ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. Каразіна

АНДРІЄНКО ТЕТЯНА ПЕТРІВНА

УДК 811.111'38-112

МОВЛЕННЄВИЙ АКТ ІРОНІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

(на матеріалі художньої літератури XVI та ХХ століть)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ХАРКІВ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі перекладу та англійської мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент Фролова Ірина Євгенівна, доцент кафедри перекладу та англійської мови Харківського національного університету ім. В.Н. Карабіна

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, професор Мізецька Віра Ярославівна, завідувач кафедри іноземних мов Одеської національної юридичної академії

кандидат філологічних наук, Міщенко Вікторія Яківна, доцент кафедри іноземних мов Харківського національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського

Провідна установа Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра англійської філології

Захист відбудеться 13.06.2002 р. о 14годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4

Автореферат розісланий 10.05.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ` Л.В. Солощук

Загальна характеристика роботи

Реферована дисертація присвячена вивченню мовленнєвого акту іронії в англійській мові на матеріалі художньої літератури XVI та ХХ століть. Робота виконана на основі діяльнісного підходу до дослідження мовленнєвих явищ.

Однією з основних рис сучасного лінгвістичного мислення є антропоцентризм, який зумовлює посилення уваги дослідників до ролі людського фактора в мовленні, комунікативної функції мовних засобів. Антропоцентричний підхід обумовив зростання інтересу до мовленнєвих явищ, що відбивають прояви суб'єктивного фактора, до яких належить іронія.

Затвердження діяльнісної методології у мовознавстві пов'язане перш за все з розвитком лінгвістичної прагматики. Саме такий підхід у лінгвістиці робить можливим достовірний аналіз та пояснення того, як за допомогою мовних засобів здійснюється мовленнєва взаємодія в конкретних ситуаціях спілкування. Дослідження мінімальних одиниць мовлення здійснюється з позицій теорії мовленнєвих актів. цей підхід робить можливим комплексний розгляд іронії як мовленнєвого акту в поєднанні його мовних та позамовних чинників.

Разом з тим інтерес лінгвістів спрямовано на дослідження еволюційної природи мовленнєвої комунікації. Затвердження у працях ряду лінгвістів (В.І. Карабана, І.С. Шевченко, Л.Р. Безуглої, A. Linke та ін.) нової наукової парадигми – історичної прагмалингвистики – відкрило можливості вивчення мовленнєвих явищ як історично мінливих, а також виявлення серед їх аспектів діахронічних констант і перемінних.

Об'єктом дослідження обрано мовленнєвий акт іронії в англійській мові XVI та ХХ століть.

Предметом дослідження є константні та історично мінливі ознаки провідних аспектів мовленнєвого акту іронії (локутивного, іллокутивного, денотативного, інтенціонального, адресантного, адресатного).

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена зростаючим інтересом до аналізу мовленнєвої комунікації як компонента людської діяльності, теорії мовленнєвих актів і детального вивчення їх окремих типів, а також до еволюційних процесів у прагматиці. Зокрема, актуальним є вивчення актомовленнєвих характеристик іронії: локутивних, денотативних та іллокутивних.

Таким чином, науковим завданням цього дослідження є вивчення мовленнєвого акту іронії як історичного явища, виявлення його константних та історично мінливих компонентів.

Виконана на кафедрі перекладу та англійської мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, дисертація має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами кафедри. Тема дисертації відповідає профілю науково-дослідної роботи, що ведеться на кафедрі перекладу та англійської мови в руслі наукової теми факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна “Систематичний опис і методика навчання іншомовної мовленнєвої діяльності”, номер державної реєстрації 0100U003310.

Мета дослідження полягає у визначенні та теоретичному обґрунтуванні сутності іронії як мовленнєвого акту, а також виявленні його діахронічних констант і перемінних у XVI та ХХ сторіччях шляхом аспектного моделювання мовленнєвих актів іронії.

Відповідно до обраної мети у роботі вирішуються наступні конкретні завдання:

1. Визначення статусу мовленнєвого акту іронії на підставі аналізу іллокутивної сили іронії, її прагматичних індикаторів.

2. Визначення особливостей денотативного аспекту мовленнєвого акту іронії.

3. Виявлення ознак локутивно-іллокутивного гіперкомплексу мовленнєвого акту іронії.

4. Аналіз основних аспектів антропоцентричного блоку мовленнєвого акту іронії (адресантного, адресатного, інтенціонального).

5. Виявлення діахронічних констант і перемінних основних аспектів мовленнєвого акту іронії.

6. Визначення набору дискурсивних стратегій ввічливості, характерних для мовленнєвого акту іронії, аналіз їх історичних змін.

Методологічною основою дослідження є діяльнісний підхід до вивчення мовленнєвих явищ. Методика дослідження включає актомовленнєвий аналіз, аспектне моделювання мовленнєвого акта, інтенціональний аналіз, компонентний аналіз, контекстно-ситуативний аналіз, структурно-семантичний і прагмалінгвістичний опис, аналіз стратегій і тактик дискурсу, методики реконструкції та зіставлення синхронних зрізів у діахронії. Кількісна оцінка результатів виконувалась із використанням елементів статистичного методу.

