Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди

Ворожбіт Вікторія Вікторівна

УДК 372.52(09)(477.54)

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА НАВЧАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА
УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ ШКІЛ СЛОБОЖАНЩИНИ
(кінець XIX – початок ХХ століття)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент
Якушко Наталія Михайлівна,
Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди,
декан факультету
початкового навчання.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України
Шевченко Галина Павлівна,
Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, професор
Любар Олександр Опанасович,
Криворізький державний педагогічний університет,
проректор з навчальної роботи.

Провідна установа: Полтавський державний педагогічний університет
імені В.Г. Короленка, кафедра педагогіки,
Міністерство освіти і науки України, м. Полтава.

Захист відбудеться “20” червня 2001 р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. А.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. Б).

Автореферат розісланий “17травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Реформування національної системи освіти й розвиток вітчизняної педагогічної науки відбуваються в умовах докорінної перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства, інтеграції в демократичну спільноту. Це сприяє виведенню нашої держави на світовий рівень розвитку цивілізованих країн, а у сфері освіти – введенню в європейський освітній простір. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) та Закон України про загальну середню освіту за таких умов наголошують на необхідності формування творчої особистості, забезпечення її художньо-естетичної освіченості та вихованості через осмислення й використання історико-педагогічних традицій, наповнення змісту навчально-виховного процесу культурними надбаннями попередніх поколінь.

Успішному виконанню цього завдання сприяє вивчення теорії та практики організації навчання учнів початкових шкіл Слобожанщини в кінці ХІХ – початку ХХ ст., бо в цей період відбувалося становлення образотворчого мистецтва як навчального предмета, спрямованого на розвиток творчих здібностей школярів, накопичувався теоретико-методичний досвід застосування різних методів й організаційних форм навчання.

Аналіз численних наукових праць досліджуваного періоду й сучасності свідчить, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у вітчизняній педагогічній науці широко розроблялися проблеми теорії художньої освіти, розвитку дитячої творчості, а також зміст і методика навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл.

Серед дореволюційних видань заслуговують на увагу праці В. Бейєра, В. Булатова, К. Вентцеля, Г. Гіппіуса, З. Кіпріянової, К. Лепілова, В. Мурзаєва, П. Рощина, Б. Яковлева, котрі містять багатий з наукової й методичної точки зору матеріал, що вимагає детальнішої характеристики, систематизації та узагальнення.

Деякі питання художньої освіти у початкових школах Слобожанщини досліджуваного періоду висвітлено в роботах О. Апраксіної, І. Бобова, Є. Кондахчана, Г. Лабунської, М. Раєвської-Іванової, М. Ростовцева, П. Фоміна, М. Шаховського.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми подано в сучасних навчальних посібниках з історії педагогіки та народознавства за редакцією І. Прокопенка, О. Сухомлинської, О. Любара, М. Стельмаховича, Д. Федоренка.

Питанням естетичного виховання засобами образотворчого мистецтва присвятили дисертаційні дослідження О. Гавеля, Н. Горобець, Н. Кузан, В. Тименко, В. Тушева, а художньо-естетичний розвиток підлітків засобами народного мистецтва (з використанням досвіду українських шкіл Східної Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст.) описала А. Голизова.

Використання мистецтва для розвитку особистості (естетико-педагогічний аспект) досліджували І. Волощук, В. Моляко, Г. Шевченко.

Однак, питання теорії та практики навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл у період становлення, а також узагальнення практичного досвіду та вивчення регіональних особливостей організації навчання цього мистецтва ще не було предметом окремого дослідження.

Таким чином, запровадження в системі освіти України Державного стандарту, що спрямовує художню освіту на широку інтеграцію та поглиблену диференціацію і недостатній рівень висвітлення історико-педагогічного аспекту проблеми введення образотворчого мистецтва в коло навчальних предметів й зумовили доцільність проведення дисертаційного дослідження на тему “Теорія і практика навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини (кінець ХІХ – початок ХХ століття)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Це дослідження виконане згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки початкового навчання та дошкільного виховання Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Засоби навчання як система”. Воно охоплює коло питань, спрямованих на розробку проблем навчання дітей молодшого шкільного віку, орієнтоване на реалізацію завдань Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), конкретизацію змісту освітньої галузі “Естетична культура” (мистецтво) Державного стандарту початкової загальної освіти.

Тему дисертаційного дослідження затверджено у бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №2 від 20.03.2000р.).

Об’єкт дослідження – процес навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл.

Предмет дослідження – теорія і практика навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Мета дослідження – схарактеризувати теоретичні питання й узагальнити практику організації навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Об’єкт, предмет, мета дослідження зумовили такі завдання:

1. Розкрити теоретичні питання запровадження образотворчого мистецтва в початкових школах Слобожанщини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

2. Науково обґрунтувати етапи становлення теорії і практики образотворчого мистецтва як навчального предмета досліджуваного періоду.

