КIРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

iменi ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ЗАГОРОДНЮК ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ

УДК 883.08:883.3-31.1

ПСИХОЛОГІЗМ РОМАНІВ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА

Спеціальність 10.01.01 - українська лiтература

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацiї на здобуття наукового ступеня

кандидата фiлологiчних наук

Кіровоград – 2001

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана в Херсонському державному педагогiчному унiверситеті Мiнiстерства освiти i науки України.

Науковий керiвник: доктор фiлологiчних наук, професор,

академік АН вищої школи України

Гуменний Микола Хомич,

Південноукраїнський державний педагогiчний унiверситет імені К. Д. Ушинського,

завідувач кафедри української та зарубіжної літератури.

Офiцiйнi опоненти: доктор фiлологiчних наук, професор

Марко Василь Петрович,

Кiровоградський державний педагогiчний

унiверситет iм. Володимира Винниченка,

професор кафедри української літератури;

кандидат фiлологiчних наук, доцент

Конончук Михайло Миколайович,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка,

доцент кафедри історії української літератури

та шевченкознавства

Провiдна установа: Одеський національний унiверситет

ім. І. І. Мечникова,

кафедра новітньої літератури та журналістики,

Міністерство освіти і науки України,

м. Одеса.

Захист вiдбудеться 11.10.2001 року о 10 годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої ради К 23.053.01 у Кiровоградському державному педагогiчному унiверситетi iмені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кiровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацiєю можна ознайомитися в бiблiотецi Кiровоградського державного педагогiчного унiверситету iмені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка,1).

Автореферат розiсланий 10.09.2001 року.

Вчений секретар

спецiалiзованої вченої ради Задорожна Н.О.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема психологізму – одна з найважливіших у дослідженні багатогранної спадщини Михайла Стельмаха, класика української літератури. У вітчизняному літературознавстві вона вже порушувалася. Але в різні періоди творчості письменника з'являлися праці (монографії, дисертації, брошури, статті), у яких психологізм розглядався принагідно. Отже, цілком закономірно при зверненні до цієї проблеми зберігати стійке відчуття її "відкритості".

Творчість М.Стельмаха досліджували такі вчені, як І.Семенчук, О.Бабишкін, Л.Новиченко, В.Дончик, В.Марко, Г.Штонь, О.Вертій, В.Піскунов, М.Гуменний, О.Коваль та ін. Цінні аспекти їхніх праць враховані при написанні дисертації.

Останнім часом почали з'являтися окремі дослідження, в яких прослідковується чітко виражена тенденція до широких теоретичних узагальнень у сфері літературно-художнього психологізму (маємо на увазі статті та книги Г.В'язовського, Л.Виготського, Л.Гінзбург, М.Кодака, О.Кривцуна, В.Макарова, В.Фащенка та ін.). Серйозним науковим орієнтиром були також праці І.Франка та О.Потебні.

Спираючись на найновіші дослідження проблеми, можна констатувати, що художній психологізм ще не цілком визначився як предмет наукового вивчення. Недостатньо з'ясовані співвідношення форм психологічних характеристик з категоріями естетики, а також вплив психологічного аналізу на художньо-естетичну значущість. Сьогодні назріла необхідність у більш поглибленому теоретичному підході до "найлокальніших" проблем художнього психологізму в історико-літературних дослідженнях і в збагаченні широким за обсягом конкретно-художнім матеріалом теоретико-узагальнюючих праць із психологізму.

Отже, актуальність дослідження зумовлена посиленим інтересом до романістики М.Стельмаха в широкому ідейно-філософському контексті розвитку цього жанру, з необхідним урахуванням його формально-структурних ознак, що з очевидністю сприятиме науковому збагаченню сучасного стельмахознавства, оскільки робиться спроба якісно нового осмислення психологізму художньої прози М.Стельмаха. Окрім того, творчість митця потребує нового прочитання з пріоритетом на загальнолюдські цінності, оскільки на ній помітні знаки класового тиску вчорашньої епохи. У цьому, власне, і полягає наукова новизна роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до теми "Поетика художнього твору", над якою працюють викладачі кафедри української літератури Херсонського державного педагогічного університету, і підпорядкована галузевій програмі розвитку українського літературознавства.

2

Мета роботи – дослідження поліфункціональності психологізму в романах М.Стельмаха в широкому контексті нового прочитання його творчості. Для реалізації поставленої мети необхідно було розв'язати такі завдання: –

проаналізувати стельмахознавчі дослідження; –

визначити фактори і причини природи психології творчості М.Стельмаха-прозаїка;–

дослідити типові ситуації, до зображення яких звертався письменник, особливо у сфері психологізму;–

осмислити художню специфіку романістики автора під кутом зору психологізму;–

з'ясувати функції та роль зображувально-виражальних засобів у розкритті психології характерів персонажів;–

розкрити особливості індивідуального стилю митця у зв'язку з проблемою психологізму його романів; –

виробити принципи кореляції тлумачень й оцінок доробку письменника.

Методологічною основою дисертаційної роботи є принцип історизму, який склався в теоретико-літературних концепціях видатних представників науково-естетичної думки ХХ століття, а також праці з методології літературознавства і загальних проблем історії та теорії літератури.

