Дисертацією є рукопис.
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ
АЛПАТОВА ОЛЕКСАНДРА ВАЛЕНТИНІВНА
УДК 159.922.5
ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ РЕГУЛЯТИВНОЇ ФУНКЦІЇ ЕМПАТІЇ ПЕДАГОГА У ПРОЦЕСІ КЕРУВАННЯ УЧІННЯМ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
19.00.07 - педагогічна та вікова психологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Київ - 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті психології ім.Г.С. Костюка АПН України, лабораторія психології навчання.
Науковий керівник: дійсний член АПН України, доктор психологічних наук, професор Максименко Сергій Дмитрович, Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України, директор.
Офіційні опоненти: - доктор психологічних наук, професор Савчин Мирослав Васильович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України, кафедра психології, завідувач;
- кандидат психологічних наук, доцент Щербан Тетяна Дмитрівна, Мукачівський технологічний інститут Міністерства освіти і науки України, кафедра гуманітарних дисциплін, завідувач.
Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, відділ психології трудової і професійної підготовки, м.Київ.
Захист відбудеться “ 22 “ травня 2002 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м.Київ - 33, вул. Паньківська, 2.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України
Автореферат розісланий “20“ квітня 2002 року
Вчений секретар
спеціалізваної вченої ради Балл Г.О.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження зумовлена нагальною потребою гуманізації навчально-виховного процесу в сучасній школі, зокрема, в її початковій ланці. Психологічною передумовою задоволення вказаної потреби постає, як встановлено, характер і спосіб комунікативної організації педагогічного процесу. Характер спілкування вчителя з учнями значною мірою визначає розвиток особистості дитини, її соціалізацію в колективі, позначається на результатах учбової діяльності молодших школярів. Успішність педагогічного спілкування в ході навчально-виховної взаємодії впливає на ефективність процесу керування учінням молодших школярів.
Проблема спілкування до останнього часу виступала переважно предметом дослідження загальної та соціальної психології, проте орієнтація суспільства на формування особистості як суб’єкта діяльності, що відображена у стратегічних завданнях Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), вимагає осмислення процесу спілкування у площині педагогічної та вікової психології, де категорія спілкування також відіграє ключову роль.
Ідея розвитку особистості шляхом спеціальної організації умов, спрямованих на актуалізацію її власної активності утверджувалась у вітчизняній психології в працях Г.С.Костюка, А.А.Люблинської, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейна та ін. Показано, що досягнення ефективної міжперсональної взаємодії в процесі навчання та виховання унеможливлюється в разі нехтування власною активністю учня, що складає основний механізм її загального психічного розвитку.
Проблема педагогічного спілкування та роль емпатії у педагогічному процесі знайшла своє висвітлення у працях Б.Ф.Ломова, Т.Д.Щербан, Ф.М.Рахматуліна, А.Т.Курбанова, М.І.Лісіної, В.А.Семиченко, В.С.Заслуженюк, С.Б.Коваль, В.П.Москальця, Г.Д.Годовікової тощо.
Разом із цим, характер співвідношення між емпатійними здібностями педагога і успішністю керування ним процесом учіння є недостатньо дослідженим. Відкритою, зокрема, залишається проблема зв’язку між стилем педагогічного керівництва і особливостями розвитку в педагога певних структурних компонентів емпатії, а також впливу домінуючого способу керування на характер взаємодії в системі “учень-учень” і загальну успішність навчання учнів молодшого шкільного віку.
Актуальність та недостатня розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження: “Психологічний аналіз регулятивної функції емпатії педагога у процесі керування учінням молодших школярів”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах комплексної теми лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України – “Психологічне забезпечення розвитку особистості в системі безперервної освіти”. Номер держреєстрації №196UОО6943.
Обєкт дослiдження - процес керування учінням молодших школярів.
Предмет дослідження – регулятивна функція емпатії педагога у процесі керування учінням.
Мета дослідження – теоретично й експериментально обгрунтувати характер залежності між рівнем розвитку в педагога здібності до емпатії, стилем його педагогічного керівництва та показниками успішності учіння молодших школярів.
Основні гіпотези дослідження:
- припускається, що наявний рівень розвитку в педагога здібності до емпатії зумовлює стиль його керівництва педагогічним процесом, з одного боку, характер мотивації учнів до учіння і відповідний психологічний клімат в учнівському колективі – з іншого.