3. Визначити особливості змісту навчальних програм, використання методів та організаційних форм навчання образотворчого мистецтва в початкових школах Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.

4. Окреслити можливості творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду навчання образотворчого мистецтва в діяльності сучасної національної початкової школи.

Теоретичним підґрунтям для розробки дисертаційного дослідження були праці Д. Багалія, М. Грушевського, Г. Міллера, М. Сумцова, у яких висвітлено загальні питання історичного розвитку регіону, зокрема освіти на Слобожанщині, та роботи українських педагогів: Б. Грінченка, Т. Лубенця, С. Русової, К. Ушинського, І. Франка та ін., – де показано її важливість і розкрито деякі особливості організації навчання образотворчого мистецтва дітей молодшого шкільного віку. Історико-педагогічні матеріали стосовно розширення кола навчальних предметів початкових шкіл Слобожанщини, зібрані у процесі вивчення праць В. Борисенка, О. Белявського, М. Демкова, М. Константинова, В. Струминського, А. Пругавіна, Г. Фальборка, В. Чарнолуського.

Особливий інтерес у ході розв’язання завдань дослідження викликали наукові праці, в яких розкрито загальні питання історії розвитку педагогіки і шкільництва в Україні (Л. Вовк, М. Євтух, С. Золотухіна) та висвітлено сучасні підходи до розробки теоретичних проблем педагогічної науки (В. Євдокимов, В. Лозова, Г. Троцко).

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її вимогами об’єктивності й доказовості; положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ у суспільстві та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах, зв’язок історії з сьогоденням, залежність “одиничне – часткове – загальне”, а також Закон України про загальну середню освіту, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), комплексна програма “Вчитель”, Державний стандарт початкової загальної освіти; ідеї національного відродження та українського державотворення, нової філософії освіти й сучасної парадигми виховання; доцільності творчого використання в сучасних умовах теоретичних надбань і позитивного історико-педагогічного досвіду.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використано методи: порівняльно-історичний і системно-структурний – для характеристики теоретичних питань організації навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл в кінці ХІХ – початку ХХ ст.; конкретно-пошукові – аналіз, синтез, узагальнення та систематизація історичних фактів – у ході вивчення змісту навчальних програм; ретроспективний – для виявлення та врахування особливостей використання методів, організаційних форм навчання вказаного предмета учнів початкових шкіл Слобожанщини досліджуваного періоду в умовах сучасної національної школи.

Джерелознавча база дослідження. Основний фактичний матеріал – статути, положення, інструкції, статистичні звіти Міністерства народної освіти, навчальні плани та програми початкових шкіл Слобожанщини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – зібрано в ході опрацювання фондів Центрального державного історичного архіву України: 707 “Управление Киевским Учебным Округом”, 1710 “Слободско-Украинская губернская канцелярия”, 2162 “Попечитель Харьковского Учебного Округа” та ін., Державного архіву Харківської області: 45 “Харьковская городская управа”, 200 “Харьковское Товарищество распространения в народе грамотности”, 304 “Харьковская губернская земская управа”.

Цінними є матеріали Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, Наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Каразіна: навчально-методичні посібники, збірники наукових статей, праці вітчизняних та зарубіжних педагогів, психологів, філософів, мистецтвознавців минулого й сучасності, довідникова література (словники, енциклопедії), педагогічна публіцистика кінця ХІХ – початку ХХ ст. (“Журнал Министерства Народного Просвещения”, “Народная школа”, “Начальное обучение”, “Світло”, “Вестник учителей рисования” (з 1910 р. –“Художественно-педагогический журнал”).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше розкрито теоретичні питання впровадження образотворчого мистецтва як навчального предмета (положення концепції художнього виховання, закономірності, принципи навчання), обґрунтовано етапи становлення теорії і практики цього навчального предмета в початкових школах Слобожанщини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

Подальшої розробки набули питання визначення особливостей змісту навчальних програм, використання методів та організаційних форм навчання образотворчого мистецтва в початкових школах досліджуваного періоду.

У науковий обіг уведено маловідомі архівні дані (27), котрі розкривають науково-методичні питання організації навчання образотворчого мистецтва у початковій школі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що позитивний історико-педагогічний досвід навчання образотворчого мистецтва у початкових школах Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. покладено в основу розробки навчальної програми інтегрованого курсу “Художня творчість” для загальноосвітніх шкіл (1–4 класи), яку може бути використано вчителями початкових класів та образотворчого мистецтва, педагогами-організаторами, керівниками гуртків у загальноосвітніх школах і студій дитячої творчості в Україні.

Теоретичні положення й узагальнений практичний досвід організації навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. можуть бути використані в навчально-виховному процесі вищих педагогічних закладів України ІІІ–IV рівнів акредитації в курсах історії педагогіки, загальної педагогіки, методики викладання предметів мистецької галузі, в розробці спецкурсів та спецсемінарів, здійсненні керівництва курсовими і дипломними роботами.

