ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

АНІСІМОВ Костянтин Вікторович

УДК 930.1

ОДНОСТРОЇ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ПЕРІОДУ

НАЦІОНАЛЬНИХ ЗМАГАНЬ 1917 – 1920 р.

07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціально-політичних наук Кременчуцького державного політехнічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: проректор Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка, кандидат історичних наук, доцент Брайченко Олексій Дмитрович

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кравченко Володимир Іванович, професор кафедри історії та українознавства Донецького інституту внутрішніх справ МВС України кандидат історичних наук, Задунайський Вадим Васильович, доцент кафедри історії України Донецького національного університету

Провідна установа: Харківський державний університет (кафедра історії України)

Захист відбудеться 02.07. 2002 р. о 14 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д.11.051.02 по присудженню наукового ступеня кандидата історичних наук в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розісланий 01.06. 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміни у державному і політичному устрої України, які відбулися після 1991 р., відчутно вплинули на роль і місце збройних сил у соціально-політичному та духовному житті суспільства. Його демократизація, піднесення рівня популярності національних традицій військового минулого нашого народу викликають нагальну потребу об'єктивного дослідження історії на підставі нових концептуально-методологічних підходів. Актуальність теми визначається безперечною вагомістю питання військово-патріотичного виховання населення.

Сьогодні у період всеохоплюючих реформ в інфраструктурі суспільства особливе місце посідає проблематика вдосконалення системи національної безпеки, насамперед, сфери збройних сил. Саме модернізація української армії на засадах найсучасніших підходів до доктрини стратегічної ініціативи, стилю оперативного мистецтва та засобів тактичної поведінки бойових підрозділів, вдосконалення систем озброєння, поліпшення фасонів однострійного обмундирування військовослужбовців мають спиратися на історичні традиції воєнного минулого України. Це, зокрема, торкається і періоду Української революції 1917-1920 рр., в якій продемонстровані переконливі приклади самобутнього вітчизняного однострою.

Жвава міжідеологічна полеміка, в якій використовуються різні “інтерпретації” подій історичного минулого, вимагає від науковців вироблення нових принципів та методологічних підходів у вивченні подій 1917-1920 рр. не просто як абстрактного цивільного конфлікту, а як національно-державотворчого явища, що породжувало певні культурологічні атрибути. Саме тут стилістика військового костюму декларує конкретні революційні гасла, що лежали в основі революційно-визвольного руху українського народу першого двадцятиліття ХХ ст. В подібному контексті на авансцену дослідницького процесу виходять не технології збройного знищення або дії політиків та полководців, а роль та світосприйняття актуальних проблем національної культури, у тому числі військової.

Тема одностроїв збройних сил України 1917-1920 рр. в її концептуальному значенні є актуальною, оскільки об'єднує широке коло історичних та культурологічних засад теоретичного і практичного плану.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з розробкою проблем держбюджетної теми Донецького національного університету “Актуальні проблеми історії України”.

Об'єктом дослідження виступають соціально-політичні та економічні умови впровадження у збройних силах України стандарту одягу, фактичні заходи урядів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії в галузі регламентованих одностроїв як однієї з складових державотворчої діяльності, що торкалася модернізації збройних сил, забезпечення промислового потенціалу для утримання військових формувань.

Предметом вивчення є еволюція традицій військової вітчизняної культури, вираженої у модернізації одностроїв збройних сил України часів революційно-визвольних змагань 1917-1920 рр.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1917-1920 рр.: від подій, пов'язаних з поваленням російської монархії, і до переходу останніх підрозділів збройних сил України за межі її західних кордонів.

Територіальні межі. Дослідження охоплює Україну в межах її національно-територіальних кордонів 1917 – 1920 р., півострів Крим, який був тісно пов'язаний перебігом подій з нею.

Стан наукової розробки. Історіографія теми відображає основні тенденції її вивчення і бере свій початок у перші місяці Української революції і має низку різножанрових праць. В списку використаної літератури вони нараховують 151 назву.

