Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України

ЯЩУК ІННА ПЕТРІВНА

УДК 73.01:373

Формування життєвоЇ компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл УКРАЇНИ

13.00.07 – теорія і методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті проблем виховання Академії педагогічний наук України

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Пустовіт Григорій Петрович, Відділення теорії та історії педагогіки АПН України, вчений секретар.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Бутенко Володимир Григорович, Херсонський державний педагогічний університет;

кандидат педагогічних наук Болгаріна Валентина Сергіївна, Інститут проблем виховання АПН України, старший науковий співробітник, завідувач лабораторії педагогічної соціології.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться 27 листопада 2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060 м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060 м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий 24 жовтня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пустовіт Г.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена загостренням протиріч між об’єктивною необхідністю формування життєвої компетентності старшокласників і можливостями сучасної освітньої системи, між процесами саморозвитку особистості і системою традиційного виховання, спрямованого на єдині стандарти її формування, а також недостатньою розробленістю теоретичних основ означеної проблеми.

На сучасному етапі цивілізаційного розвитку особливої актуальності набуває проблема створення умов для формування особистості, яка здатна до самоактуалізації, творчого сприйняття світу та соціально значущої діяльності, спрямованої на розвиток суспільства. У зв’язку з цим соціальні та педагогічні проблеми формування життєвої компетентності особистості виходять сьогодні на рівень пріоритетних в українському суспільстві.

Дослідження означеної проблеми здійснювалось на межі наук про суспільство і освіту. У зв’язку з цим аналіз філософсько-соціологічної літератури дозволяє констатувати часткову розробку загальнотеоретичних аспектів дослідження проблеми формування життєвої компетентності особистості. Це праці І.В.Блауберг, В.Г.Афанасьєва, В.Н.Садовського, Б.Г.Юдіна, Р.Г.Гурова, А.Г.Харчева, В.А.Отрута, Л.Н.Когана, М.А.Нугаєва.

Психологічне підгрунтя досліджуваної проблеми складають роботи з психології особистості (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, Б.Г.Ананьєв, П.В.Сімонов, О.В.Запорожець, Д.Б.Ельконін); з психології відносин (В.Н.Мясищев, В.В.Зеньківський, П.П.Блонський).

Теоретичні основи використання системного підходу до цілісного формування особистості в дослідженні соціально-педагогічних проблем освіти та виховання розроблені І.Д.Бехом, В.С.Болгаріною, В.Г.Бутенком, І.І.Болдирєвим, М.Й.Боришевським, Л.І.Новіковою, Г.Н.Філоновим, В.А.Караковським, Л.А.Воловичем, Ю.К.Бабанським, А.Т.Куракіним, Г.Г.Габдуліним.

Дослідження, спрямовані на розробку концепцій формування особистості, здійснили А.А.Кірсанов, М.І.Махмутов, Д.В.Вількеєв, М.А.Данілов, М.Н.Скаткін, Л.С.Славіна, Н.Г.Морозова, Л.І.Божович.

Педагогічне осмислення мікросередовища як фактора формування особистості і підготовки соціальних педагогів здійснювалось В.Г.Бочаровою, С.У.Гончаренком, І.А.Зязюном, Л.Г.Коваль, О.Л.Кононко, І.А.Костюком, В.Г.Кузем, М.П.Лукашуком, В.Ш.Масленніковою, В.В.Москаленко, Н.Г.Ничкало, В.М.Оржеховською, В.Г.Постовим, Г.П.Пустовітом, В.В.Радулом, О.Я.Савченко, А.Й.Сиротенком, К.І.Чорною та іншими. Ряд дослідників розглядають становлення особистості як процес її соціалізації (М.В.Дьомін, Н.П.Дубинін), як єдність філо- і онтогенезу (Б.Г.Ананьев, І.С.Кон, В.Момов, Б.П.Паригін). Особливе місце займають дослідження психологічних проблем впливу середовища на особистість (X.Лійметс, М.Хейдметс, Я.А.Коломинський, В.А.Петровський, Т.О.Репіна, В.Є.Чудновський, П.Р.Чамата); персоніфікації міжособистісних відносин (А.В.Петровський, К.К.Платонов); механізмів виховання (Д.І.Фельдштейн, В.М.Шепель, К.А.Абульханова-Славська, Є.І.Савонько, А.І.Сільвестру, С.П.Тищенко, І.І.Чеснокова).

Виявлені соціально-педагогічні протиріччя стану теорії і практики виховання в сучасних умовах підкреслюють необхідність переосмислення і подальшого дослідження процесу формування життєвої компетентності особистості, що й визначило вибір проблеми дослідження “Формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл України”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до програми “Науково-методичне забезпечення діяльності позашкільних закладів різних типів”. (Р/н №0197U004456). Обраний напрям педагогічного дослідження пов’язаний з науковими планами Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту.

Об’єкт дослідження. Процес життєдіяльності старшокласників.

Предмет дослідження. Формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл.