Достовірність та аргументованість наукових положень і висновків, сформульованих у результаті проведеного дослідження, забезпечується широким використанням архівних джерел, документів, педагогічної публіцистики (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), системним аналізом виявлених матеріалів, а також застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних предмету, меті й завданням наукової роботи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертаційної роботи доповідалися на педагогічних радах (протоколи №3 від 28.11.1997, №6 від 03.04.1998) та методичному об’єднанні вчителів початкових класів загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів с. Цупівки Дергачівського району Харківської області (протокол №4 від 24.04.1998); VI Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність” у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди (1999); Всеукраїнській науково-практичній конференції Інституту проблем виховання АПН України “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах”, м. Київ (2000), IV міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини”, м. Харків (2001).

Здобувачем апробовано авторську програму інтегрованого курсу “Художня творчість” упродовж 1995–1998 рр. в загальноосвітній школі І–ІІ ступенів с. Цупівки Дергачівського району Харківської області (довідка №12 від 04.04.1999).

Основні результати дисертаційного дослідження відображено у 7 одноосібних статтях, опублікованих у наукових фахових працях загальним обсягом 1,86 др. арк. і навчальному виданні “Художня творчість. Навчальна програма інтегрованого курсу (1–4 класи)” обсягом 4 др. арк.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 200 сторінок, у його складі: 4 ілюстрації (1 сторінка), 10 таблиць (7 сторінок), 4 додатки (15 сторінок), список використаних джерел включає 236 найменувань (21 сторінка).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукової розробки обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, основні завдання, теоретичне підґрунтя, методологічну основу й методи історико-педагогічного дослідження, конкретизовано джерелознавчу базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, вказано шляхи забезпечення достовірності, аргументованості наукових положень та висновків дисертаційного дослідження, апробацію результатів дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні питання організації навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)” – хронологічно показано розвиток поглядів представників світової та вітчизняної педагогічної думки на образотворче мистецтво як навчальний предмет, науково обґрунтовано етапи становлення образотворчого мистецтва як навчального предмета початкових шкіл Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст., конкретизовано особливості змісту навчальних програм, чинних у зазначений історичний період.

Вивчення широкого кола філософської, історико-педагогічної, мистецтвознавчої літератури показало, що становлення образотворчого мистецтва як навчального предмета має багатовікову історію. Дослідженням визначено, що витоками уявлень про названу дисципліну є положення філософського вчення Арістотеля про взаємодію дійсності та мистецтва, системи розвитку дитини у Материнській школі Я. Коменського, а також прогресивні наробки в галузі організації навчально-виховного процесу Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, концептуальні засади філософії освіти Г. Сковороди, системи естетичного виховання П. Білецького-Носенка, теоретичної спадщини Б. Грінченка, М. Драгоманова, О. Духновича, Т. Лубенця, С. Русової, К. Ушинського, Т. Шевченка.

У роботі зазначено, що вчителі-практики, виходячи з розуміння вченими образотворчого мистецтва як навчального предмета (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), дидактичну сутність малювання Назви навчального предмета курсу початкової школи “образотворче мистецтво”, “малювання” у цьому дослідженні використовуються як взаємозамінні. розглядали як:– 

спосіб поглибленого пізнання дитиною навколишнього світу;– 

засіб удосконалення розумових здібностей, формування навичок свідомого сприймання, цілеспрямованого спостереження, уважності, стимулювання психічних процесів учня;– 

складовий чинник художньо-естетичного, морально-духовного виховання особистості молодшого школяра (а саме: культури зорового сприймання, емоційно-почуттєвої сфери, художнього смаку);– 

шлях виявлення художньої обдарованості, розвитку творчих здібностей;– 

засіб формування системи знань, умінь, навичок грамотно відображати довкілля в зорових образах;– 

спосіб підготовки до майбутньої практичної діяльності, оволодіння основами певного ремесла;– 

елемент організації наочного навчання інших дисциплін.

У дисертаційному дослідженні на підставі узагальнення теоретико-методичних поглядів відомих зарубіжних та українських просвітян про образотворче мистецтво як навчальний предмет конкретизовано загальні положення концепції художнього виховання (кінець ХІХ ст.): вагомого значення образотворчого мистецтва у формуванні особистості дитини молодшого шкільного віку, запровадження вивчення його як загальноосвітнього предмета початкових шкіл, поєднання загальноосвітнього характеру навчання малювання з домінуючим прикладним.