Матеріал дослідження складається з понад 2000 прикладів, що містять мовленнєві акти іронії в контекстному оточенні, відібраних методом суцільної вибірки з драматичних і прозаїчних творів англомовної літератури XVI та XX століть (по 1000 прикладів з текстів кожного синхронного зрізу). Використання художніх творів як емпіричного матеріалу дослідження робить можливим проникнення у внутрішній світ комунікантів, аналіз їх соціальних характеристик, експлікацію емоцій та інтенцій.

Теоретична значущість роботи полягає в обґрунтуванні статусу мовленнєвого акту іронії як підвиду експресивів. Отримані дані про структурні й функціональні параметри іронічних висловлень доповнюють відомості про іронію, накопичені в стилістиці та риториці, застосовані методики аналізу збагачують методологічну базу цих дисциплін. Обґрунтування поняття іллокутивної сили іронії та опис її складових, а також вивчення взаємозалежності різних аспектів мовленнєвого акту, його діахронічних констант і перемінних є внеском дослідження в розвиток теорії мовленнєвих актів та історичної прагмалінгвістики.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше визначено статус мовленнєвого акту іронії та проведено його спеціалізований комплексний аналіз як багатоаспектної системи в англійській мові XVI та XX століть, виявлено його константні та варіативні аспекти. Уточнено характеристики денотативного аспекту МА іронії, їх діахронічно константні та мінливі аспекти. У роботі дістали подальшого розвитку поняття "непрямий мовленнєвий акт", "імпліцитність", "іллокутивний синкретизм". Вперше у цьому дослідженні описано прямі й непрямі способи реалізації іллокутивної сили іронії, а також реалізація іронії у складних та синкретичних мовленнєвих актах. Уперше виявлено набір стратегій ввічливості, що діють у мовленнєвих актах іронії в різні історичні періоди.

Наукова новизна отриманих результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. МА іронії являє собою акт вираження емоційно-оцінного ставлення індивіда до явищ дійсності за допомогою висловлення, експліцитне значення якого є протилежним його імпліцитному змістові за оцінною інтерпретацією. МА іронії характеризується експресивною іллокутивною ціллю і, відповідно, належить до класу експресивів. Диференційними ознаками МА іронії є (1) специфіка його іллокутивного аспекту, що містить інтелектуально-емоційний компонент – глузування; (2) специфіка денотативного аспекту, що виключає можливість експліцитного вираження оцінного ставлення.

2. Іллокутивна сила МА іронії – його діахронічна константа – визначається як вираження інтелектуально-емоційної оцінки об'єкта за допомогою пропозиції, у якій дійсна оцінка об'єкта представлена у протилежній формі з метою створення ефекту глузування.

3. Денотативний (змістовний) аспект МА іронії являє собою складне утворення, що поєднує образ ідеальної ситуації, створений буквальним змістом речення, та образ реальної ситуації – референта висловлення, причому дві ситуації протиставлені одна одній за оцінною інтерпретацією. Ця ознака денотативного аспекту МА іронії пов'язана з умовою пропозиційного змісту і є історичною константою. Історично мінливими складниками денотативного аспекту є кількість предикативних одиниць в одному та чисельність вжитих у висловленні метафор, алюзій, каламбурів та інших образних засобів. У XVI сторіччі в МА іронії відмічається більша кількість предикативних одиниць, а також значно більша вживаність образних засобів, що збагачують іронічний зміст, ніж у ХХ сторіччі.

4. До прямих реалізацій МА іронії відносимо мовну структуру, що відповідає меті вираження іронії та має такі граматико-лексичні покажчики: розповідне речення, яке містить переосмислений оцінний предикат і маркери емоційності лексичного та/або синтаксичного плану. Реалізації іронії реченнями питальної і спонукальної структури, а також реченнями розповідної структури, які не містять оцінного предиката і маркерів емоційності, вважаємо непрямими. У XVI столітті спостерігається більша частотність непрямих реалізацій у порівнянні з ХХ століттям.

5. Іллокутивна сила іронії функціонує як у моноіллокутивних, так і у полііллокутивних МА. Одночасна реалізація двох чи більш іллокутивних сил в одному МА притаманна синкретичним МА. Послідовна реалізація МА іронії та інших МА, поєднаних дискурсивним актом зв'язування, спостерігається у складних МА. У порівнянні з XVI сторіччям, у ХХ сторіччі синкретичні та складні МА, що включають іллокутивну силу іронії, є більш розповсюдженими, їх структурні типи більш різноманітні.

6. Розбіжності у денотативному та локутивному аспектах у різні історичні періоди свідчать про тенденцію до зміни прагматично непрямого, синтаксично складного та семантично опосередкованого способу представлення об'єкта іронії у висловленні в XVI столітті на семантико-синтаксично стисле і прагматично пряме вираження емоційно-оцінного ставлення мовця у ХХ столітті.