Основними методами дослідження є історико-генетичний та історико-функціональний, які дали змогу аналізувати літературно-психологічні явища, їх походження і розвиток, проводити динаміку сприйняття художніх творів. Використання порівняльно-історичного та типологічного методів дозволили встановити зв'язки літературного процесу з фольклором, історичними подіями, узагальнити найістотніші ситуації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше: –

зроблено спробу нового прочитання творів романіста із загальнолюдських позицій;–

виділено психологізм як важливий художньо-естетичний фактор у поетиці романів М.Стельмаха;–

системно розглянуто романи М.Стельмаха з погляду художнього психологізму;–

осмислено проблему традицій і новаторства творів прозаїка в аспекті досліджуваної теми;–

показано роль, функції та значення психологізму у творах письменника.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження дає можливість істотно розширити існуючі уявлення про художню своєрідність романістики М.Стельмаха, осмислити основні

3

положення психологізму в його прозі. А це дає змогу об'єктивніше усвідомити місце творчості письменника в літературному процесі ХХ століття, особливості його образного мислення.

Матеріали дисертації можуть бути використані у вузівських лекційних курсах з історії української літератури, при підготовці та проведенні спецкурсів та спецсемінарів, при написанні курсових і дипломних робіт, у шкільній практиці для проведення уроків, у роботі літературних гуртків, факультативів тощо.

Особистий внесок здобувача:–

визначено психологізм як літературно-художнє явище в романістиці М.Стельмаха; –

зроблено аналіз дискусійних думок літературних критиків щодо наявності психологізму в українській літературі;–

охарактеризовано систему персонажів з точки зору психологізму;–

висвітлено функції кольористики в контексті досліджуваної теми;–

досліджено поліфункціональність пейзажу з точки зору психологізму.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були висвітлені на наукових конференціях, присвячених творчості О.Гончара (Херсон, 1994), творчості О.Довженка (Херсон, 1995), конференції "Гуманітарна освіта і проблеми виховання молоді" (Херсон, 1995), Всеукраїнській науковій конференції "Поетика художнього тексту" (Херсон, 1996), конференції, присвяченій 200-літтю з дня народження О.Пушкіна (Херсон, 1999).

Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 13 статтях, із них 5 робіт – у наукових фахових виданнях.

Робота обговорювалась і рекомендована до захисту на засіданні кафедри української літератури Херсонського державного педагогічного університету (протокол №13 від 18 червня 2001 року).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Обсяг роботи 176 сторінок. Список використаної літератури включає 208 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації і наукову новизну, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, основні завдання й методологічну основу роботи, окреслено її практичну цінність, подано інформацію про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі – "Огляд стельмахознавчих досліджень" проаналізовано праці літературознавців та критиків, які стосуються нашої роботи. Огляд засвідчив, що поєднання літературознавчого і психологічного аспекту в дослідженнях має здебільшого епізодичний характер. Через те цей

4

напрям необхідно поглиблювати, бо він сприяє внесенню нових імпульсів у розуміння творчості романіста, посилює розвиток психологічного літературознавства. Загальнолюдські цінності, на які акцентовано увагу в цих працях, часто розглядаються з класових позицій, що призводить до неточностей і навіть фальсифікації. Звідси постає актуальність нашого дослідження щодо подальшого вивчення психологізму у творчості М.Стельмаха.

У другому розділі – “Природа психології творчості М.Стельмаха" – визначено фактори і причини природи психології романів прозаїка та узагальнено існуючі в літературознавстві міркування щодо "таємниць" творчої манери художника.

Основні аспекти проблеми природи психології творчості цікавили вчених з давніх часів. Адже людина, пізнаючи та перетворюючи світ засобами мистецтва, окрім інших засобів, завжди прагнула зрозуміти свою власну природу, свій внутрішній світ, таємниці творчої праці. Природа пізнання світу людиною і себе в ньому безмежна. "Бо з'ясувавши одне, кинеш світло на інше". Але без урахування попереднього досвіду неможливий подальший прогресивний поступ людства. Адже існують загальнолюдські проблеми, одвічні загадки буття, творчості, що однаково хвилюють і представників мистецтва, і науки. У руслі наших міркувань доцільно згадати "Поетику" Аристотеля. І.Франко відзначав, що "Арістотелева поетика була не догматична, а індуктивна". Тому поняття катарсису стало невід'ємною ознакою творів мистецтва. А це має важливе значення для розуміння природи психології творчості взагалі. Складність цієї проблеми зумовлює універсальний підхід до її вивчення. У "Поетичному мистецтві" Горація наголошується, що знання, майстерність, талант є запорукою творчого процесу, але тут же автор стверджує їх поєднання для плідного результату.

І коли поставити питання, що первинніше у творчості М.Стельмаха – знання, майстерність, талант, то віддати перевагу одному з цих факторів, не враховуючи інший, майже неможливо.

Відомий теоретик класицизму Буало у трактаті "Мистецтво поетичне" звернув увагу на працелюбство та наполегливість як обов'язкові чинники творчої праці. Якщо досліджувати природу психології творчості М.Стельмаха крізь призму цієї думки, то можна помітити повну гармонію вказаних факторів.

Концепція про природу психології творчості перебуває в розвитку. Літературно-психологічні дослідження в цій галузі І.Франка, О.Потебні, М.Арнаудова, Г.В'язовського, Л.Гінзбург, Р.Піхманця, М.Рубакіна, В.Фащенка, О.Цейтліна, П.Якобсона "розкривають" певні грані цієї

5

проблеми. Основні аспекти її зводяться до обґрунтування певних закономірностей творчого процесу, взаємодії свідомої і підсвідомої сфер, функціональності асоціативного мислення.