- засобом активізації процесу керування учінням молодших школярів та їх міжособистісної взаємодії постає спеціальна організація тренінгових вправ, спрямованих на досягнення оптимальної узгодженості між структурними компонентами емпатії педагога і стилем його керівництва.
Перевірка гіпотез дослідження та досягнення його мети досягалися шляхом розв’язання таких завдань:
1.
Здійснити аналіз існуючих підходів до дослідження феномену емпатії у контексті задач педагогічної психології.
2.
Визначити зв’язок між рівнем розвитку емпатії педагога та стилем його керівництва процесом учіння.
3.
Простежити особливості впливу стилю керування педагогів із різним рівнем розвитку структурних компонентів емпатії на особливості становлення міжособистісної взаємодії учнів та їх навчальні досягнення.
4.
Розробити та здійснити експериментальну апробацію програми психолого-педагогічних заходів, спрямованих на удосконалення процеса керування учінням молодших школярів.
5.
Здійснити порівняльний аналіз отриманих даних та оцінку ефективності програми як засобу оптимізації педагогічної діяльності.
Методологічну основу дослідження склали базові принципи психологічної науки (єдності психіки і діяльності), теорії учбової діяльності (В.В.Давидов, О.К.Дусавицький, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, Ю.I.Машбиць), уявлення щодо механізму емпатії та її ролі в процесі спілкування (Т.П.Гаврилова, В.Н.Козієв, Г.М.Кучинський, К.Роджерс, В.П.Філатов та ін.) загалом, педагогічного (О.О.Бодальов, М.Й.Боришевський, Я.Л.Коломінський, О.В.Мудрик, В.А.Семиченко, І.О.Синиця) - зокрема.
Для реалізації поставлених у роботі завдань використовувалися такі методи: спостереження; бесiди, метод експертних оцінок, анкетування, тестування; констатуючий і формуючий експеримент.
Одержані експериментальні результати піддавалися статистичному аналізу за допомогою стандартного пакету комп’ютерних програм.
У дослідженні, що проводилося протягом 1999 – 2001 рр., взяли участь 60 вчителів – слухачі Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім.Б.Гринченка та 312 учнів молодших класів київської загальноосвітньої школи №254. Із них 168 учнів других та 144 учня третіх класів.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у:
-
обгрунтуванні зв’язку між рівнем розвитку окремих компонентів структури емпатії педагога та індивідуальним стилем керування учінням молодших школярів;
-
визначенні особливостей стилю керування в педагогів із різним виявом здібності до емпатії;
-
встановленні впливу стилю керування на характер міжособистісної взаємодії і навчальних досягнень учнів молодших класів;
-
створенні системи тренінгових завдань, спрямованих на розвиток у педагога оптимальної стратегії керування процесом учіння на початковому етапі шкільного навчання.
Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні та доповненні існуючих уявлень щодо змісту і регулятивних функцій емпатії у педагогічному процесі, розкритті зв’язку емпатії із способом організації педагогом навчально-виховних впливів, встановленні особливостей впливу стиля керування педагогічним процесом і характеру міжособистісних взаємин учнів, їх загальної успішності учіння.
Практичне значення дослідження визначається можливістю застосування в практиці навчально-виховної роботи отриманих даних щодо керування процесом учіння молодших школярів педагогами із різним рівнем розвитку емпатії.
Самостійну практичну цінність становить розроблена система тренувальних завдань, які призначені для удосконалення і гармонізації стилю керування учінням молодших школярів, а також для оптимізації їх міжособистісних взаємин.
Надійність і вірогідність отриманих даних забезпечувалася методологічним обгрунтуванням вихідних положень дослідження, використанням комплексу взаємопов’язаних методів, що відповідають предмету, меті і завданням дослідження, системним аналізом емпіричних даних, поєднанням якісного і кількісного аналізу результатів експериментальної роботи, застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм обробки даних.
На захист виносяться такі основні положення дослідження:
-
однією із провідних детермінант стилю педагогічного керування постає рівень сформованості у педагога здатності до емпатії як відносно стійкої властивості його особистості;
-
опосередкований емпатією стиль керування процесом учіння зумовлює як спосіб застосування педагогом навчально-виховних впливів, так і характер міжособистісної взаємодії учнів, істотно впливає на загальний рівень учбових досягнень;
-
умовою оптимізації процесу взаємодії в системі “вчитель - учень” є спеціально організована система тренінгових завдань, спрямованих на гармонізацію структурних компонентів емпатії, відтак і обрання педагогом стилю керівництва, відповідного принципу особистісно-орієнтованого підходу.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дослідження доповідались та обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності практичних психологів ( у світлі ідей Л.С. Виготського )” (Мінськ, 1999р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти” ( Харків, 1999р.), Міжнародній науковій конференції “Особистість в розбудові відкритого демократичного суспільства в Україні “ ( Івано-Франківськ, 2000 р.).