Література по проблемі теми аналізується в межах трьох основних періодів.

1. З 1917 до середини 50-х р.

2. З кінця 50-х до середини 80-х р.

3. З кінця 80-х р. по наш час.

Висвітлення процесу виникнення національних одностроїв збройних сил України часів Української революції розпочалося та йшло майже одночасно з її ходом. Пізніше з'являється мемуарна та аналітична літератури, на сторінках якої містилося чимало корисної інформації наративного характеру щодо українських одностроїв 1917 – 1920 р. Серед них роботи П.Авалова, В.Звегинцова, А.Клеванського, І.Волкодаєва, Ф.Голікова, Є.Ковтюха, А.Деникіна, М.Дроздовського, П.Врангеля, тощо.

В них наводиться значний матеріал про еволюцію військових одностроїв протидіючих армії періоду Громадянської війни на території колишньої Російської Імперії, у тому числі українських формувань.

Суттєвим недоліком значної частини праць цих авторів було те, що вони носили лише оповідний, мемуаристичний характер. Основна увага в них приділялася розповідям про вчинки військових підрозділів і окремих бійців. Опису одностроїв приділялося мало уваги, робиться це побіжно.

В 30-і – 50-і роки була з'явилася низка праць істориків, військових діячів, присвячених появі тих чи інших однострійних армійських традицій за часів громадянської війни, аналізу пропорцій внеску ідеологічних, та національно-культурних течій що до їх створення у дослідницькому регіоні.

Одночасно в осередках української діаспори з'являються праці, присвячені подіям 1917 – 1922 р., де подається широкий матеріал відносно обмундирування підрозділів збройних сил Української Народної Республіки часів Центральної Ради, Директорії, Гетьманської Держави. Видавництво “Клуб приятелів української книжки” перевидав репринтом нариси М.Капустянського (“Козацькі війни. Визвольні змагання 1917 – 1919 р.”), С.Шрамченка (“Українська воєнна фльота”) у збірнику “Історія українського війська” (під редакцією Мирона Левицького) у Вінніпезі 1953 р. (дана збірка у редакції І.Крип'якевича та Б.Гнатевича була перевидана у Львові у 1992 р.) На сторінках цікаві дані щодо одностроїв збройних формувань революційної України 1917 – 1920 р.

З кінця 80-х років, тобто у часи демократизації нашого суспільства, коли розпочався третій період історіографії проблеми, з'являється і починає швидко використовуватися література, заборонена раніше як для пересічного читача, так і для науковців. Важливим моментом у підготовці наукових праць стало більш широке використання джерельної бази, в тому числі раніше закритих архивів. Гласність відкрила шлях до раніше закритих бібліотечних, музейних, архівних спецхранів. Опубліковані дослідження стають більш ґрунтовними, об'єктивними в науковому відношенні. Ряд праць стосується суті і причин появи тих чи інших зразків однострійного одягу українських збройних формувань у різні періоди революційно-визвольних змагань.

З початком лібералізації політичної системи та виборенням Україною державної незалежності перевидаються деякі раніш заборонені праці західних вчених, представників української діаспори. Це сприяло збагаченню вітчизняної історичної науки новими концепціями, підходами і оцінками у вивченні досліджуваної теми.

Аналіз літератури по темі дослідження дозволяє зробити такі висновки.

У виданих працях зібрано і узагальнено, у відповідності з рівнем розвитку вітчизняної та зарубіжної історичної науки, значний фактичний матеріал, значно розширився діапазон дослідження різних аспектів обраної проблеми. Однак, комплексного дослідження, присвяченого вивченню українських армійських одностроїв періоду 1917 – 1920 р. поки що не проведено.

У розробці і висвітленні теми виявилася ще одна особливість. Більшість праць по нашій темі написана на російському архівному матеріалі. Документів і свідчень, які знаходяться у вітчизняних архівних сховищах, майже не використано.