У розділі осмислюються фактори й причини формування М.Стельмаха як митця, вплив на його творчість фольклору, мальовничої природи, безпосереднього оточення, конкретних історичних умов, а також простежується еволюція майстерності: від поезії, пізніше – до новели і далі – до романного жанру.

Стосовно першоджерел творчо-художнього пізнання світу, то в багатьох випадках цей процес починається з дитинства майбутнього письменника, бо за ним – "період інтенсивного фізичного й психічного розвитку індивіда…". Дитячі літа є своєрідною психологічною основою для багатьох митців. Приклади, що наводяться в розділі з життя Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, О.Довженка, підтверджують цю думку.

Біографічні відомості про дитячі літа М.Стельмаха, а також його повісті "Гуси-лебеді летять…" та "Щедрий вечір" ідентифікуються цим міркуванням. Якщо ж зробити психограму найрідніших людей, які виховували й навчали майбутнього митця з дитячих літ, то, насамперед, у ній слід відзначити селянську працелюбність, чесність, високу моральність, духовність. Тут ми творчо використали наукові спостереження Сент-Бева щодо біографічного методу при вивченні творчості будь-якого письменника.

У другому розділі аргументується думка про поетичні витоки прози романіста. Вони підкріплюються міркуваннями М.Рильського, П.Моргаєнка, І.Кравченка. Адже Стельмах-митець починається не з прози, а з поезії. В історії світової літератури цей факт можна назвати закономірністю.

Природа психології романів М.Стельмаха тісно пов'язана з фольклором. Фольклорному матеріалу письменник приділяв значну увагу при художньому і філософському осмисленні загальнолюдських проблем. Про це свідчать навіть назви його романів "Кров людська – не водиця", "Хліб і сіль", "Правда і кривда", "Дума про тебе", "Чотири броди", які мають безпосередній зв'язок з народнопоетичними традиціями. Народні пісні, прислів'я, вірування, приказки, афоризми, дотепні вислови, колядки, щедрівки – це своєрідні витоки романів, що збагачують їх поетику, увиразнюють природу психології Стельмаха-митця.

Природа психології творчості М.Стельмаха має життєствердний характер. Але утвердження його не завжди відбувається без драматизму, а то й трагізму. Порівнюючи життєве кредо персонажів М.Коцюбинського і

6

М.Стельмаха, простежуємо як послідовно, дотримуючись традиційних принципів у зображенні героя, М.Стельмах по-новаторськи підходить до розкриття в ньому саме духовних начал. Крізь призму творення характеру й переконань персонажа прослідковується і вимогливість автора до себе як до письменника.

Розуміння психічної діяльності митця пов'язане із соціально-економічними умовами, рівнем розвитку науки. Досягнення художньої правди часто трансформується через абстрактно-логічні поняття. Їхнє розуміння читачем залежить від талановитості автора, доречності їх використання у цьому фрагменті твору. Стельмах такими складними поняттями, як сон, душа оперує безпосередньо до практики життя. Зацікавлення таємницями слов'янської душі, снами людини, яка пройшла шляхами війни, зводиться до простого і мудрого пояснення. "Люди, що сіяли жито чи тримали молот або книгу в руках, не вміють похвалятись вбитими". Цією думкою підтверджується менталітет людини праці, солдата-захисника, письменника-психолога.

Художня система М.Стельмаха дозволяє йому універсально осмислювати явища життя, у цьому проявляються особливості авторського психологізму. Проте творчий процес митця як вид психічної діяльності вимагає великої концентрації сил. Вона в кожного митця своєрідна. Будь-яке втручання в неї порушує її заданість. Тому дослідження творчої лабораторії справжнього письменника вимагає такту й професіоналізму.

Особливим психологічним нюансом творчості М.Стельмаха можна вважати введення ним у систему персонажів романів творчих постатей Григорія Задніпровського і Богдана Романишина. Свої міркування, концепцію сутності і значення художньої літератури митець ніби продовжує через посередництво своїх колег-персонажів.

Психологія творчості письменника – це складна динамічна система. Її робоча мотивація – систематичні переживання різної амплітуди, часті переходи від піднесеного настрою до пригніченого і навпаки. "Яким би вдалим не був окремий творчий акт, по суті, це завжди стрес". Від форми та реакції сприймання автором ситуацій, чи вони позитивні, чи негативні, залежить його працездатність. А звідси кінцевий результат – твір. М.Стельмах за будь-яких життєвих колізій умів перекладати мову дійсності на мову мистецтва.

Структура індивідуально-психічних властивостей М.Стельмаха має в собі здатність словесної акумуляції з її художнім відтворенням. Прочитання

7

творів митця під цим кутом зору відкриває можливість глибше досліджувати його психологію творчості.

Своєрідною жанровою ознакою романів М.Стельмаха є звернення до символізації образів, яка досягається за допомогою великого емоційного (вважай психологічного) навантаження художніх деталей. Наприклад, (роман "Дума про тебе"): "… самотній вітряк журився у мертвім полі. І він, забутий людьми, мав свою муку, і од неї стогнали його крила чи душа, як стогне людина". Або: "Заметіль одразу ж ударила в обличчя, обкрутила навколо її ніг весільну спідницю і засвистіла зверху в яворах, а низом – в ожереді соломи". У першому випадку ("самотній вітряк") двохпланова символіка: по-перше, виконує функції орієнтира для Богдана в степу під час хуртовини, а, по-друге, символізує самотність, сум і внутрішні переживання героя за коханою. А в другому – "заметіль" символізує душевний стан Ярини під час весілля, з якого вона втікає.

