Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна

Ячний Андрій Михайлович

УДК 316.48.354:351/354 (477)

СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ В УМОВАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 22.00.07 – соціологія управління

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дніпропетровському національному університеті,

Міністерство освіти i науки України

Науковий керівник

доктор історичних наук, професор Городяненко Віктор Георгійович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри соціології

Офіційні опоненти:

1. доктор соціологічних наук, доцент Хижняк Лариса Михайлівна, Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна, професор кафедри соціології праці та управління

2. кандидат соціологічних наук Шейко Роман Володимирович, Національний університет внутрішніх справ (м.Харків), старший викладач кафедри прикладної соціології

Провідна установа:

Інститут соціології НАН України, (м.Київ), відділ соціальної психології

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціальна напруженість в українському суспільстві останнім часом призвела до посилення тривоги населення за своє сучасне і майбутнє. На фоні структурних змін все рельєфнішою стає тенденція до загострення соціальних конфліктів, які виступають одним із основних факторів впливу на розвиток соціальних подій у всіх сферах життя суспільства. Розробка проблеми соціального регулювання конфліктів у системі військово-соціальних відносин є актуальною ще й тому, що військова організація посідає особливе місце в системі соціальних відносин як інститут легітимного насилля. Тому, щоб соціальні процеси у військовій організації не вийшли з-під контролю, не набули деструктивного, непередбачуваного характеру, особливого значення набуває необхідність формування нових підходів до вивчення соціальних конфліктів, комплексного дослідження і розробки методів їх регулювання, оскільки відсутність науково обґрунтованої концепції в практиці соціального управління незмінно призводить до зростання соціальної напруженості.

Одним із стратегічних завдань українського суспільства є забезпечення його демократичного розвитку на шляху зміцнення державного суверенітету, політичної незалежності та збереження територіальної цілісності, що вимагає особливої уваги до розвитку військової організації. Завдання такої організації полягає в забезпеченні внутрішньої та зовнішньої безпеки, створенні необхідних умов щодо функціонування суспільства і його структурних елементів.

Військова організація включає систему силових структур суспільства та інші воєнізовані об'єднання, які виступають як формальні організації, що забезпечують оборону країни, правоохорону, безпеку громадян і соціальних інститутів. До виконання завдань обороноздатності держави залучаються всі матеріальні і духовні сили суспільства в сукупності, тобто суспільство організується та створює військову організацію. Закон "Про оборону України" визначає основні організації і повноваження державних органів із забезпечення оборони, а також обов'язки підприємств, установ, цивільних організацій, посадових осіб і пересічних громадян. Таким чином, усе працездатне населення тією чи іншою мірою залучається до складної системи відносин військової організації.

Тема конфліктності військової організації з ідеологічних причин у

тоталітарних суспільствах замовчується, припускається розгляд конфліктів тільки з погляду психології на внутрішньо- і міжособистісному рівні. Традиційно існує думка про неможливість дослідження життя і діяльності військової організації на основі конфліктологічної моделі, оскільки це суперечить основним установкам та ідеалізованим уявленням суспільства про його силові структури. На наш погляд, визнання конфліктного характеру військово-соціальних відносин не порушує підвалин Збройних сил та інших силових структур, а лише доповнює складну картину функціонування військової організації суспільства і передбачає вдосконалення способів її ефективного управління.

Соціальні трансформації сучасності не можуть не позначатися на військово-соціальних відносинах. За таких умов протиріччя українського суспільства, з одного боку, визначають весь спектр соціальних протиріч в армійському середовищі, з іншого, проблеми військової організації самі істотно впливають на відносини в суспільстві, оскільки “людський чинник” своїм нелінійним характером функціонування загострює старі й нові соціальні проблеми як у силових структурах, так і в самому суспільстві.

Формування військової організації оновленої української держави - складне і багатогранне завдання суспільства, оскільки передбачає створення відповідної системи військово-соціальних відносин. Тому такої актуальності набуває теоретичне осмислення конфліктних проявів у військово-соціальному середовищі; розробка конфліктологічних підходів щодо підготовки заходів соціального регулювання військової організації; формування методів оптимального управління в умовах конфлікту. Діяльність у цьому напрямку створює можливості переходу українського соціуму до стандартів цивільного суспільства і правової держави. Отже, обрана тема є актуальною як у теоретичному плані, так і з погляду соціальної практики управління військовою організацією.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з “Державною комплексною програмою соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку” (№918), яку реалізує Національний координаційний центр Кабінету Міністрів України; та з дослідницьким міжнародним проектом INTAS “Молодь: соціокультурні орієнтації, зайнятість і безробіття, соціальний захист і адаптація” (№97-29468), що реалізується кафедрою соціології Дніпропетровського національного університету за участю автора.

Об’єктом дослідження виступає військова організація українського суспільства як соціальний інститут легітимного насилля.