Основні ідеї та результати дослідження повідомлялися та обговорювалися на засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України, а також на педагогічних радах і семінарах для вчителів загальноосвітніх шкіл.
Зміст та результати роботи відображено у 5 публікаціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (338 найменувань, з них 19 іноземними мовами), та додатків. Обсяг тексту дисертації складає 178 сторінок. Робота містить 21 таблицю та 4 рисунка.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані об’єкт, предмет, мета, гіпотеза, завдання дослідження, викладено вихідні методологічні та теоретичні положення, визначені наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію та структуру роботи.
У першому роздiлi - “Феномен емпатії в структурі управління навчальним процесом” - здійснено аналіз існуючих підходів до проблеми дослідження регулятивних функцій емпатії в педагогічному процесі та її впливу на перебіг процесу учіння, проаналізовано літературні джерела з проблеми, що досліджується, уточнено стильові ознаки педагогічного керування, розкрито роль провідних психологічних чинників, що визначають його успішність в умовах навчально-виховного процесу.
Показано, що вихідною теоретичною засадою розробки проблеми спілкування як самостійної психологічної категорії слугує концепція Л.С.Виготського, яка активно застосовується сучасними психологами. Згідно з цією концепцією, спілкування генетично випереджає розвиток вищих психічних процесів, структурно детермінує їх і, загалом, виступає їх складовою частиною, оскільки всі психічні процеси включені в спілкування. У подальшому проблема спілкування стає одним з центральних понять загальної та педагогічної психології (В.Н.Мясищев, А.А.Бодальов, Б.Ф.Ломов, О.О.Леонтьєв).
Специфіка педагогічного спілкування розкривається в процесі суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, які об’єднані спільною психолого-педагогічною метою. Інтегральною характеристикою педагогічного спілкування виступає стиль спілкування як одна з особистісних характеристик вчителя. Доводиться, що стиль спілкування вчителя є вагомим психологічним чинником, що визначає успішність педагогічного спілкування в умовах навчально-виховного процесу (В.М.Галузяк, С.Д.Максименко, Т.В.Щербан).
Здійснений у розділі аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив зробити висновок про те, що стиль педагогічного спілкування значною мірою детермінується емпатійними здатностями вчителя. Емпатія як відносно стійка особистісна якість педагога являє собою систему утворень, в яких фіксується співвідношення свідомості та поведінки, емоцій і настрою, що проявляються, зокрема, у професійній діяльності та спілкуванні.
Як відомо, діяльність учіння являє собою процес опанування учнями вироблених суспільством способів дій з предметами, завдань і мотивів людської діяльності, норм відносин між людьми, досягнень культури та науки. Функції суб’єкта учбової діяльності виявляються розподіленими між учнем та дорослим вчителем. Провідна мета і результат учбової діяльності полягають у зміні самого суб’єкта діяльності.
Узагальнення існуючих підходів до досліджуваної проблеми дозволило виокремити провідні психологічні фактори, що визначають результативність керування процесом учіння молодших школярів. До цих факторів належать, зокрема, мотивація до навчання та учбової взаємодії; гармонія взаємостосунків учнів та вчителя; позитивний психологічний клімат у класі.
Активізація емпатійного компоненту педагогічного спілкування є важливим фактором у процесі формування учіння молодших школярів. Емпатія сприяє підвищенню мотивації учнів до міжособистісної взаємодії та навчання; розумінню та прийняттю ними навчальних задач; стимулює пізнавальну діяльність; підвищує рівень рефлексії; допомагає встановленню дружніх міжособистісних зв’язків поміж учнями.
Недостатній рівень емпатійності педагога призводить до підвищення конфліктності у взаєминах учнів, що негативно позначається на процесі учіння та психологічному мікрокліматі в класі. Здатність педагога до емпатійного сприйняття сприяє врахуванню особистісних запитів та потреб учнів, створенню оптимальних психолого-педагогічних умов для їх задоволення.
Встановлено, що емпатія педагога виконує особливу регулятивну функцію, становить важливу психологічну умову успішного керування учінням молодших школярів.