7. Інтенції, що ініціюють МА іронії, включають зміну емоційного стану співрозмовника (вихідна постактомовленнєва інтенція) та зміну дистанції між комунікантами (кінцева постактомовленнєва інтенція). Залежно від оцінної спрямованості іронії, взаємин комунікантів, характеру ситуації, стратегій ввічливості, МА іронії можуть бути спрямовані на підтримку дистанції, що існує між комунікантами, її збільшення або скорочення. У XVI сторіччі більшу питому вагу мають МА іронії, що спрямовані на збереження дистанції між комунікантами (63,9%), тоді як у ХХ столітті МА іронії найчастіше спрямовані на регулювання дистанції спілкування (61,7%).

8. У МА іронії вживання стратегій захисту позитивного “лиця” звичайно поєднується із вживанням стратегій захисту негативного “лиця”. Внаслідок імпліцитності оцінного змісту, вираження негативного ставлення виявляється пом'якшеним (захист позитивного "лиця"), а вираження симпатії та схвалення не обмежує свободу мовленнєвих дій співрозмовника (захист негативного "лиця"). У XVI столітті відзначається більша частотність позитивних стратегій, ніж у ХХ, що свідчить про різні особистісні пріоритети у XVI сторіччі та в сучасний період, загальну переорієнтацію особистості на захист від зовнішнього втручання.

Особистий внесок дисертанта полягає в теоретичному обґрунтовані поняття мовленнєвого акту іронії як різновиду МА експресиву, описі його аспектів та виявленні їх константних та історично мінливих компонентів; описі складників іллокутивної сили іронії та її функціонування як основної та супутньої іллокуції; подальшій розробці поняття інтенції та уточненні спектру інтенцій, що реалізуються у мовленнєвому акті іронії.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання отриманих наукових результатів і дослідженого мовного матеріалу в лекційно-семінарських курсах стилістики, інтерпретації художнього тексту, теоретичної граматики, історії англійської мови, основам теорії мовленнєвої комунікації, у розробці спецкурсів, у наукових пошуках студентів та аспірантів. Висунуті положення можуть бути використані як теоретична база для розробки і вдосконалення комунікативно орієнтованих методів викладання іноземної мови. Положення дисертації були використані при підготовці навчального посібника “Основи теорії мовної комунікації”, написаного в співавторстві з А.Р. Габідуліною і Н.В. Куземою (Габидуллина А.Р., Андриенко Т.П., Кузема Н.В. Основы теории речевой коммуникации: Учеб. пособие. Донецк: Регион, 2000. – 196с.)

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів з висновками по кожному, загальних висновків, списку використаної літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків. Загальний обсяг – 182 сторінки основного тексту; робота включає 4 таблиці. Список використаних джерел містить 239 позицій, робота має 4 додатки.

У вступі визначаються об'єкт та предмет дослідження, обґрунтовується актуальність обраної теми, мета, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У розділі І "Теоретичні засади дослідження мовленнєвого акту іронії" визначається статус іронії як об'єкту лінгвістичного дослідження, розробляються методологічні основи аналізу іронії як вираження емоційно-оцінного ставлення до дійсності, здійснюється поаспектний опис МА іронії.

Розділ 2 "Основні характеристики центрального блоку мовленнєвого акту іронії в XVI і ХХ століттях" присвячено опису іллокутивного, денотативного та локутивного аспектів мовленнєвого акту іронії, а також порівняльному аналізу цих аспектів у XVI та ХХ століттях.

У розділі 3 "Характеристики антропоцентричного блоку мовленнєвого акту іронії в XVI та ХХ століттях" подається аналіз основних характеристик комунікантів: емоційного стану мовця, взаємовідносин комунікантів, комунікативних ролей слухача. Досліджується комплекс інтенцій, які реалізуються у мовленнєвому акті іронії, та екстралінгвальні фактори, що впливають на їх реалізацію.

У заключній частині підводяться підсумки проведеного дослідження, узагальнюються результати, формулюються висновки й намічаються шляхи подальших досліджень.

Апробація результатів дослідження здійснена на щорічних наукових конференціях факультету іноземних мов Харківського національного університету (1998 - 2002р.), наукових конференціях Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (1997 - 2002р.), на Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми вивчення мови і мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації: Лінгвістичні читання пам'яті Б.Й. Роговської” (Харків, жовтень 1996р.), на Міжнародній науковій конференції “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1999р.), Міжнародній науково-практичній конференції Української асоціації дослідників англійської мови USSE “Когнітивні/комунікативні аспекти англійської мови” (Черкаси, 1999), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 70-річчю факультету іноземних мов Харківського національного університету (Харків, 2000р.), Міжнародній науковій конференції “Проблема рубежу століть” (Донецьк, 2000р.), Міжвузівській науково-практичній конференції “Система мовлення і методика навчання іншомовної мовленнєвої діяльності” (Харків, 2001), Міжнародній науковій конференції в межах проекту Темпус-Тасіс “Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва” (Київ, 2001р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції "Мовна комунікація та методика викладання іноземних мов" (Одеса, 2001р.).

За матеріалами дисертації опубліковано 6 статей (з них 4 – у фахових виданнях України) та 5 тез доповідей.