Мета дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні організаційно-педагогічних і психолого-педагогічних умов, розробці та експериментальній перевірці концептуальних засад та структурно-функціональної моделі формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що процес формування життєвої компетентності особистості старшокласників буде ефективним, якщо:

- процес формування життєвої компетентності розглядається в контексті врахування механізмів впливу загальноосвітньої школи і соціокультурного середовища на особистість;

- цей процес здійснюється цілеспрямовано, комплексно, систематично;

- будуть створені і дотримані відповідні організаційно-педагогічні та психолого-педагогічні умови;

- процес формування життєвої компетентності старшокласників буде здійснюватись поетапно з врахуванням індивідуальних особливостей і життєвих потреб особистості.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження визначені такі завдання дослідження:

1.З’ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та освітній практиці.

2.Обгрунтувати та розробити основні методологічні підходи до процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників.

3. Визначити організаційно-педагогічні та психолого-педагогічні умови ефективності процесу формування життєвої компетентності старшокласників.

4.Розробити критерії оцінки ефективності процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників та здійснити їх експериментальну перевірку.

5.Розробити та експериментально перевірити структурно-функціональну модель процесу формування життєвої компетентності старшокласників загальноосвітніх шкіл.

Методологічною основою дослідження є: філософські та психологічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв’язок явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі єдності загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці з проблем формування життєвої компетентності особистості, авторами яких є: В.Г.Бочарова, І.А.Зязюн, Л.Г.Коваль, О.Л.Кононко, І.А.Костюк, В.Г.Кузь, М.П.Лукашенко, В.Ш.Масленнікова, В.В.Москаленко, Н.Г.Ничкало, В.М.Оржеховська, Г.П.Пустовіт, В.В.Радул, К.І.Чорна; праці зарубіжних науковців (А.Біне, П. Бове, А. Гавкіт, О.Декролі, Е.Клапаред, Е.Мейман, П.Наторп, Е.Торндайк, С. Френе, А.Фер’єр); праці з загальної, вікової, педагогічної та соціальної психології, в яких розглядаються особливості соціального розвитку старшокласників (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, О.В.Запорожець, О.М.Леонтьєв, В.Н.Мясищев, С.Л.Рубінштейн, П.В.Сімонов, Д.Б.Ельконін).

У дослідженні використані основні положення Конституції України, Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, ”Про позашкільну освіту”, Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), концепції національного виховання та реформування загальної середньої освіти, концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Методи дослідження. Теоретичні: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження, компаративний метод; прогностичні методи моделювання і екстрополяція, аналіз і синтез результатів експерименту з формування життєвої компетентності особистості.

Емпіричні: педагогічне спостереження; бесіда, інтерв’ю, анкетування; методи соціометрії, статистики, морфологічного аналізу отриманих даних.

База дослідження: дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ст. № 1, 3, 5, 6, 10, 11, 15, школи мистецтв, соціально-психологічних служб м. Хмельницького; на попередньому етапі — у школах №2, 21, 24, 25, 27 м. Хмельницького. Дослідження проводилося в таких містах, як Кам’янець-Подільський, Красилів, Волочиськ Хмельницької області.

Дослідження проводилось у декілька етапів.

На першому етапі (1995-1996 рр.) здійснювався теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження: опрацьовано роботи філософів, соціологів, психологів, педагогів присвячені соціально-педагогічним проблемам формування і розвитку особистості, а також здійснений аналіз зарубіжного досвіду з цієї проблеми. Проведено пошуковий експеримент, розроблялися загальні підходи вирішення проблеми; розроблений понятійний апарат, а також висунуто робочу гіпотезу.

На другому етапі (1996-1997 рр.) проводилася дослідно-експериментальна робота, у ході якої уточнювалася гіпотеза і підтверджувалася актуальність дослідження. Відбувалося вивчення, аналіз і узагальнення соціально-педагогічної діяльності загальноосвітніх шкіл. Здійснено діагностичний і формуючий педагогічні експерименти, спроектовано основні складові структурно-функціональної моделі формування життєвої компетентності особистості.

На третьому етапі (1998-2001 рр.) здійснювалась експериментальна перевірка структурно-функціональної моделі формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл та впровадження її в педагогічну практику, узагальнювались і систематизувались результати експерименту, формулювались висновки дисертації.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні і науковому обгрунтуванні теоретико-методологічних підходів, організаційно-педагогічних і психолого-педагогічних умов, етапів та сутнісних характеристик процесу формування життєвої компетентності старшокласників загальноосвітніх шкіл.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні поняття “компетентність особистості” щодо проблеми дослідження, у теоретичному обгрунтуванні структурно-функціональної моделі і методики формування життєвої компетентності старшокласників та критеріїв і показників сформованості цієї якості.

Практичне значення одержаних результатів роботи становлять науково-обгрунтовані рекомендації для вчителів загальноосвітньої школи, які сприяють підвищенню ефективності формування життєвої компетентності старшокласників. Запропонована структурно-функціональна модель може бути використана педагогічними працівниками у процесі формування життєвої компетентності старшокласників як загальноосвітньої школи, так і ліцеїв, гімназій та позашкільних закладів. За допомогою запропонованих критеріїв педагоги зможуть об’єктивно оцінити результати власного педагогічного впливу на ефективність та рівень сформованості життєвої компетентності старшокласників. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані вчителями загальноосвітньої школи, ліцеїв, гімназій та позашкільних закладів, а також викладачами і студентами вищих навчальних закладів та в післядипломній перепідготовці педагогічних працівників.