У другому роздiлi - “Організація та методичні процедури дослідження” – викладаються методичні підходи та прийоми, що покладені в основу констатуючого експерименту. Експериментальна перевірка гіпотези дослідження здійснювалася на підставі розробленої моделі психолого-педагогічного впливу емпатії педагога на керування учінням молодших школярів. Основу моделі складали основні положення щодо психологічної структури і взаємозв’язків елементів педагогічного процесу, розроблені С.Д.Максименком і Т.Д.Щербан.
Перша ланка моделі включає систему заходів, спрямованих на підвищення психологічної компетентності вчителя, рівня емпатії у процесі керування учінням школярів. Друга та третя – розкривають особливості взаємозв’язку певних компонентів структури емпатії педагога та педагогічного стилю керування учінням. Четверта – показники результативності учіння.
П’ята ланка включає аналіз регулятивної функції емпатії педагога щодо керування процесом учіння молодших школярів, зокрема, їх мотивації до навчання та учбової взаємодії, психологічного мікроклімату в класі та успішності навчання. Інтегративною, яка виконує функцію зворотнього зв’язку між кінцевим результатом та заходами психолого-педагогічного впливу постає ланка, що включає інформаційно-консультативні впливи, спрямовані на ознайомлення педагогічного колективу з динамікою показників навчальних досягнень школярів.
Відповідно до змісту зазначеної моделі, п е р ш и й етап експерименту складався з відбору та апробації психодіагностичних методик, спрямованих на виявлення рівня розвитку емпатійних здібностей педагога, стилю його керівництва, показників мотивації учнів до учіння та навчальної взаємодії, а також психологічного клімату в класі. В якості діагностичного інструментарію, адекватного висунутим задачам дослідження, була вибрана методика діагностики рівня емпатійних здатностей, розроблена В.В.Бойко. Методика дозволяє виявляти як загальний рівень розвитку емпатії вчителя, так і показники її окремих компонентів: раціональний (когнітивний), емоційний (афективний), інтуїтивний (предиктивний), установки, що сприяють або перешкоджають емпатії; здатність до проникнення в емпатії (або дійова емпатія).
На д р у г о м у етапі експерименту, у якому взяли участь 60 вчителів початкових класів за допомогою означеної методики здійснювалася діагностика емпатійних здібностей вчителів. Аналіз особливостей розвитку емпатійних здібностей вчителів дозволив встановити значні коливання розподілу показників окремих компонентів емпатії при досить вузькому діапазоні середнього значення.
Найбільш розвиненим у досліджуваної групи виявився когнітивний (раціональний) компонент емпатії. Навпаки, найменш розвиненим виявився афективний (емоційний) компонент емпатії. Розподіл інших компонентів емпатії (інтуїтивного, установок, що сприяють емпатії, здатності до проникнення) коливався в межах середніх і низьких значень.
До т р е т ь о г о (основного) етапу констатуючого експерименту було залучено 12 педагогів, показники емпатії яких не виходили за межі середньогрупових значень.
Визначення поширеності та особливостей реалізації у виокремленої групи педагогів різних стилів педагогічного спілкування здійснювалось методом спостереження та експертного оцінювання. В результаті було зафіксовано чотири домінантні стилі педагогічного спілкування. Найпоширенішим виявився, зокрема, діловий (формальний) стиль (у 7 педагогів). Маніпулятивний і конформний стилі були встановлені відповідно у 3 і 2 педагогів. Жодного випадку реалізації педагогами діалогічного стилю виявлено не було. Розподіл зазначених стилів у контрольній (6 педагогів) і експериментальній (6 педагогів) групах отримав таке їх співвідношення: діалогічний стиль: 0-0, діловий: 4-3, маніпулятивний: 1-2 і конформний: 1-1.
Надалі виявлялася залежність між емпатійними здібностями вчителів, провідними мотивами учнів, характером психологічного мікроклімату в класі та успішністю навчання молодших школярів.
Дослідження мотивів молодших школярів здійснювалося за методикою А.К.Маркової. В процесі впровадження діагностичної методики використовувався прийом постановки учня у ситуацію морального вибору та визначалися його провідні мотиви (мотиви, безпосередньо не пов’язані з учбовою діяльністю, орієнтація не на діяльність, а на результат, спрямованість на взаємодію, мотиви співробітництва та ін.). Загальна кількість учнів, які були залучені до експерименту, становила 312 осіб, із яких 158 складали експериментальну (78 учнів другого і 80 – третього класу) і 154 (76 – другого класу і 78 – третього) - контрольну групу.