Історіографічний аналіз свідчить, що ряд проблем лише окреслений, дослідження проблеми немає.

Мета дослідження: з'ясувати роль внутрішніх та зовнішніх економічних, політичних та культурних чинників, які впливали на створення комплексу однострійного одягу збройних сил часів Української революції, ґрунтуючись на аналізі опублікованої літератури, архівних джерел учасників подій: військовослужбовців формувань Центральної Ради, Гетьманату, УНР та ЗУНР, ворожих вояків (червоних, білих, біло-зелених, польських жовнірів), бійців та офіцерів експедиційних корпусів четвертного союзу та Антанти. При цьому автор прагне охопити в роботі окремі ділянки надто широкої проблеми. Автор прагне комплексно її дослідити, виходячи з того, що військовому костюму притаманні риси історико-теоретичного, міжгалузевого характеру.

Виходячи із загальної мети роботи, дослідник ставить завдання:–

окреслити історико-теоретичні підходи до вивчення такого соціального явища як культура українського військового однострою часів 1917-1920 рр.;–

простежити та порівняти використання культурного чинника, свідомості українського народу, на прикладах створення зразків одягу національних збройних сил України;–

аналізувати регіональні особливості військової культури, з'ясувати її основні елементи в різних регіонах України, вплив на них політичних та національних чинників;–

визначити роль ідеологічних факторів у формуванні нових зразків бойових одностроїв України .

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії, завдяки новим методологічним засадам, об'єктом дослідження виступає комплекс суспільно-політичних обставин, що впливає на створення самобутніх зразків українського військового одягу часів Української революції. Національний військовий костюм розглядається як культурно-історичне явище, що відчуває на себе значний вплив ідеологічного та етно-психологічного тиску, спричиненого революційними подіями, зусиллями українського народу до національного відродження.

На прикладі одностроїв збройних сил України періоду національних змагань 1917-1920 рр. Продемонстровано що від вдалого врахування, а в протилежному напрямку недооцінки, ігнорування утилітарних особливостей бойового одягу залежить успіх ведення військових дій як для кожного окремого бійця, так і для армії в цілому.

У роботі вперше комплексно проаналізовані особливості суспільно-політичного та економічного життя України, їх вплив на утвердження апріорності традицій армійського однострою збройних сил, вагомість народних звичаїв у галузі військової “моди”, процес розуміння провідними українськими воєнними та політичними колами поняття “армійській однострій” зразка 1917-1920 рр.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів при підготовці узагальнюючих праць з історії Української революції 1917-1920 рр., при розробці питань про місце військового костюму у конкретно-історичному середовищі. Визначення цивілізаційної свідомості у контексті політико-ідеологічних, міжнаціональних відносин, емпіричних даних може бути враховане при модернізації сучасних збройних сил України.

Апробація результатів дисертації

Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр українознавства Кременчуцького державного політехнічного університету, відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАНУ, історії України Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка.

Методологічна концепція дослідження, окремі його аспекти знайшли своє відображення у доповідях та виступах автора на наукових конференціях в Харківському (2000), Київському Національних університетах (2001), Кременчуцькому державному політехнічному університеті (2001). За матеріалами дисертації опубліковано сім наукових робіт загальним обсягом 11 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (197 назв), додатків. Обсяг дисертаційного дослідження становить 185 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її наукове і практичне значення, предмет і об'єкт дослідження, хронологічні і географічні межі, проаналізовано стан наукової розробки, визначено мету і завдання, охарактеризовано методологічну основу, джерельну базу, розкрито наукову новизну, сформульовано положення, що виносяться на захист, отримані результати.