Основний зміст роботи

Вивчення іронії в лінгвістиці традиційно проводилося у межах семантичних досліджень. У працях дослідників іронії як стилістичного явища (І.В. Арнольд, І.Р.Гальперін, В.А. Кухаренко, С.І. Походня, N. Knox та ін.) описано механізм породження іронічного смислу та мовні структури, що виражають іронію. Втім в них не дістали достатнього висвітлення проблеми іронії як мовленнєвого явища, не враховується людський чинник.

Системно-діяльнісна парадигма дослідження мовного спілкування визначає підхід до іронії як засобу вираження емоційно-оцінного ставлення індивіда до реальності. З затвердженням антропоцентризму у сфері гуманітарних наук фокус розгляду іронії зміщується з особливостей пропозиціональної структури і семантики на відображення людиною свого особистісного відношення у висловленні. Підкреслюється, що іронія є насамперед вираженням емоційно-оцінного ставлення мовця до дійсності (Ю.Б. Борев). Як провідні характеристики іронії називаються (1) спрямованість на вираження глузування, (2) вираження оцінного ставлення мовця у формі протилежного, (3) вираження емоційної оцінки – як позитивної, так і негативної.

У межах лінгвістичних досліджень здійснено декілька спроб аналізу прагматичного боку іронії (Г.Л. Прокоф'єв, Т.Ф. Лімарева), але ці дослідження не враховують цільового компоненту іронічних висловлень – спрямованості на вираження мовцем емоційної оцінки певного явища. Наскільки нам відомо, іронія як мовленнєвий акт вираження емоційно-оцінного ставлення ще не була об'єктом аналізу в роботах вітчизняних чи зарубіжних мовознавців. Не були також цілісно описані й систематизовані прямі та непрямі способи вираження іронії, а також контекстно-ситуативні фактори, що впливають на реалізацію іронії у мовленні.

У даній роботі іронія розглядається як вираження мовцем емоційно-оцінного ставлення до певного об'єкта за допомогою пропозиції, у якій буквальне значення протилежне переносному по оцінній інтерпретації. Результатом протиставлення двох взаємовиключних значень є комічний ефект – глузування.

Для пояснення діяльнісної сторони іронії, її призначення в мовленнєвій комунікації, застосовуємо актомовленнєвий підхід, що набув розвитку у працях Дж. Остіна, Дж. Серля, П. Стросона, Дж. Ліча, А. Вежбицької, Д. Вундерліха, К. Циммермана та П. Мюллера, Б. Фрезейра, Дж. Лайонза, Г.Г. Почепцова, І.П. Сусова та ін., і виділяємо мовленнєвий акт іронії як об'єкт і основну одиницю аналізу історико-прагматичної парадигми. МА є складним утворенням, аспекти якого пов'язані системними відносинами. Мовленнєвий акт іронії досліджується в таких аспектах як іллокутивний, денотативний, локутивний, адресатний, адресантний, інтенціональний, контекстний, ситуативний та метакомунікативний (на основі моделі І.С. Шевченко (1998)).

В ядро моделі МА включаємо іллокутивний та денотативний аспекти. Основною характеристикою іллокутивного аспекту МА іронії є його іллокутивна ціль – вираження глузливого емоційно-оцінного ставлення до певного об'єкта. Денотативний аспект МА іронії являє собою інформацію про оцінне відношення до дійсності, представлену у виді протилежного відношення.

У складі МА іронії виділяємо індикатори семантичного, лексико-семантичного або контекстно-ситуативного плану. Обов'язковим є семантичний індикатор іронії – протиріччя буквального та переносного значення, що призводить до виникнення іронічного смислу. Лексико-семантичними індикаторами іронії є слова, вжиті в протилежному смислі і словосполучення із суперечливою семантикою. Контекстно-ситуативні фактори (невідповідність висловлення контекстові або ситуації, вказівки в авторських ремарках або мовленні оповідача) є факультативними та знаходяться з лексико-семантичними індикаторами у відносинах взаємодоповнення.

Як мовленнєвий акт, іллокутивною силою якого є вираження емоційно-оцінного ставлення, МА іронії відноситься до класу експресивів.

Провідною диференціальною ознакою МА іронії є його іллокутивна сила. Складниками іллокутивної сили, за Дж. Серлем та Д. Вандервекеном, є іллокутивна ціль, спосіб її реалізації, інтенсивність її вираження, умови пропозиційного змісту, попередні умови, умови щирості, причому основним складником є іллокутивна ціль. Іллокутивна ціль МА іронії полягає у вираженні складного інтелектуально-емоційного ставлення до об'єкта, яке виникає на основі усвідомлення суперечливості цього об'єкта. Спосіб досягнення іллокутивної цілі залежить від локутивних характеристик МА: для МА іронії це можуть бути речення різних комунікативних типів, що дозволяють виразити емоційно-оцінне ставлення мовця у вигляді протилежного. Інтенсивність іллокутивної сили іронії зазнає варіювання, залежно від взаємин комунікантів, супутніх емоцій і т.ін. Умова пропозиційного змісту потребує відбиття ситуації у висловленні у протилежному чи “перекрученому” вигляді. Попередні умови іллокутивної сили іронії відбивають необхідність певних шкал та стереотипів, відносно яких можлива оцінка об'єкта іронії.

