratuitamente” (Органічний закон).

Засоби створення цілісності та зв’язності іспанських законодавчих текстів представлені: словами-зв’язками (asн, tambiйn, entonces, a continuaciуn) ?а референціями: дейктичними словами, до яких, у текстах іспанських законів, належать: вказівні займенники (este, esta, aquel, aquella, esto, eso та ін.), присвійні займенники (su, sus), прислівники зі значенням місця (aqui, allн, donde ?а ін.), прислівники способу дії (asimismo) та ін.

Здійснений у дисертації аналіз різних законодавчих документів сучасної іспанської мови з урахуванням позамовних чинників дозволив розкрити комунікативно-прагматичний потенціал мовних засобів та стилістичних прийомів, які вживає адресант для передачі законодавчої інформації. Всі досліджувані документи мають спільні риси, зумовлені загальною прагматичною метою текстів законодавчого підстилю. Проте дослідження показало, що кожен з різновидів законодавчих документів має і свої композиційні, мовні та стилістичні особливості.

ВИСНОВКИ

Сучасні тенденції розвитку лінгвістики тексту з її підвищеним інтересом до вивчення прагматичного аспекту функціонування мовних одиниць визначили необхідність нашого дослідження, мета якого полягала у встановленні структурних, семантичних та прагматичних характеристик іспанських законодавчих текстів та визначенні головних засобів створення їх цілісності та зв’язності на комунікативно-прагматичному рівні.

Загальною прагматичною метою законодавчих текстів є офіційно, традиційно, лаконічно, чітко, об’єктивно, безособово та узагальнено, зрозуміло та доступно, досить аргументовано та у логічній послідовності, уникаючи образності, встановлювати юридично обов’язкові норми та правила поведінки, обов’язки громадян та наслідки недотримання цих вимог. Однак кожен з різновидів законодавчих документів має і свою особливу прагматичну мету, яка залежить передусім від предмета висловлювання та комунікативно-прагматичної ситуації, в якій здійснюється мовленнєвий акт.

Прагнення бути об’єктивними, зрозумілими, впорядкованими та чіткими, намагання конкретизувати ідеї спричиняє вживання у законодавчих текстах пояснювальних зворотів, визначень, надмірних перелічувань, частотних вставних речень та посилань, що могло б робити тексти документів багатослівними, перевантаженими та незрозумілими. Насправді, сукупність елементів, що утворюють досліджувані тексти (композиційна структура, зміст, мова та стиль), є продуктом культурної традиції народу, соціальної, економічної, наукової, технологічної та політичної еволюцій. Ці тексти відзначені традицією та звичаями, тому вони є архаїчними, формальними та стандартизованими.

Своєрідність законодавчого підстилю створюється завдяки високій термінологічності та морфолого-синтаксичним засобам.

Існує термінологічна полісемія, а отже, і залежність сприйняття адресатом поняття, вираженого терміном, від ситуативного контексту.

Реалізація комунікативно-прагматичної спрямованості законодавчих текстів на морфолого-синтаксичному рівні відбувається за рахунок переважання іменників над дієсловами та займенниками, широкого використання віддієслівних іменників, що пояснюється їх здатністю передати більшу кількість інформації; використання заперечних, неозначено-особових та відносних займенників для створення ефекту узагальненості, “колективності” діяча, зворотів та конструкцій з неособовими формами дієслова, як-от: інфінитивом, дієприкметником та герундієм; уживання обмеженої кількості дієслівних часів з відтінками модальності. Найчастотнішою часовою формою у законодавчих текстах є форма простого майбутнього часу дійсного способу, яка цілком відповідає завданням законодавчого повідомлення. У законодавчому підстилі вживаються шість іспанських часових форм умовного способу: теперішній, простий майбутній, складний майбутній, імперфект, складний минулий та плюсквамперфект. Форми простого та складного майбутнього часів умовного способу виступають тут стилістично маркованими одиницями. Ці форми майже зникли з інших стилів сучасної іспанської мови, але ще зустрічаються в офіційно-ділових, зокрема законодавчих, текстах як залишок попередніх епох, що свідчить про традиційність та консервативність їх мовного оформлення. Найпоширенішими в законодавчому мовленні є дві часові форми умовного способу: теперішній та простий майбутній. Якщо завдяки іменним частинам мови законодавець передає поняттєвий зміст закону, то інструментом для створення ефекту обов’язковості дотримання норм та правил, викладених у законі, головним інструментом впливу на свідомість та вчинки адресата є дієслово. Саме тому вживання тієї чи іншої модально-часової форми прагматично зумовлене. Важливу роль у створенні прагматичних значень безособовості, об’єктивності та узагальненості у текстах іспанських законів відіграють конструкції та звороти з пасивним значенням.

На синтаксичному рівні найспецифічнішим є використання розповідних речень, які відзначаються повнотою та поширеністю конструкцій, сполучниковим зв’язком, нормативним порядком слів, тобто всіма рисами, необхідними для чіткого викладу логічного ходу думки. Широко використовуються складні речення, в основному складнопідрядні, що мають великі конструктивні можливості та смислову місткість і найбільшою мірою відповідають завданням законодавчого підстилю.

Найпоширенішими серед підрядних речень у досліджуваних законах та підзаконних актах є підрядні означальні та підрядні умовні, що визначається їх прагматичною здатністю зробити текст закону якомога чіткішим, зрозумілішим та докладнішим, враховуючи усі умови та наслідки, щоб у адресата не виникало двозначності у сприйнятті сутності законодавчих положень.

Серед стилістичних прагматично зумовлених засобів, що використовує адресант іспанських законодавчих документів, виділяються наступні: інверсія (особливу роль відіграє дієслово на початку речення, яке передає прагматичні значення санкції, визначення, попередження), позмінне вживання предикатів у формах активного чи пасивного стану, використання вставних, пояснювальних і уточнювальних зворотів, відсилання, максим, вживання прагматично необхідних дейктичних слів, адекватна інтерпретація яких можлива лише за умов знання ситуативного контексту та які є одним з основних засобів створення цілісності та зв’язності тексту.

Таким чином, для чіткого, недвозначного й несуперечливого донесення до адресата змісту висловлювання у формі розпорядження, припису, для створення цілісності тексту закону, законодавець вживає прагматично зумовлену єдність мовних та стилістичних засобів.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

Комунікативно-прагматичний аспект аналізу спеціального тексту // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – Вип. 2. – К.: КДЛУ, 1999. – С. 24-29.

Морфологічні особливості підрядних умовних речень підстилю законодавчої документації сучасної іспанської мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – Вип. 3. – К.: КДЛУ, 2000. – С. 26-32.

Мовленнєва реалізація прагматичного аспекту іспаномовного законодавчого тексту // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2000. – С. 69-76.

Мовні засоби втілення стильових рис текстів іспаномовних законодавчих документів // Вісник КДЛУ. – Т. 3. – № 2. – К.: КДЛУ, 2000. – С. 147-154.

Виділення головних компонентів прагматичного аспекту в іспаномовних законодавчих