Тут помічаємо знову і знову, що слово відроджується в контексті, зразки якого знову-таки знаходимо у фольклорі. Якщо сила слова залежить від контексту, тобто від умов функціонування слова, то сила контексту залежить від переконаності, від моральної сили, з якою створюється думка. Адже про моральну чистоту, духовну висоту народної творчості полемізувати не доводиться.

Ліричне й драматичне начало в романах митця прослідковується в картинах, епізодах, роздумах, створених ним; воно становить саму сутність відображення. Часто створюється враження, що ті чи інші епізоди – всього лише привід до відтворення настрою, своєрідний спосіб для розкриття складного комплексу почуттів героя-оповідача. Романи М.Стельмаха відзначаються синтетизмом, органічним поєднанням різних аспектів сприйняття і словесно-мовленнєвої реалізації життєвого матеріалу.

Психологічний аналіз є важливим засобом багатогранного і глибокого розкриття характерів стельмахівських героїв. М.Стельмах настійливо розробляв власні прийоми психологічного аналізу, прояви якого залежали не тільки від ідейно-творчих установок художника, але й від особливостей досліджуваної сфери людської свідомості.

У стельмахівському психологізмі помічаємо поєднання основних принципів проникнення у свідомість героїв ще в художніх системах Панаса Мирного, М.Коцюбинського: саморозкрити персонажів (у сповіді, розгорнутих монологах) і розкрити ззовні – у предметному заміщенні психологічних колізій, у сюжетному вираженні їх або авторській фіксації станів, почуттів і думок.

8

У третьому розділі – "Поетика психології характерів у романах М.Стельмаха" – досліджуються особливості характеротворення персонажів та їхній внутрішній стан.

Характеризуючи людину, автор вникає в суть її психології, при цьому визначаючи ті її риси, які властиві лише для неї. Вони проявляються в діяльності, поведінці, мові персонажа. Безхарактерних людей немає, бо розуміння характеру як психологічного складу особи це виключає. Розуміючи безхарактерність як пасивність, безвольність, можна стверджувати, що вони притаманні тим чи іншим людям. У відношенні особи до окремих явищ життя можна прослідковувати її характер, її соціально-зумовлені риси. Відповідна спрямованість діяльності характеру отримує свій розвиток і виховання безпосередньо в навчанні, роботі, суспільних відносинах, у конфліктних ситуаціях. Вони завжди неповторні, видозмінюються залежно від життєвих обставин, часових змін та інших причин.

Людинознавчі, новаторські можливості М.Стельмаха, знання минулого й сучасного, суспільних процесів дозволили йому показати ряд яскравих постатей з неповторними рисами характерів, які проявляються у вчинках, роздумах, діях, спілкуванні, роботі. Життя носіїв цих характерів динамічне, наповнене працею, турботами, радощами і печаллю, сумнівами і надіями. Увага автора до персонажів, їх зображення в найрізноманітніших ситуаціях дозволила передати їхню психологію. Це стосується не лише центральних постатей, а й другорядних, бо в певній системі вони визначають сутність романів М.Стельмаха.

Серед численних персонажів, розглянутих у розділі, виділяється постать Івана Яроша – діда Дуная. Дослідники стверджують, що в цьому образі відображено селянську психологію початку ХХ століття. В.Дончик правомірно відзначає, що подібні образи засвідчують свою приналежність до народнопоетичних джерел.

Образ Катерини Чайчихи – один із найвдаліших жіночих постатей романістики М.Стельмаха. У ньому сконцентрована віковічна життєва мудрість і моральний досвід народу.

У розділі характеризується така колоритна постать, як Данило Бондаренко з роману "Чотири броди". У сюжетній канві твору перетнулося величне й жартівливе, іронічне й трагічне. Для відтворення різних психологічних відтінків поведінки персонажів автор часто звертається до надійного джерела – усної народної творчості.

При змалюванні персонажів М.Стельмах проявив себе як майстер творення характерів, як знавець людської психології. Тонке відчуття людської індивідуальності, відтворення типових реалій стало домінуючим у творчості митця.

Складну проблему психологізму М.Стельмаха можна представити деякими основними її гранями: чи можна вважати М.Стельмаха видатним

9

художником-психологом; чи можна говорити про еволюцію психологічного методу митця; чи проявляється новаторство письменника в дослідженні й відтворенні людської психіки.

У даному випадку ми приділяли найбільшу увагу тим словесно-предметним, оповідним та іншим засобам (діалого-монологічне мовлення, невласне пряма мова, поліфункціональність пейзажу, жестова поведінка героїв, портретна характеристика) вираження психологізму в романах М.Стельмаха, збагачення й ускладнення яких об'єктивно означає загальну зміну його психологічного аналізу.

М.Стельмаха, безумовно, слід віднести до числа письменників, для яких психічне життя людини – головний об'єкт спостережень і вивчення. Як художника його відрізняє інтерес до деталей руху характеру не лише під визначальним впливом оточення, але і в результаті досить стійкого, самостійного внутрішнього розвитку персонажів, їх моральних пошуків, роздумів про сенс життя тощо.