У першому розділі – “Стан дослідження проблеми джерельна база та методологія дослідження одностроїв збройних сил України періоду національних змагань в Україні 1917-1920 р.” аналізується наукова діяльність вітчизняних1-2, радянських3-4 та зарубіжних5-7 авторів, присвячена аналізу вказаної проблематики. Розглядається внесок сучасних українських істориків до вивчення питань як історії національних (визвольних) змагань українського народу 1917-1920 р., взагалі, так і проблематики одностроїв армій урядів України вказаного періоду.

Аналіз одностроїв антибільшовицьких збройних сил був побіжним, мав заідеологізований, алегоричний, а, іноді, і карикатурний характер. “

Історія українського війська” у дванадцяти зошитах – випусках, надрукована у видавництві І. Тиктора у Львові в 1932 році, майже єдине видання, що стосується обсліджуваної теми.

Широко представлена у цьому плані література – продукти творчості сучасників подій. Насамперед, це мемуарні твори, що були написані такими авторами, як Ю. Тютюнник, О. Борщаговський, П. Врангель, А.Деникін, П. Кутепов, М. Щадко та ін. На жаль, у цих роботах характеристики зовнішнього вигляду одностроїв військовослужбовців збройних сил України 1917-1920 рр. носять другорядне значення.

Сучасна українська історіографія представлена роботами Л. Гарчевої “Військо України”, О. Тимченка “Отамани степового краю”, В. Науменка, О. Солдатенкова, О. Дорошенка, І. Пархоменка, Б. Якимовича, дисертації В. Задніпровського та В. Задунайського.

Треба зазначити, що усі вищевказані автори більшої уваги приділяли аспектам становлення війська України 1917-1920 рр., оглядам бойових дій, аналізували причини успіхів та поразок українських армій (О. Солдатенков) але майже зовсім не торкалися, або доволі мало розкривали проблеми одностроійознавства України 1917-1920 рр.

Широкий аналіз одностроїв військ УНР подає у своїй дисертаційній роботі доцент В. Задунайський.

Розглядаються ключові аспекти становлення однострійознавства як спеціальної історичної дисципліни, що допомагає комплексно та як найбільш об'єктивно досліджувати питання революційних подій на території нашої держави початку XX ст. Підкреслюється не аби яка важливість загальноісторичних доробок вітчизняних авторів різних епох з вказаної тематики задля об'єктивного та методологічно раціоналізованого висвітлення питань однострійних традицій українського війська зразку 1917-1920 р.8-11 Наголошується на використанні автором комплексного підходу до вирішення проблеми вітчизняного однострійознавства початку XX ст.

Паралельно у розділі розглядається зв'язок однострійознавства з такими спорідненими спеціальними історичними дисциплінами, як фалеристика, зброєзнавство, геральдика та вексілологія.

У розділі підкреслюється, що однострійознавство займається дослідженням військового обмундирування та спорядження, розширення за його рахунок уявлення щодо історичного минулого.

Вказується, що об'єктом дослідження однострійознавства є речі умундирування, спорядження, знаків розрізняння, систем озброєння, прийняті у той чи інший час для військовослужбовців, що дозволяє встановити приналежність до збройних сил конкретних держав, родів військ чи видів зброї, з'єднань, частин, підрозділів, розрізнити їх за військовими званнями (чинами, посадами).

Існування специфічного понятійного апарату дисципліни, служив для позначення елементів обмундирування спорядження, що відображається у вживанні спеціалізованої термінології: “ташка”, “чакчири”, “етішкет”, “фуражка”, “шинель” та ін. Підкреслюється факт того, що у свій час інтенсивно розроблялася спеціальна українська термінологія (наприклад, відповідне “мундиру” поняття “однострій”, назви головних уборів “мазепинка”, “гетьманка”, речей обмундирування – “барчики” (погони), “паролі” (накомірні петлиці), “розета” (кокарда) та ін.)12.

Однострійознавство мало власну джерелознавчу базу – законодавчі акти та інші документи, накази, розпорядження, що регламентували комплектність, крій, колір однострою та правила його носіння. Основу джерельнознавної бази роботи становлять матеріали архівів України та Російської федерації13.