Кількісний аналіз даних, отриманих за методикою А.К.Маркової, дозволив встановити, що у 54% молодших школярів досліждуваної групи провідними виявилися мотиви позаучбової діяльності (він гарна людина; він мій друг (подруга); з ним цікаво спілкуватися); у 34% мотиви “гарної оцінки”, тобто орієнтація на результат. Мотиви співробітництва було виявлено лише у 12% школярів. Відповідний розподіл показників контрольної групи становив: 58%, 32% і 10% випадків.
Дослідження психологічного мікроклімату у класі застосовувалася за допомогою методики А.Ф.Фідпера, використання якої дозволило отримати розгорнуту характеристику міжособистісних стосунків учнів у колективі класу. Було встановлено кореляційні зв’язки між одержаними результатами і діагностичними даними, отриманими за допомогою методики виявлення мотивації спільної учбової діяльності А.К.Маркової. Кількісний та якісний аналіз отриманих даних дозволив констатувати існування залежності між емпатійними здібностями вчителя та характером психологічного клімату: у всіх випадках у вчителів з високим рівнем емпатії психологічний клімат у колективі учнів виявився більш сприятливим.
Аналіз отриманих у констатуючому експерименті даних дозволив зробити такі попередні висновки:
1.
У структурі компонентів емпатії педагога домінуючу роль відіграє когнітивний (раціональний) компонент, тоді як решта (афективний, інтуїтивний, дійовий, предиктивний, а також особистісні установки, що сприяють емпатії) розвинені недостатньо.
2.
У складі встановлених методом спостереження і експертного оцінювання стилів педагогічного спілкування поширеними виявилися діловий, маніпулятивний і конформний. Випадків діалогічного стилю зафіксовано не було.
3.
Переважною орієнтацією учнів молодшого класу є спрямованість на спілкування і результат діяльності (мотиви “гарної оцінки”). Орієнтація на співробітництво (на взаємодію) притаманна лише 12% із загальної вибірки (n = 312) учнів.
4.
За сукупністю показників (10), що презентують психологічну атмосферу в учнівському колективі, інтегральна характеристика комфортності (клімату) не сягає межі, яка б дозволяла визнати стан комфортності задовільним і сприятливим для повноцінного здійснення школярами учбової діяльності.
У третьому роздiлi - “Психолого-педагогічні умови розвитку емпатії вчителя” – викладено результати формуючого експерименту, впровадження моделі психолого-педагогічного впливу емпатії педагога на керування учінням молодших школярів, розроблено програму психолого-педагогічних заходів, спрямованих на підвищення психологічної компетентності вчителя, оптимізацію процесу керування учінням, представлено психолого-педагогічні рекомендації щодо підвищення результативності учіння молодших школярів, накреслено шляхи впровадження отриманих результатів у педагогічну практику.
Програма тренінгу, що включала 20 сесій, передбачала задачу висвітлення природи емпатії, існуючих засобів та методів її розвитку, специфіки її прояву у процесі керування учінням молодших школярів. Основний зміст програми полягав у розвитку саме тих компонентів емпатії вчителів, відображених у моделі, показники яких виявлялися недостатніми, а також в узгодженні емпатії із стилем педагогічного спілкування вчителя.
Впровадження розробленої програми здійснювалось протягом 2000-2001р.р. У відповідності із загальною метою, програма конкретизувалась у послідовності впровадження п’яти основних етапів.
Мета першого етапу полягала у формуванні мотиваційної готовності та зацікавленості учасників у самовдосконаленні, зменшенні психологічної відстані між ними. На цьому ж етапі робився акцент на усвідомленні психолого-педагогічних проблем, пов’язаних з емпатією, фіксувалася рефлексія власного емоційного стану, здійснювалася самооцінка готовності до роботи в умовах тренінгової групи, відбувалося ознайомлення учасників з поняттям емпатії та її роллю в педагогічному процесі.
На другому етапі використовувались вправи, спрямовані на розвиток раціонального та емоційного компонентів емпатії педагога, уміння розпізнавати особливості емоційного стану особистості, закріплення найбільш успішних в комунікативному аспекті форм поведінки учасників групи, на розвиток діалогічного стилю педагогічного спілкування.