Таким чином, іллокутивну силу іронії ми визначаємо як вираження інтелектуально-емоційної оцінки певного об'єкта за допомогою пропозиції, у якій дійсна оцінка об'єкта представлена у формі протилежної з метою створення ефекту глузування.

Денотативний аспект МА іронії пов'язаний з умовою пропозиційного змісту іллокутивної сили іронії: пропозиція іронічного висловлення суперечить дійсному положенню речей, що сприяє виникненню складного смислу, який поєднує образ референтної ситуації й образ ідеальної ситуації, створений буквальним змістом речення. При цьому найбільш вагомим чинником є протилежність оцінного ставлення суб'єктів комунікації до ситуацій, що зіставляються. Референтна структура мовленнєвого акту іронії представлена у схемі 1.

ідеальна ситуація реальна ситуація

представлена сигніфікативним референт даного МА

значенням речення

семантична референція референція мовця

мовець

Схема 1. Референтна структура мовленнєвого акту іронії

При наявності основної риси іронічного смислу – імпліцитності денотації, зміст МА іронії включає ряд характеристик, які можуть варіювати. До таких відносяться кількість ситуацій, відбитих у МА іронії, що представлена кількістю актів предикації, а також змістовна складність, що створюється числом асоціацій, привнесених у зміст висловлення метафорами, алюзіями, уживанням багатозначних слів у різних значеннях.

Кількісні характеристики і змістовна складність денотативного аспекту МА іронії неоднакові в різні історичні періоди. У XVI столітті типовою реалізацією МА іронії було поліпредикативне речення (78,4%), що характеризує об'єкт іронії різнобічно; найбільш численну групу (39,9%) становили МА, що містять дві предикативних одиниці:

(1) Lear: Dost thou call me fool, boy?

Fool: All thy other titles thou hast given away; that thou wast born with.

(Shakespeare, King Lear)

У вибірці ХХ століття найбільшу питому вагу (62,9%) мають МА, реалізовані простими реченнями:

(2) SHEILA: ... Were you in love with her, Gerald?

GERALD [hesitatingly]: It's hard to say. I didn't feel about her as she felt about me.

SHEILA [with sharp sarcasm]: Of course not. You were the wonderful Fairy Prince. You must have adored it, Gerald. (J.B. Priestley)

Істотна розбіжність кількісних параметрів свідчить про тенденцію до дискретного представлення оцінюваної ситуації у свідомості комунікантів у XVI столітті, що у ХХ столітті змінилася тенденцією до виділення основної ознаки об'єкта оцінки й відображенню його мінімальною кількістю предикативних одиниць. Складність змісту МА іронії у XVI столітті визначається також наявністю в реченні метафори, алюзії, каламбуру, що привносять образні асоціації, збагачують смисловий аспект МА. У ХХ столітті спостерігається скорочення числа образних зворотів. У цілому ж, при збереженні як константної ознаки МА іронії імпліцитного характеру його пропозиції, відзначається тенденція до скорочення смислового обсягу МА і концентрації інформації про об'єкт іронії в реченні.

Серед мовних рис іронії як емоційно-оцінного МА значна роль належить оцінним мовним елементам. При імпліцитності смислу висловлення в цілому можливі різні ступені експлікації оцінного значення. МА іронії може виражати оцінне значення за допомогою оцінного судження, що містить три елементи – суб'єкт, об'єкт та оцінний предикат, або лише деякі з цих елементів. У цьому разі переосмисленню піддається оцінний предикат.

(3) QUARLOUS. […] Of all beasts, I love the serious ass: he takes pains to be one, and plays the fool, with the greatest diligence that can be. (Jonson, Bartholomew Fair)

(4) “It's a pleasant piece to read,” Malcolm said acidly over breakfast the day after his return. “I don't enjoy reading about my wife consorting with other men.” (Steel)

Оцінний смисл МА іронії може бути виражений реченнями, що не містять оцінного судження та маркерів емоційності. Такі речення можуть набувати оцінного змісту на основі стереотипів, що існують у спільній для даного соціуму картині світу; важливими у розкритті їх змісту є контекст і ситуація, а також міміка та інтонація. Отже, за характером пропозиції МА іронії можуть бути охарактеризовані як імпліцитні.

(5) ROBERT: …I'm sorry, Betty. […] In fact, we all wanted to keep you out of this. It's all rather unpleasant.

FREDA [with irony]: But seeing that Betty has married into one of the families concerned, I think she ought not to be so carefully protected from the sordid truth. (Priestley, Dangerous Corner)

На підставі відповідності / невідповідності структурно-семантичних параметрів МА його іллокутивній цілі виділяються прямі та непрямі способи реалізації МА. Так, якщо локутивний аспект МА іронії має структурно-семантичні ознаки емоційно-оцінного МА: оповідну структуру, що містить оцінне судження або його елементи, та / або включає емоційну лексику, інтенсифікатори, повтори, емоційно марковані моделі речень, то має місце прямий МА:

(6) COKES: By this good hand, glove and all, I ha' lost it [the purse] already,…and Mistress Grace's handkerchief, too…

WASP: Why, 'tis well; very well, exceedingly pretty, and well. (Jonson, Bartholomew Fair)

У МА іронії використовуються етикетні фрази як мовленнєві одиниці з відносно стійким прагматичним значенням, зокрема ті з них, яким притаманна позитивно-оцінна семантика та вираження позитивно-оцінного відношення до співрозмовника (наприклад, подяка, поздоровлення, комплімент). При цьому етикетні фрази набувають прагматичного значення негативних емоцій (глузування, роздратування), що супроводжують вираження іронії, наприклад:

(7) Spence sneezed again.