Особистий внесок дисертанта полягає в науковому обґрунтуванні основних ідей та теоретико-методологічних основ досліджуваної проблеми, розробці та апробації організаційних, психолого-педагогічних умов і структурно-функціональної моделі формування життєвої компетентності особистості старшокласника; створенні науково-методичних рекомендацій, програм на допомогу педагогам-практикам, організаторам позакласної виховної роботи.

Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій, представлених у дослідженні, зумовлена визначеністю теоретико-методологічних позицій, інтегруванням історичних, філософських, соціально-психологічних і педагогічних підходів у розробці провідних ідей дослідження; єдністю теоретичних і емпіричних методів дослідження, адекватних його предмету, об’єкту, меті і завданням; багаторічною тривалістю дослідження; достатньою репрезентативністю вибірки для кількісного і якісного аналізу досліджуваних залежностей; позитивними результатами рекомендацій, впроваджуваних у педагогічну практику.

На захист виносяться наступні положення:

1.Наукове обґрунтування процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників: його зміст, методи, засоби, рівні та етапи.

2.Організаційні та психолого-педагогічні умови формування життєвої компетентності особистості старшокласників.

3.Теоретично обґрунтована і експериментально апробована структурно-функціональна модель процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл.

4.Критерії визначення рівнів сформованості життєвої компетентності старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти” (Чернівці, 1999р.), “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (Київ, 2000р.), “Виховна робота у вищому навчальному закладі: симбіоз нового і традиційного” (Кам’янець–Подільський, 2000р.), “Спадщина Т.Г.Шевченка в контексті гуманізації сучасної освіти” (Хмельницький, 2001р.), “Василь Олександрович Сухомлинський і сучасна школа” (Хмельницький, 2001р.), на засіданнях кафедри викладачів педагогіки та психології Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту, методичної ради педагогічних училищ Західного регіону України (Хмельницький, 2000-2001 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 наукових праць, з яких всі одноосібні, в т.ч. 6 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації відповідає методології наукового дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (227 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 210 сторінок. Робота містить 11 таблиць і 13 рисунків на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, наукову новизну, сформульовано об’єкт, предмет, гіпотезу, мету та основні завдання дослідження; розкрито методологічні та теоретичні засади, основні положення, що виносяться на захист; особистий внесок автора; описано апробацію та шляхи впровадження здобутих результатів, визначено їх аргументованість; названі етапи дослідження, перелічено базу та методи експерименту.

У першому розділі “Методологічні основи формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл України” розкрито методологічні основи та теоретичні позиції процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл, здійснено аналіз наукових робіт з проблеми дослідження. Встановлено, що серед представників сучасних психолого-педагогічних шкіл немає єдиного підходу щодо процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників. Проте більшість дослідників розглядає його як складний динамічний процес, що зумовлює формування основних рис особистості. Тому нами визначається та уточнюється авторське розуміння термінів “життєва компетентність”, “компетентність старшокласника”, “життєвий досвід”, “життєтворчість”, “середовище”.

Проблема формування життєвої компетентності особистості старшокласників сьогодні, за результатами нашого дослідження, визначається провідною у процесі виховання підростаючого покоління та підготовці старшокласників до життя і діяльності в суспільстві. Життєву компетентність особистості ми розглядаємо як знання, вміння, її життєвий досвід, необхідні для розв’язання життєвих завдань і продуктивного здійснення власного життя.

Особлива увага в дисертації приділяється впливу соціокультурного середовища на формування життєвої компетентності особистості. Середовище, як сукупність природних і соціальних умов, у яких протікає розвиток і діяльність людського суспільства, є стосовно особистості старшокласника необхідною умовою його становлення і розвитку.

Саме на основі взаємодії свідомості, духовного світу, укладу життя особистості, соціального середовища, які діють сукупно з цілеспрямованими виховними впливами навчального закладу, відбувається ефективне формування життєвої компетентності старшокласників.

Нами виділено три етапи формування життєвої компетентності особистості старшокласників у процесі взаємодії “особистість – середовище”.

У межах першого етапу формування життєвої компетентності особистості відбувається у процесі засвоєння нею діючих у суспільстві норм і правил поведінки та оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Цей етап визначається нами як етап адаптації.

Другий етап полягає у загостренні протиріч між досягнутим рівнем адаптації і потребою індивіда у її посиленні. Цей етап характеризується пошуком нових засобів і способів задоволення потреб індивіда, його розвитку та саморозвитку.

У межах третього етапу відбувається детермінація протиріч між сформованими на попередньому етапі прагненням суб’єкта бути максимально визнаним у суспільстві і потребами особистості, що йому імпонують, відповідають його системі цінностей, сприяють успіху особистої і соціально значущої спільної діяльності, визначається нами як етап інтеграції. Усі перераховані етапи є етапами формування життєвої компетентності індивіда в його найважливіших проявах і якостях. Розвиток життєвої компетентності старшокласників та зростання особистості до рівня третього етапу – інтеграції відбувається під впливом визначених нами факторів. До них віднесено такі: “соціокультурний фактор”, ”люди”, “я сам”.