Предметом дослідження є соціальне регулювання конфліктів військової організації, яке являє собою форму цілеспрямованого впливу, що передбачає впорядкування системи військово-соціальних відносин, установлення оптимальної взаємодії структурних елементів військової організації і отримання необхідних результатів її життєдіяльності в умовах конфлікту.

Мета дослідження полягає у вивченні конфліктогенності військової організації та особливостей соціального регулювання конфліктів у військово-соціальному середовищі для забезпечення стабільності, керованості, оптимізації функціонування військової організації в умовах сучасного українського суспільства.

Для реалізації даної мети були поставлені такі завдання :

-

-

-

-

-

Теоретична база дослідження. Безпосередньо аналітичні рамки дисертаційного дослідження визначені базовими положеннями конфліктологічної теорії, які викладені в концепціях “позитивно-функціонального конфлікту” Л.Козера; “конфліктної моделі суспільства” Р.Дарендорфа; “соціології конфлікту” Л.Крісберга; “загальної теорії конфлікту” К.Боулдінга; теорії “вирішення конфліктів” на основі “людських потреб” Дж.Бертона та ін.

Для досягнення поставленої мети у дослідженні використані:

- системно-ситуаційний аналіз, який дозволив визначити конфліктні прояви військової організації, їх змістовні та динамічні характеристики;

- системно-структурний аналіз, за допомогою якого конкретизовані елементи конфліктів військової організації;

- системно-функціональний аналіз, що надав можливість виявити проблемний характер, шляхи і способи впливу суб’єктів управління на конфліктогенні елементи військової організації.

Емпіричною базою роботи є матеріали дослідження, проведеного за участю автора кафедрою соціології Дніпропетровського національного університету “Соціокультурні орієнтації студентської молоді міста Дніпропетровська (ескіз соціального портрета)” (1998 р., N=853) i “Молодь: соціокультурні орієнтації, зайнятість i безробіття, соціальний захист i адаптація” (1998 р., N=300). Автором також проведені два самостійних дослідження: “Рівень конфліктогенності представників різних професій” (1996 р., N=250), “Система цінностей та орієнтації військовослужбовців дійсної служби Дніпропетровського гарнізону” (1996-1999 рр., N=300).

Проведено вторинний аналіз матеріалів досліджень, здійснених Інститутом соціології НАН України (1992-1994 рр.), статистичних даних за фактом збудження карних справ військовим судом №96520 (1987-1999 рр.), проаналізовані офіційні статистичні дані про стан військової організації, що опубліковані в засобах масової інформації Верховним Головнокомандуючим - Президентом України, представниками Головного штабу Збройних сил України.

Наукова новизна одержаних результатів. Питання соціального регулювання конфліктів сьогодні залишається ще недостатньо вивченим з багатьох причин. Методологічні проблеми конфліктів в системі військово-соціальних відносин почали досліджуватися тільки нещодавно, оскільки традиційно (з ідеологічних міркувань) конфліктний характер елементів соціальної структури був завуальований. У радянській соціології розгляд конфліктів військової організації допускався переважно на рівні міжособистісних стосунків. Науково-обґрунтовані рекомендації щодо вивчення процесу соціального управління конфліктами мали переважно епізодичний характер. Довгий час у широких суспільних колах панувала, як головна, детермінанта безконфліктності радянського суспільства і його соціальних інститутів, а конфлікти, які мали місце, характеризувались як асоціальні. Проблема регулювання соціальних конфліктів визначалась тривалий час лише як один із аспектів досліджень, де конфлікти не виступають головним предметом вивчення, а якщо і розглядаються, то в негативному плані - як деструктивний феномен.

Підвищення рівня "конфліктності" нашого суспільства сьогодні вимагає розуміння закономірностей прояву соціальних конфліктів у військовій організації, оскільки ігнорування в традиційних теоретичних дослідженнях конфліктологічної моделі, а також відсутність комплексних прикладних розробок у практиці управління в умовах підвищеної напруженості виключає можливість отримання прогнозованого соціального результату.

Наукова новизна отриманих результатів складається з таких положень:

- Обґрунтована доцільність застосування конфліктологічного підходу в діяльності суб'єктів управління з регулювання військово-соціальних відносин, всупереч практиці управління, що затвердилася у військовій організації. Це створює науково-теоретичні передумови для подальшого дослідження конфліктності військової організації і додаткові можливості щодо оптимізації практичної діяльності суб'єктів управління шляхом широкого застосування конфліктологічної моделі. (С.117-140).

- Набула подальшого розвитку розробка проблеми конфліктності функціонування військової організації. Виявлені закономірності виникнення конфліктів і об'єктивні протиріччя функціонування системи військово-соціальних відносин, які полягають у тому, що військова організація як відносно стійка соціальна цілісність і інструмент, функціонально призначений до дій в системі соціального примушення, є реальним джерелом соціального напруження. (С.64-85).