У дослідженні, спираючись на результати педагогічних пошуків учених, громадських діячів, мистецтвознавців кінця ХІХ – початку ХХ ст., сформульовано закономірності навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл досліджуваного періоду: успішність навчально-виховного процесу залежить від урахування національних, культурних здобутків попередніх поколінь; цілісний вплив адекватних меті методів, засобів, організаційних форм навчання забезпечує розвиток передбачуваних якостей характеру учня (дисциплінованість, духовність, моральність, працьовитість, прагнення до витонченої краси і гармонії); специфіка образотворчого мистецтва як навчального предмета (практична спрямованість змісту навчального матеріалу, проникнення його в інші галузі знань, естетика вживаних методів і засобів навчання) сприяє підготовці людини до майбутньої практичної діяльності, оволодіння ремеслом.

Виходячи із закономірностей навчання образотворчого мистецтва, визначили дидактичні принципи природовідповідності навчально-виховного процесу, виховуючого, наочного навчання, етнізації, практичної спрямованості змісту навчального матеріалу, зв’язку з життям, надання естетичної спрямованості навчанню й вихованню учнів, інтеграції різних галузей знань та видів діяльності, врахування індивідуальних особливостей розвитку дітей, систематичності, посильності й доступності навчальних завдань. Розкрито дидактичну сутність перелічених принципів з огляду на характер цього наукового дослідження, показано шляхи їх реалізації на прикладі діяльності початкових шкіл Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У ході наукового пошуку з’ясовано, що становлення образотворчого мистецтва як навчального предмета (теоретико-методологічний та законодавчий рівні) у початкових школах Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. відбувалося у два етапи.

Перший – 1864–1873 рр. – етап, коли малювання мало статус необов’язкового, додаткового навчального предмета. Активна просвітницька діяльність педагогів-художників Імператорської Академії мистецтв, які розробляли теоретичні питання вивчення образотворчого мистецтва в загальноосвітніх школах, проявлялася у популяризації художньої освіти серед наукової інтелігенції, вчителів-практиків, широких верств населення, ініціюванні відкриття першої в Україні приватної школи малювання М. Раєвської-Іванової, запровадженні в Академії мистецтв спеціальних курсів для підготовки вчителів малювання загальноосвітніх шкіл, Недільних рисувальних класів та початкової школи, проведенні художніх конкурсів для учнів початкових та середніх навчальних закладів.

Аналіз методичних посібників педагогів-художників Г. Гіппіуса, Д. Струкова та програми малювання, розробленої комісією в Академії мистецтв (В. Верещагін, М. Ге, К. Гун, І. Крамськой, П. Чистяков), дозволяє стверджувати, що на даному етапі мета навчання образотворчого мистецтва полягала у формуванні графічної грамотності, а змісту навчального матеріалу остаточно визначено не було, на що вказує відсутність офіційно затверджених Міністерством народної освіти навчальних програм. Викладання мало виключно прикладний характер. У використанні методів перевага надавалася копіювальному, наслідувальному малюванню. За ініціативою педагогів-художників Академії розроблено теоретико-методичні засади впровадження педагогічного, художньо-описового малювання, розгляду картин, панорам, художньої, розповіді-опису. На першому етапі поширено організаційні форми навчання образотворчого мистецтва: необов’язкові уроки, вільні прикладні заняття.

Другий – 1874 р. – перші десятиліття ХХ ст. – етап, коли образотворче мистецтво набуло статусу обов’язкового навчального предмета. В указаний історичний період здійснювалася робота щодо збільшення кількості шкіл на Слобожанщині, де викладали малювання. Зокрема в дослідженні зазначено, що на початку ХХ ст. на Слобожанщині малювання входило в коло навчальних предметів початкових шкіл відомства Міністерства народної освіти Богодухівського, Валківського, Зміївського, Ізюмського, Вовчанського, Сумського, Харківського повітів та навчальних закладів, заснованих Харківським Товариством грамотності: школи витончених мистецтв у Харківському художньо-промисловому музеї, жіночої ремісничої школи, школи щоденного навчання ім. Ф. Карпова, російсько-єврейської школи, жіночої та чоловічої недільних шкіл, Ново-Павлівської школи ім. В. Гаршина, декоративно-рисувальної школи ім. М. Бородаєвського, хутірської Дергачівської школи.

Установлено також, що на другому етапі Міністерством народної освіти затверджено приблизні програми малювання для міських, ремісничих, початкових народних училищ, розроблено авторські програми М. Раєвською-Івановою, Є. Шрейдером, З. Кіпріяновою. Мету навчання малювання з вузькоспеціалізованої було поширено до загальноосвітнього рівня через включення завдань на розвиток спостережливості, творчих здібностей, формування морально-естетичних якостей характеру учнів, визначено зміст навчального матеріалу в різних типах шкіл.

На цьому етапі запроваджено натуральний та геометричний методи навчання з різновидами останнього, а також словесне пояснення, коментування малюнків, наочне спостереження натури. Щодо організаційних форм навчання образотворчого мистецтва перевага надавалася обов’язковим урокам, додатковим заняттям під час вивчення інших предметів та оволодіння основами ремесла.