У дисертаційному дослідженні здійснено глибокий аналіз факторів впливу на формування життєвої компетентності особистості, визначено їх пріоритетність в сучасних умовах життєдіяльності старшокласників. Нами проаналізовано ступінь впливу зазначених факторів у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи на формування життєвої компетентності особистості старшокласників.

Недостатність наукового обґрунтування процесу формування життєвої компетентності старшокласників у вітчизняній педагогічній науці і практиці спонукала нас до аналізу цієї проблеми у зарубіжній педагогіці. З цією метою нами проаналізовано процес розвитку життєвої компетентності старшокласників в таких країнах, як США, Німеччина, Франція, Японія, Польща.

Відповідно до завдань дослідження, особливо корисним стало ознайомлення з роботою тих зарубіжних освітніх установ, які забезпечують формування життєвої компетентності старшокласників: “Виховна хартія” (Франція), центри соціальної служби для молоді (Німеччина), “Команди допомоги” (США), діяльність громад (США), “Локальні системи зв’язку школи із середовищем” (Польща), курси моралі (Японія) та інші.

Проаналізувавши процес формування життєвої компетентності старшокласників у цих країнах, ми відзначаємо його двосторонність, що дозволяє особистості не просто ввійти в соціальне середовище, але й активно впливати на нього. Тоді формування поглядів, звичок, світогляду старшокласника здійснюється у межах норм культури суспільства, структура якої за своєю сутністю є своєрідною системою соціальних інститутів, які опосередковано або ж комплексно впливають на особистість. Вивчення досвіду розв’язання цієї проблеми за кордоном дозволяє виявити не тільки основні характеристики процесу формування життєвої компетентності старшокласників, а й розглянути різні підходи до його застосування у практичній діяльності вітчизняних педагогів.

У другому розділі “Моделювання процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл України” розкривається організація та методика експериментальної роботи з наукового обгрунтування, розробки концептуальних засад і структурно-функціональної моделі та критеріїв оцінки рівнів життєвої компетентності старшокласників.

У цьому розділі акцентується увага на сутнісній характеристиці процесу формування життєвої компетентності особистості, визначено його педагогічні функції такі, як-от: інформаційна, координаційна, діяльнісна. Через інформаційну функцію старшокласники отримують знання про себе, природу, суспільство, саме ці знання впливають на розвиток особистісного світогляду. Координаційна функція пов’язана із формуванням соціальних вмінь, за допомогою яких особистість не тільки відчуває себе, а й проявляє творчість, ініціативу та здатна координувати свої дії відповідно до визначених суспільних, колективних, особистісних перспектив. Діяльнісна функція передбачає реалізацію знань, поглядів, ідеалів і переконань особистості в життєтворчості.

Формування життєвої компетентності особистості визначається нами як складний процес, у результаті якого старшокласник здобуває якості, необхідні йому для життєдіяльності в суспільстві, оволодіває соціальною діяльністю, комунікативними вміннями.

Розгляд процесів формування життєвої компетентності особистості дозволяє визначити, що його фундамент можна охарактеризувати чотирма складовими. До першої складової ми віднесли компетентність старшокласників у знаннях про розвиток суспільства, природи і людини. До другої складової віднесено компетентність репродуктивно-виконавського змісту, що включає знання із здійснення операцій, пов’язаних з елементарними життєвими речами щоденного побутового характеру. До третьої складової ми віднесли компетентність в організації творчої діяльності. Людина, як самореалізуюча особа, весь час не тільки вбирає певні знання, але і намагається їх творчо розширити. Четверта складова включає компетентність в організації ціннісних відносин людини і передбачає знання старшокласників та їх діяльність на основі системи правових, моральних, естетичних, духовних цінностей.

Визначені вище складові є змістовою основою процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласника. “Технологічними” виконавцями у цьому процесі є сім’я, школа, громадськість.

Дослідження проводилось в межах виховного процесу старшокласників; експеримент передбачав, що процес формування життєвої компетентності буде успішним за умови цілеспрямованості, комплексності, систематичності цієї діяльності; розгляду його в контексті врахування механізмів впливу соціокультурного середовища на особистість; застосуванні розробленої і запровадженої в практику структурно-функціональної моделі.( див. рис.1)

Експеримент проводився у 9, 10, 11 класах. Були дотримані параметри відбору якісного складу старшокласників, що мали відносно однакові початкові показники життєвої компетентності.

Школа в нашому експерименті розглядається як складна інтегрована система, яка включає усі компоненти взаємодії педагогів, старшокласників і їх батьків, має соціально-педагогічну спрямованість та здійснює такі функції: діагностичну, прогностичну, консультативну, профілактичну, опікунську, функцію соціального захисту.

Взаємодія школи, родини, позашкільних закладів і соціокультурного середовища у дослідженні здійснювалось за такими напрямами: у виробленні єдиного підходу до сутності виховання, ролі і значення відкритого соціального середовища, взаємодії і співробітництва у вихованні; у вивченні особистості старшокласника, особливостей його розвитку, індивідуальних можливостей і здібностей; у визначенні основних напрямів змісту виховного процесу, організації соціально значущої діяльності кожного з старшокласників; у своєчасному обміні інформацією про продуктивний виховний процес та його результати; у корекції виховних зусиль всіх соціальних інститутів виховання особистості на основі аналізу результатів педагогічного впливу, оцінки рівня розвитку і вихованості старшокласника; у спільному вирішенні проблем вільного часу; у питаннях трудового і економічного виховання; у проблемах самоосвіти і самовиховання старшокласників і їх батьків; у вирішенні проблем екологічного виховання старшокласників.