- Визначені чинники, що обумовлюють конфліктогенність військово-соціальних відносин, серед яких: трансформація інституціональних механізмів; інерційність військової організації; невідповідність нової ринкової ідеології і старої системи військово-соціальних відносин; формування “нової” шкали цінностей; суперечливі взаємовідносини армії і суспільства; протидія консервативної і радикальної частини суспільства; прагнення суспільства і військової організації до домінування; наявність соціально-економічних проблем, що не вирішуються; комерціалізація свідомості військовослужбовців та ін. Урахування виділених чинників дозволяє в теоретико-методологічному аспекті розробити дієву систему оптимального управлінського впливу щодо регулювання конфліктів військово-соціальних відносин. (С.87-115).

- Уперше розроблена і пропонується авторська типологізація конфліктів військової організації, яка систематизує конфліктні прояви у військово-соціальних відносинах за трьома основними напрямками: конфлікти соціального розвитку, зумовлені процесом існування і функціонування військової організації; конфлікти соціально-психологічні, що виникають внаслідок “соціального чинника”; конфлікти, зумовлені специфікою діяльності військової організації. Такий підхід дозволяє здійснити комплексний аналіз стану військової організації і пропонує суб'єктам управління обґрунтовано спрямовувати свою діяльність, визначаючи критерії оцінки конфліктних ситуацій. (С.55-60).

- Докладно досліджені особливості оптимізації соціального регулювання конфліктів військової організації, серед яких: залежність рівня керованості від структури організаційних зв'язків; цільове управління військовою організацією; наявність суб’єктно-об’єктних джерел організаційних конфліктів у системі військово-соціальних відносин; своєчасність розв'язання проблем; визнання та урахування розбіжностей, різниці позицій і спрямувань структурних елементів військової організації як необхідні умови її існування, що дозволяє вдосконалити структуру організаційних зв'язків для забезпечення керованості і функціональності підрозділів та визначення можливих напрямків удосконалення управлінської діяльності в системі військово-соціальних відносин. (С.141-165).

Теоретичне і практичне значення результатів дисертації зумовлене актуальністю теми регулювання конфліктів військової організації, необхідністю її подальшої розробки в науковому плані і практиці управління на новому рівні. Отримані результати дають можливість розширити наукове розуміння проблеми регулювання конфліктів військової організації в умовах сучасного українського суспільства. Виявлені чинники, що визначають рівень її конфліктності, дозволяють у теоретико-методологічному аспекті забезпечити розробку управлінських рішень у військово-соціальній сфері. Обґрунтування конфліктологічного підходу до соціальних процесів і практики управління в рамках військової організації створює науково-теоретичну базу для подальшого її міждисциплінарного дослідження. Розроблена автором класифікація конфліктів військової організації дозволяє реалізувати комплексний аналіз її стану і визначити шляхи оптимального управління.

Виявлення в дисертації природного характеру конфліктності військової організації і визначення шляхів дослідження цієї проблеми на основі конфліктної моделі не тільки розширюють соціологічне знання про цей феномен і можливі засоби соціального регулювання, але й можуть бути використані в практичній діяльності Головного управління виховної роботи МО України, командного складу середньої і вищої ланки для аналізу стану військово-соціальних відносин і визначення оптимальних шляхів соціального регулювання через призму конфліктної моделі. Результати дослідження можуть використовуватись при підготовці офіцерських кадрів для Збройних сил й інших силових структур України – у навчальних програмах військових навчальних закладів, програмах з гуманітарної підготовки офіцерського складу, а також у цивільних навчальних закладах, що займаються підготовкою професійних соціологів і політологів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, у якій запропонований новий підхід до визначення конфліктності військової організації українського суспільства, класифікація її конфліктів і можливі шляхи їх регулювання.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення та висновки дисертаційного дослідження були представлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Україна в ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти" (Дніпропетровськ, 2000), Другій міжнародній науково-практичній конференції “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2000), Другій міжнародній конференції “Наука і освіта 99” (Київ, 1999), Першій міжнародній конференції “Наука і освіта 98” (Дніпропетровськ, 1998), Міжрегіональній науково-практичній конференції “Социальные проблемы и перспективы: история, теория, практика” (Новочеркаськ, 1998), П’ятій міжнародній конференції “Франция и Украина. Научно-практический опыт в контексте диалога национальных культур” (Дніпропетровськ, 1998), Міжнародній науково-практичній конференції “Харьковские социологические чтения –98” (Харків, 1998), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теория и практика воспитательной работы в студенческом коллективе” (Одеса, 1997), Республіканській науковій конференції “Соціальні аспекти державотворення” (Запоріжжя, 1996).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в 15 наукових працях, з яких 9 - у провідних наукових фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація загальним обсягом 207 сторінок складається із вступу, трьох розділів і висновків, викладених на 176 сторінках машинописного тексту, списку використаних джерел із 324 найменувань і п'яти додатків, які містять: одну схему, дві діаграми, дві таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, висвітлюється рівень її розробленості, визначаються об’єкт і предмет дослідження, мета і завдання, описується теоретико-методологічна основа, методи дослідження, що використовуються, наукова новизна і практична значущість роботи.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні аспекти конфліктологічної парадигми” - розглядаються конфліктологічні теорії і моделі оцінки соціальної реальності, які оформлені в конфліктологічну парадигму. Виділяються теоретико-методологічні аспекти вивчення проблеми соціального конфлікту у військовій організації. Обґрунтовується висновок про те, що застосування теоретичних і методологічних розробок конфліктології, які інтегрують як зарубіжні, так і вітчизняні досягнення у вивченні соціальних конфліктів, відкриває можливість підвищення ефективності соціального управління при вирішенні суттевих завдань військової організації.