У дисертації показано особливості змісту навчальних програм образотворчого мистецтва, чинних у початкових школах Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема підкреслено, що запропоновані Міністерством народної освіти програми малювання відзначалися чіткою систематизацією, академічним характером викладу матеріалу. Програми малювання, креслення, ліплення, розроблені комісіями в Санкт-Петербурзькій Раді дитячих притулків та Академії мистецтв, спрямовувалися на загальний розвиток дитини засобами активних спостережень та малювання з натури. Оригінальні підходи до навчання (орієнтація навчального процесу на формування вражень та оцінних суджень; вільне малювання, ознайомлення з історією й теорією мистецтв, інтеграція та міжпредметні зв’язки) містили авторські програми, розроблені З. Кіпріяновою, М. Раєвською-Івановою, Є. Шрейдером.

Таким чином, педагогічна і громадська діяльність українських просвітян, педагогів-художників Імператорської Академії мистецтв кінця ХІХ – початку ХХ ст. щодо розробки положень концепції художнього виховання, закономірностей, принципів, змісту й методів навчання малювання дітей сприяла становленню образотворчого мистецтва як навчального предмета початкових шкіл Слобожанщини.

У другому розділі – “Практика навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)” – розкрито особливості використання методів та організаційних форм навчання образотворчого мистецтва учнів початкових навчальних закладів Слобожанщини досліджуваного періоду, показано можливості творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду в умовах сучасної національної школи України.

Вивчення фактичного матеріалу дозволило систематизувати відомості про методи навчання образотворчого мистецтва: наочні (художньо-описове та педагогічне малювання на класній дошці, спостереження натури, демонстрація моделей для малювання або ліплення, розгляд картин, панорам, милування красою природи); словесні (художня розповідь, опис, пояснення, повторювальна, бесіда “з приводу”, коментування); практичні (копіювальний (графічні вправи у клітинках, прописах, по крапочках), наслідувальне малювання, геометричний (креслення від руки, орнаментальне і малювання обома руками), малювання з натури, з пам’яті, за враженням, за уявленням, ілюстрування, художньо-творчий краснопис, ліплення за зразком, інструкцією, технічні вправи (згинання, вирізування, склеювання паперу).

У дослідженні вперше виділено та схарактеризовано особливості використання методів навчання малювання у початкових навчальних закладах східного регіону України досліджуваного періоду:– 

забезпечення організації свідомого сприймання засобами наочних спостережень, демонстрацій моделей для малювання або ліплення;– 

опанування технікою виконання художньо-творчих завдань через педагогічне, художньо-описове малювання;– 

здійснення морально-духовного, естетичного виховання у процесі розгляду картин, панорам, милування красою природи;– 

поєднання словесних з наочними або практичними методами навчання;– 

стимулювання активності учнів у ході художньої розповіді, опису, пояснення, повторювальної бесіди за картиною (малюнком), коментування художньо-творчих робіт через емоційність, жвавість, образність та простоту мови вчителя;– 

використання різновидів копіювального методу навчання: графічні вправи у клітинках, прописах; наслідувального малювання, – з метою формування художнього смаку, графічних умінь та навичок, необхідних для оволодіння основами ремесла;– 

вдосконалення геометричного методу шляхом заміни малювання геометричних фігур, ліній, кутів на зображення подібних до них предметів побуту, іграшок, шкільних речей з пам’яті, з натури;– 

використання ілюстрування, ліплення, технічних вправ як методичних прийомів, способів урізноманітнення видів діяльності на уроці практично не передбачало реалізацію потенційних розвивальних та дидактичних можливостей.

У ході аналізу звітів про діяльність шкіл, доповідей на засіданнях шкільно-педагогічного комітету Харківського Товариства грамотності, конспектів уроків виявлено особливості організаційних форм навчання образотворчого мистецтва молодших школярів на Слобожанщині кінця ХІХ – початку ХХ ст.: уроків, вільних прикладних, додаткових занять під час вивчення інших предметів та оволодіння основами ремесла.

Установлено, що проведення вільних прикладних занять характеризувалося: відсутністю методичних рекомендацій щодо їх проведення, педагогічного контролю за ходом роботи учнів; обмеженням часу (тривалість занять не перевищувала 15 хвилин). Інколи ці заняття супроводжувалися прогулянками із загальноосвітньою метою. Основні завдання їх такі: розвиток спостережливості та творчих здібностей, удосконалення графічної грамотності засобами залучення до активних спостережень і малювання з натури, вироблення вміння дивитися на світ очима художника, розуміти твори мистецтва, виховання любові до краси. Після завершення прогулянок учні самостійно писали твори, малювали на підставі вражень, з пам’яті. З’ясовано, що основне призначення вільних прикладних занять полягало в наданні дітям короткого відпочинку, забезпеченні зміни видів діяльності, залученні дітей до корисної творчої праці.