Головними етапами становлення системи однострою та знакових комплектів розрізняння у військах УНР та Української держави були законодавчі акти у січні та червні 1918 р., в березні 1920 р. В УГА (армії ЗУНР) система форменого одягу та знаковий комплект посадового розрізняння були запроваджені у квітні 1919 р.14

На даному етапі дослідницької роботи, що проводиться автором, основною джерельною базою є матеріали архівів України: Центрального Державного архіву Вищих органів Влади: Фонд 1078, Центрального Державного архіву Кіно-фото-фоно документів (м. Київ) А – 32, 2 – 154155, 0145743, 0181829, Центрального воєнного архива Російської Федерації, Центрального Воєнно-історичного архіву Російської Федерації (м. Москва)15.

Другій розділ – “Одяг військових формувань Української Народної Республіки часів Центральної Ради (1917 – квітень 1918 р.)”16 складається з чотирьох підрозділів: “Роди військ та види зброї армії УНР”, “Законодавчі акти уряду Центральної Ради”, “Аналіз складових компонентів одягу військових за родами військ та видами зброї”, “Знакова система вирізнення збройних сил УНР”17.

З моменту утворення українських частин їх військовослужбовці носили російській похідний однострій та знаки відмінності, але з жовто-синіми стрічками на головних уборах. 17 грудня 1917 р. наказом С.Петлюри був встановлений тимчасовий однострій Української народної армії (УНА). Усі її чини повинні були носити однакову похідну форму одягу російської армії, але без колишніх погонів та петлиць. Роди військ та номер частини позначалися на комірі – на синьому сукняному “накутнику” ромбовидної форми, що мав на двох вигнутих внутрішніх сторонах обшивку з жовтого канта: у верхньому куті – рід військ, у нижньому – номер або назва частини. Усі ці позначки були зроблені трафаретним способом, для піхоти – дві перехрещені гвинтівки, для кінноти – дві шаблі, для артилерії – два гарматних ствола, для інших спеціальних частин – по типу, що існували в російської армії. У якості посадових знаків відмінності використовувалися срібні шеврони (різні завширшки, з петличками та без них) у вигляді кута, спрямованого уверх. Вони нашивалися на правому рукаві вище ліктя. Кокарда була жовто-синя. Наприкінці грудня 1917 р. М.Порш змінив наказ від 17 грудня, додавши до усіх вищевказаних знаків відмінності ще й блакитні погони з жовтим кантом, які повинні були носити усі чини УНА. 1 квітня 1918 р. наказом військового міністерства УНР за №142 знаки відмінності та форма одягу знову були змінені. Шеврони на рукавах скасовувалися, знаки відмінності у вигляді галунних смужок та п'ятикутних зірочок розташовувалися на петлицях коміра, остаточно встановлювалися кольори випушок, лампасів, петлиць, шлика (“китиці”) шапки: піхота – блакитний, кіннота – жовтий, артилерія – червоний, інженерні частини – чорний, штаби – малиновий, офіцери з освітою Академії Генерального Штабу – білий. Але цей наказ не був виконаний внаслідок гетьманського перевороту.

Третій розділ – “Однострії збройних сил армії гетьмана П.Скоропадського. (Квітень – грудень 1918 р.)” має у своїй структурі три підрозділи: “Основні тенденції будівництва армії Гетьманату”, “Характерні особливості одягу військовослужбовців та знаки розрізняння гетьманських збройних сил”, “Знакова система вирізнення армії П.Скоропадського”.