Розгляд проблеми соціального конфлікту в соціальній епістемології виявив, що версії аналізу конфлікта мають істотні відмінності в розумінні природи соціальних конфліктів, оскільки використовуються різні схеми визначення причин і чинників конфліктності. Однак зарубіжних і вітчизняних авторів "конфліктної моделі" об'єднує прагнення знайти і показати загальні для всіх суспільних систем причини конфлікту і намір визначити шляхи оптимізації конфліктного процесу.

На основі аналізу розробок представників уже сформованого конфліктного підходу підкреслюється необхідність визнання постійної боротьби соціальних агентів за досягнення своїх цілей; обґрунтовується можливість використання конфлікту як способу інтеграції і розвитку військової організації, оскільки конфлікт сприяє збереженню, зміні й адаптації організаційних відносин, більш чіткому визначенню групових інтересів, зміцненню ідеологічної єдності, посиленню соціального контролю в організації. Але при цьому відзначається наявність деструктивного потенціалу конфлікту, який загрожує існуванню організації за умови, що соціальні агенти більше не визнають цінності, на яких раніше базувалася система відносин.

Виділені положення конфліктологічної теорії дозволяють розглядати соціальні протиріччя в організації як реальну боротьбу сторін, спрямованість якої зумовлена їх соціальною природою. Визначені теоретико-методологічні основи для розгляду особливостей функціонування військової організації і її конфліктного характеру.

Проаналізувавши конфлікти військової організації, зазначимо, що за наявності досить широкої наукової палітри вивчення проблеми конфлікту факт конфліктності військової організації необґрунтовано замовчується і розглядається в основному через характеристики суб'єктів конфліктів.

На основі обґрунтування необхідності розгляду, визначення і класифікації конфліктів військової організації в рамках системного і багатофакторного аналізу запропонована нова класифікація конфліктів, яка систематизує конфліктні ситуації, що виникають у військовій організації.

У дисертації вказується на наявність термінологічних і концептуальних труднощів теоретико-методологічного плану при “наповненні” змістом дефініції “конфлікт”. Пропонується визначати соціальний конфлікт, по-перше, як специфічний спосіб соціального буття, функціонування і розвитку детермінант (механізмів) основних сфер життєдіяльності суспільства (економічної, соціально-політичної, духовної). По-друге, як спосіб і якість життя, особливу систему суспільних відносин. По-третє, як специфічну межу соціальної мотивації і активність членів організації. По-четверте, як особливий аспект дії соціальних законів, а також процесу управління, виховання тощо. На цій основі підкреслюється, що визначення поняття “соціальний конфлікт” має системний багаторівневий характер і є основою для розуміння і аналізу соціальних процесів. Доводиться можливість застосування конфліктологічної парадигми, яка дозволяє нетрадиційно розглядати військову організацію, знайти пояснення багатьох проблем, що стоять перед військовою організацією суспільства, визначити шляхи їх вирішення.

Зазначається, що соціальні трансформації українського суспільства диктують необхідність вивчення конфлікту як соціального явища з метою розробки методів наукового управління.

Підкреслюється, що розвиток суспільства передбачає наявність процесів оновлення і зміни його військової організації; конфлікти, які при цьому виникають, стають причиною і джерелом цих змін у системі суспільних відносин.

У другому розділі - “Конфліктність як фактор функціонування військової організації” - обґрунтовується конфліктність військової організації як невід'ємний чинник її функціонування, що сприяє розробці реальних заходів для зниження соціальної напруженості і ефективного управління, оскільки спочатку передбачає наявність конфліктних ситуацій і певних особливостей управлінської діяльності.

Військова організація в системі соціальних відносин розглядається як відносно стійка соціальна цілісність, яка виступає як інструмент, функціонально призначений до дії в системі соціального примусу, що є реальним чинником соціальних конфліктів.