Визначено особливості організації та проведення уроків як основної форми навчання образотворчого мистецтва досліджуваного періоду:– 

здійснення вчителем попередньої методичної підготовки та планування ним навчальної роботи;– 

забезпечення розвитку духовності і моральних якостей учнів у процесі навчання даного предмета;– 

проведення перших уроків з використанням малювання з пам’яті;– 

вивчення геометричного матеріалу на підставі спостережень натури, зображення предметів довкілля, орнаментального малювання.

У ході наукового пошуку узагальнено педагогічний досвід учителів А. Андронова, А. Половинкіна, М. Скворцова, М. Сутиріна та ін. щодо організації й проведення додаткових занять з малювання під час вивчення природознавства, краснопису, ботаніки, географії, історії. До особливостей цієї форми організації навчання слід віднести: насичення змісту навчального матеріалу вправами з креслення, моделювання, технічними вправами (виконання аплікацій з різних матеріалів, таблиць, схем будівель, поля, подвір’я, планів місцевості).

Додаткові заняття з малювання під час оволодіння основами шиття, лозоплетіння, ткацтва, малярства відрізнялися вузьким профільним спрямуванням. Так, у ході вивчення маловідомих матеріалів Державного архіву Харківської області встановлено, що в жіночій ремісничій школі м. Харкова у програмі навчання шиття було передбачено серію занять для формування вмінь креслити викрійки, виконувати схеми моделей одягу, інструментів, пристроїв для шиття. У Дергачівській хутірній школі діяли додаткові класи навчання лозоплетіння. Під час ознайомлення з цим ремеслом учні виконували прості графічні малюнки: ескізи виробів, схеми послідовності роботи, прийоми згинання.

Таким чином, результати дослідження свідчать, що у практиці навчання малювання учнів початкових шкіл Слобожанщини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) у тісному зв’язку використовувалися наочні, словесні й практичні методи. Утвердженню позицій образотворчого мистецтва як обов’язкової загальноосвітньої дисципліни сприяла організація та проведення уроків, вільних прикладних, додаткових занять під час вивчення інших предметів та оволодіння основами ремесла.

У дисертації представлено навчальну програму інтегрованого курсу “Художня творчість” для загальноосвітніх шкіл (1–4 класи), розроблену з урахуванням позитивних здобутків, виявлених у ході аналізу архівних матеріалів, методичних посібників, наукових праць, законодавчих документів.

Цей курс поєднує образотворче мистецтво з елементами трудового навчання, побутового дизайну, народознавства, історії й теорії мистецтва. У змісті програми зроблено спробу відновити та запровадити в діяльності сучасної початкової школи досвід учених і педагогів-практиків навчальних закладів Слобожанщини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) щодо:– 

мети навчання: піднесення прикладного значення образотворчого мистецтва; дотримання чіткої практичної спрямованості всіх дидактичних завдань; спрямування навчального процесу на формування морально-духовних якостей характеру, художнього смаку; проведення систематичної індивідуальної роботи з обдарованими учнями; використання різних видів мистецтв як засобу розвитку особистості дитини;– 

змісту навчального матеріалу: вивчення питань історії й теорії образотворчого та інших видів мистецтв; залучення учнів до роботи в різних художніх техніках; забезпечення інтеграції художньо-творчої діяльності у зміст навчальних предметів;– 

методів навчання: відновлення використання вільного малювання, елементів копіювального (малювання у клітинках, прописах, по крапочках), геометричного (стерео-вправи, орнаментальне малювання і обома руками) методів;– 

організаційних форм: проведення мистецтвознавчих екскурсій, вільних творчих занять, інтегрованих уроків.

У програмі “Художня творчість” ураховано особливості організації та проведення уроків образотворчого мистецтва в сільських загальноосвітніх школах (милування краєвидами різних природних ландшафтів, збирання й підготовка учнями необхідних для занять матеріалів).

Наведене в дисертації теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми дозволило зробити такі висновки.

1. Розкрито теоретичні питання запровадження образотворчого мистецтва як навчального предмета у початкових школах Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.

1.1. Висвітлено історичний процес розвитку теоретичних ідей про образотворче мистецтво як навчальний предмет, на ґрунті яких розроблено положення концепції художнього виховання: вагомого значення образотворчого мистецтва у формуванні особистості учня; запровадження його вивчення як загальноосвітнього предмета; поєднання загальноосвітнього і прикладного характеру викладання дисципліни з домінуючим другим.

1.2. З’ясовано, що практична реалізація вказаних положень передбачала організацію навчання згідно із закономірностями: успішність навчально-виховного процесу залежить від урахування національної культурної спадщини народу; цілісний вплив адекватних меті методів, засобів, організаційних форм забезпечує розвиток передбачуваних якостей характеру учня; специфіка образотворчого мистецтва як навчального предмета сприяє підготовці людини до майбутньої практичної діяльності.