Більшість офіцерів та генералів формувань, створених колишнім царським генерал-ад'ютантом П.Скоропадським та його підлеглими, мали загальноармійську форму однострою німецького фасону. Рядові козаки продовжували носити старі однострої Російської армії з гетьманськими кокардами, знаками відмінності та кольоровою гамою погонів, випушок та кантів. Погони офіцерів мали один чи два просвіти та ромбовидні (“георгіївські”) зірочки німецького типу для позначення чинів. Прикладним кольором та металевим прибором являлися: у Штаба Гетьмана (генеральна булава) – краповий з золотим, у піхоти – малиновий з золотим, у кінноти – жовтий з золотим (1-а та 3-а дивізії та окрема бригада) або з срібним (2-а та 4-а дивізії), в артилерії – червоний з золотим.

21 серпня був впроваджений загальноармійській однострій, за зразком форми одягу старої Російської армії, але з німецькими знаками відмінності. Фуражки для козаків і офіцерів (старшин) – британського зразку з випушкою прикладного кольору на тулсії, козирьок – шкіряний або фетровий. Шаровари для козаків здебільшого були сіро-сині, для старшин – також сіро-сині, але з кольоровими випушками за родами та видами військ. Нижні чини одягалися у захисні гімнастерки та німецькі блузи, офіцери (старшини) – у френчі зі стоячо-відкладним коміром. Офіцери та матроси Чорноморського флоту мали однострій старого зразку, але з нововпровадженими знаками відмінності комбінованого німецько-англійського зразку. Середюцькі (гвардійські) частини мали однострої, схожі з козацьким одягом XVIII ст., але при німецького типу знаках відмінності.

Четвертий розділ – “Військовий одяг в армії Директорії” поділяється на три підрозділи: “Використання історичних традицій та новацій при створенні армійських одностроїв”, “Впровадження одностроїв для збройних сил УНР та ЗУНР: порівняльний аналіз зразків військового одягу та його типологія”, “Нагородні відзнаки: склад, особливості символіки, правила розміщення на одностріях”.

Наголошується, що накази про форму одягу збройних сил УНР в силу різних обставин виконувалися далеко не завжди, а тому багато з створених ще Центральною Радою а пізніше Директорією, частин носили свої власні однострої з специфічними відмінностями, наприклад, кольоровими шликами по полках: кінні “чорні” гайдамаки, (“чорношличники”) – мали чорні шлики на шапках; кіннотники кінного імені кошового отамана Кості Гордієнка полку – довгі жовті шлики на сірих папахах; кінно-гірська батарея полковника Алмазова – червоні “китиці”, на кінцівках яких були закріплені золоті перехрещені гармати (їх носили у Російській армії на погонах); Гайдамацький кіш отамана Петлюри – червоні шлики (гайдамаки носили також зимові червоні кожушки). За Директорії у 1918 – 1920 р. знаки відмінності носили на комірі, а форма одягу УНА, хоч і несла у собі яскраво виражені національні риси, була найрізноманітнішою. Краще інших частин і з'єднань були обмундировані дивізії “синьожупанників” та “сірожупанників”, які отримали свої назви від синього і сірого кольорів козацьких жупанів – чумарок та шароварів. Вони носили папахи з синіми та сірими (у старшин - червоними) шликами і такі ж поясні шарфи (при парадному однострої), а у особливо урочистих випадках – жовто-сині стрічки на грудях. Шкіряне спорядження було німецького зразку.

Українська Галицька Армія (УГА) наприкінці 1918 – на початку 1919 р. мала різноманітний однострій. 30 квітня 1919 р. Державний секретаріат військових справ наказом встановив форму одягу та знаки відмінності УГА: на першому етапі – за зразком австро-угорського фасону легіону УСС, пізніше – за власним оригінальним зразком, спираючись на традиції українського та австрійського національного воєнного одягу з доданням найсучасніших на той час досягнень у сфері захисного однострою.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, сформульовано рекомендації.

В історії збройних сил України часів революційно-визвольних змагань 1917-1920 р. чітко прослідковуються три періоди: Центральної Ради, Гетьманату Скоропадського, Директорії. У кожному з вказаних періодів існували три типи формувань: самостійні, тобто організовані за ініціативою окремих осіб чи груп, революційні – створені тією чи іншою організацією тимчасово, для виконання конкретних завдань, та планові – сформовані на регулярних засадах за розпорядженням уряду.