Це дозволило школі, родині та іншим виховним інститутам у ході нашого дослідження створити атмосферу взаємодопомоги та взаємної зацікавленості в організації процесу формування життєвої компетентності особистості.

Дослідження показали, що співробітництво школи, родини, позашкільних закладів і впливу соціокультурного середовища на ці процеси стає реальним, якщо воно спирається на наступні принципи: реалізацію ідей гуманістичного виховання; відкритість, взаємну довіру; взаємну повагу, взаємодопомогу, підтримку авторитету один одного; систематичність і послідовність в організації виховного процесу; залучення вихованця до різноманітної соціальної і особистісно значущої діяльності; створення сприятливого, емоційного, психологічного фону виховання; оптимізм процесу виховання, опору на позитивне в діяльності і якостях особистості вихованця.

На основі проведеного дослідження сутності процесу формування життєвої компетентності особистості, його особливостей та структури ми визначили три показники рівнів її сформованості: високий, середній, низький.

Високий рівень життєвої компетентності сформований у старшокласників, у яких розвинуті індивідуальні якості: соціальна автономність, здатність до самопізнання і самооцінки, до соціальної адаптації в житті. Вона мають необхідні наукові знання про оточуючий світ, які допомагають у життєвих виборах та пошуку самого себе і свого місця в суспільстві. Вміють розв’язувати життєві завдання, орієнтуватись в соціальних та життєвих ситуаціях. Здатні застосовувати здобуті знання і навички за умови зміни життєвих обставин і життєвих подій.

Особистість характеризує належний рівень конструктивного мислення і культури життя. У своїх вчинках вона проявляє життєтворчість, володіє здатністю активного, творчого опанування свого внутрішнього світу і навколишніх соціально-економічних умов.

Середній рівень – це рівень достатньо вільної орієнтації особистості в житті. Старшокласник стратегічно мислить, має інтелектуальний потенціал для реалізації життєвих перспектив. Він активно вбирає в себе все різноманіття видів комунікації і використовує їх у різних обставинах діяльності і спілкування. Він вільно реалізує уміння, в основі яких лежать усвідомлені знання. Старшокласник усвідомлює систему пріоритетів життєвих цінностей. Він бере участь у діяльності, яка має для нього особисту користь і значущість та орієнтується лише на власний успіх.

Низький рівень виявляється в “невмінні” жити, основою його є соціальна неграмотність, відсутності потреби здобувати додаткові знання, оволодівати уміннями і навичками, вирішення життєвих ситуацій та соціально значущої діяльності в суспільстві. Прояв любові та розуміння проблем батьків, близьких і друзів не завжди має дієвий характер. Це призводить до життя, повного невдач.

З метою перевірки ефективності структурно-функціональної моделі формування життєвої компетентності усі визначені нами раніше характеристики і складові запроваджено у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи, у межах якого здійснювався, з одного боку, процес соціалізації виховання, а з іншого, — його індивідуалізація.

У моделюванні процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників чи не найголовніше значення має взаємодія сторін виховного процесу. Вона розглядається нами як сутність, “ядро” навчально-виховного процесу, тобто взаємодія сторін (вихователя і вихованця).

Технологія побудови структурно-функціональної моделі випливає з провідної ідеї, що спирається на педагогічну концепцію побудови гуманної виховної системи. За такого підходу провідною ідеєю є формування життєвої компетентності особистості за умови гуманізації виховного середовища.

У межах такої моделі вирішуються наступні завдання: реалізуються виховні функції всіх інститутів виховання; забезпечується диференціація форм і методів виховної роботи з урахуванням специфіки мікрорайону, соціальних і індивідуальних особливостей школярів, їхніх потреб і інтересів; набуває системності і наступності робота з родиною, а також різні види спільної діяльності дітей і батьків - навчально-пізнавальна, спортивно-оздоровча, культурно-дозвіллєва, суспільно корисна праця.

Структура цієї моделі - це її внутрішня організація як цілісної системи, що характеризує її компоненти і визначає місце кожного з них у взаємодії з іншими. Важливе місце в структурі цілого займають просторові відносини - координація і субординація. Проблема полягає в тому, щоб активізувати педагогічний потенціал кожного суб’єкта виховання, знайти способи його реалізації, тобто визначити зміст, форми і методи його діяльності.

Необхідно зазначити, що в експериментальних класах, де була запроваджена структурно-функціональна модель формування життєвої компетентності, зросла кількість старшокласників з високим і середнім рівнем сформованості означеної якості та значно зменшилась кількість старшокласників з низьким рівнем.

Отримані дані експерименту показано в таблиці 1 та гістограмі.

До проведення експерименту в 9 класах високий та середній рівень життєвої компетентності мали 11,3 та 49,3% учнів відповідно, після проведення експерименту число учнів з високим рівнем життєвої компетентності зросло до 30,7%, з середнім рівнем до 47,5%. Одночасно спостерігаємо відчутне зменшення кількості учнів з початковим рівнем до експерименту з 39,4%, до 21,8% після його завершення . Аналогічні тенденції визначені нами в 10 і 11 класах.