1.3. Схарактеризовано принципи навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл досліджуваного періоду: природовідповідності, виховуючого, наочного навчання, етнізації, практичної спрямованості змісту навчального матеріалу, надання естетичної спрямованості навчанню й вихованню, інтеграції знань і видів діяльності, врахування індивідуальних особливостей розвитку дітей, систематичності, посильності й доступності навчальних завдань.

2. Обґрунтовано етапи становлення образотворчого мистецтва як навчального предмета у початкових школах Слобожанщини: перший – 1864–1873 рр., – коли дисципліна мала статус необов’язкового, додаткового навчального предмета, було розроблено теоретичні питання викладання його у початкових школах; другий – 1874 р. – перші десятиліття ХХ ст., – коли предмет став обов’язковим для вивчення в більшості початкових навчальних закладів Слобожанщини і було завершено програмне забезпечення викладання його в початкових класах.

3. Визначено, що зміст міністерських навчальних програм малювання, чинних у початкових школах Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст., відрізнявся від авторських (З. Кіпріянової, М. Раєвської-Іванової, Є. Шрейдера) та розроблених комісіями Академії мистецтв та Санкт-Петербурзької Ради дитячих притулків систематизацією й академічним стилем викладу матеріалу; також конкретизовано особливості використання наочних, словесних, практичних методів навчання образотворчого мистецтва в діяльності початкових навчальних закладів досліджуваного періоду та проведення уроків, вільних прикладних, додаткових занять під час вивчення інших предметів й оволодіння основами ремесла.

4. Розроблено навчальну програму інтегрованого курсу “Художня творчість” для загальноосвітніх шкіл (1–4 класи), до змісту якої включено прогресивні теоретичні положення та позитивні наробки вчителів-практиків шкіл Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст., у визначенні мети, застосуванні методів, організаційних форм навчання образотворчого мистецтва.

Проведене дослідження не вичерпує багатоаспектності розглядуваної наукової проблеми. Подальшого вивчення й ґрунтовної розробки потребують питання підготовки вчителів початкових класів до викладання образотворчого мистецтва на педагогічних курсах, організації навчання образотворчого мистецтва обдарованих дітей у спеціалізованих освітніх закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено в таких публікаціях:

1. Художня творчість: Навчальна програма інтегрованого курсу (1–4 класи) //Укладач Ворожбіт В.В.– Харків: ХДПУ, 1999.– 64 с.

2. Ворожбіт В.В. Актуальність та задачі інтегрованого курсу “художня творчість” //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи.– Харків: ХДПУ, 1998.– Вип. .– С. –44.

3. Ворожбіт В.В. Використання образотворчого мистецтва як засобу засвоєння матеріалу навчальних предметів (на прикладі досвіду роботи вчителів початкових шкіл Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.) //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи.– Харків: ХДПУ, 2000.– Вип. .– С. –51.

4. Ворожбіт В.В. Деякі аспекти морально-духовного виховання дітей молодшого шкільного віку у змісті навчальних програм малювання (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) //Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді).– К.: Педагогічна думка, 2000.– Кн. ІІ.– С. –60.

5. Ворожбіт В.В. Проблема формування творчої особистості молодшого школяра у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського //Педагогіка та психологія.– Харків: ХДПУ, 1999.– Вип. 10.– Ч. 1.– С. –76.

6. Ворожбіт В.В. Розвиток творчих здібностей учнів молодшого шкільного віку засобами образотворчого мистецтва //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи.– Харків: ХДПУ, 1998.– Вип. 7.– С. –45.

7. Ворожбіт В.В. Софія Русова про формування творчої особистості молодшого школяра засобами образотворчого мистецтва //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи.– Харків: ХДПУ, 1999.– Вип. 10.– С. –128.

8. Ворожбіт В.В. Становлення та розвиток уявлень про образотворче мистецтво як загальноосвітній предмет в історії вітчизняної педагогічної думки //Теорія та методика навчання та виховання.– Харків: ХДПУ, 1999.– Вип. 4.– С. –58.

АНОТАЦІЇ

Ворожбіт В.В. Теорія і практика навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини (кінець XIX – початок ХХ століття).– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки.– Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 2001.

На підставі аналізу історико-педагогічної літератури та архівних матеріалів у роботі вперше розкрито питання теорії та практики навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.: узагальнено теоретико-методичні погляди вітчизняних просвітян на означену проблему, визначено витоки уявлень на образотворче мистецтво як навчальний предмет, конкретизовано концептуальні положення, закономірності та принципи його навчання протягом досліджуваного періоду. Обґрунтовано етапи становлення образотворчого мистецтва в початкових школах Слобожанщини: перший (1864–1873 рр.), другий (1874 – перші десятиліття ХХ ст.).