На третьому етапі застосовувались вправи, що мали на меті актуалізацію в педагогів інтуїтивного компоненту емпатії, поглиблення усвідомлення особистісних установок, що перешкоджають емпатії. Додатково використовувались такі форми розвитку ефективної комунікації як активне слухання, діалогічне спілкування, а також завдання на розвиток у педагогів здатності до розуміння психічних станів учнів у певних ситуаціях педагогічної взаємодії.
В ході тренінгових занять здійснювався аналіз типових конфліктів, які виникають в ході педагогічної взаємодії, розкривалися їх психологічні причини. Учасники тренінгу оволодівали навичками ви-значати й свідомо обирати певний стиль поведін-ки у конфлікті відповідно до ситуації. Здійснювалося тренування орієнтації на узгодження інтересів конфліктуючих сто-рін, вміння нейтралізовувати конфлікти; стимулю-вати пошук конструктивної поведінки в разі виникнення суперечок.
Завдання четвертого етапу полягали в розвиткові у вчителів здатності до ідентифікації з іншою людиною, вмінню створювати емоційно теплу, налаштовану на відвертість та довіру атмосферу в спілкуванні, формуванню у вчителів емоційно-позитивного ставлення до дітей.
Використовувалися психологічні ігри та вправи, спрямовані на розвиток педагогічної рефлексії, вміння стати на місце дитини, здатностей до аналізу та оцінки результатів своїх навчально-виховних впливів.
На п’ятому етапі головна увага приділялася розвитку у вчителів здатностей формування в учнівському колективі доброзичливості, взаємодопомоги, позитивної психологічної атмосфери. Учасники тренінгу оволодівали навичками емоційного спілкування з учнями, виразності жестів, пластичності, артистизму.
Використовувались вправи на усвідомлення і вербалізацію почуттів, розвиток вміння емоційної саморегуляції, гнучкості у процесі зміни комунікативної позиції. Якісно-кількісна обробка отриманих даних здійснювалася за тими самими критеріями, що використовувались на констатуючому етапі дослідження.
Порівняльний аналіз результативності запровадженої програми дозволив встановити значні зміни у ієрархії компонентного складу здатності до емпатії, відповідно і змісту стилів педагогічного спілкування вчителів експериментальної групи. Провідним, на відміну від вихідного стану, виявився установчий компонент, а саме – у напрямку зосередження уваги педагогів на емпатійну складову процесу керування учінням.
Наслідком такої трансформації постало узгодження раціонального (когнітивного) компоненту із конкретним змістом навчально-виховних впливів, а також виразне підвищення предиктивного (інтуїтивного) і дійового (проникаючого) компонентів. Водночас, профіль розподілу аналогічних компонентів у контрольній групі залишився незмінним. Зазначені зміни у розвитку компонентів емпатії вчителів експериментальної групи знайшли своє відображення і у спрямованості їх стилів педагогічного спілкування. Характер цих змін презентують кількісні дані, вміщені у табл.1.
Таблиця 1.
Порівняльні характеристики стилів педагогічного спілкування педагогів контрольної (Б) і експериментальної (А) груп до і після впровадження тренінгової програми
Стиль педагогічного спілкування | А (n=6) | Б (n=6)
до | після | До | після
1. | Діалогічний | 0 | 4 | 0 | 0
2. | Формальний | 4 | 2 | 3 | 2
3. | Маніпулятивний | 1 | 0 | 2 | 2
4. | Конформний | 1 | 0 | 1 | 2
Очевидні за своєю значущістю зміни відбулися в експериментальній групі учнів як за показником мотиваційної спрямованості (див. табл.2) так і психологічної атмосфери у класі (див. табл.3).
Таблиця 2.
Розподіл мотиваційних характеристик (у %) в експериментальній (А) і контрольній (Б) вибірках до початку і після завершення формувального експерименту
Спрямованість
мотивації | А | Б
До початку експери-менту | Після експери-менту | До початку експери-менту | Після експери-менту
1. | На спілкування | 54 | 20 | 58 | 55
2. | На результат | 34 | 21 | 32 | 34
3. | На співробітництво | 12 | 59 | 10 | 11
Таблиця 3.
Розподіл показників психологічної атмосфери (у балах) в учнівських колективах експериментальної (А) і контрольної (Б) вибірок до початку і після проведення формуючого експерименту.