Отже, ми можемо зробити висновок, що педагогічна діяльність школи за відповідних умов стає каталізатором ефективної навчальної діяльності старшокласників, яка визначається важливим фактором і складовою формування життєвої компетентності особистості, активного залучення їх у процес пізнання навколишньої дійсності, оволодіння майбутньою професією, навичками індивідуальної і колективної роботи, залучення їх до цінностей національної культури.

Накопичений у процесі дослідження педагогічний досвід і аналіз дозволяють виділити наступні організаційно-педагогічні і психолого-педагогічні умови, які забезпечують ефективну взаємодію школи і родини у вихованні старшокласників: високий авторитет школи, вчителя як носія ідеї педагогіки співробітництва; реалізація ідей гуманістичного виховання; об’єктивна оцінка виховного потенціалу родини, школи, позашкільних закладів; розвиток демократичних основ у взаєминах, виключення з виховного процесу моралізування; продуктивне, конструктивне обговорення проблем, що виникають; прагнення до співпраці на всіх етапах виховного процесу; залучення соціальних інститутів у творчий виховний процес; формування педагогічної культури вчителів та батьків; єдність їх слова і справи як основа педагогічної позиції; збагачення їх досвіду виховання; профілактика аморальних проявів і вчинків старшокласників, уміння педагога передбачати наслідки власних виховних дій.

Результати експериментального дослідження дозволяють нам констатувати, що головний прояв ефективності цього процесу нами бачиться в тому способі, яким регулюється поведінка старшокласників. Таке регулювання може бути зовнішнім (соціальні норми-вимоги, суспільна думка) і внутрішнім (моральна свідомість особистості і добровільність поведінки).

Розробка основних положень формування життєвої компетентності особистості передбачає визначення критеріїв оцінки ефективності цього процесу. Під критерієм ефективності процесу формування життєвої компетентності особистості ми розуміємо умовний показник, на основі якого визначається просування особистості в її соціальному розвитку до поставленої мети, як результат взаємодії всіх учасників цілісного виховного процесу.

Ці показники дали можливість адекватно оцінити рівень життєвої компетентності старшокласників загальноосвітніх шкіл.

Результати дослідження підтвердили висунуту гіпотезу та дають підставу для таких висновків.

1. На сучасному етапі розвитку суспільства зміни, спрямовані на демократизацію і гуманізацію всіх сторін громадського життя, характеризуються тим, що в комплексі багатогранних політичних, економічних, педагогічних питань соціально-педагогічні проблеми формування і розвитку особистості мають нове актуальне звучання. З розвитком суспільства провідне значення надається педагогічному процесу стосовно формування життєвої компетентності особистості, де виховна діяльність відображає соціальну закономірність і нерозривно пов’язана з усіма сторонами життя суспільства.

2. Аналіз праць з теорії і практики процесу формування життєвої компетентності особистості старшокласників як у вітчизняному, так і зарубіжному досвіді виявив розбіжності у трактуванні наукових основ щодо досліджуваної проблеми. Тому розглядаємо формування життєвої компетентності особистості як соціально-педагогічний процес, що включає цілеспрямовані та стихійні впливи усіх соціальних інститутів виховання і соціокультурного середовища та передбачає участь самих старшокласників, як активних суб’єктів цього процесу.

3.Розкрито концептуальні засади формування життєвої компетентності особистості на основі таких методологічних підходів: об’єктний — визначає знання, вміння, соціальні цінності, властивості особистості, відповідно до вимог суспільства; суб’єктний — акцентує активність самої особистості; інституціональний — виявляє, який вплив здійснюють соціальні інститути на старшокласника.

4. Виведено на сучасний науковий рівень і збагачено зміст та сутнісні характеристики соціально-педагогічних основ формування життєвої компетентності особистості старшокласників в умовах розвитку української державності. Науково обґрунтовано і експериментально апробовано функції, закономірності, зміст, методику, етапи та рівні формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітньої школи.

5. Визначено основні змістовні компоненти цього процесу: компетентність старшокласників в законах розвитку суспільства, природи, людини; компетентність в знаннях репродуктивно-виконавського змісту; компетентність в знаннях і уміннях організації творчої, соціально-значущої діяльності; компетентність у визначенні ціннісних орієнтирів та ціннісно-мотиваційної сфери особистості.

6. Експериментально апробовані організаційно-педагогічні і психолого-педагогічні умови формування життєвої компетентності старшокласників, запровадження яких у педагогічну практику забезпечує створення комфортного середовища для ефективного особистісного розвитку, саморозвитку і самовиховання особистості та інтеграцію її в сучасне соціокультурне середовище.

7. Визначені та експериментально перевірені критерії формування життєвої компетентності старшокласників (комунікативний, пізнавальний, діяльнісний, праксеологічний, ціннісний та творчий), які дозволяють виявити рівні формування цієї якості, а саме: високий, середній, низький.

8. Обґрунтовано і розроблено схему поетапного формування життєвої компетентності особистості старшокласників від початкового етапу адаптації до індивідуалізації та кінцевого етапу — інтеграції як процесу активного включення особистості в систему соціальних зв’язків і відносин. Це дозволило визначити педагогічні функції загальноосвітньої школи з формування життєвої компетентності особистості, як-от: інформаційну, адаптаційну та діяльнісну.