Центральна Рада 1917 р. розпочла створення власних збройних шляхом “українізації” частин колишньої царської армії, та формування нових з українців. Саме в цьому наглядно проявилася зовнішня суміш однострійних звичаїв російської армії та українських козацьких традицій у формі одягу збройних сил часів Центральної Ради.

Німці та австрійці з метою посилення свого впливу на Україну: перші у березні 1917 р. сформували 1-у дивізію “синьожупанників” (“синю дивізію”), другі у травні – 1-у козацько-стрілецьку дивізію “сірожупанників” (“сіру дивізію”).

Гетьманом України П.Скоропадський 24 липня 1918 р. оприлюднив закон про загальний військовий обов'язок, за яким почалося створення регулярного війська. Однострій збройних сил України став більш витриманим, і водночас консервативним, поєднавши у собі традиції воєнного одягу старої російської армії, німецьких та австро-угорських окупаційних військ та сердюцьких частин старого українського козацтва.

У висновках визначається, що в збройних силах України перший час існування не було уніфікації в одностроях, в знаках відмінності та спорядження. Приналежність до національних збройних сил позначалася стрічками жовто-синього кольору на кокардах та погонах. У 1918 – 1919 р. усі українські національні підрозділи отримали власні однострої, кокарди та знаки відмінності, які у різних варіаціях протрималися до кінця громадянської війни. Що стосується спорядження та озброєння, то вони були різноманітними зразків, часто запозиченими з країн – учасниць Першої світової війни.

Після повалення в середині грудня 1918 р. влади П.Скоропадського у збройних силах Директорії Української Народної Республіки спостерігався момент великого різномаїття одностроїв армії, які поєднували у собі традиції старої російської армії з одягом українського козацтва при доданні напіврегламентованих полкових одностроїв.

Найбільш боєздатним українським національним підрозділом часів визвольних змагань виявилася – Українська Галицька Армія (УГА), чиї старшини та стрільці пройшли фронти Першої світової війни у складі легіону Українських Січових Стрільців армії Австро-Угорщини. Саме тому однострої галичан являли собою найпередовіші на той час зразки захисного обмундирування, з якими, з часом, поєдналися знаки відмінності та бойова емблематика, побудовані на принципах національної української культури.

Основний зміст дослідження викладений у публікаціях:

1. Всесвітня історія військового костюму. – Кременчук: 2001. – 241 с.

2. Київська Русь: військовий костюм давньоруського воїна ІХ-ХІІІ ст. // Історико-географічні дослідження в Україні. № 5. – К.: , Інститут Історії України НАН України, 2001. – С. 48-60.

3. Однострої російської та шведської піхоти у Північній війні (1700-1721 р.р.) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 6 (7). У 2-х частинах. - К.: НАН України, Інститут Історії України, 2001. – У 2-х частинах. – С. 245-259.

4. До питання про однострої та знаки вирізняння України періоду національної революції 1917 - 1920 рр. Законодавча діяльність гетьманського уряду П.П. Скоропадського періоду Української Держави (квітень – листопад 1918 р.) // Грані. – Дніпропетровськ, 2002. – № 4. – С. 27-35.

5. Регіональний аспект досліджень відмінностей одностроїв збройних сил України періоду визвольних змагань 1917 – 1920 р.р. Однострої легіону Українських січових стрільців початку Демократичної революції в Україні 1917 – 1918 р.р. // Грані. – Дніпропетровськ, 2002. – № 5. – С. 42-50.

АНОТАЦІЇ

Анісімов К.В. Однострої збройних сил України періоду національних змагань 1917 – 1920 р. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України / Донецький національний університет. – Донецьк, 2002.