Показники | Середній бал
А | Б
До початку експери-менту | Після експери-менту | До початку експери-менту | Після експери-менту
1. | Дружелюбність | 59,4 | 21,2 | 58,7 | 51,4
2. | Згода | 60,1 | 34,2 | 61,4 | 48,6
3. | Задоволеність | 52,9 | 27,3 | 51,6 | 47,4
4. | Результативність | 67,4 | 37,9 | 66,2 | 57,8
5. | Теплота стосунків | 64,1 | 19,7 | 59,0 | 52,4
6. | Співробітництво | 72.7 | 26,3 | 71,1 | 67,3
7. | Взаємопідтримка | 68,2 | 21,8 | 64,6 | 60,2
8. | Захопленість | 60,4 | 32,6 | 61, 7 | 58,6
9. | Цікавість | 52,8 | 24,6 | 56,3 | 54,2
10. | Успішність | 63,2 | 19,7 | 64,0 | 60,2
Загальний показник комфортності | 62,1 | 26,5 | 61,4 | 55,8
Таким чином, аналіз результатів застосування розробленої програми психолого-педагогічних заходів, спрямованих на удосконалення процесу керування учінням молодших школярів, підтвердив її ефективність, відтак і обгрунтованість основної гіпотези дослідження.
Узагальнення результатів проведеного дослідження дало підстави зробити такі висновки:
1.
Аналіз існуючих підходів щодо регулятивної функції емпатії у педагогічному процесі та її впливу на навчальні досягнення молодших школярів дозволив виявити, що інтегральною характеристикою процесу керування учінням виступає стиль спілкування вчителя, який, в свою чергу, значною мірою детермінується емпатійними здібностями педагога.
2.
Встановлено, що властивий педагогові стиль керування значною мірою детермінує загальну успішність учіння молодших школярів, мотивацію їх до навчання і учбової взаємодії, характер психологічного мікроклімату в учнівському колективі.
3.
В ході дослідження встановлено залежність між емпатійними здібностями вчителів та характером провідних мотивів учнів. В результаті зіставлення показників розвитку емпатії вчителя та рейтингу мотивів спільної учбової діяльності, виявлено, що у класах, де вчитель має вищі показники емпатійних здібностей, мотиви спільної учбової діяльності учнів посідають вище рейтингове місце.
4.
Отримані дані дозволили підтвердити існування залежності між емпатійними здібностями вчителя та характером психологічного клімату: в класах, де емпатійні здібності вчителя є досить високими, психологічний клімат в колективі учнів є більш сприятливим. Рівень емпатійних здібностей вчителя чинить значний вплив на мотиви учбової діяльності молодших школярів, що сприяє активізації в учнів прагнення до міжособистої взаємодії в процесі розв’язання учбових завдань.
5.
В ході дослідження встановлено та обгрунтовано характер залежності між емпатійними здібностями педагога, стилем його педагогічного керівництва та успішністю учіння молодших школярів. Найбільш розвиненим показникам емпатії відовідає діалогічний стиль спілкування вчителя.
Разом з цим, проведене дослідження не претендує на розв’язання всіх аспектів проблеми, що вивчалася. Подальші дослідження мають бути спрямовані на встановлення залежностей між емпатійними здібностями та характером учбових і особистісних досягнень учнів середнього та старшого шкільного віку.
Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:
1.
Алпатова О.В. Мотиваційний аспект у педагогічному спілкуванні // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2000. – Т.2, ч.1. – С.75-78.
2.
Алпатова О.В. Феномен емпатії у структурі спільної учбової діяльності молодших школярів // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2001. – Т.3, ч.1. – С.222-233.
3.
Алпатова О.В. Місце і роль емпатії у психічному розвитку особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2001. – Т.3, ч.4. – С.7-16.
4.
Алпатова О.В. Емпатія у структурі педагогічного спілкування // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2001. – Т.3, ч.5. – С.210-214.
5.
Алпатова О.В. Морально-психологічний клімат як визначальна ознака сформованості колективу класу // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2001. – Т.3, ч.8. – С.22-27.
Анотація
Алпатова О.В. Психологічний аналіз регулятивної функції емпатії педагога у процесі керування учінням молодших школярів. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ – 2002 р.
В дисертаційному дослідженні здійснено теоретичний аналіз та експериментальне визначення функції емпатії в педагогічному процесі, розкрито взаємозалежність емпатії та особливостей організації педагогом процесу учіння молодших школярів, виявлено залежність між стилем керування учінням, з одного боку, і характером міжособистісних взаємин учнів, їх мотивацією та успішністю навчання, з другого.