'You've caught cold,' Sharley said dully. He sniffed and dragged a handkerchief from his pocket.

'Congratulations, Sherlock.'

'You don't need to be sarcastic. You deserve it. Getting wet and not even bothering to dry off.' (Michaels)

Іллокутивна сила іронії може реалізуватися також питальними реченнями (приклад 8), спонукальними реченнями (приклад 9) й розповідними реченнями, що не містять маркерів емоційності (приклад 10). Ці реалізації МА іронії ми розглядаємо як непрямі.

(8) “As usual, I'm thoroughly confused. The gaps are getting wider and the two of you speak in tongues. But I'm just the lawyer. Why should I know anything?” (Grisham)

(9) COKES. … that fine painted great lady, and her three women for state, I'll have.

WASP. No, the shop; buy the whole shop, it will be best, the shop, the shop! (Jonson, Bartholomew Fair)

(10) COKES. By this good day they fight bravely! Do they not, Numps?

WASP. Yes, they lack'd but you to be their second, all this while. (Jonson, Bartholomew Fair)

Співіснування іллокуції іронії з іншими іллокуціями зареєстровано у складних і синкретичних МА. Серед синкретичних МА виділяємо два основних типи. У першому типі синкретичних МА супутня іллокутивна сила іронії співіснує з основною іллокуцією, не змінюючи її, але привносячи відтінок глузування у висловлення. Наступне висловлення свідчить про когнітивний дефіцит Розалінди і бажання знати, чи є ще хтось, хто збирається взяти участь у змаганнях з боротьби (провідна іллокуція питальності), та разом з тим вона виражає своє емоційно-оцінне ставлення до зображуваної ситуації, представляючи небезпечне для життя змагання як щось бажане (супутня іллокутивна сила іронії):

(11) ROSALIND: But is there any else longs to see this broken music in his sides? Is there yet another dotes upon rib-breaking? (Shakespeare, As You Like It)

У другому типі синкретичних МА спостерігаємо одночасну реалізацію іллокуцій іронії та директиву, іронії та комісиву. При цьому речення з формальними показниками ввічливого прохання набуває іллокутивної сили вимоги, формальне вираження погрози є обіцянкою і навпаки, одночасно виражаючи іронію з приводу якого-небудь явища. Так, у прикладі (12) мовець вимагає, щоб його колега припинила нічні дзвінки. МА оформлений як надмірно ввічливе прохання; у результаті переосмислення ввічливість, що є проявом позитивно-оцінного ставлення до співбесідника, набуває іронічного значення та виражає негативно-критичне ставлення:

(12) 'Miss Parker,' Melvin Hutcherson said, 'do me a big favour, will you? If you have any more questions, call me during office hours' (Sheldon, Rage of Angels)

У ситуації дружнього спілкування комунікантам зрозуміло, що в цілі мовця не може входити завдання шкоди адресатові; на підставі цього знання відбувається переосмислення речення з заміною негативної оцінки на позитивну, а загроза розуміється як обіцянка, оскільки запропонована діє є сприятливою для адресата. У наступному прикладі запрошення у гості оформлене як погроза.

(13) He says severely, “If I don't hear from you in ten days I'm gonna put a call in to Bragg and some of my old buddies are gonna come up here and do a little escort duty. Meanwhile I'll be fixin' up the spare room.”

I smile. “You'll hear from me, Silas, ... bet on it.” (Quinnell)

Іронія може бути присутня у складних мовленнєвих актах, які є результатом об'єднання двох чи більше МА-функцій дискурсивним актом зв'язування (В.І. Карабан (1989)). Серед складних МА, що включають іллокутивну силу іронії, фіксуємо комплексні, композитні та складені, зокрема такі, що включають сприяючий МА звертання. У наступному прикладі саме звертання є іронічним, оскільки воно виражає неприязнь до адресата, якого позначено позитивно-оцінним словом friend:

(14) He had been outwitted, and he was angry and did not bother to conceal it. […] 'You're causing me a lot of problems, friend.'

'Am I, friend?' (Sheldon, Rage of Angels)

Порівняльне дослідження дозволяє констатувати розбіжність частотності прямих (26,8% у XVI столітті та 33,7% у ХХ) і непрямих (відповідно 68,2% та 53%) реалізацій МА іронії, а також полііллокутивних МА, що включають іллокутивну силу іронії (6,8% в XVI ст. та 17,4% у ХХ). Розбіжності, що спостерігаються, відбивають взаємозв'язок локутивно-іллокутивного гіперкомплексу й денотативного аспекту МА іронії. Так, у XVI столітті складність змісту пов'язана зі структурною складністю, а образність уявлення – з непрямим способом вираження іллокуції. У ХХ столітті значно зростає частотність МА, що мають мовну структуру емоційно-оцінного МА, тобто прямих. Зазначені зміни свідчать про певні зміни у переживанні інтелектуальних емоцій, до яких належить іронія, а також про перехід іронії з розряду риторичних прийомів до розряду засобів вираження емоцій.