В дисертації, основні положення якої викладені у 5 наукових публікаціях. комплексно досліджуються зразки одностроїв збройних сил України періоду революційно-визвольних змагань 1917 – 1920 р. У роботі аналізується процес становлення та розвитку традицій українського військового костюму в умовах революції, громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції.

Ключові слова: однострій, армія, Центральна Рада, Гетьманат, Директорія.

АННОТАЦИИ

Анисимов К.В. Униформа вооруженных сил Украины периода национально - освободительной борьбы 1917 – 1920 гг. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. – История Украины / Донецкий национальный университет. – Донецк, 2002.

Объектом исследования выступает комплекс социально-политических, экономических и культурных предпосылок, обусловивших появление тех или иных образцов униформы.

Формирование традиций украинского военного обмундирования показано на фоне полноценного использования государственной идеологии в знаковой эмблематике национальной армии.

Анализируются причины введения в униформические каноны вооруженных сил Центральной Рады, Украинской Державы, Украинской Народной Республики, Украинской Галицкой Армии ЗУНР мундирных канонов зарубежных войск, подчеркивается необходимость сочетания в знаковой системе ранговой иерархии, эмблематики родов войск и видов оружия, геральдики государственной принадлежности национальных символов.

Политическое и военное руководство вынуждены были считаться с революционными настроениями населения, подвластных им вооруженных формирований как с факторами социального влияния.

Выявлены особенности возрождения традиций украинского казачества на различных этапах Украинской революции.

Обособлены отличия военного костюма западноукраинских вооруженных сил в лице УГА, подчеркнуто, что в западных областях Украины процесс ношения униформы приобрел четкую национальную и политическую направленность. Приоритетную роль здесь играли интегрирующая и национально-идентификационная функции униформы народных вооруженных сил. Возрождение отечественных традиций военного костюма, и его сочетание с постулатами иностранного обмундирования (в данном случае, австро-венгерского) шло по пути западноевропейских канонов.

Сделан ряд историософских выводов. В частности, отмечается, что форма одежды военнослужащих во всех гражданских войнах – всегда один из наиболее сложных и противоречивых аспектов униформологии. Данный момент обуславливается тем, что в это время, благодаря внутригосударственным противоречиям, идеологические и политические разногласия достигали своего апогея. Каждая из противоборствующих сторон при этом стремилась как можно более наглядно выразить собственные позиции, что так или иначе отражалось в символике и знаковой системе мундира. Подчеркивается также следующий важный аспект. В отношении униформы революционной эпохи действуют другие правила, нежели в межгосударственной (т.е. “ординарной”) войне, так как во время войн гражданских формирования противоборствующих сторон в основной своей массе носили похожее обмундирование. Однако при этом противники пытались радикально отличаться друг от друга, и главным образом в доминировавшей символике, потому что обилие отчетливо читавшихся эмблем являлось основной отличительной особенностью формы одежды армий-участниц гражданских войн. В полной мере это относится и к вооруженным силам Украины периода национально-освободительной борьбы 1917-1920 г.г. В данном случае знаковая система униформы предполагала обязательное декларирование своих идейно-политических и национально-культурных позиций.

Ключевые слова: униформа, армия, Центральная Рада, Гетманат, Директория.

ANNOTATION

Anisimov K.V. The full – dress coat of Ukraineўs army forces in national – liberation fight in period 1917 - 1920. Manuscript.

The thesis for receiving the candidateўs degree of historical sciences in specialiti 07.00.01. – the History of Ukraine / Donetsk's national university. – Donetsk, 2002.

The principal proposition of the thesis being defended, are stated in 5 scientifik works. For the first time the activite of standards of uniforms for Ukraineўs army: forces national – liberation fight in period 1917 - 1920. The process of creation and development of traditions ukrainianўs full-dress coat of army forces at new timeўs revolutionўs, civil warўs and interventionўs conditions.

Key words: full-dress coat, army, Central Rada, Hetmanat, Directory.