У дисертації визначено особливості змісту навчальних програм, використання наочних, практичних, словесних методів та організаційних форм навчання (уроків, вільних прикладних, додаткових занять під час вивчення інших предметів та опанування основами ремесла) образотворчого мистецтва дітей молодшого шкільного віку в досліджуваний період. Окреслено можливості творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду в діяльності сучасних загальноосвітніх шкіл на прикладі змісту навчальної програми інтегрованого курсу “Художня творчість” (1–4 класи).

Ключові слова: образотворче мистецтво, навчальні програми, методи навчання, організаційні форми, художня творчість.

Ворожбит В.В. Теория и практика обучения изобразительного искусства учащихся начальных школ Слобожанщины (конец ХIХ – начало ХХ ст.).– Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики.– Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды, Харьков, 2001.

В работе представлено теоретическое обобщение и новое решение научной проблемы, что выражено в обосновании этапов становления изобразительного искусства как учебного предмета в начальных школах Слобожанщины конца ХІХ – начала ХХ ст., определении основных концептуальных положений, закономерностей и принципов обучения данного предмета, характеристике особенностей его содержания, методов и организационных форм. На основе изучения теоретико-методических взглядов представителей мировой и отечественной педагогической мысли об изобразительном искусстве как учебном предмете выделены положения концепции художественного воспитания: определение значимости изобразительного искусства в формировании личности ребенка, становление изобразительного искусства как общеобразовательного предмета, объединение общеобразовательного характера обучения рисования с преобладанием прикладного.

Установлено, что практическая реализация указанных положений концепции художественного воспитания предусматривала организацию учебно-воспитательного процесса в начальной школе согласно закономерностям: эффективность учебно-воспитательного процесса зависит от учета национальных и культурных традиций; целостное влияние соответствующих цели обучения методов, средств и организационных форм обеспечивает развитие прогнозируемых личных качеств характера каждого ученика; специфика изобразительного искусства как учебного предмета способствует подготовке человека к овладению ремеслом, профессией. В работе, исходя из определенных выше закономерностей и специфики учебного предмета, охарактеризованы дидактические принципы природосообразности, воспитывающего, наглядного обучения, этнизации, практической направленности содержания обучения, учета индивидуальных особенностей развития каждого ребенка, обеспечения эстетической направленности обучения и воспитания, интеграции разных отраслей знаний и видов деятельности, систематичности; посильности и доступности учебных заданий.

В процессе научного поиска выделены этапы становления изобразительного искусства как учебного предмета в начальных школах Слобожанщины конца ХІХ – начала ХХ ст.: первый (1864–1873 гг.), который характеризуется введением изобразительного искусства в число необязательных учебных предметов, разработкой теоретических вопросов методики преподавания дисциплины в начальных классах; второй (1874 г. – первые десятилетия ХХ ст.), когда был установлен для данного учебного предмета статус обязательного, и педагогами-художниками, учительской интеллигенцией завершена работа по программному и методическому обеспечению преподавания изобразительного искусства в начальной школе.

В исследовании проанализированы учебные программы изобразительного искусства для разных типов школ указанного исторического периода, раскрыты особенности использования наглядных, словесных и практических методов обучения и организационных форм – уроков, свободных прикладных, дополнительных занятий во время изучения других предметов и овладения основами ремесла.

Показаны возможности творческого использования позитивного историко-педагогического опыта в условиях современной национальной школы Украины на примере разработки учебной программы интегрированного курса “Художественное творчество” для 1–4 классов.

Ключевые слова: изобразительное искусство, учебные программы, методы обучения, организационные формы, художественное творчество.

VorozhbitTheory and practice of teaching fine arts of elementary school pupils of Slobozhanshyna (the end of XIXth century – the beginning of XXth century).– Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by speciality 13.00.01 – General Pedagogy and History of Pedagogy.– Skovoroda State Pedagogical University, Kharkiv, 2001.

On the basis of analysis historical, pedagogical literature and archival materials, the question of theory and practice of teaching fine arts of elementary school pupils of Slobozhanshyna (the end of XIXth century – the beginning of the XXth century) was opened for the first time; on the basis of generalization, theory and methodical views of the educationalists of our country on definite question, the sources of notion about finearts as a subject were determined, the ideas, the conformities to natural laws and the principles of studing fine arts were concretized. The stages of formation of fine arts as a subject at elementary schools of Slobozhanshyna (the end of XIXth century – the beginning of the XXth century) were scientifically grounded: the first stage (1864–1873) the second stage (1847 – the first ten years of XXth century).

The particularities of content of syllabus, the particularities of using of visual, practice, oral methods and forms organising studing young pupils drawing (lessons, additional lessons at time leaning other subject, during leaning a trade) were examined in the thesis. The possibilities of using this experience in modern national elementary school activities are shown after the example of the content of syllabus of the integration course “Art creation” (the 1st – the 4th forms).

Key words: fine arts as studying subject, content of syllabus of drawing, methods of teaching, organising forms, art creation.