Серед тих імпульсів, що відіграли свою роль у змалюванні внутрішнього стану персонажів романів М.Стельмаха, цілком очевидно, значне місце належить драматизму й ліризму.

Поступово художня манера письменника еволюціонувала в незвичайно вишукану техніку художнього психологізму, був створений цілий арсенал способів і прийомів, що могли виражати складні душевні рухи персонажів. Адже художній діапазон М.Стельмаха постійно розширювався, структура романів дещо ускладнювалася і психологічно, і філософськи; сформовані принципи відображення "через зовнішнє" і "через внутрішнє" були для його романів закономірними.

Важливу психологічну функцію в поетиці романів М.Стельмаха виконують також (у ряді випадків) народні обряди (весілля або похорони). Високим драматизмом насичена, наприклад, сцена, коли Максим Туровець оплакує мертву Василину, а малі діти читають Псалтир. Можна пригадати також трагічну сцену похорону дітей Свирида Мірошниченка – Левка і Настечки або сумне весілля Ярини.

М.Стельмах постійно зв'язував портрет діючої особи з її характером і становищем, прагнув показати зовнішність людини в залежності від її соціальної психології (це стосується як головних, так і другорядних персонажів). У деталізованих і глибоко розроблених портретах багатозначна й містка кожна їхня деталь. Особливо це наочно прослідковується в гумористично-сатиричних портретах людей, духовний зміст яких надзвичайно бідний. Тут портрет часто заміняє змалювання внутрішнього світу персонажа, кожна деталь його містить викривальну функцію. А тому-то в структурі романів М.Стельмаха велике значення має портрет. Він розширив виражальні можливості портрета, підніс його значущість як одного з найважливіших засобів передачі мінливих настроїв персонажів.

10

Багатопланова мовна характеристика в романістиці М.Стельмаха відзначається ще й багатофункціональністю: виконуючи роль комунікативну, вона містить також оціночне значення (виражаючи ставлення того, хто говорить, до об'єкта мови), має на собі відбиток соціального оточення (сигналізуючи про певний мовний стиль), сприяє розкриттю найбільш суттєвих ознак характеру (залишаючись, таким чином, типологічним засобом) і служить важливим прийомом психологічного аналізу, розкриваючи внутрішній стан героя в момент мовного акту прямо (герой визначає свій стан) або непрямо – через інтонацію, темп мови, паузи тощо. Така мовна характеристика розкриває образ майже як у драматичному творі – у діалогах і монологах, що супроводять дію, з мінімальною кількістю ремарок авторського коментаря.

Народна стихія органічно входила у свідомість М.Стельмаха і проявилася в художній образності: народні афоризми, наприклад, органічно вплетені в яскраву, емоційну мову Дмитра Горицвіта, Богдана Романишина, діда Дуная, Євмена Дибенка, Марка Безсмертного та інших персонажів. Спираючись у своїй художній практиці на живу розмовну мову народу, активно використовуючи скарбницю усної поетичної творчості, письменник тим самим досягав афористичної мови, лаконічності стилю, виразності характерів.

Психологія характеру в романах М.Стельмаха розкривається не лише в прямих визначеннях його автором або іншими персонажами, не тільки непрямо – у портреті, речовому оточенні, предметній його реалізації, не лише засобом саморозкриття, але й у вчинках, міміці, жестах і визнаннях персонажа. Характер персонажа досліджується також і в тих зв'язках з іншими персонажами, що виділені художником із розмаїття життєвих відносин і яким надано певне значення. Тут можна говорити про характерологічну значущість образних відношень. Відзначимо, що образні відношення – як спосіб багатозначного розкриття характерів – можуть мати місце лише в системі образів. А системою образів тепер прийнято називати не просту їх сукупність, а те взаємне зчеплення їх, той взаємозв'язок, який створює цілком єдиний, завершений художній твір. У його системі складові частини настільки взаємозумовлені, що неможлива не лише заміна їх, але часто й перестановка – без найменшої зміни структури роману та його задуму (прикладом можуть слугувати романи М.Стельмаха "Кров людська – не водиця", "Правда і кривда", "Дума про тебе", "Чотири броди" та ін.).

11

Важливою особливістю психологізму М.Стельмаха можна вважати діючий характер. Аналіз душевного життя для митця цінний настільки, наскільки він розкриває можливість того чи іншого персонажа чинити добро, творити справжнє мистецтво (Григорій Задніпровський, Марко Безсмертний, дід Дунай, Максим Туровець, Богдан Романишин та ін.). Нерозривність у свідомості героя ідей і почуттів як єдиного процесу зумовлює перш за все своєрідний характер стельмахівського психологізму.

Подібно до своїх великих попередників, М.Стельмах прагнув у всій реальності наочно передати екзотичні деталі життя і побуту змальованих ним людей, до яких він ставиться серйозно і з повагою, розкриваючи своєрідність їхнього світовідчуття. Розповідь про Шаламая, Соломію, діда Володимира ("Дума про тебе") і про багатьох інших носіїв народної мудрості не становили для письменника просто колекції більш чи менш поетичних переказів, оскільки він прагнув створити передусім образ людини. Це одна з найбільш важливих функцій фольклору. Митець широко залучає його жанри і словесні прийоми для розкриття психології персонажів.