Обґрунтовується положення, що військова організація є реальним джерелом конфліктності в суспільстві, оскільки виступає складним соціальним організмом і має в своєму складі неоднорідні структурні елементи.

Визначені об'єктивні причини конфліктності військової організації: система ієрархічних взаємовідносин у військовій організації як структурне джерело конфліктності; конфліктний характер системи цілеутворення, оскільки цілі, які ставить суспільство перед військовою організацією, за своїм змістом не обов'язково пов'язані безпосередньо з інтересами та цілями її членів, що підтверджує наявність складної структури організаційних цілей і їх суперечливий взаємозв'язок, протистояння формальної і неформальної структур військової організації; наявність однобічної нелегітимної залежності суб'єктів армії, яка закріплюється у формальних посадових статусах організаційної ієрархії. Тому наявність домінанти однобічної залежності потенційно виступає як об'єктивний чинник соціальної нерівності і джерело нескінченного ланцюга конфліктів.

Визначивши фактори детермінації рівня конфліктності військової організації, робиться висновок, що на рівень конфліктогенності військово-соціальних відносин, окрім об'єктивних організаційних моментів, істотно впливає комплекс соціальних чинників. Так, перед військовою організацією українського суспільства стоїть ряд серйозних проблем, наявність яких істотно позначається на ефективності її функціонування. Однак визначення сучасного рівня конфліктності військової організації через наявність невирішених соціально-побутових питань невиправдано спрощує ситуацію. З цієї причини виділені соціальні чинники, які сприяють підвищенню рівня конфліктності військової організації. Серед них: процеси “комерціалізації” свідомості населення; наявність і збереження невідповідності “нової” ринкової ідеології і “старої” системи відносин у військовій організації; суперечливий характер системи взаємовідносин “армія і суспільство”; “реагування” військової організації на нелінійний характер розвитку суспільства шляхом синтезу елементів її структури і системи соціальних установок і цінностей, які формуються внаслідок конфліктної протидії консервативної і активної частини суспільства; обопільне прагнення суспільства і військової організації до домінування з метою забезпечення більш сприятливого функціонування; наявність великої кількості соціально-економічних проблем, що не вирішуються; незавершеність формування інституціональних механізмів, здатних регулювати відносини між особистістю, державою і суспільством, а також пошук нових аспектів соціальної згоди в умовах демократичного суспільства; істотні зміни уявлень у суспільній свідомості щодо цінностей, формування “нової” шкали цінностей і у зв'язку з цим “криміналізація” свідомості соціальних агентів; наявність моментів соціальної дезорганізації внаслідок відсутності механізмів заохочення до дотримання соціальних норм і покарання за їх порушення.

На цій основі робиться висновок, що військова організація при всій своїй зовнішній стабільності є складною системою, яка відразу реагує на соціальні зміни. Очевидно, що детермінуючий вплив на рівень її конфліктності справляють як “внутрішні”, так і “зовнішні” соціальні чинники.

Відносини у військовій сфері відрізняються специфікою, що зумовлюється своєрідністю діяльності і функціональним призначенням військових формувань. Від того, яким чином здійснюється забезпечення внутрішньоорганізаційних відносин, як саме узгоджуються цілі, - від цього та інших соціальних чинників залежить рівень конфліктності у військовій організації. Підкреслюється, що на військовослужбовців як носіїв організаційних установок значною мірою впливають “зовнішні” соціальні чинники, які вносять істотні зміни в організаційні зв'язки. Отже, вся сукупність соціальних чинників певною мірою впливає на зростання або зниження кількості конфліктних ситуацій і визначає рівень конфліктності як всередині організації, так і у “зовнішній” системі її взаєиовідношень із суспільством.

Військова організація як елемент соціального середовища закономірно змінюється відповідно до змін у суспільстві. На цій основі визначаються чинники, що впливають на рівень її конфліктності і зміну якісних показників організаційного конфлікту. Ці чинники можуть бути виявлені через комплекс проблем, що вимагають свого вирішення. Тому рівень конфліктності військової організації носить об'єктивний характер і зумовлений структурою, функціональним призначенням, умовами діяльності і соціальними проблемами. Отже, конфлікти є невід'ємною соціальною характеристикою функціонування військової організації.

У третьому розділі - “Особливості управління конфліктами військової організації” - визначаються особливості управління військовою організацією, які підтверджують конфліктний характер діяльності суб'єктів управління та ілюструють залежність структури організаційних зв'язків від рівня керованості в умовах конфлікту, вплив специфіки цільового управління військовою організацією на виникнення конфліктних ситуацій. Зазначається, що у військовій організації через ігнорування або запізніле визнання наявності організаційних конфліктів формується потенціал деструктивності, який підвищується внаслідок зростання кількості проблем, що своєчасно не вирішуються.