Визначено провідні психологічні фактори, які детермінують успішність учіння молодших школярів. Розроблено теоретичну модель психолого-педагогічного впливу емпатії педагога на керування ним учінням молодших школярів. Здійснено розробку, психолого-педагогічне обгрунтування та апробацію програми формування емпатії вчителя в процесі педагогічного спілкування як умови підвищення успішності учіння молодших школярів. Розроблено психолого-педагогічні рекомендації щодо вдосконалення психолого-педагогічної готовності вчителя до роботи із учнями молодших класів.
Ключові слова: процес керування учінням, регулятивна функція емпатії, стиль педагогічнго керування, мотивація до міжособистісної взаємодії та навчання, психологічний клімат, психологічна готовність.
Аннотация
Алпатова А.В. Психологический анализ регулятивной функции эмпатии педагога в процессе руководства учением младших школьников. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. - Институт психологии им. Г.С.Костюка АПН Украины, Киев – 2002г.
В диссертации представлен теоретический анализ и экспериментальное исследование функции эмпатии в педагогическом процессе, раскрыта взаимосвязь эмпатии со способом организации учителем учебно-воспитательных воздействий, выявлены особенности влияния стиля управления педагогическим процессом на характер межличностных отношений учащихся, их мотивацию и общую успеваемость.
В ходе исследования осуществлён анализ основных подходов к проблеме исследования регулятивных функций эмпатии в педагогическом процессе и её влиянии на характер учения, проанализированы литературные источники по исследуемой проблеме, уточнены стилевые характеристики педагогического управления, раскрыта роль ведущих психологических факторов, определяющих его успешность в условиях учебно-воспитательного процесса.
Выявлены ведущие факторы, определяющие успешность учения младших школьников: мотивация к учению и учебному взаимодействию, гармония взаимовлияний учеников и учителя, личностная рефлексия, сформированность коллектива учащихся, положительный психологический микроклимат в классе.
Разработана и апробирована модель психолого-педагогического влияния эмпатии педагога на управление учением младших школьников, в основу которой положены ведущие принципы структуры и взаимосвязи элементов управления учением, разработанные С.Д.Максименко и Т.Д.Щербан.
Разработана программа психолого-педагогических средств, направленных на повышение психологической компетентности учителя, оптимизацию процесса управления учением, включающая психолого-педагогические семинары и тренинговые занятия. Программа семинара включает, в частности, темы, раскрывающие психологическую природу эмпатии, средства и методы её развития, специфику её проявления в процессе управления учением младших школьников. Обнаружено, что учителя труднее всего овладевают знаниями и приёмами саморегуляции тех компонентов эмпатии, которые у них развиты в меньшей мере. С учётом индивидуальной специфики развития эмпатии была разработана и апробирована программа тренинговых занятий.
Апробация методики формирования эмпатии педагога в процесе управления учением младших школьников подтвердила её эффективность. В ходе исследования теоретически обосновано и экспериментально подтверждено, что уровень развития у педагога структурных компонентов эмпатии обуславливает стиль его управления педагогическим процессом, а также характер взаимодействия с учащимися, выступает фактором общей успеваемости младших школьников.
Основные результаты и выводы диссертационного исследования нашли выражение в системе разработанных психолого-педагогических рекомендаций по повышению успешности учебной деяльности младших школьников. Рекомендации могут быть использованы учителями младших классов и школьными психологами.
Ключевые слова: процесс управления учением, регулятивная функция эмпатии, стиль педагогического управления, мотивация к межличностному взимодействию и учению, психологический климат, психологическая готовность.
Summary
Alpatova O.V. The psychological analysis of the regulative function of teacher's empatia in teaching junior pupils. - Manuscript.
C h ( 19.00.07) - h - G.S.Kostiuk Iі of psychology yi 2002.
The dissertation the theoretical analysis and experimental research of the empathia function in the pedagogical process is given. The interrelation of the empathia with a way of organization of learning process by the teacher is shown, the influence of teacher`s style as well as on the character of relations among pupils, their motivation and progress in their learning.
Main psychological factors which determine junior pupils` learning efficiency are revealed. A teoretical model of the influence of teacher`s empathy on her managing of junior pupils` learning is proposed. The program to develop teacher`s empathy is worked out, grounded psychologically and pedagogicalli and tested successfully, surh empathy being a precondition of junior pupils` learning. Psychological and pedagogical recommendations to raise a teacher`s readiness for work with junior pupils are worked out.
Key words: the process of controlling the learning activity , regulative function of empathy, style of pedagogical control, motivation for interpersonal interaction and learning, psychological climate, psychological readiness.