Порівняння характеристик МА з іллокутивною силою іронії в різні історичні періоди дозволяє виявити компоненти МА, що різняться у вибірках різних синхронних зрізів при відносній незмінності інших. Перші визначаються як історичні перемінні, а останні – як історичні константи. До історичних констант МА іронії відносимо його іллокутивну силу, а також такий компонент денотативного аспекту як одночасне представлення двох ситуацій, протилежних за оцінною інтерпретацією. До історичних перемінних відносимо кількість предикативних одиниць та образних засобів, що ускладнюють денотативний аспект МА іронії, а також мовні засоби реалізації іллокутивної сили іронії.

Розділ 3 "Характеристики антропоцентричного блоку мовленнєвого акту іронії в XVI та ХХ століттях" присвячено аналізу людського чинника в реалізації мовленнєвого акту іронії. Включення людського фактора до парадигми дослідження продиктовано підходом до іронії як емоційного стану певного суб'єкта. Провідною характеристикою адресантного аспекту МА іронії є емоційний стан мовця. Емоційне ставлення до об'єкта іронії не визначається виключно логічною оцінкою об'єкта: більш важливою є суб'єктивна інтерпретація оцінюваної ситуації, визначення мовцем свого місця в ній. Оскільки іронія є способом перетворення негативних емоціогенних факторів на позитивні, при негативній оцінці ситуації мовець може переживати позитивні емоції. Прикладом такого ставлення є наступний МА, у якому мовець іронічно-зневажливо висловлюється про професійні якості своєї суперниці. Передчуваючи легку перемогу, він зловтішається з її очікуваної поразки:

(15) Robert Di Silva looked at her with exaggerated surprise. 'You mean you came to make a deal? You amaze me. I would have thought that someone with your great legal talent would be able to get him off scot-free'. (Sheldon, Rage of Angels)

У наступному МА об'єктом іронії є "монополія на дурість", на яку нібито претендують усі лорди та леді. Емоційний стан мовця – позитивний, оскільки сміючись над негативним явищем, він відсторонюється від нього:

(16) Kent. This is not altogether fool, my lord.

Fool. No, faith, lords and great men will not let me; if I had a monopoly out, they would have part on't: and ladies too, they will not let me have all the fool to myself; they'll be snatching. (Shakespeare, …King Lear)

Чисельність МА, що виражають позитивні емоції, переважає над негативними у XVI столітті, що співпадає із загальним оптимістичним поглядом на роль особистості, який затвердився у результаті досягнень людської думки в епоху Відродження. Менша частотність МА іронії, у яких мовець виражає позитивні емоції, у ХХ столітті свідчить про більшу залежність емоційного стану іронії від логічної оцінки. Крім того, зростання числа МА, що виражають негативні емоції, можна пояснити більш вільним вираженням емоційних станів у МА: бесіда, у якій іронія виступає як засіб красномовства, поступається місцем вираженню емоцій.

Адресатний аспект МА іронії відбиває відношення мовця до слухача чи слухачів. Завдяки здатності іронії у межах однієї локуції передавати різні іллокутивні повідомлення, МА іронії може здійснювати різний емоційний вплив на різних комунікантів, одночасно реалізуватися як акт вербалізованого самовираження і акт емоційного впливу на слухача. У наступному прикладі Гамлет і Гораціо обмінюються іронічними повідомленнями, тоді як Озрік – об'єкт їхньої іронії та прямий адресат МА – не підозрює про це: він упевнений, що у вищому суспільстві дійсно говорять тим “вишуканим” стилем, якому намагається наслідувати він сам.

(17) Hamlet. The concernancy, sir? why do we wrap the gentleman in our more rawer breath?

Osric. Sir?

Horatio. Is't not possible to understand in another tongue? You will do't, sir, really.

Hamlet. What imports the nomination of this gentleman?

Osric. Of Laertes?

Horatio. [Aside to Hamlet] His purse is empty already; all's golden words are spent.

Hamlet. Of him, sir. (Shakespeare, Hamlet)

Інтенційний аспект іронії включає актомовленнєву та постактомовленнєву інтенції, кожна з яких складається з вихідної та кінцевої інтенції. Реалізація актомовленнєвих і постактомовленнєвих інтенцій визначається складним комплексом факторів, серед яких провідними слід вважати характеристики локутивно-іллокутивного гіперкомплексу, характеристики комунікантів, ситуативні фактори, а також культурні універсалії. Міжособистісні відносини комунікантів і їхнє відношення до об'єкта іронії визначають спрямованість МА на позитивний чи негативний емоційний вплив (вихідна постактомовленнєва інтенція). Культурні універсалії є соціальними факторами, що визначають оцінні стереотипи у суспільстві. Залежно від них висловлення з ідентичними локутивними характеристиками може здобувати іллокутивну силу іронії або іншу іллокутивну силу.