Справедливо вважають, що порівняння і метафори більшою мірою, ніж інші тропи, визначають характер поетики художника. Згадаймо лише обширні логізовані порівняння Л.Толстого, що відтворювали й пояснювали складні зв'язки і зчеплення явищ дійсності, розгорнуті метафори М.Гоголя, лаконічні порівняння й метафори В.Стефаника і М.Коцюбинського, що вводили у відображення нові й самостійні сегменти світу. Тропіка М.Стельмаха, зв'язуючи внутрішнє і зовнішнє, вносить свій внесок у неповторне злиття предметного і духовного в його художній системі.

Розгляд родових сутнісних властивостей людської особистості в органічному зв'язку з їх конкретно-історичною, соціально-видовою формою прояву зв'язують із досягненнями української і світової реалістичної літератури. Однак акцентування уваги на родовій суті людини зближує М.Стельмаха з Ю.Яновським, О.Довженком, О.Гончарем та романтиками, надає його реалізму особливого романтичного колориту, детермінуючи синтезуючий характер його художнього методу, з його підвищеною увагою до внутрішнього єства людини.

Для романів М.Стельмаха властива концентрація переживань у будь-якій внутрішній події, душевному русі, як наприклад, для М.Коцюбинського. Потік внутрішнього світу персонажів М.Стельмаха розгортається широко й повільно (частково це зумовлено жанром), захоплюючи у свою течію все, що трапляється на його шляху. Предмети – це певні віхи потоку почуття, але вони самі занурені в цей потік, і він охоплює їх. Апеляція до предметів загострює відчуття речовості, і одночасно вони ж створюють точки напруги почуття, яке, розподіляючи їх, об'єднує в єдиній емоції.

Ліризм романістики М.Стельмаха органічно зв'язаний з фольклором, з характерними для усної народної ліричної і епічної поезії принципами

12

відчуття і відображення світу. Художні образи прозаїка найчастіше зумовлені народнопоетичним сприйняттям природи. У пейзажі митця органічно входять роздуми над сутністю соціальних явищ, широкі філософські узагальнення. Однак у порівнянні з фольклором письменник значно розширив сферу художнього пізнання дійсності.

Потік внутрішнього життя М.Стельмах часто відтворює як безперервний процес, хоч для другорядних персонажів він зберігає свій попередній спосіб послідовної зміни психологічних ситуацій і етапів: у даному випадку широко використовується діалого-монологічне мовлення.

Фіксуючи окремий стан, ніби зовні описуючи його, М.Стельмах настільки глибоко насичує свої описи невласне прямою мовою, що вони перетворюються у справжні внутрішні монологи Богдана Романишина. У них відбувається не просто саморозкриття героя в окремі моменти, а відтворюється цілісна картина його внутрішнього життя.

У романах М.Стельмаха внутрішній світ персонажів розкривається засобами непрямого психологізму – складним переплетенням характеристик з фіксацією стану або догадками про нього оповідача, портретними описами, що предметно реалізують у собі рух душі, мовним самовиявленням. Взаємопроникнення їх створює ілюзію одночасного розкриття персонажів зсередини і зовні, – ілюзію, що основана на підвищеній асоціативності описів, на використанні таких деталей, які спонукають у читача своєрідне доповнення власним досвідом картини, змальованої художником.

Аналіз жанрової своєрідності романів М.Стельмаха також переконує в зумовленості структури його творів особливостями його психологічного методу. Використавши жанрові форми, що склалися в українській літературі до середини 50-х років ХХ ст., М.Стельмах перетворює їх відповідно до своєї творчої установки на емоційно-психологічну трансформацію основних соціально-суспільних проблем епохи.

Тенденція до дифузного взаємопроникнення і поєднання різноманітних структурно-характерологічних начал чітко проявляється і в поетиці стельмахівського роману, причому це злиття, що надає йому нову художню якість, виявляється настільки органічним, що в стельмахівському романі можна помітити досить повне вираження спільної для українського роману тенденції до синтетизму.

В останніх романах М.Стельмах поступово довів до рівня високої майстерності психологічний аналіз. Він прагнув до відбору таких деталей портрета, поведінки героя і обстановки, які ніби опредмечують у собі певні порухи душі; психологічний аналіз стає предметним, зовнішнім вираженням окремих процесів внутрішнього життя у міміці, жестикуляції, у портретній палітрі.

Способи і прийоми психологічного аналізу, майстерність портретного живопису, виявлення своєрідності сюжетно-композиційної структури,

13

особливості мови романів, ідейно-виражальні засоби – ось ті компоненти поетичної форми, що стали предметом нашого дослідження.

На багатьох прикладах ми переконалися, що М.Стельмах з успіхом застосовує новаторські прийоми будови сюжету саме для того, щоб виявити найсуттєвіше в індивідуальній і соціальній психології своїх героїв. Інколи їм сприяє в цьому і переміщення подій у часі. Наприклад, час у романі "Дума про тебе" – не просто необхідна умова розгортання сюжету; він разом з тим і об'єкт постійних філософських роздумів автора й головного його героя і самостійний предмет художнього відображення.

Щоб пізнати художній світ М.Стельмаха, необхідно розкрити внутрішні закономірності, осмислити процес типізації й індивідуалізації характерів, зрозуміти естетичну програму автора – від задуму до його реалізації. З цією метою ми дослідили функції діалого-монологічного мовлення персонажів у романах митця. Створюючи яскраві, переконливі художні образи, письменник яскраво використовував багату гаму зображальної палітри: експресивність і образність, ідіоматичність народної мови, і цим самим досягав значної досконалості в розвитку логічно зумовленого діалого-монологічного мовлення. Відтворюючи психічно напружені ситуації, передаючи гостре зіткнення протилежних думок, переживань, роздумів, М.Стельмах уважний до діалогів та монологів, підпорядковував вирішенню художніх завдань різноманітні стилістичні форми експресивної мови.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.