При розгляданні умов регулювання конфліктів військової організації відзначається взаємозв'язок якості регулювання конфліктів і їх значення (позитивне або негативне) для організації. Тому управлінська діяльність вимагає від керівника конкретних знань про механізми і закономірності розвитку конфліктів військової організації, вироблення відповідних навичок управління.

Сформульовані основні положення для забезпечення регулювання конфліктів військової організації:

- відмова від однозначних негативних оцінок конфлікту і визнання його цивілізованих проявів як норми соціальних відносин, у тому числі і у військовій сфері;

- визнання наявності підвищеного рівня конфліктогенності військовослужбовців як об'єктивного чинника;

- обмеження в управлінській діяльності застосування тактики “повного” домінування і здійснення регулювання конфліктів через визначення спільних інтересів і цінностей конфліктуючих сторін, які можуть бути зіставлені і узгоджені при певній корекції позицій;

- визначення форми конфліктної поведінки членів військової організації для цілеспрямованого впливу на їх установки;

- оцінювання стану регульованості конфліктів військової організації через можливості виконання функцій соціального управління.

Проведений аналіз дозволив визначити проблеми діяльності керівного складу в конфліктних ситуаціях і визначити умови оптимальних дій суб'єктів управління, серед них: формування основних понять і допустимих меж конфліктного протистояння; завчасне і своєчасне виявлення організаційних моментів, які мають потенціал конфліктності; оптимізація структури управління і форм координації дій в умовах конфлікту; удосконалення системи стимулювання суб'єктів організації; визначення якісного стану елементів і всієї організації з погляду їх функціональності; визначення рівня свободи суб'єктів військової організації у прийнятті управлінських рішень; урахування багатофакторного впливу на суб'єктів військової організації; розуміння, що в процесі реформування військової організації неминуче виникає конфліктне протистояння внаслідок різного усвідомлення соціальними агентами цілей, завдань і умов її функціонування; розуміння норми керованості як рівня контролю розвитку конфліктної ситуації і взаємодій сторін; узгодження різнорівневих цілей; приведення у відповідність стилю управління до реального стану організаційних зв'язків.

Зазначається, що суб'єкти управління постійно перебувають у стані конфлікту, який формується по-перше, об'єктивною суперечністю функцій, які вони покликані виконувати в ієрархії апарату управління, по-друге, наявністю суб'єктивних установок щодо абсолютизації вже випробуваних шляхів досягнення успіху або обтяженість системою відносин, що склалася, і неформальних зобов'язань, по-третє, “балансування” легітимністю прийнятих рішень. Виявлені моменти підкреслюють конфліктний характер діяльності суб'єктів управління і можливість її вдосконалення через виявлення глибинних причин конфліктності військової організації.

Висновки. У дисертації доведено, що конфліктність є природний чинником функціонування військової організації. Висвітлено, що внутрішньоорганізаційна та зовнішня системи взаємовідносин армії і суспільства мають складну конфліктну природу. Підкреслено, що конфліктність військової організації передбачає можливість управлінського впливу на вирішення організаційних протиріч, поява яких значною мірою зумовлена соціальними стосунками. Зазначено, що конфлікти військової організації на ґрунті розбіжностей поглядів, позицій, спрямувань структурних елементів військової організації є частиною її існування і не помічати їх є помилкою. Ігнорування конфліктогенного потенціалу військової організації суб'єктами управління призводить до появи хибних орієнтирів в управлінській діяльності. Усвідомлення об'єктивного характеру організаційних конфліктів, які виникають, передбачає більш планомірну і впорядковану діяльність керівника щодо своєчасної оцінки реального стану організації і визначення кордонів конфліктної ситуації. Визнання в управлінській практиці організаційних проблем як об'єктивних протиріч дозволить суб'єктам управління оптимально регулювати конфлікти військової організації. Використання конфліктологічних підходів при оцінці шляхів розвитку військової організації передбачає великі потенційні можливості організації ефективного управління в умовах конфліктної протидії.

Традиційний тип розбудови військової організації характеризується насамперед закритістю, наявністю специфічних механізмів, які регулюють діяльність її суб’єктів. Система стосунків ґрунтується на регламентованому примусі, що є об’єктивною причиною достатньо високої кількості

конфліктів у військово-соціальному середовищі. Очевидно, що на шляху реформування військово-соціальних відносин істотною перешкодою є прихильність до суб’єктивізму, ціннісних стереотипів традиційної стратегії домінування, що формує механізми конфліктної поведінки.

Розгляд можливостей соціального регулювання конфліктів військово-соціальних відносин щодо організації діяльності з метою забезпечення стабільності, керованості, оптимізації функціонування, надав змоги дійти до висновку, що уявлення про монолітність і стабільність військової організації не відображають реальної системи військово-соціальних стосунків. Таке становище призводить до замовчування проблеми конфлікту у військовій організації та обмежує позитивні перспективи цілеспрямованого розвитку і оптимізації системи управління, соціального регулювання організаційних відносин.