9. Розроблено та експериментально перевірено структурно-функціональну модель формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітньої школи, яка забезпечує комплексний підхід до розв’язання проблем формування життєвої компетентності особистості старшокласника та визначає функції, умови, методи, засоби, рівні та етапи цього процесу, що і знайшло своє підтвердження у педагогічній практиці.

В основу структурно-функціональної моделі покладено особистісно орієнтований підхід у вихованні старшокласників загальноосвітньої школи та соціально-педагогічний вплив середовища на особистість.

10. У представленій дисертаційній роботі створена цілісна система формування життєвої компетентності особистості старшокласника у загальноосвітній школі на основі впливу соціокультурного середовища.

Проведена експериментальна робота підтвердила ефективність запровадження структурно-функціональної моделі формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл. Отримано позитивну динаміку збільшення показників з високим рівнем розвитку цієї якості у старшокласників. Однак, визначення найближчих та віддалених перспектив формування життєвої компетентності особистості школярів вимагає подальшого, детального і різнопланового дослідження цієї проблеми, відповідно до мінливих умов життя суспільства.

Основні положення дисертаційного дослідження відображені в таких публікаціях дисертанта:

1. Ящук І.П. Підприємливість – як риса сучасної життєвокомпетентної особистості // Збірник наукових праць Національної академії прикордонних військ України ім. Б.Хмельницького. – Хмельницький: Видавництво Національної академії прикордонних військ України ім. Б.Хмельницького.- 2000. – №14. Частина 2.-С. 275 – 280.

2. Ящук І.П. Людина – суб’єкт та об’єкт соціальних процесів // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах: Збірник наукових праць. – Київ: Педагогічна думка, 2000. –Книга 1.- С. 103 – 108.

3. Ящук І.П. Естетичне виховання в формуванні життєво компетентної особистості у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Збірник наукових праць Національної академії прикордонних військ України ім. Б.Хмельницького. – Хмельницький: Видавництво Національної академії прикордонних військ України ім. Б.Хмельницького, 2001.- №16. Частина 2.– С. 195-200.

4. Ящук І.П. Виховання - як вплив особистості на особистість // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка .– Полтава, 2001. – Випуск 1/15. – С. 50 – 55.

5. Ящук І. П. Вплив середовища на формування життєвої компетентності особистості // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – Київ: Логос, 2001. – Т. 25. – С. 199 – 208.

6.Ящук І.П. Моральний досвід у формуванні життєвої компетентності особистості //Шлях освіти.-2001.-№3.- С.32-35.

7. Ящук І.П. Григорій Сковорода про формування життєвокомпетентної особистості та проблеми її вихованості // Матеріали Третьої Міжнародної науково-практичної конференції. –Том 1. Чернівці. - 1999. – С. 170 – 174.

8. Ящук І.П.Оптимізація виховного процесу в сучасних умовах // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Виховна робота у вищому навчальному закладі: симбіоз нового і традиційного. – Вип. 1. - Кам’янець–Подільський. - 2000. – С. 82-86.

9. Ящук І.П. “І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь” // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції “ Спадщина Т.Г.Шевченка в контексті гуманізації сучасної освіти ”– Хмельницький: Видавництво Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту .- 2001. – С. 141 – 144.

10. Ящук І.П. Уроки видатного педагога як невичерпна скарбниця розвитку життєво компетентної особистості // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Василь Олександрович Сухомлинський і сучасна школа”. - Випуск 1. - Хмельницький: Видавництво Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту . - 2001. – С. 54-63.

11. Ящук І.П. Формування життєво компетентної особистості: Науково-методичний посібник. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту, 1999. – 54с.

АНОТАЦІЯ

Ящук І.П. Формування життєвої компетентності старшокласників загальноосвітніх шкіл України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 – теорія і методика виховання. Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню актуальної проблеми формування життєвої компетентності старшокласників загальноосвітніх шкіл.

З’ясовано сутність і зміст понять: “життєва компетентність”, “життєтворчість”, “соціальний розвиток” шляхом аналізу праць відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, досліджено умови ефективності процесу формування життєвої компетентності особистості.

Розроблено й обґрунтовано схему постадійного становлення життєвої компетентності особистості старшокласників через адаптацію, індивідуалізацію й інтеграцію як процесу активного включення особистості в систему соціальних зв’язків і відносин.

В роботі виділені педагогічні функції формування життєвої компетентності особистості: інформаційна, адаптаційна, діяльнісна. Вони, в основному, співпадають з пріоритетними завданнями загальноосвітньої школи.

Дисертаційна робота містить визначені та експериментально перевірені функції, принципи, етапи життєвої компетентності. Розроблено структурно-функціональну модель формування життєвої компетентності особистості старшокласників, якою визначаються особливості цього процесу. Запропонована модель може бути використана вчителями-практиками загальноосвітніх шкіл, викладачами технікумів, училищ, коледжів тощо.

У представленій дисертаційній роботі побудована цілісна система формування життєвої компетентності особистості старшокласника у загальноосвітній школі. Здійснення найближчих і віддалених перспектив формування життєвої компетентності особистості школярів вимагає подальшого детального і багатоаспектного дослідження цієї проблеми відповідно до мінливих умов життя.