Принципи художньої системи М.Стельмаха визначаються і особливостями сучасної йому об'єктивної історичної дійсності, і його світоглядом, точніше, практично-духовним ставленням письменника до світу, і власною специфікою художньої діяльності. Важливість такої постановки проблеми в тому, що вона враховує всі основні фактори художньої творчості, але, взяті в цілому, ці фактори визначають не стільки естетичні принципи М.Стельмаха, скільки взагалі зміст його творчості.

У ранніх творах М.Стельмах прагнув осмислити драматичні колізії в житті людей, розкрити їхню психологію. Автор шукав свого героя і своєрідного неповторного стилю. Прагнення "розкрити душу" своїх героїв проходить через усі жанри (поезії, оповідання, п'єси, романи) й етапи творчості митця.

Аналіз фольклорного матеріалу в різноманітних площинах дає чимало цінного для з'ясування характерних аспектів розвитку жіночого образу (і не тільки) в романах М.Стельмаха. З переконливою психологічною глибиною (через штрихи в портреті, інтер'єр, діалого-монологічне мовлення, пейзаж, невласне пряму мову) письменник відтворював триєдність образу жінки-матері, жінки-трудівниці, жінки-громадського діяча, яка була й залишається найвищою мірою естетичної, художньої та життєвої правди.

14

Мовні характеристики мають у романах М.Стельмаха велике значення для індивідуалізації персонажа та розкриття його психології. Про переважну більшість персонажів письменника можна скласти досить повне і правильне уявлення за одною лише мовною характеристикою. У ряді випадків особистість їх цілком розкривається в прямому мовленні, мовні характеристики виявляються вичерпними, і для видимого враження про образ героя не вистачає лише портретних деталей, які, між іншим, у таких випадках виявляються менш значними для розкриття особистості і знаходяться в безперечному образному підпорядкуванні мовним характеристикам.

Досліджуючи традиції і новаторство М.Стельмаха-прозаїка в руслі психологізму, ми доводимо діалектичний зв'язок з творчістю Т.Шевченка, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М.Коцюбинського, О.Довженка. Але психологізм М.Стельмаха набуває авторської своєрідності, універсальності, здатності відтворювати найпотаємніші зміни внутрішнього світу людини.

Авторська позиція в романах М.Стельмаха проявляється у відборі життєвого матеріалу і принципів його викладу. Письменницький задум реалізується у творах, проникнених єдиною авторською концепцією, з метою певного впливу словесними засобами на свідомість читачів. Головну роль відіграють тут інтонаційні особливості, окремі звороти, звертання, частки, емоційна насиченість мови персонажів.

У процесі еволюції стельмахівського психологізму відбулося своєрідне його розщеплення при змалюванні більшості персонажів, чимось близьких письменникові (часто спостерігаємо наявність автобіографічних моментів), психологічний аналіз постійно поглиблювався і з роками ставав більш відшліфованим. Хоч інколи при змалюванні окремих типів (як правило, головних) помічаємо повернення до непрямого психологізму.

Констатуючи еволюцію стельмахівського психологізму в руслі українського психологічного реалізму, не можна не відзначити своєрідної зворотної течії в її поступальному потоці. Це зумовлено самим змістом нових суспільних типів або новим об'єктом психологічного дослідження.

М.Стельмах був переконаний у тому, що доцільніше, художньо ефективніше дати читачу низку опорних точок і підштовхнути його в напрямку певних переживань. Читач, відтворюючи їх, співпереживає на основі власного запасу вражень, домальовує картину невичерпного багатства найрізноманітніших емоційних переходів.

При такому підході до психологічного аналізу стає зрозумілим прагнення митця створювати уявлення про внутрішнє життя персонажів шляхом своєрідного "зараження" читача, збудження в ньому потоку почуттів, які б допомагали йому зрозуміти стан Григорія Задніпровського, Марка Безсмертного, Богдана Романишина та ін.

Особливою рисою стельмахівського психологізму слід вважати той настійний пошук у сучасних художнику українських людях

15

облагороджуючого начала, який був властивий для всього його творчого шляху. Він поетизував у людях те, що підносить їх над прозою буденності і наближає до гуманних загальнолюдських ідеалів.

У свідомості художника завжди повинна бути присутньою орієнтація на узагальнення, що синтезує конкретно-історичне і загальне, родове і загальнолюдське. Аналіз романів М.Стельмаха, його художні відкриття є переконливим цьому доказом. Так, дослідження творчої лабораторії письменника переконує нас у тому, що він виходив із великого розмаїття реальних фактів і прототипів, синтезуючи їх, у той же час безперервно осмислював власний життєвий досвід. Але сама орієнтація на те, щоб бути одночасно в житті і над ним, приводила його до узагальнень великих масштабів.

У даному випадку має рацію М.Храпченко, який відзначив, що поступальний розвиток мистецтва значною мірою зумовлений тими творчими відкриттями, що здійснюються талановитими художниками.

Стельмахівський психологізм – це явище настільки оригінальне і плідне, що без перебільшення можна говорити про наступний його розвиток у художній системі сучасних письменників.