Отже, оптимізація організаційно-управлінської діяльності залежить від сприйняття конфлікту як невід’ємної частини військово-соціальних стосунків, елемента соціальної реальності. Безконфліктність військової організації неможлива, тому в центрі уваги керівного складу має бути цивілізований, контрольований розвиток конфліктів, що виникають.

Проаналізувавши проблему соціального регулювання конфліктів військової організації в умовах сучасного українського суспільства автор дійшов таких висновків:

1. Сучасні умови діяльності військової організації обумовлюють необхідність фундаментальних і прикладних знань щодо закономірностей розвитку, способів попередження та регулювання конфліктів. Визнання конфліктного характеру життєдіяльності військової організації є підґрунтям формування конфліктологічного підходу до управлінської діяльності.

2. Соціальна структура силових утворень чутливо реагує на зміни в системі духовних та культурних цінностей суспільства, що підвищує конфліктний потенціал військової організації.

3. Конфліктна природа військової організації обумовлена не тільки наявністю організаційних проблем, а й соціальною напруженістю в суспільстві, що виявляється у конфліктних проявах у системі військово-соціальних стосунків. Отже, сучасне соціально-економічне розшарування у суспільстві передбачає суттєві зміни внутрішньоорганізаційних стосунків; у взаємовідношеннях армії і суспільства.

4. Внаслідок певної інерційності щодо змін у військовій організації має місце затримка і відставання від соціальних інновацій суспільства, що є передумовою конфліктного протистояння військово-організаційних та загально-соціальних стосунків. Відсутність відповідності між системою ринкових відносин у суспільстві та основним принципом комплектування військової організації є об’єктивним джерелом конфліктності.

5. Процеси поляризації у суспільстві відповідно відбиваються на організаційних стосунках, що є підставою конфліктного протистояння різноманітних категорій військовослужбовців.

6. Такі способи в управлінської діяльності як орієнтація тільки на пошук резервів військової організації, фінансово-матеріальні маніпуляції, скорочення особового складу, разові фінансові ін’єкції, вибіркове виділення коштів для окремих категорій силових структур є помилковими і не можуть забезпечити стабільного функціонування військової організації, а також провокують її членів на конфліктну поведінку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

АНОТАЦІЯ

Ячний А.М. Соціальне регулювання конфліктів військової організації в умовах сучасного українського суспільства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.07 – соціологія управління. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2001.

Досліджується актуальна наукова та практична проблема конфліктності військово-соціальних відносин та розробляються напрямки соціального регулювання конфліктів військової організації в умовах сучасного українського суспільства, визначаються соціальні чинники, які обумовлюють конфліктогенність системи організаційно-управлінських відносин, пропонуються шляхи вдосконалення способів ефективного управління конфліктами військової організації.

У роботі аналізується конфліктність військової організації суспільства як соціального інституту легітимного насильства, яка має суперечли-ву внутрішню структуру відносин і систему складних і неоднозначних взаємодій з суспільством. Серед основних проблем розглядається соціальне регулювання конфліктності військової організації щодо забезпечення стабільності, керованості, ефективності її функціонування в умовах сучасного українського суспільства. Метою роботи є вивчення конфліктогенності військової організації та особливостей соціального регулювання конфліктів у військово-соціальному середовищі для забезпечення стабільності, керованості, оптимізації функціонування військової організації в умовах сучасного українського суспільства.

Пропонується конфліктологічний підхід до розгляду діяльності військової організації та класифікація конфліктів військової організації. Визначаються основні чинники, які обумовлюють рівень конфліктності військової організації, що дозволяє в теоретико-методологічному аспекті забезпечити розробку управлінських рішень у військово-соціальній сфері.

Ключові слова: військова організація, члени військової організації, суб'єкти управління військової організації, конфліктність, конфліктогенність, конфлікт.

АННОТАЦИЯ

Ячный А.М. Социальное регулирование конфликтов военной организации в условиях современного украинского общества. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.07 – социология управления. – Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина, Харьков, 2001.

Исследуется актуальная научная и практическая проблема конфликтности военно-социальных отношений и разрабатываются направления социального регулирования конфликтов военной организации в условиях современного украинского общества, выделяются социальные факторы, которые обусловливают конфликтогенность системы организационно-управленческих отношений, предлагаются пути совершенствования методов оптимального регулирования конфликтов военной организации.

В предлагаемой работе анализируется конфликтность военной организации общества как социального института легитимного насилия, который имеет противоречивую внутреннюю структуру отношений и систему сложных и неоднозначных взаимодействий. Среди основных проблем рассматривается социальное регулирование конфликтности военной организации по обеспечению стабильности, управляемости, эффективности ее функционирования в условиях современного украинского общества. Целью работы является выявление конфликтного характера военной орга-низации общества, исследование противоречивости ее развития и функционирования, показать возможности и значение социального регулирования уровня ее конфликтности.