Ключові слова: життєва компетентність, життєтворчість, соціальний розвиток, старшокласник, виховання.

АННОТАЦИЯ

Ящук И.П. Формирование жизненной компетентности личности старшеклассников общеобразовательных школ Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07 – теория и методика воспитания. Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию актуальной проблемы формирования жизненной компетентности личности. В работе проанализирована философская, психолого-педагогическая литература по проблеме, раскрывается сущность понятий “жизненная компетентность”, “жизнетворчество”, “социальное развитие”.

Проблема формирования жизненной компетентности личности старшеклассников в наше время является одной из основных в процессе воспитания подрастающего поколения. Жизненная компетентность - это знания, умения, навыки, жизненный опыт, необходимый для решения личных, социальных задач, продуктивного свершения жизни.

Процесс формирования жизненной компетентности личности старшеклассников проходит под влиянием среды с целостностью природных и социальных условий. Именно на основе взаимодействия “личность-среда” мы рассматриваем формирование жизненной компетентности личности старшеклассников.

Основными особенностями среды, в которой будет эффективным этот процесс, выступают: сформированность социально-культурных традиций, атмосфера социально-культурной раскрепощенности, доверие, наличие благоприятных организационно-методических и социально-психологических условий для реализации творческого потенциала личности, насыщенность и разнообразие культуры, координация деятельности разных культурных институтов.

В диссертационном исследовании выделено три этапа этого процесса: адаптация, индивидуализация, интеграция.

В ходе диссертационного исследования выявлено, что этот процесс достаточно сложный и находится под влиянием определенных факторов: “социокультурный фактор”, “люди”, “Я сам”.

На основе основных характеристик определены основные содержательные компоненты формирования жизненной компетентности старшеклассников: компетентность старшеклассников в законах развития общества, природы, человека; компетентность в знаниях репродуктивно исполнительского содержания; компетентность в знаниях организации творческой деятельности; компетентность в определении ценностных ориентаций человека. Эти составляющие компоненты представляют фундамент формирования жизненной компетентности, “технологическими” исполнителями являются семья, школа, общество.

В работе выделено функции этого процесса (информационная, координационная, деятельностная ) .

На основе проведенного исследования, изучения сути процесса формирования жизненной компетентности старшеклассников и его особенностей, мы определили показатели трех уровней ее сформированности: высокий, средний, низкий. В процессе исследования значительное внимание уделено определению необходимых социально-педагогических условий, принципов формирования жизненной компетентности старшеклассников.

Для глубокого раскрытия изучаемой проблемы осуществлен педагогический анализ опыта формирования жизненной компетентности старшеклассников в таких странах как: США, Германии, Франции, Японии, Польше. В работе описана деятельность таких структур образования как “ “Воспитательная хартия”, центры социальной службы для молодежи, “Команды помощи старшеклассникам”, “Локальные системы связи школы и среды”, курсы морали и другие.

Результаты эксперимента показали положительную динамику формирования жизненной компетентности личности при условии внедрения в практику структурно-функциональной модели, в основе которой находится личностно ориентированный подход.

Результаты исследования позволили уточнить и расширить положение об организации процесса формирования жизненной компетентности старшеклассников, разработать критерии, которые раскрывают динамику формирования качественных характеристик личности, соотношение их количественных и качественных показателей.

Разработанная нами структурно-функциональная модель формирования жизненной компетентности старшеклассников определяет функции, условия, содержание, методы, средства и уровни жизненной компетентности. Эффективность процесса формирования жизненной компетентности старшеклассников зависит от степени реализации социально-педагогической модели данного процесса, от подготовки учителя к этой работе, от умения делать это систематически, последовательно, результативно.

Исходя из особенностей формирования жизненной компетентности старшеклассников, мы показали последовательность этого процесса, а также роль учителя в этом процессе.

Результаты исследования, предложенная структурно-функциональная модель формирования жизненной компетентности старшеклассников могут быть использована учителями, классными руководителями, преподавателями техникумов, училищ, колледжей с целью разрешения теоретических и практических задач образования на современном этапе развития Украины.

Ключевые слова: жизненная компетентность, жизнетворчество, социальное развитие, старшеклассник, воспитание.

АNNOTATION

Jaschuk I.P. Formation of the general education school senior class pupils’ vital competence. – Manuscript.

Dissertation for the obtaining of the science degree of the Bachelor of pedagogic sciences after the specialty – 13. 00. 07 – the theory and methods of education. The Institute of the problems of education APS of Ukraine, Kyiv 2001.

The dissertation is dedicated of the study of the actual problem of the formation of the vital competence of the general education school senior - class pupils.

The essence and contents of the nations “vital competence”, “vital creations”, “social development” are examined by analysis of the works of the native and foreign scientists; conditions of the effectiveness of the process formation of the vital competence of personality are studied.

The dissertation work includes determined and experimentally checked functions, principles and stages of the vital competence.

Structure-functional model of the formation of the vital competence of the personality of the senior class pupils is worked out by, which the peculiarities of this process are defined.

The present model may be used by the practice teachers of the general education schools, the teachers of technical schools, schools and colleges.

Key words are vital competence, vital creation, social development, senior class pupil and education.