Основний зміст дослідження відображено у таких публікаціях автора:

1. Загороднюк В. Деякі аспекти психології творчості М.П.Стельмаха //Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки (філологічні науки). – Луцьк. – 1997. – № 12. – С.112-114.

2. Загороднюк В. Витоки народного характеру в творчості М.П.Стельмаха (проблема психологізму) //Південний архів: Збірник наукових праць (філологічні науки). – Херсон, 2000. – Випуск VII. – С.62-67.

3. Загороднюк В. Психологічна мотивація портретної характеристики у романах М.П.Стельмаха //Південний архів: Збірник наукових праць (філологічні науки). – Херсон, 2000. – Випуск VIII. – С.28-30.

4. Загороднюк В. Психологізм характеротворення у творчості М.П.Стельмаха (на матеріалі роману "Хліб і сіль") //Південний архів: Збірник наукових праць (філологічні науки). – Херсон, 2000. – Випуск Х-ХІ. – С. 7-16.

5. Загороднюк В. Амбівалентність в образотворчі системі М.Стельмаха //Південний архів: Збірник наукових праць (філологічні науки). – Херсон, 2001. – Вип.ІХ. – С.239-243.

6. Загороднюк В. Психологічні мотиви поліфункціональності пейзажу (за романом М.Стельмаха "Дума про тебе") //Метода: Збірник наукових праць. – Київ, 1999. – Випуск "Наука". – С.36-40.

7. Загороднюк В. Психологічний аспект монологічного мовлення роману Михайла Стельмаха "Правда і кривда" //Мировая культура. Традиции и перспективы: Международный сборник научных исследований. – Киев-Москва-Херсон. – 1995. – Т.1. – С.151-156.

16

8. Загороднюк В. Фольклорні джерела роману М.П.Стельмаха "Чотири броди" (До проблеми психологізму) //Гуманітрана освіта і проблеми виховання молоді. – Херсон, 1995. – Випуск 2. – С.23-25.

9. Загороднюк В. Шевченківські мотиви у творчості М.Стельмаха //З Україною в серці. – Херсон, 1996. – С.71-72.

10. Загороднюк В. Функції діалогічного мовлення в романі "Дума про тебе" М.Стельмаха (психологічний підтекст) //Поетика художнього тексту. – Київ-Херсон, 1996. – С.179-181.

11. Загороднюк В. Естетичні функції фольклору в романі М.Стельмаха "Кров людська – не водиця" //Поетика художнього тексту. – Київ-Херсон, 1996. – С.162-164 (співавтор – Гуменний Я.).

12. Загороднюк В. Психологічно-педагогічні проблеми у романі "Дума про тебе" М.П.Стельмаха //Збірник наукових праць. – Херсон, 1998. – Випуск 2. – С.218-220.

13. Загороднюк В. Психолого-тематична концепція у творчості М.Ф.Чернявського і М.П.Стельмаха (на матеріалі повісті М.Чернявського "Блискавиці" та роману М.Стельмаха "Хліб і сіль") //Творчі обрії Миколи Чернявського: Збірник наукових статей. – Херсон, 1998. – С.19-21.

Загороднюк В.С. Психологізм романів Михайла Стельмаха. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград, 2001.

У дисертації досліджується психологізм романів М.Стельмаха: фактори і причини природи психології творчості, типові ситуації, до зображення яких звертався митець, художня специфіка романістики під кутом зору психологізму, функції та роль зображувально-виражальних засобів, особливості індивідуального стилю. Дисертант розглядає зазначені проблеми з точки зору еволюції письменника.

Творчий доробок митця-романіста поєднав традиції класиків із новими тенденціями розвитку української літератури ХХ ст. Використавши образний арсенал національної та європейської літератур, трансформувавши і модифікувавши його, М.Стельмах створив багатогранну художню систему з яскраво вираженим психологізмом.

Матеріали дослідження можуть бути використані для повного аналізу літературного процесу ХХ ст., у викладанні лекційних курсів, спецсемінарів, спецкурсів, написанні дипломних та курсових робіт.

Ключові слова: психологізм, фольклоризм, поетика, жанр, стиль, творчість, характер.

17

Загороднюк В.С. Психологизм романов Михаила Стельмаха. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Кировоград, 2001.

В диссертации исследуется психологизм романов М.Стельмаха: факторы и причины природы психологии творчества, типические ситуации, к изображению которых обращался писатель, художественная специфика романистики с точки зрения психологизма, функции и роль изобразительно-выразительных средств, особенности индивидуального стиля. Диссертант рассматривает указанные проблемы с точки зрения эволюции писателя.

Творческое наследие писателя-романиста объединило традиции классиков с новыми тенденциями развития украинской литературы ХХ века.

Используя образный арсенал национальной и европейской литератур, трансформируя и модифицируя его, М.Стельмах создал многогранную художественную систему с ярко выраженным психологизмом.

Диссертация состоит из введения, трех глав, выводов, списка использованных источников.

Во введении обосновывается выбор темы, определяется ее актуальность и научная новизна, объект и методы исследования, определяется связь работы с научными программами, темами, раскрывается сфера практического использования достигнутых результатов.

В первой главе – "Обзор стельмаховедческих исследований" рассматриваются научно-критические работы о творчестве М.Стельмаха. Основное внимание уделяется монографиям, в которых литературоведческий и психологический аспект исследования были объединены. Отмечается, что это имеет