Обосновывается конфликтологический подход к рассмотрению деятельности военной организации. Разработана классификация конфликтов военной организации, выделены основные факторы, определяющие уровень конфликтности военной организации, что позволяет в теоретико-методологическом аспекте обеспечить разработку управленческих решений в военно-социальной сфере.

Результаты диссертационного исследования имеют как теоретическое, так и практическое значение. В исследовании выявлены факторы, влияющие на уровень конфликтности военно-социальных отношений, что позволяет обеспечить теоретико-методологическую подготовку управленческих кадров. Обоснован конфликтологический подход к социальным процессам и практике управления в рамках военной организации, что способствует совершенствованию научно-теоретической базы для ее дальнейшего междисциплинарного исследования. Разработанная в работе классификация конфликтов военной организации позволяет реализовать комплексный анализ ее состояния и разработку путей оптимального управления. Полученные результаты дают возможность критически проанализировать результативность социального регулирования, опираясь на выявленные особенности управления в условиях военно-организационного конфликта.

Автор предлагает такие пути совершенствования социального регулирования конфликтности военной организации:

- формирование в общественном сознании ценностных ориентаций на обеспечение потребностей личности через реализацию принципов национальной безопасности и обороноспособности украинского государства;

- научное обеспечение планирования системы военно-социальных отношений в сфере обеспечения обороны и национальной безопасности;

- улучшение системы подготовки военных кадров путем осуществления широкого конфликтологического образования членов военной организации, с целью формирования представления о конфликте как обязательном условии военно-социальных отношений, элементе социальной действительности, который является показателем того, что военная организация действительно развивается и функционирует под воздействием объективных факторов, а также пересечения интересов, потребностей, ценностей ее субъектов. Следовательно, бесконфликтность военной организации невозможна, поскольку означала бы ее застой и полную аномию. В этой связи предметом повышенного внимания является цивилизованное, контролируемое развитие конфликтов военной организации. Поэтому знание присущих конфликту функций и закономерностей его возникновения способствует оптимизации процесса управления.

Практическое значение результатов исследования состоит в выделении объективного характера конфликтности военной организации и определении подходов ее анализа на основе конфликтной модели. Это не только расширяет социологическое знание об этом феномене и возможных средствах социального регулирования, но и может быть использовано в практической деятельности Главного управления воспитательной работы МО Украины, командного состава среднего и высшего звена по анализу состояния военно-социальных отношений и определению оптимальных путей социального регулирования через призму конфликтной модели. Результаты исследования могут быть использованы при подготовке офицерских кадров для Вооруженных сил и других силовых структур Украины, в учебных курсах военных учебных заведений, учебных программах гуманитарной подготовки офицерского состава, а также в гражданских учебных заведениях, занимающихся подготовкой профессиональных политологов и социологов.

Ключевые слова: военная организация, члены военной организации, субъекты управления военной организации, конфликтность, конфликтогенность, конфликт.

ANNOTATION

Yachnij A.M. Social conflicts adjustment of military organization in conditions of contemporary Ukrainian society. - Manuscript.

Dissertation on competition of learned candidate degree in sociology on speciality 22.00.07 - sociology of management. - Kharkov National university named after V.N.Кarazin, Kharkov, 2000.

Dissertation is devoted to the analysis of conflicttendensy of military organization of society as social institutution of legitimate forcing which has a discrepant structure of inner relationships and the system of complicated interactions with the external surrounding. Among the basic problems is the problem of social adjustment of conflicttendensy of military organization in guaranteeing stability, control, effectiveness of its functioning in conditions of contemporary Ukrainian society. The purpose is to find the dispute nature of military organization, discrepancy of its development and functioning, to show the possibilities and significance of social adjustment of the level of its conflict character. The conflictological approach to the consideration of military organization activity, classification of military organization conflicts is suggested. The basic factors, determining the level of conflicttendensy of military organization are outlined. It allows to provide the elaboration of administrative decisions in military-social sphere in theoretical and methodological aspect.

The results of dissertation research have both theoretical and practical meaningfulness. So, reasons for the use of conflictological approach to social processes and management practice within the military organization creates a scientifical and theoretical base for its further subdisciplinary research. The results of qualitative state of military organization enable to foresee “the narrow places” in the management of subjects of control and the level of dependence of conflicttendensy of military organization of the state of society. The classification of military organization conflicts worked out during the investigation allows to realize the complex analysis of its state and to develop ways of effective management.

Practical significance consists in outlining the natural character of conflicting of military organization and determining the ways of its examining on the base of disputer model. This not only broadens sociological knowledge about this phenomenon and the possible means of social adjustment, but can also