Кінцевою постактомовленнєвою інтенцією, яка включена у більш широкий контекст діяльності комунікантів, є використання іронії як засобу контролю відносин між співрозмовниками.

З одного боку, іронія може бути засобом підтримки неантагоністичних відносин. Засобом збереження неантагоністичних відносин є додержання стратегій захисту “лиця” (E. Goffman; P. Brown, S. Levinson; S. Ervin-Tripp). У МА іронії діють стратегії захисту як позитивного, так і негативного “лиця”, причому характерним для МА іронії є поєднання “позитивних” стратегій із “негативними”. У МА іронії, відібраних з текстів XVI століття, домінують позитивні стратегії (74,2%), особливо “припускай чи затверджуй взаємність” і “жартуй”. У виборці ХХ століття їхня частка істотно знижується, і більш частотними стають стратегії захисту негативного “лиця” (51,3%), зокрема “виражайся неоднозначно, натякай”, “використовуй конвенційно непрямі вирази”. Перевага чисельності стратегій захисту негативного “лиця” відбиває загальну ціннісну переорієнтацію особистості на захист від зовнішнього втручання.

З іншого боку, вживання МА іронії може бути спрямоване на зміну дистанції між комунікантами, що пов'язано з дією двох протилежних тенденцій: відсторонення в міжособистісному просторі та інтимізації спілкування. У ситуаціях з напруженими стосунками комунікантів, або у конфліктних ситуаціях мовець може мати на меті відсторонення від співрозмовника, нанесення збитку його соціальному “лицю”, завищення власного комунікативного статусу за рахунок партнера. У наступному прикладі іронія чоловіка з приводу того, що жінка розповіла поліції про свій попередній шлюб, спрямована на демонстрацію своєї переваги над нею, на відсторонення від неї у згаданій ситуації.

(18) “You told this to the police? All of it?” “

Yes.” She nodded slowly. She wasn't ashamed anymore. It was painful, but it was not her fault... “

That's a lovely tale to tell. I imagine that will make interesting reading in the papers.” (Steel)

При наявності позитивних міжособових відносин кінцевою постактомовленнєвою інтенцією МА іронії є інтимізація спілкування: скорочення дистанції, збереження мінімальної дистанції, демонстрації близьких відносин. Дією тенденції інтимізації можна пояснити мовленнєву поведінку президента США (приклад 19), який звертається з жартом до офіцера, що має значно нижчий соціальний статус. Негативно-оцінна фраза містить мотивацію підвищення у чині і тому не може сприйматися як прояв агресії. Вона є демонстрацією єдності та взаєморозуміння співрозмовників:

(19) At the door he [President of the USA] turns, grins at me and says, “It seems that the only way to deal with heroes is to give them a good kick in the butt!” (Quinnell)

Факторами, що сприяють реалізації постактомовленнєвої інтенції, слід визнати оцінний характер МА, спрямованість оцінки на об'єкт, емоційний стан мовця, його відношення до адресата, характер ситуації, дію стратегій ввічливості. При цьому важливо відзначити, що в ряді ситуацій при конфліктних або інтимних взаєминах комунікантів стратегії ввічливості ігноруються.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження здійснено аналіз мовленнєвого акту іронії як багатоаспектної системи в англійській мові. Виявлено прагматичні характеристики іронії як емоційно-оцінного МА; дано визначення іллокутивної сили іронії як вираження інтелектуально-емоційної оцінки за допомогою пропозиції, у якій дійсна оцінка об'єкта представлена у формі протилежної, з метою створення ефекту глузування. Підхід до МА іронії як до акту вираження емоційно-оцінного ставлення індивіда до реальності дозволив визначити його місце у класифікації МА: за характером іллокутивної цілі МА іронії віднесено до класу експресивів.

У дисертації виявлено провідні характеристики денотативного аспекту МА іронії, описано прямі й непрямі способи реалізації іллокутивної сили іронії, а також її взаємодію з іншими іллокутивними силами в синкретичних та складних МА. Як результат порівняльного дослідження МА іронії в англомовних художніх текстах XVI та ХХ століть виявлено константні компоненти цього МА - іллокуцію та імпліцитність змісту, а також аспекти, що можуть змінюватись у ході історичного розвитку. На підставі виявлених розбіжностей, зроблено висновок про взаємний зв'язок складності денотації та способу вираження іллокуції, відмічені основні тенденції їх зміни. Отримані результати свідчать про наявність тенденції до зміни прагматично непрямого, синтаксично складного та семантично опосередкованого способу представлення об'єкта іронії у висловленні в XVI столітті на семантико-синтаксично стисле й прагматично пряме вираження емоційно-оцінного ставлення мовця у ХХ столітті.

У руслі антропоцентричного підходу розроблено поняття постактомовленнєвої інтенції МА іронії, виявлено спектр інтенцій та фактори, що впливають на їх реалізацію, описано стратегії ввічливості, що реалізуються МА іронії. Порівняння МА іронії у XVI та ХХ століттях